Постанова № 21505295, 26.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 11/323 Головуючий у 1-й інстанції: Морозов С.М. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГлущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмову провадженні справу за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Києві про визнання недійсним рішення, за апеляційною скаргою Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»на постанову Господарського суду м. Києва від 12 травня 2011 року,

В С Т А Н О В И В :

У квітні 2001 року Відкрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Надра»звернулось у суд з позовом, в якому просило визнати недійсним та таким, що не підлягає виконанню рішення ДПІ у Старокиївському районі м. Києва від 29.03.2001 року №270-2240-20025456/1099т про застосування штрафних санкцій у сумі 143250 грн.

Постановою Господарського суду м. Києва від 12 травня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 197 КАС України апеляційний розгляд справи відбувається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду скасуванню з таких підстав.

Суд першої інстанції, постановляючи рішення по суті позовних вимог, виходив з того, що приймаючи оскаржуване рішення відповідач діяв в межах повноважень та в порядку, передбаченому чинним на час винесення рішення законодавством України.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися.

Судовою колегією встановлено, що 26 червня 2000 року Національний банк України, розглянувши матеріали перевірки, підготовлені Департаментом валютного контролю та ліцензування НБУ з питань дотримання позивачем вимог Декрету Кабінету Міністрів України від 19.09.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», виніс 7 постанов про притягнення АКБ «Надра»до відповідальності за порушення валютного законодавства за №62-№68 на загальну суму 143250,00 грн.

Порушення валютного законодавства з боку позивача полягало у нездійсненні ним функцій агента валютного контролю під час виконання доручення свого клієнта - фірми «Атіка»щодо перерахування грошових коштів нерезиденту фірмі «A&T LONDON GROUP LTD»(BELIZE, CENTRAL AMERICA), яка в порушення ст. 7 вищенаведеного Декрету КМ України від 19.02.1993 року №15-93 здійснила розрахунки у валюті України з нерезидентом без індивідуальної ліцензії НБУ.

Зазначені постанови листом Управління НБУ по м. Києву та Київській області від 20.07.2000 року за №09-007/11053 направлені на адресу ДПІ у Старокиївському районі м. Києва у зв'язку з несплатою банком штрафу в добровільному порядку.

29 березня 2001 року начальником ДПІ у Старокиївському районі м. Києва, на підставі ст. 3 Указу Президента України від 27.06.1999 року №734/99 «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства»прийнято рішення №270-2240-20025456/1099 про застосування до АКБ «Надра»штрафних санкцій у розмірі 143250 грн.

Не погоджуючись із рішенням податкового органу про застосування штрафних санкцій, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку доводам позивача, колегія суддів приходить до наступного.

Як убачається із матеріалів справи, підставою для прийняття Національним банком України постанов №62-№68 від 26.06.2000 року стало виявлення порушень з боку позивача його функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з Декретом КМ України від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до преамбули вказаного нормативно-правового акту він установлює режим здійснення валютних операцій на території України, визначає загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.

Стаття 7 Декрету закріплює, що у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Функції державних органів і банківської системи України у сфері валютного контролю закріплені у статті 13 цього Декрету.

В частині першій цієї правової норми визначено, що Національний банк України є головним органом валютного контролю, що, зокрема, забезпечує виконання уповноваженими банками функцій щодо здійснення валютного контролю згідно з цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

З метою реалізації відповідних функцій Національним банком України, постановою Правління від 8 лютого 2000 року N 49, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 04.04.2000 року за №209/4430, затверджено Положення про валютний контроль(далі по тексу Положення №49), яке визначає основні засади здійснення Національним банком України функцій головного органу валютного контролю згідно з повноваженнями, наданими йому за статтями 7, 44 Закону України «Про Національний банк України»та статтями 13, 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 N 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до поняття функцій агента валютного контролю, яке міститься в п. 1.2. названого Декрету, це обов'язки уповноваженого банку щодо здійснення контролю за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці банки. Змістом зазначеного контролю є запобігання уповноваженими банками проведенню резидентами і нерезидентами через ці банки незаконних валютних операцій та/або інформування уповноваженими банками у випадках та в порядку, встановленому законодавством, відповідних державних органів про порушення резидентами і нерезидентами законодавства, пов'язаного з проведенням ними валютних операцій.

За нездійснення уповноваженими банками функцій агента валютного контролю до такого банку можуть бути застосовані такі стягнення як позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штраф у розмірі 25 % від суми (вартості) валютних операцій, здійснених резидентами і нерезидентами через ці банки з порушенням чинного законодавства, або від суми (вартості) валютних операцій, про які уповноважений банк згідно із встановленим порядком зобов'язаний був проінформувати відповідні державні органи.

У разі виявлення порушень валютного законодавства з боку банків або фінансово-кредитних установ, уповноваженими працівниками НБУ складається протокол за формою згідно з додатком 1, який вручається керівникові (посадовій особі, яка виконує його обов'язки) банку або фінансово-кредитної установи, чи їх відокремленого структурного підрозділу, де безпосередньо здійснювалась відповідна перевірка. За кожним випадком порушення, що виявлені під час однієї перевірки, складається окремий протокол, до якого обов'язково додаються інші документи, які свідчать про факти порушень. Якщо під час реалізації одного договору було здійснено кілька однотипних порушень валютного законодавства, то допускається складання одного протоколу за умови, що загальна сума штрафу від цього не зміниться. Після складання протоколу уповноважені працівники НБУ зобов'язані запропонувати особі, якій вручено цей протокол, надати пояснення за кожним фактом порушення (п. 3.2. Положення №49).

За наслідками розгляду матеріалів перевірки, відповідною посадовою особою територіального управління НБУ, Департаменту валютного контролю та ліцензування НБУ або НБУ приймається рішення про застосування санкцій у вигляді постанови.

Відповідно до п. 3.5. названого Положення постанова про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, яка складається за формою згідно з додатком 2, підписується однією із службових осіб, указаних у пункті 3.4 цього розділу, та надсилається територіальними управліннями НБУ порушнику, який протягом п'яти днів після її отримання має перерахувати суму штрафу до Державного бюджету України.

У разі несплати суми штрафу в зазначений строк постанова про притягнення до відповідальності надсилається територіальними управліннями НБУ до органів Державної податкової адміністрації України за місцезнаходженням порушника.

Абзац третій п. 3.5. Положення передбачає, що орган державної податкової служби, керуючись п. 8 ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», приймає рішення про стягнення зазначеної суми штрафу.

Саме посилаючись на наведену правову норму, начальником ДПІ у Старокиївському районі м. Києва і прийнято оскаржуване рішення.

Проте, здійснюючи аналіз цієї правової норми, колегія суддів приходить до висновку, що органам державної податкової служби надано право прийняти рішення про стягнення суми штрафу, застосованого постановою НБУ про притягнення до відповідальності за порушення правил валютного законодавства, в той час як оскаржуваним рішенням на позивача накладено ще одне стягнення у вигляді штрафу за порушення валютного законодавства, тобто позивач двічі притягується до відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідно до положень Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, ні хто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст. 61).

Посилання відповідачів на те, що наведеною вище правовою нормою органам державної податкової служби надано право приймати оскаржуване рішення, колегія суддів вважає помилковим, оскільки зазначеною нормою надано право приймати рішення про стягнення штрафних санкцій, тоді як із оскаржуваного рішення убачається, що податковим органом застосовано до АКБ «Надра»штрафні санкції у розмірі 143250 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, що є підставою для їх задоволення.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. п. 4 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»задовольнити.

Постанову Господарського суду м. Києва від 12 травня 2011 року скасувати.

Адміністративний позов Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державної податкової інспекції у Старокиївському районі м. Києва №270-2240-20025456/1099 про застосування штрафних санкцій від 29.03.2001 року.

Постанова набирає законної сили через пять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М