Постанова № 21503787, 26.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2а-189/11 Головуючий у 1-й інстанції: Керекеза Я.І. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" січня 2012 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Мацедонської В.Е., Петрика І.Й.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області на постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2011 року у справі за адміністративним позовом Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області до ОСОБА_3 про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення безпідставно отриманої допомоги по безробіттю в розмірі 6382,42 грн..

Постановою Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області звернувся подав апеляційну скаргу, в якій просять скасувати незаконну, на його думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення з таких підстав.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач ОСОБА_3 перебувала на обліку як безробітна з 14 вересня 2009 року по 24 березня 2010 року та отримувала допомогу по безробіттю.

За вказаний період отримана сума допомоги по безробіттю становить 6382,42 грн. (а.с.9).

У серпні 2010 року до Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області надійшла інформація з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про те, що з 26 вересня 2003 року по час зверенення до суду відповідач зареєстрована як підприємець.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, прийшов до висновку, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, на цій підставі суд першої інстанції відмовив в задоволенні позову.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав,свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк.

Згідно ч. 1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду , якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала, тобто, пропуск строку звернення до суду є підставою для залишення його без розгляду, а не відмови в задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що відлік строку розпочинається, коли особа дізналась або мала дізнатися про її порушене право, оскільки позивачу стало відомо про порушення прав лише в серпні 2010 року, таким чином шестимісячний строк звернення до суду за захистом порушених прав не пропущено.

Суд першої істанції не вірно пришов до висновку, що позивач мав дізнатись про порушення його прав за час перебування на обліку відповідача як безробітної та виплати їй допомоги по безробіттю, оскільки як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 в заяві про надання статусу безробітної зазначила, що підприємницькою діяльністю не займається (а.с.7).

Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що судом грубо порушені норми процесуального права, а тому постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі та зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про зайнятість населення», зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі.

Частиною 3 вказаної статті передбачено, що в Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах: а) працюючі по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні і за кордоном у фізичних осіб; б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України "Про особисте селянське господарство"; в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях; г) які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, військах внутрішньої та конвойної охорони і Цивільної оборони України, органах внутрішніх справ України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, альтернативну (невійськову) службу; е) які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах; ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Відповідно до ст. 2 даного Закону, безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Підпунктом «Е»пункту 1 ст. 4 Закону України від 01.03.1991, № 803-XII «Про зайнятість населення»передбачено право безробітного на безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або в системі державної служби зайнятості з виплатою стипендії;

Відповідно до ст.6 Закону України від 02.03.2000, № 1533-III "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

Як свідчать матеріали справи, в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції, у заяві про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»відповідач зазначив, що не є підприємцем.

Разом з тим, позивем було надано Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, з яких вбачається, що відповідач була зареєстрована як фізична особа-підприємець 26 вересня 2003 року, відомості щодо припинення підприємницької діяльності відсутні.

Статтею 46 ЗУ «Про реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності. Позивачі вказують, що на момент реєстрації відповідача в державній службі зайнятості як безробітного та отримання статусу безробітного і допомоги по безробіттю, відповідач не був позбавлений статусу підприємця і належав до категорії зайнятого населення, що суперечить Закону України «Про зайнятість населення».

У відповідності з частиною 15 статті 47 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців»від 15 травня 2003 року №755-1У дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем є датою державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою підприємцем згідно з п. 12 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 року №219 для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не займається видами діяльності, що визначені ч. 3 ст.1 ЗУ «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах, а також копію довідки про його ідентифікаційний номер.

Постановою КМУ №357 від 20.03.2006 року, якою затверджений Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до ЗУ «Про загальнообовязкове державне страхування на випадок безробіття»і ст. 7 якого передбачає стягнення коштів, не повернутих добровільно у судовому порядку.

Таким чином, відповідач неправомірно не повідомив належним чином про це районний центр зайнятості, тому отримував допомогу по безробіттю за рахунок коштів Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття незаконно.

Пунктом 8 ст. 31 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»передбачено, що виплата допомоги по безробіттю та соціальні послуги припиняється у разі призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»сума виплаченого забезпечення застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Частиною 2 статті 36 Закону №1533-Ш визначено обов»язок застрахованих осіб, зареєстрованих в установленому порядку як безробітні, своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України, з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Названа норма Закону є бланкетною та передбачає врегулювання відповідних правовідносин іншим нормативно-правовим актом, до якого, в даному випадку, слід віднести постанову Кабінету Міністрів України від 20 березня 2006 року № 357 (строк дії якої продовжено на 2007 рік згідно з постановою від 31 січня 2007 року № 98), якою затверджено Порядок розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», за правилами пункту 7 якого, у разі відмови особи повернути суми незаконно виплачених коштів, а також у разі неповернення (невідшкодування) їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку, відповідно до законодавства.

Виходячи з вищенаведених норм чинного законодавства, колегія суддів зазначає, що відповідач отримував допомогу по безробіттю в розмірі 6382,42 грн. відповідно до Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»незаконно.

Відповідно до ст. 159 КАС України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення у справі про задоволення позову.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування судового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Таким чином вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню.

Керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області задовольнити.

Постанову Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 04 березня 2011 року - скасувати.

Позов Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області до ОСОБА_3 про стягнення коштів задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Переяслав-Хмельницького міськрайонного центру зайнятості Київської області (п/р №37170002001735, банк одержувача УДК в Київській області МФО 821018 код одержувача 23570125) коштів в сумі 6382 (шість тисяч триста вісімдесят дві) грн. 42 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Головуючий суддя Земляна Г.В.

Судді: Мацедонська В.Е.

Петрик І.Й.