Ухвала суду № 21520970, 04.10.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 жовтня 2011 р.Справа № 2а-3937/11/2070

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді:

Суддів: Зеленського В.В. , Пянової Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова на постанову Харківський окружний адміністративний суд від 14.06.2011р. по справі№2а-3937/11/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сіріус"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сіріус" (далі по справі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова (далі по справі - відповідач), в якому просило суд:

- скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова № 0001282302 від 04.04.2011та № 0001262302 від 04.04.2011.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 14.06.2011 року зазначений позов задоволено.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова № 0001282302 від 04.04.2011та № 0001262302 від 04.04.2011

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів Закону України "Про податок на додану вартість", Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Київському районі м. Харкова 21.03.2011 року проведено невиїзну документальну позапланову перевірку ТОВ “Сіріус” з питання правильності визначення податку на прибуток за 4 квартал 2009 року та податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ “Донтрансторг” за період з 01.12.2009 року по 31.12.2009 року.

Перевіркою встановлено, що в порушення 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 19767 грн., у тому числі за грудень 2009 року 19767 грн., ч. 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ч. 1 ст. 216, ст.. 228 Цивільного Кодексу України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ “СІРІУС” з ТОВ “Донтрансторг”, п.п. 5.2.1 п. 5.2, п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” занижено податок на прибуток на загальну суму 24708 грн., у тому числі за 4 квартал 2009 року - 24708 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.04.2011 року № 0001282302, яким ТОВ “Сіріус” збільшено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 24709 грн., з яких за основним платежем 19767,00 грн., за штрафними санкціями 4942 грн.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, щопередбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, в грудні 2009 року позивач співпрацював з ТОВ “Донтрансторг” на без договірній основі щодо поставки запчастин в асортименті, у звязку з чим ТОВ “Донтрансторг” зобов'язалось постачати і передавати у власність позивача товар (запчастини), а останній зобов'язався прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах усного договору.

Відвантаження товарів (запчастини) “ТОВ “Донтрансторг" на адресу позивача підтверджується накладною № 85 від 22.12.2009 року на суму 118600,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 19766,67 грн.), однак, надати як доказ позивач не зміг, оскільки в матеріалах справи міститься протокол виїмки від 11.08.2010 року, згідно якого оперуповноважений УГСБЄП ГУМВС України в Харківській області ст. лейтенант міліції Лесничий Д.С. по дорученню ст. слідчого СО ХГУ м-ра міліції Булахи А.П. по кримінальній справі № 56100050 в присутності понятих здійснив виїмку наступних документів: податкової накладної № 19122245 від 22.12.2009 року, рахунку-фактури № 67 від 22.12.2009 року, накладної № 85 від 22.12.2009 року, банківської виписки б/н від 23.12.2009 року.

На суму відвантаженого товару (запчастини) ТОВ “Донтрансторг” виписало ТОВ “Сіріус” податкову накладну № 19122245 від 22.12.2009 на суму 118600,00 грн. ( в тому числі ПДВ - 19766,67 грн., сума без ПДВ - 98833,33 грн.).

Суми податку на додану вартість по зазначеній податковій накладній включені позивачем до податкових зобов'язань відповідного періоду та відповідають даним податкових декларацій з ПДВ за відповідний період.

Розрахунки між ТОВ “Донтрансторг” та ТОВ “Сіріус” проводились у безготівковій формі - шляхом перерахування ТОВ “Сіріус” грошових коштів на розрахунковий рахунок ТОВ “Донтрансторг” на загальну суму 118600,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією виписок з банку від 22.12.2009 р. та від 24.12.2009 року . Оплата за товар здійснена згідно рахунку-фактури № 67 від 22.12.2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, заборгованості за даними бухгалтерського обліку ТОВ “Сіріус” по розрахункам з ТОВ “Донтрансторг” не значиться.

Крім того, транспортування продукції здійснювалось силами покупця, що підтверджується копією наказу № 8-відрядження від 22.12.2009 року про відрядження Брюханова С.А., директора ТОВ “Сіріус” на власному автомобілі TOYOTA LAND Cruiser до ТОВ “Донтрансторг”з метою отримати комплекти запчастин відповідно до рахунку-фактури № 67 від 22.12.2009 р.. Загальна вага запчастин складає 133,44 кг. Відповідно до паспортної характеристики TOYOTA LAND Cruiser багажне відділення автомобіля цієї марки дозволяє перевозити вантаж об”ємом більше 400 л., максимальна споряджена маса складає 1 тона, таким чином технічні характеристики автомобіля дозволяють перевезти 133,44 кг.

Матеріали справи міститься договір від 01.12.2009 року, відповідно до якого ТОВ “Сіріус” (Виконавець) здійснює для Державного науково-дослідного інституту хімічних продуктів (Замовник) наступні види робіт: заміна запчастин Ротора №1, заміна запчастин Ротора №2, заміна запчастин Ротора №3, заміна запчастин Ротора № 6, загально профілактичні ремонтно - відновлюючі роботи, заміна деталей завантаженого обладнання, що підтверджує подальший рух товарів та підтверджується актом виконаних робіт № О0000016 від 30.12.2009 року.

У відповідності до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно пункту 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

У відповідності до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” № 9 від 06.11.2009 р. для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що правочин, який було вчинено між позивачем та ТОВ “Донстройторг” є правомірним, реальним та відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не заборонена законом, а також вони не визнані судом недійсними.

Колегія суддів не вважає даний договір фіктивним, оскільки згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином.

Також колегією суддів встановлено, що правові наслідки, обумовлені правочином, реально настали для обох сторін.

У відповідності до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Пунктом 7.2.1 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Як вбачається з матеріалів справи, видана ТОВ “Донтрансторг” за грудень 2009 року на адресу позивача податкова накладна повністю відповідає вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п. 9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість" реєстрація осіб як платників податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Колегією суддів встановлено, що ТОВ “Донтрансторг”" у грудні 2009 року, коли ним була виписана податкова накладна, відповідно до свідоцтва від 27.01.2009 року № 100162453 було зареєстроване платником податку на додану вартість та перебувало в ЄДРПОУ за кодом 26488128.

Отже, із врахуванням вищезазначених обставин колегія суддів приходить до висновку, що на момент складання податкових накладних ТОВ “Донтрнасторг” було юридичною особою, було зареєстровано як платник податку на додану вартість і тому відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" мало право на нарахування податку на додану вартість та складання податкових накладних.

З аналізу Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що Закон визначає лише один випадок невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку - відсутність податкової накладної, згідно з абзацом 2 пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону підставою для відповідальності платника податку є не підтвердження сум податку, включеного до податкового кредиту, на момент перевірки платника податку. Інших підстав для невключення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку зазначений Закон не передбачає.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що законодавець не ставив у залежність отримання бюджетного відшкодування платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання щодо від'ємного значення суми поширювалося тільки на окремо взятого платника податків, і цей факт не ставився у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Вищевикладене також підтверджується позицією ВАСУ, викладеною у довідці від 20.10.06р. "Про вивчення та узагальнення судової практики Вищого адміністративного суду України про відшкодування податку на додану вартість з державного бюджету".

Оскільки укладений з ПП “Сіріус” договір схвалений з боку ТОВ “Донтрансторг” шляхом виконання своїх договірних зобов'язань в повному обсязі, на момент розгляду справи є чинним і в установленому законодавством порядку судом недійсним не визнавався, а спірна податкова накладна, надана позивачем до органу державної податкової служби виписані ТОВ “Донтрансторг” по реальним господарським операціям, що відбулися між позивачем та ТОВ “Донтрансторг”; в установленому законодавством порядку недійсними не визнані, є чинними на момент розгляду справи і в сукупності з іншими доказами у справі дають суду підстави для висновку про достовірність підтвердження фактичності здійснення господарських операцій, сплати податку на додану вартість та його сум.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності прийнятого ним рішення щодо нарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 2391,25 грн., в т. ч. 1913,00 грн. за основним платежем та 478,25 грн. штрафних санкцій.

Отже, колегія суддів, підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ст.198, 200, п.1 ч.1 ст.205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова залишити без задоволення.

Постанову Харківський окружний адміністративний суд від 14.06.2011р. по справі№2а-3937/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддяГуцал М.І.

Судді Зеленський В.В. Пянова Я.В.