Ухвала суду № 21503466, 17.01.2012, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-9673/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.,

Суддя-доповідач: Бабенко К.А

У Х В А Л А

Іменем України

"17" січня 2012 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Бабенка К.А., суддів: Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області на Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у Києво Святошинському районі Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОРА»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Овімекс»про стягнення коштів за нікчемною угодою, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити його адміністративний позов в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а Постанову суду першої інстанції без змін, з наступних підстав.

Позивачем проведено планову виїзну перевірку Відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 грудня 2009 року, про що складено Акт від 29 червня 2010 року № 330/23-2/32294897.

Перевіркою встановлено порушення Відповідачем вимог п. 5.1 ст. 5, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (далі Закон № 334/94-ВР), а саме, Відповідачем віднесено до складу валових витрат 6280304 грн., що не підтверджено відповідними первинними документами.

Як встановлено судом першої інстанції, між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компані Стріт»укладено Договір від 01 липня 2008 року № 14/15, предметом якого є вантажно-розвантажувальні роботи. Товариством з обмеженою відповідальністю «Компані Стріт» пізніше змінено назву на Товариство з обмеженою відповідальністю «Овімекс».

Позивач посилається на нікчемність вищезазначеного Договору, тому, як директор та засновник Товариства з обмеженою відповідальністю «Компані Стріт» ОСОБА_2 помер, а первинні фінансово-господарські документи підписував виконуючий обовязки директора ОСОБА_3

Проте, як вбачається з протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Компані Стріт»від 20 грудня 2007 року № 2, копія якого наявна в матеріалах справи (т. 1, а.с. 127), ОСОБА_3 призначено виконуючим обовязки директора товариства та згідно із Статутом Третьої особи йому надано право діяти без доручення від імені товариства, представляти його інтереси на всіх вітчизняних та іноземних підприємствах, у фірмах та організаціях, розпоряджатися майном товариства, укладати договори, видавати доручення, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки, розпоряджатися коштами, підписувати звітність товариства та інші повноваження.

Відповідно до абз. 1 частини другої ст. 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із частиною першою ст. 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до частини першої ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно із частиною другою ст. 207 Цивільного кодексу України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, договори між Відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компані Стріт»укладено відповідно до вимог діючого законодавства. Сторонами за договорами погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, на час розгляду справи судом умови договору виконані сторонами у повному обсязі.

Крім того, Позивачем не доведено факт нікчемності правочинів, не заперечено факт реєстрації контрагента Відповідача у якості платника податку, Свідоцтво платника податку контрагента не анульовано та його установчі документи недійсними судом не визнавались.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону №334/94-ВР, валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку в грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно із п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вищезазначеного Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті, які не містять особливостей обліку витрат при продажу товарів нижче за їх купівельну ціну, тобто не має заборони щодо віднесення таких витрат до валових.

Відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Із системного аналізу чинного податкового законодавства та визначення господарської діяльності, наведеного у п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР вбачається, що господарська діяльність - це будь яка діяльність особи направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. При цьому слід зазначити, що терміни «господарська діяльність»та «господарська операція» не є тотожними, оскільки оподаткуванню підлягає сукупність господарських операцій.

Отже, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявність зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. За відсутності ж останнього відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість за рахунок валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до частин першої-третьої ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»від 16 липня 1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи; первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідачем доведено факт здійснення господарських операцій належними первинними документами, дослідженими судами першої та апеляційної інстанцій, а саме: податковими накладними, Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), копії яких наявні в матеріалах справи (т.2, а.с. 1-72) та які відповідають як за змістом, так і за своєю формою вимогам чинного законодавства.

В звязку з вищезазначеним, бюджетне відшкодування можливе за наявності належних документів, що підтверджують правомірність формування сум податкового кредиту платника податку.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В звязку з вищевикладеним, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, за таких підстав, апеляційна скарга залишається без задоволення, а Постанова суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Київської області залишити без задоволення, а Постанову Київського окружного адміністративного суду від 08 липня 2011 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення її в повному обсязі безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Ухвалу складено в повному обсязі 23.01.2012 року.

Головуючий суддя Бабенко К.А

Судді: Вівдиченко Т.Р. Мельничук В.П.