Постанова № 21527187, 24.01.2012, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/0270/2796/11

Головуючий у 1-й інстанції: Жданкіна Н.В.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2012 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів: Білоуса О.В.

Курка О.П. <Довідник >

при секретарі: Марчаку А.В.

за участю представників сторін:

позивач (апелянт) :Пенська Олена Юріївна, Лесик Віталій Васильович

відповідач : Арустамян Анаїт Едвардівна

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці до товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" про стягнення коштів за нікчемним правочином, -

В С Т А Н О В И В :

Державна податкова інспекція у місті Вінниці звернулась до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" про стягнення коштів за нікчемним правочином.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року в задоволені даного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням ДПІ у м. Вінниці подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову. В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

У судовому засіданні представники позивача підтримали апеляційну скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити.

Представник відповідача заперечила проти доводів апеляційної скарги, у звязку з чим просила залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу ДПІ у м. Вінниці задовольнити, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11.10.2011 року скасувати виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ДПІ у м. Вінниці було проведено виїзну позапланову перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентом ПП "К.У.Б." за період з 01 січня 2010 року по 01 липня 2010 року. Висновки перевірки оформлені актом від 06 жовтня 2010 року № 2216/23/35373696, яким встановлено, що товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" здійснило операції з фінансово-грошовими потоками за участю ПП "К.У.Б.", реальність товарного характеру яких наявними документами перевіркою не підтверджено.

Відмовляючи у задоволені позову суд першої інстанції мотивував своє рішення відсутністю умислу позивача на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Проте, перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів апеляційного суду вважає, що у цій справі має місце помилкове застосування окружним адміністративним судом положень статті 159 КАС України, в яких встановлено вимоги до законності та обґрунтованості судового рішення.

Так, у частинах 2 та 3 цієї статті зазначено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" коштів за нікчемними правочинами, укладеними з ПП "К.У.Б.", оскільки в порушення частин 4 та 5 статті 11, частини 2 статті 69 КАС України судом не досліджувались існуючі між вказаними особами господарські стосунки та реальність здійснення господарських операцій.

Між ПП "К.У.Б." (Постачальник) (код за ЄДРПОУ 36758613 м. Севастополь) та TOB "Втормет-Вінниця" (Покупець) укладено Договір № Т-003 від 01.02.2010 року. Згідно даного договору Постачальник зобов'язується передати, а Покупець зобов'язується прийняти металеві вироби або їх частини (надмірні залишки), що містять чорні метали (Товар) та оплатити їх вартість.

Постачальник гарантує, що Товар належить йому на правах власності. Інформація про кількість та якість Товару визначені Специфікацією, яка є додатком № 1 цього Договору. Специфікації на Товар, оформлені належним чином і підписані уповноваженими представниками сторін, складають невід'ємну частину Договору.

При постачанні Товару Постачальник зобов'язаний надати 2 (два) чітко заповнених і належним чином оформлених Актів приймання-передачі Товару, витратних накладних. За дату постачання вважається дата підписання приймально-здавального Акту. Перехід права власності виникає у момент підписання приймально-здавального Акту.

Ціна Товару визначається у Специфікації (додаток № 1 до цього Договору). За домовленістю Сторін розрахунки за цим Договором можуть здійснювати з використанням векселів. Загальна сума Договору визначається сумами всіх Специфікацій.

Також, ході проведеної перевірки встановлено, що на виконання умов договору поставки від 01.02.2010 року розрахунки між суб'єктами господарювання за отриманий товар (виконані роботи) проводились у вексельній формі.

Згідно наданих наявних в матеріалах справи доказів товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" повинно було отримати від ПП "К.У.Б." товарно-матеріальних цінностей (ТМЦ) всього на суму 104 234 988 грн. (в т.ч. ПДВ 17 372 498 грн.).

Колегія суддів вважає зазначений вище правочин між товариством з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" та ПП "К.У.Б." є таким, що не відповідає моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, з огляду на наступне.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України основою недійсної правочину є недотримання у момент здійснення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами 1-3, 5 і 6 статей 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). В цьому випадку визнання такого правочину недійсним судом не потрібно.

Відповідно до частин 1, 5 статей 216 ЦК недійсний правочин не створює юридичних наслідків, окрім тих, які пов'язані з його недійсністю. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою зацікавленою особою.

Згідно із статтею 228 ЦК, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, ушкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, що порушує публічний порядок, є нікчемним.

Слід відмітити, що Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.

Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч. 1 ст. 207 ГКУ) всі ті зобовязання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма повязує недійсність господарського зобовязання з наступним:

1) невідповідністю його змісту вимогам закону;

2) наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3) укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності).

Згідно зі ст. 208 Господарського кодексу України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Тлумачення такої категорії як "суперечність інтересам держави і суспільства" міститься у Розясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними", зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження обєктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.

Отже, аналіз наведених приписів дає підстави для висновку про те, що для визнання правочину таким, що порушує публічний порядок, та як наслідок - застосування зазначених конфіскаційних санкцій до учасників такого правочину, Закон передбачає наявність умислу сторін (сторони) на незаконний результат, а також суперечність цього правочину публічно-правовим актам держави, що одночасно становить правопорушення у вигляді злочину чи адміністративно-правового делікту.

В процесі розгляду справи апеляційним судом встановлено, що взаємовідносини товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" та ПП "К.У.Б.", згідно нібито укладеного правочину не мали реального характеру та виключно слугував підставою перенаправлення фінансових потоків (відмивання коштів).

Сумнівність цієї господарської операції вбачається не тільки у відсутності доказів її реального виконання, а й з інших доказів в їх сукупності.

Документи, які підтверджують вексельні форми розрахунку, стан дебіторської/кредиторської заборгованості за відвантажений товар за розрахунками з ПП "К.У.Б." на вимогу посадових осіб органу ДПС до перевірки товариством з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" не були надані, в суд апеляційної інстанції також не були надані.

Відповідно до протоколу допиту свідка від 11.10.2010 року директор товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" ОСОБА_10 повідомив старшому слідчому криміналісту слідчого відділу управління СБУ у м. Севастополі, старшому лейтенанту Сердюку А.Н. про те, що металобрухт на товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" від ПП "К.У.Б." фактично не надходив та те, що підпорядковане ним підприємство від ПП "К.У.Б." металобрухту не отримувало.

В судовому засіданні апелянтом надано суду довідку № 9/35-30/35373696 від 12 квітня 2011 року про результати проведення виїзної планової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" з питаннь дотримання податкового законодавства при проведені взаємовідносин з контрагентами - ПП "К.У.Б.", фізичними особами-підприємцями ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а також при проведені операцій з цінними паперами за період з 01.01.2010 року та 31.12.2010 року.

Вищевказаною перевіркою встановлено відсутність у товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" первинно-бухгалтерських документів для підтвердження операцій з контрагентами. Даний факт підтверджує попередні висновку суду стосовно нікчемності вищевказаної угоди.

В матеріалах справи також міститься акт № 59/23-1/36758613 від 13.07.2010 року про результати невиїзної документальної перевірки приватного підприємства "К.У.Б.", з питань дотримання вимог податкового законодавства з контрагентами ПП "Отал" та ТОВ "Втормет-Вінниця" за період з 10.10.2009 року по 01.06.2010 року. В даному акті зафіксовано порушення норм чинного законодавства між переліченими сторонами.

Таким чином, в момент укладання вищевказаного правочину, товариство з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" не мало на меті настання тих правових наслідків, що обумовлені ними. Позивачем доведено, що єдиною метою нібито укладених угод є виведення коштів в готівковий обіг під приводом виконання зобовязань за нікчемними угодами.

За статтею 208 ГК України правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Колегія суддів також вважає за потрібне відмітити, що ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20 квітня 2011 року встановлено факт нікчемності вищевказаного правочину.

Під час апеляційного розгляду було направлено запит до управлінню служби безпеки України у м. Севастополі про результати розслідування кримінальної справи № 222005 порушеної за ст. 205 Кримінального кодексу України за фактом створення фіктивного підприємства ПП "К.У.Б." .

24 січня 2011 року на адресу суду надійшла відповідь № 77/51-Со від 18 січня 2011 року. В даній відповіді вказано, що досудовим слідством встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_8 в жовтні 2009 році в м. Севастополі за попередньою змовою з ОСОБА_7 створив суб'єкт господарської діяльності (юридичну особу) приватне підприємство "К.У.Б." і повторно з ОСОБА_6 - приватне підприємство "Отал" в цілях прикриття незаконної діяльності по вчиненню фіктивних, безтоварних угод, з лютого по березень 2010 року здійснив фінансові операції і дії направлені на відмивання грошових коштів на суму 33 735 000 грн., отриманих внаслідок здійснення фіктивного підприємництва.

Також надано постанову про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_8 від 30 листопада 2010 року.

Із наведених підстав судова колегія апеляційного суду погоджується з доводами податкового органу про протиправний характер спірного правочину, який по суті спрямований на незаконне заволодіння майном держави (внаслідок порушення встановленого порядку формування валових доходів, валових витрат, податкового зобов'язання і податкового кредиту по ПДВ), суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, а тому є нікчемними.

Як уже зазначалось вище за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та у разі його виконання хоча б однією стороною ст. 208 ГК України передбачає застосування судом конфіскаційних санкцій.

Судом першої інстанції всупереч вимогам частин 4 та 5 статті 11 КАС України, в яких установлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи; суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає не дослідив реальної мети укладених правочинів, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 198, ст. 202 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Оскільки при вирішенні справи Вінницький окружний адміністративний суд не дослідив усіх обставин справи та неправильно застосував норми матеріального права, то його постанова підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити повністю.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Вінниці до товариства з обмеженою відповідальністю "Втормет-Вінниця" про стягнення коштів за нікчемним правочином, - скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов Державної податкової інспекції у м. Вінниці задовольнити.

Стягнути з ТОВ "Втормет-Вінниця" до державного бюджету України кошти в сумі 104 234 988 грн., в тому числі ПДВ - 17 372 498 грн., отримані за нікчемним договором поставки № Т-003 від 01.02.2010 року, укладеним між ПП "К.У.Б." та ТОВ "Втормет-Вінниця".

Постанова суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі "30" січня 2012 р.

Головуючий суддя< Список >Совгира Д. І.

Судді< Список >Білоус О.В.

< Список >Курко О. П.

< Список >

< Список >