Постанова № 21506122, 26.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-2716/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Грибан І.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Мамчур Я.С., Шостак О.О.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.

пр-ки позивача Нечипорук І.М.,Шемяткін О.О.

пр-к відповідача Литвинчук В.О.

пр-к прокуратури

Дарницького р-ну м.Києва Манелюк Ю.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Груп Байінг Україна» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 червня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Груп Байінг Україна»до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі м.Києва про скасування податкових повідомлень-рішень -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 червня 2011 року в задоволенні позову щодо скасування податкових повідомлень рішень про визначення податкових зобовязань з податку на прибуток підприємства відмовлено.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст.159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п. 3 ч. 1.ст. 198, ст.202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо є невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи або ,якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що співробітниками Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «Метро Груп Байнінг України» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 11.02.2008 р. по 31.03.2010 р.

За результатами перевірки складено Акт від 07.06.2010 року № 3531/2306/35757598 , в якому вказується на такі порушення з боку ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»: завищення валових витрат всього у сумі 8809643,75 грн., а саме: ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»до загальної суми валових витрат віднесено суму послуг з надання персоналу постачальником-нерезидентом Компанією «МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ»(Німеччина), які не повязані з організацією та веденням господарської діяльністю товариства, в порушення до п.1.32 ст.1 п.п.5.1, п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3. ст.5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.94 року № 334/ВР із змінами та доповненнями.

Зокрема підприємство до валових витрат включило суму послуг з надання персоналу постачальником-нерезидентом Компанією „МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ" по наступним актам прийому-передачі послуг в межах Угоди про надання персоналу від 12.02.2008р.: без номера (б/н) від 31.10. 2008 р. на суму 513354,88 Євро; б/н від 31.12. 2008 р. на суму 38130,36 Євро; в IV кв. 2008 р. до валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за IV кв. 2008р. ТОВ „Метро Груп Байінг Україна" включено суму вищезазначених послуг у сумі 4268540,63 грн.; б/н від 31.01.2009р. на суму 59636,2 Євро; б/н від 28.02.2009р. на суму 54304,85 Євро; б/н від 31.03.2009р. на суму 67201,66 Євро; в І кв. 2009р. до валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за І кв. 2009р. ТОВ „Метро Груп Байінг Україна" включено суму вищезазначених послуг у сумі 1825028,47 грн.; б/н від 29.04.2009р. на суму 106357,0 Євро; б/н від 27.05.2009р. на суму 94184,13 Євро; б/н від 25.06.2009р. на суму 61156,91 Євро; в II кв. 2009р. до валових витрат Декларації з податку на прибуток підприємства за І півріччя 2009р. ТОВ „Метро Груп Байінг Україна" включено суму вищезазначених послуг у сумі 2716074,65 грн., які не пов'язані з організацією та веденням господарської діяльністю товариства.

Надання послуг підтверджується актами прийому-передачі , в яких міститься перелік наданих спеціалістів із зазначенням їх посад та прізвищ.

Зазначені особи в актах прийому-передачі оформлені на основне місце роботи у ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»згідно штатного розпису та отримують заробітну плату відповідно займаних посад, що відображено на рахунку 661.1 бухгалтерського обліку товариства в розрахункових відомостях з лютого 2008 року по липень 2009 року.

Всі витрати понесені по заробітній платі спеціалістів-нерезидентів ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»віднесено у відповідних звітних періодах до валових витрат підприємства (рядок.04.3, 04.4, 04.6). Зазначені суми послуг в бухгалтерському обліку позивача рахуються по Кт 631 рахунку.

Виходячи з того, що спеціалісти, зазначені в Актах приймання-передачі послуг, з лютого 2008 року рахувалися згідно штатного розпису на ТОВ «Метро Груп Байінг Україна», а також, відповідно до виплат заробітної плати, працювали та отримували заробітну плату, податковий орган рахував, що необхідні працівники знайдені, а послуги надані на 01.03.2008р., тому їх повторне надання щомісячно до липня 2009 року вважав безпідставним, а оплату за надані послуги та витрати на заробітну плату неправомірно віднесеними на валові витрати підприємства.

На підставі висновків Акту перевірки, ДПІ у Дарницькому районі міста Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.06.2010 р. №0001792306/0/22896, яким за позивачем визначено податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 4404821,88 грн. , з яких за основним платежем 2202410,94 грн. та за штрафними санкціями - 2202410,94 грн.

Позивачем вказане рішення оскаржено в порядку адміністративного оскарження до ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, проте 06.09.2010 р. Відповідачем винесено рішення № 32222/10/25-011 - скарга була залишена без задоволення, а рішення без змін та 07.09.2010 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0001792306/1.

Позивач подав скаргою до Державної податкової адміністрації у м. Києві, за результатами розгляду якої 17.11.2010 р. в задоволенні скарги платника податку відмовлено, а рішення ДПІ залишено без змін.

В звязку з чим Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва винесено податкове повідомлення-рішення від 29.11.2010 р. №0001792306/2/46126.

Позивач в позові просив визнати зазначені податкові повідомлення рішення нечинними з тих підстав, що контролюючим органом при їх прийнятті було невірно застосовано норми матеріального закону , а крім того, визначення розміру штрафних санкцій у 100% відношенні до основної суми податкового зобовязання здійснено в порушення приписів пп.17.1.6 п.17.1 ст.17 Закону України про погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№2181-III, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, що вказує на упередженість контролюючого органу до платника податку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, діяв на підставі та у межах повноважень, у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд першої інстанції погодився з позицією відповідача щодо неправомірності віднесення позивачем витрат за договором про надання послуг з персоналу на валові витрати , оскільки зазначені в актах приймання-передачі виконаних робіт фахівці були зараховані до штату позивача і з ними було укладено трудові договори.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися виходячи з наступних підстав.

Щодо оспорювання позивачем правомірності визначення відповідачем сум штрафних санкцій у 100-відсотковому відношенні до суми основного зобовязання, колегія суддів звертає увагу на те, що спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів , нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до п.17.1. ст..17 вказаного Закону штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством.

Згідно п.17.1.3. вказаної статті , у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону (тобто коли дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях), такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно п.17.1.6. зазначеної вище статті , у разі коли платника податків (посадову особу платника податків) засуджено за скоєння злочину щодо ухилення від сплати податків або якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З матеріалів справи не вбачається, та Відповідачем не надано доказів існування щодо позивача підстав, визначених у пункті 17.1.6, для застосування 100% розміру штрафних санкцій. Правомірність прийняття такого рішення податковим органом не доведена, а отже колегія суддів приходить до висновку про його безпідставність та вважає висновки суду першої інстанції щодо законності вказаного рішення відповідача такими, що не відповідають обставинам справи.

Оскаржувана постанова в цій частині судом першої інстанції прийнята з явним порушенням норм матеріального та процесуального права.

Щодо рішення податкового органу в частині визначення позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток в сумі 2202410,94 грн., то колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 12.02.2008р. між ТОВ «Метро Груп Байінг Україна», як Замовником та Компанією «МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ»(Німеччина) як Виконавцем укладено Угоди про надання персоналу. Предметом даної угоди сторонами визначено наступне (п.2.1 угоди): Виконавець надає Замовнику кваліфікований персонал для заповнення вакансій , вказаних у Долатку1. Всі надані спеціалісти незмінно залишаються працівниками Виконавця , але виконують свої обовязки згідно з вказівками та під контролем Замовника.

Відповідно до п.2.2 Угоди передбачено, що наданий Виконавцем персонал може мати місцеві трудові договори з замовником, якщо це необхідно згідно з законодавством України для отримання дозволу на працевлаштування в Україні, що не означає , що персонал не є більше працівниками Виконавця. Будь-яка заробітна плата, переваги, премії або інші компенсації, виплачені згідно місцевого договору враховуються згідно статті 7 Угоди.

У відповідності до ст. 7 Угоди, передбачено, що винагорода за послуги з надання спеціалістів Виконавцем розраховується на основі річних управлінських витрат, прибутковості та ставок наданих спеціалістів і включає заробітну плату, бонуси та інші види гарантій і компенсацій, що надаються кожному працівнику у відповідності до його договору та системи заробітної плати, бонусів, засобів стимулювання та інших витрат, що надаються працівниками Виконавця. Розмір винагороди повинен бути визначений на кожен календарний рік. Виконавець може складати та направляти Замовнику акти прийому послуг за кожний місяць, в якому надавалися послуги, але у будь-якому випадку по закінченні кожного календарного року Сторонами обовязково складаються консолідований акт прийому послуг.

Зазначені положення Угоди цілком відповідають вимогам законодавства України, зокрема, відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про зайнятість населення»позивач має право на використання праці іноземців лише за наявності виданого державною службою зайнятості дозволу на використання праці іноземця. В свою чергу з боку позивача, як Замовника послуг з персоналу, такі вимоги національного законодавства було виконано: на всіх спеціалістів що надавалися за вказаною вище Угодою було отримано відповідні дозволи.

Виконавцем були надані постійні спеціалісти ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»в кількості 7 осіб ( а не 6, як зазначено в рішенні суду першої інстанції), які згідно з даною угодою залишалися працівниками Компанії «МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ».

Зазначені особи були оформлені на основне місце роботи у ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»згідно з штатним розписом та отримували заробітну плату відповідно до займаних посад з лютого 2008 року по липень 2009 року, але одночасно залишалися працівниками Виконавця.

За період з 12.02.2008р. по 30.06.2009р. до складу валових витрат ТОВ «Метро Груп Байінг Україна»включало оплату праці найманим іноземним спеціалістам, які були надані нерезидентом згідно з угодою, а також суму послуг з надання персоналу у сумі 8809643,75 грн.

Відповідачем не заперечується факт надання персоналу та виконання ним певних управлінських функцій відповідно до посадових інструкцій та укладених трудових договорів, що в свою чергу підтверджується наявними в матеріалах в справи доказами. Однак відповідач заперечує правомірність віднесення позивачем таких витрат на валові витрати, вважаючи укладений договір не цивільно-правовим, а правовідносини, що склалися між позивачем та найманими працівниками переносить в площину трудових.

Такої ж позицій дотримувався суд першої інстанції приймаючи оскаржувану постанову.

Колегія суддів таку позицію відповідача та суду першої інстанції вважає помилковою.

Так, відповідно до статей 626 - 628 Цивільного кодексу України під договором слід розуміти домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір) за умови, що це не суперечать чинному законодавству.

Родові ознаки договорів з надання послуг визначаються статтею 901 глави 63 Цивільного кодексу України,згідно приписів якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

За договором про надання персоналу (відповідно до дефініцій міжнародного права - договір аутстаффінгу) одна організація (виконавець або провайдер) надає в розпорядження іншої організації фахівців необхідної кваліфікації для виконання певних функцій в інтересах цієї іншої організації. При цьому організація, що надає персонал, не бере на себе зобов'язань по надання будь-яких послуг. Єдиним її обов'язком є надання кваліфікованого персоналу. Оплата за такий персонал встановлюється в заздалегідь визначеною сумою і не залежить від фактично виконаного цим персоналом обсягу послуг. Документом, що підтверджує фактичне виконання зобов'язань, передбачених договором про надання персоналу, є акт (або інший документ) про надання персоналу.

За своєю суттю відносин, що виникають при наданні персоналу, різні: з однієї сторони, цивільно-правові відносини між провайдером та замовником, а з іншої сторони, трудові відносини за участю працівника.

Проаналізувавши мету укладення договору, колегія суддів дійшла висновку, що його предметом є не люди як такі, а послуги компанії з надання персоналу ( або оренда персоналу).

Відповідно до Цивільного кодексу України предметом договору оренди може бути тільки майно, тобто річ або майнові права. Закон не включає персонал до предмету оренди. Таким чином, як бачимо, можливість укладення договору оренди персоналу чинним законодавством прямо не передбачена. У той же час сторони мають право укласти договір, який хоча й не передбачений законодавством, але відповідає його загальним принципам.

Відповідно до особливостей законодавства України, надання послуг з персоналу (оренда персоналу або аутстаффінгу) обумовлює наявність двох договорів: цивільно-правового та трудового.

Право на існування такого роду договорів не заперечувалося податковим органом, зокрема в листі ДПА України від 16.09.2005р. за № 18603/7/15-1117 «Щодо оподаткування винагород»зазначалося, що платник податку, який уклав з нерезидентом угоду про забезпечення персоналом , має право відносити винагороду за надані послуги до складу валових витрат в межах фактично сплачених сум за ціною не вище за звичайну за умови належного документального оформлення наданих послуг та звязку цих витрат з господарською діяльністю. Крім того, згідно вказаного листа розяснювалося, що платник податку матиме право на віднесення до складу валових витрат заробітної плати та нараховані на неї суми працівників-нерезидентів лише якщо працівник нерезидента одночасно укладе трудовий договір з резидентом.

Така позиція податкового органу щодо зазначених правовідносин в подальшому законодавцем була закріплена в Податковому кодексі України. Зокрема згідно до пп.14.1.183 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI дається визначення такому роду договорів (послуга з надання персоналу - господарська або цивільно-правова угода, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені) та регламентує порядок віднесення оплати за надані послуги на валові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, зазначена вище Угода з надання персоналу в установленому законом порядку недійсною не визнавалася та фактично сторонами виконана, взаємних претензій та позовів щодо невиконання умов Угоди сторони одна до одної не предявляли.

З встановлених судом першої інстанції фактичних даних випливає, що сфера наданих послуг цілком відповідає діяльності підприємства.

Витрати за цією Угодою становлять незначну частину щодо отриманих доходів підприємства. Скоригований валовий дохід за період, що перевірявся становить 19619999грн. За цей же період позивачем сплачено до бюджету податку на прибуток 957817 грн., податку на додану вартість -1802727грн., податку з доходів фізичних осіб -504360,98 грн.

Відповідність цін, сплачених за послуги , ринковому рівню підтверджується висновками ДП «Держзовнішінформ»№1/5324 від 06.082010р., №1/3735 від 05.06.2009р., №1/1097 від 17.12.2009р.

Оцінка ж доцільності придбання послуг перебуває поза компетенцією податкового органу, позаяк стосується діяльності позивача як самостійного субєкта господарювання.

Спеціальним законом, що регулював порядок оподаткування прибутку підприємств на час виникнення спірних правовідносин є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п. 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1, п. 5.11 ст. 5 цього Закону валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів, (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності; установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.п. 5.2.1 п. 5.2. ст.5 Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону передбачені випадки, коли забороняється включення до складу валових витрат певні витрати підприємства, а саме організація та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті), придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб за винятком виплат, передбачених пунктами 5.6 і 5.7 цієї статті, та в інших випадках, передбачених нормами цього Закону. Закон визначає ці витрати, як витрати на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності.

Витрати на послуги персоналу вказаним Законом до таких не відносяться.

Особливості визначення складу витрат на оплату праці врегульовано положеннями пп. 5.6.1 п. 5.6 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким, зокрема, встановлено, що з урахуванням норм п. 5.3 цього ж Закону до складу валових витрат відносяться витрати на оплату праці фізичних осіб, які знаходяться в трудових відносинах з таким платником податку, які включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати та інших видів заохочень та виплат, виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, винагород, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на виплату авторських винагород та виплат за виконання робіт (послуг), згідно договорам цивільно-правового характеру, інші виплати в грошовій або натуральній формі, встановлені за домовленістю сторін.

Відповідно до п.п. 5.3.9. п. 5.3 ст. 5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV, із змінами та доповненнями, встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, за своїм змістом, вказані норми закону не дозволяють включати витрати підприємства у валові тільки у тому разі, якщо ці витрати не підтверджені будь-яким документом ані розрахунковим, ані платіжним, ані іншим документом.

Первинними документами, що підтверджують господарську операцію з надання послуг з персоналу і які є підставою для відображення в бухгалтерському та податковому обліках отриманих послуг, відносяться акти приймання-передачі складені позивачем та його контрагентом, в яких міститься перелік наданих спеціалістів із зазначенням їх посад та прізвищ, вартість наданих послуг та підписи від імені Виконавця та Замовника . Крім того, здійснення господарської операції підтверджується і іншими документами бухгалтерської звітності платіжними дорученнями , відомостями на заробітну плату , трудовими договорами, тощо.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність віднесення позивачем до валових витрат суми послуг з надання персоналу постачальником-нерезидентом Компанією „МГБ Метро Груп Байінг Інтернешнл ГмбХ".

Відповідно до статті 71 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Колегія суддів , виходячи з доводів та заперечень відповідача до адміністративного позову та апеляційної скарги, вважає недоведеною податковим органом правомірність та законність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються позивачем.

На підставі викладеного, враховуючи, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, колегія суддів вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 207, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Груп Байінг Україна»задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 01 червня 2011 року - скасувати, та ухвалити нову постанову якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Метро Груп Байінг Україна»задовольнити.

Визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення рішення №0001792306/0/22896 від 25.06.10р., №0001792306/1 від 07.09.10р. та №0001792306/2/46126 від 29.11.10р.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Грибан І.О.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.