Постанова № 21495290, 17.10.2011, Тернопільський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2-а/1970/2484/11

"17" жовтня 2011 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, в складі головуючого судді Осташа А.В. при секретарі Твердохліб Н.В.

за участю:

представника позивача Колодія С.Б.;

представника відповідача Сиванич Н.М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Тернополі адміністративну справу

за позовом відкритого акціонерного товариства «Тернопільське шляхово-будівельне управління №24»

до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції

про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2011 р. №0002892304, №0002922304, №0002932304, №0000732303, №0001261703 та №0002882304, -

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське шляхово-будівельне управління №24»(далі по тексту ВАТ «Тернопільське ШБУ №24» або позивач) звернулося до суду з позовом до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції (надалі по тексту відповідач або Тернопільська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15 серпня 2011 р. №0002892304, №0002922304, №0002932304, №0000732303, №0001261703 та №0002882304.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що не погоджується із винесеними податковими повідомленнями рішеннями Тернопільської ОДПІ від 15 серпня 2011 р. №0002892304, №0002922304, №0002932304, №0000732303, №0001261703 та №0002882304 в звязку з тим, що відповідач невірно застосував норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість», Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закону України «Про акціонерні товариства»відповідно до спірних правовідносин.

Представник ВАТ «Тернопільське ШБУ №24»зокрема пояснив, що податковим органом в кожному із зазначених податкових повідомлень-рішень вказано, що їх винесено на підставі акта перевірки № 5438/23-04/3450422 від 01.08.2011 р. Про існування такого акта перевірки позивачу нічого не відомо. Вважає, що такого акта перевірки насправді не існує. Натомість, як було зазначено, фактично за результатами перевірки позивача було складено акт з іншим номером. Однак, в наведених податкових повідомленнях-рішеннях посилання на цей акт перевірки відсутні, а тому представник позивача вважає, що дані рішення не містять дійсних підстав для складення і тому, на їхню думку, підлягають скасуванню як безпідставні.

Щодо висновку податкового органу про порушення позивачем пп.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України від 28.12.2008 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»крім випадків передбачених пп.7.8.5 п.7.8 ст.7 вказаного Закону зокрема представник позивача пояснив, що з 2008 по 2011 роки загальні збори акціонерів ВАТ «Тернопільське ШВУ №24»не скликались і, відповідно, дивіденди не виплачувались, адже затвердження річного звіту та балансу товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства»), а саме цими звітними документами і визначається наявність (відсутність) чистого (нерозподіленого) прибутку. Також, як було зазначено, відповідно до ст.33 цього Закону тільки загальні збори акціонерів вправі приймати рішення про виплату дивідендів.

Також пояснив, що абзац перший ч.3 ст.30 Закону у редакції Закону України від 27.04.2010 р. № 2154-VI було змінено і викладено наступним чином: «3. Рішення про виплату дивідендів в розмірі більше 30 відсотків за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства». Однак, ці зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 р. N 22-рп/2010, і тому є нечинними з моменту їх внесення. Тому вважає, що оскільки дивіденди у 2010 році позивач не виплачував, відсутня і підстава сплати в бюджет авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів.

Щодо завищення позивачем валових витрат та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс», TзOB «ШБУ-40», позивач пояснив, податковий орган прийшов до надуманого і абсолютно невмотивованого висновку про порушення позивачем вимог, встановлених ст. 23, 42, 67, 68 Конституції України, численних норм ЦК України, ГК України, Законів України «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість». Оскільки товариством надано усю документацію, що стосується взаємовідносин з зазначеними підприємствами (договори, накладні, податкові накладні, акти здачі-приймання виконаних робіт, регістри фінансового та грошового обігу, карточки рахунків синтетичного бухгалтерського обліку).

Також зазначив, що фактичне виконання договорів з зазначеними підприємствами підтверджується складеними належним чином документами первинного бухгалтерського обліку, перелік яких і наведено в акті перевірки.

Вважає, що покупець не може нести відповідальність як за несплату податків продавцями, так і за можливу недостовірність відомостей про них, включених до Єдиного державного реєстру, за умови необізнаності покупця щодо такої. Відтак, зазначені в акті перевірки висновки є надуманими та ґрунтуються виключно на домислах перевіряючих.

Щодо неправомірного висновку податкового органу про те, що підприємство не включило в склад валових доходів за 4-й квартал 2009 р. суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповерненою на кінець звітного періоду, позивач зазначив, що позиція перевіряючих є необґрунтованою і такою, що прямо суперечить нормі Закону.

Зокрема пояснив, що на кінець звітного періоду (4-ий квартал 2009 р.) поворотна фінансова допомога була повернута повністю. Відтак, перша з вищеназваних умов відсутня і, відповідно, підстав для нарахування умовних процентів у позивача не було.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з мотивів викладених в позові та в додатковому додатковому обгрунтуванні позовних вимог, зазначив, що в акті перевірки містяться необгрунтовані дані, а також суб'єктивні припущення перевіряючих, які не мають підтверджених доказів.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, мотиви виклала в поданому суду письмовому запереченні та в додатковому заперечені на адміністративний позов.

Згідно заперечення відповідача позовні вимоги не підлягають до задоволення, оскільки, перевіркою встановлено, що позивачем порушено пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., пп. 5.2.1., 5.2.5 п. 5.2., пп. 5.3.9. п.5.3., пп. 5.6.1., 5.7.1., п. 5.9. ст. 5, пп. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1., пп. 8.3.1., 8.3.2. п. 8.3. ст. 8, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11, пп. 7.8.2 п. 7.8. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.2.11. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15.12.2004 р. та п. 7.5. Порядку реєстрації та ведення КОРО і РК, затв. наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614; пп. 1.9., п. 1.15. ст. 1 пп. «г»пп. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1. ст. 7, пп. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, пп. «а»п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»; п. 6.4. Інструкції «Про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища».

Зокрема податковий орган зазначив, що позивач повинен був у строк до 01.07.2010 року нарахувати та виплатити дивіденди грошовими коштами в розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році та/або нерозподіленого прибутку, а також внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів. Також, що у 2010 році акціонерні товариства могли самостійно приймати рішення щодо дивідендів, виплачуваних своїм акціонерам лише стосовно розміру понад 30 відсотків.

Також зазначила, що Законом України від 03.12.2010р. №2774- VI «Про деякі питання організації бюджетного процесу у 2010 році»вдруге внесено зміни до ст.30, ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 року №514-VI, які були раніше скасовані за рішенням Конституційного суду України від 30.11.2010 р. №22-рп/2010 та визначено застосування таких змін з 30.11.2010 року. З врахуванням вищевказаного дія норм Закону України «Про акціонерні товариства»від 17.09.2008 року №514-У1 саме щодо внесення змін до ст.30 та ст.33 не переривалась у часі.

Також представник ТОДПІ пояснила, що проведеною перевіркою встановлено, що станом на 01.10.2011 р. між позивачем та Концерном «Автошляхбуд»рахувалось неповернутою сума повторної фінансової допомоги наданої в 2008 році в сумі 632 400,0 грн., яка була повернена на протязі 4 кварталу 2009 року. Відповідно до «Узагальнюючого податкового роз'яснення щодо застосування 4.1.6. п.4.1, ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28.12.1994 року, стосовно відображення в податковому обліку операцій з одержання та повернення сум поворотної фінансової допомоги (позики)»від 24.01.2003р. №26, отримувач (позичальник) включає до валових доходів звітного періоду суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповоротною на кінець такого звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожен день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

В ході проведення перевірки встановлено взаємовідносини позивача з наступними контрагентами: ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс», ПП «Екоенергобуд», та TзOB «ШБУ-40» встановлено, що у позивача відсутні акти приймання-передачі, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товарів. Окрім того, проведеним аналізом податкової звітності контрагентів встановлено, що «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс»та ПП «Екоенергобуд»відсутні необхідні умови досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів на балансі, необхідних для зберігання та транспортування товарів.

Представник відповідача пояснила, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Крім того, податковий орган посилається на те, що перевіркою встановлено, що у позивача відсутні акти приймання - передачі, товарно-транспортні накладні з відмітками про передачу та отримання товарів, а також не встановлено наявності відповідних документів, що підтверджують факт відвантаження чи одержання товарів.

Всі ці обставини на думку Тернопільської ОДПІ свідчать про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії Товариства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди.

Також зазначила, що позивач у адміністративному позові просить скасувати податкові повідомлення-рішення, якими йому визначено податкове зобов'язання по податку доходи фізичних осіб, збору за забруднення навколишнього природного середовища та штрафні санкції за порушення Положення про ведення касових операцій та Порядку реєстрації та ведення КОРО і РК, затвердженого Наказом ДПА України від 01.12.2000 р №614, проте не наводить жодних доказів незаконності вказаних рішень.

Враховуючи вищенаведене, представник відповідача вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог чинного на час здійснення господарської операції податкового законодавства, а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Крім пояснень представників сторін, судом досліджені письмові докази, наявні у матеріалах справи, які подані позивачем та відповідачем та які витребовувалися судом.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що податковими інспекторами Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції проведено документальну виїзну планову перевірку ВАТ «Тернопільське шляхово-будівельне управління №24». Про результати документальної виїзної планової перевірки ВАТ «Тернопільське ШБУ-24»(ід. к. 03450422) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р. валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 р. по 31.03.2011 р.

Результати перевірки відображені в акті № 5438/23-01/03450422 від 01.08.2011 р.

Висновки даного акта перевірки стали підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 18 серпня 2011 року, а саме:

- № 0002892304 від 15 серпня 2011 р. про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2231246 грн. 25 коп. (в т.ч. 1784997 грн. за основним платежем та 446249 грн. 25 коп. штрафних санкцій);

- № 0002922304 від 15 серпня 2011 р. про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 445930 грн. (в т.ч. 356744 грн. за основним платежем та 89186 грн. штрафних санкцій);

- № 0002932304 від 15 серпня 2011 р. про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 261784 грн. та 1 грн. штрафних санкцій;

- № 0000732303 від 15 серпня 2011 р. про застосування штрафних санкцій в сумі 10074 грн. 34 коп.;

- № 0001261703 від 15 серпня 2011 р. про донарахування податкового зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 244 грн. 68 коп.;

- № 0002882304 від 15 серпня 2011 р. про донарахування грошового зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища в сумі 148 грн. 54 коп.

Як вбачається з матеріалів справи, перевіркою встановлено порушення товариством порушення пп. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4, п. 5.1., пп. 5.2.1., 5.2.5 п. 5.2., пп. 5.3.9. п.5.3., пп. 5.6.1., 5.7.1., п. 5.9. ст. 5, пп. 8.1.1., 8.1.2. п. 8.1., пп. 8.3.1., 8.3.2. п. 8.3. ст. 8, пп. 11.2.1. п. 11.2. ст. 11, пп. 7.8.2 п. 7.8. ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; пп. 7.4.1. п. 7.4., пп. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»; п.2.11. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15.12.2004 р. та п. 7.5. Порядку реєстрації та ведення КОРО і РК, затв. наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614; пп. 1.9., п. 1.15. ст. 1 пп. «г»пп. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1. ст. 7, пп. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, пп. «а»п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»; п. 6.4. Інструкції «Про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища».

Приходячи до висновку про неправомірність та необґрунтованість позиції податкового органу в частині заниження авансових внесків з податку на прибуток, нарахованих на суму девідентів та прирівняних до них платежів на суму 43919 грн. за перше півріччя 2010 р., суд виходив з наступного:

Відповідно до ч.2 ст.30 Закону України від 17.09.2008 року №514-VI «Про акціонерні товариства»(з наступними змінами та доповненнями) виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року. Виплата дивідендів здійснюється господарським товариством з чистого прибутку у звітному році та/або нерозподіленого прибутку в розмірі менше 30 відсотків.

Підпунктом 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28.12.2008 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств»крім випадків передбачених пп.7.8.5 п.7.8 ст.7 вказаного Закону, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам, нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок на прибуток у розмірі ставки, встановленої п.10.1 ст.10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Даний авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

З вищенаведеної норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» вбачається, що емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Також зазначеною нормою встановлено і час сплати авансового внеску до бюджету - до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Порядок прийняття рішень про виплату дивідендів, та орган, що вправі приймати таке рішення, визначається Законом України «Про акціонерні товариства»та статутом позивача.

Відповідно до ч. 2 ст.30 цього Закону виплата дивідендів за простими акціями здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку на підставі рішення загальних зборів акціонерного товариства.

Відповідно до ч.3 ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства»рішення про виплату дивідендів та їх розмір за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства.

З 2008 по 2011 роки загальні збори акціонерів ВАТ «Тернопільське ШБУ - №24»не скликались і, відповідно, дивіденди не виплачувались, адже затвердження річного звіту та балансу товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів (ст.33 Закону України «Про акціонерні товариства»), а саме цими звітними документами і визначається наявність (відсутність) чистого (нерозподіленого) прибутку. Також, як було зазначено, відповідно до ст.33 цього Закону тільки загальні збори акціонерів вправі приймати рішення про виплату дивідендів.

Судом не приймається до уваги твердження відповідача про те, що позивач повинен був у строк до 01.07.2010 року нарахувати та виплатити дивіденди грошовими коштами в розмірі не менше 30% чистого прибутку, отриманого у 2009 році та/або нерозподіленого прибутку, а також внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток з суми дивідендів. Також, що у 2010 році акціонерні товариства могли самостійно приймати рішення щодо дивідендів, виплачуваних своїм акціонерам лише стосовно розміру понад 30 відсотків, оскільки, абзац перший ч.3 ст.30 Закону у редакції Закону України від 27.04.2010 р. № 2154-VI було змінено і викладено наступним чином:

«Рішення про виплату дивідендів в розмірі більше 30 відсотків за простими акціями приймається загальними зборами акціонерного товариства».

Однак, ці зміни визнано такими, що не відповідають Конституції України, тобто є неконституційними, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 р. N 22-рп/2010, і тому є нечинними з моменту їх внесення.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що оскільки дивіденди у 2010 році позивач не виплачував, відсутня і підстава сплати в бюджет авансового внеску з податку на прибуток на суму дивідендів.

Підсумовуючи викладене, суд вважає безпідставними висновки податкового органу, щодо порушення позивачем вимог п.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України від 28.12.2008 року №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств».

Приходячи до висновку про неправомірність та необґрунтованість позиції податкового органу щодо завищення позивачем валових витрат та неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за господарськими операціями з ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс», TзOB «ШБУ-40», суд виходив з наступного:

Так судом встановлено, що ВАТ «Тернопільське ШБУ-24»було укладено ряд договорів з наступними субєктами господарської діяльності: ПП «Агроенергоінвест»(код ЄДРПОУ 36152516), ПП «МКМ-Сервіс»(код ЄДРПОУ 35383180), TзOB «Агат-Комплекс»(код ЄДРПОУ 31145181), TзOB «ШБУ-40»(код ЄДРПОУ 36929057).

Податковий орган в акті перевірки та додатку №1 до нього, а саме в Довідці про загальну інформацію щодо ВАТ «Тернопільське ШБУ-24»та результати його фінансово-господарської діяльності за період з 1 жовтня 2009 року по 31 березня 2011 року, зазначає, що обставинами, що свідчать про недодержання позивачем в момент вчинення правочинів з вищенаведеними контрагентами вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків є:

- відсутність у контрагентів позивача необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- відсутність деяких контрагентів за своїм місцезнаходженням;

- відсутність товарно-транспортних накладних з відмітками про передачу та отримання товару;

- відсутність документів, які б підтверджували якість та відповідність отриманих позивачем товарів;

- відсутність документів по кількості та якості продукції згідно Інструкцій №П-6 та №П-7;

- не надання документів дозвільного характеру, які по своєму визначенню підпадають під визначення сертифікатів відповідності чи свідоцтва про визнання відповідності або декларації про відповідність;

- не надання документів, в яких було б зазначено реєстраційні номери сертифікатів відповідності, свідоцтва про визнання відповідності, декларації про відповідність.

Всі ці обставини на думку Тернопільської ОДПІ свідчать про те, що позивачем перераховувались кошти без мети реального настання передбачених наслідків виключно, з метою заниження об'єкту оподаткування, несплати податків, в зв'язку з чим дії товариства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України, оскільки єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій є отримання підприємством податкової вигоди.

Суд не погоджується з податковим органом та не вважає, що дані обставини можуть свідчити про те, що господарські операції між ВАТ «Тернопільське ШБУ-24»з однієї сторони та ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс»та TзOB «ШБУ-40»з іншої, фактично не здійснювалися, виходячи з наступного:

Так, судом не береться до уваги посилання позивача на те, що відсутність товарно-транспортної накладної є свідченням відсутності реального характеру господарських операцій, оскільки податковий орган лишив поза увагою те, що товарно-транспортні накладні оформляються лише у тих випадках, коли для перевезення товару залучається перевізник, який надає послуги з перевезення вантажу автомобільним транспортом. Якщо ж товар перевозиться власним автомобільним транспортом учасниками правовідносин для власних потреб товарно-транспортні накладні не оформляються.

До такого висновку суд прийшов аналізуючи ст. 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 р. № 2344-Ш, який прямо вказує на те, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб, є:

для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на -транспортний засіб, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Тобто вказаний Закон вказує на наявність альтернативи у переліку підтверджуючих документів на вантаж: товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

В свою чергу законодавством, а саме Постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2009 р. № 207, затверджений Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення интажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні (далі - «Перелік № 207»), У п. 2 даного Переліку зазначено, що для водія юридичної особи або фізичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб обов'язковою є накладна або інший документ, який підтверджує право власності на вантаж.

При цьому Перелік № 207 передбачає, що у водія юридичної особи або фізичної особи підприємця, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, повинна бути товарно- анспортна накладна (п.1), але не передбачає подібної вимоги для водія юридичної особи або ичної особи - підприємця, що здійснює вантажні перевезення для власних потреб (п. 2).

Щодо обовязковості вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.07.1965р. № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Державного арбітражу при Раді Міністрів РСР від 25.04.1966р. № П-7 в частині оформлення актів прийому - передачі продукції по кількості, якості та комплектності, які на думку податкового органу є обовязковими при виконанні будь-якого договору позивача, суд вважає, що вимоги Інструкцій П-6 та П-7 можуть бути застосовані у випадках, коли основними чи особливими умовами поставки не передбачений інший порядок прийняття продукції по кількості та якості. Враховуючи те, що в проаналізованих договорах позивача передбачено порядок прийняття продукції по кількості та якості, то суд вважає, що оформлення актів прийому - передачі продукції по кількості, якості та комплектності в даному випадку не є необхідним.

Зясовуючи реальність здійснення господарських операцій, визначених у вищенаведених договорах, суд встановлює обґрунтованість податкової вигоди, яку бажає отримати позивач, а також можливість здійснення таких господарських операцій двома сторонами правочину.

Статтею 626 Цивільного кодексу України (далі по тексту ЦК України) передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обовязків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Підставою для недійсності правочину згідно ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч.2 ст.215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Суд вважає, що податковим органом, у відповідності до вимог ст.ст.69, 70 КАС України, не доведено факту нікчемності договорів позивача.

Не знайшло свого підтвердження в судовому засідання і порушення публічного порядку через намагання заволодіння дохідною частиною бюджету.

Так, ст. 204 ЦК України встановлено презумпцію договору, тобто - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як свідчать обставини справи, вищезгадані договора купівлі продажу та поставки судом недійсними не визнавалися.

Згідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обовязкова ознака: специфічна мета порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обовязковому доведенню. Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом або за довіреністю. Наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Відповідачем, при проведенні перевірки не встановлено доказів незаконного заволодіння дохідною частиною бюджету, як майном держави внаслідок укладання та виконання Позивачем та його контрагентами умов згаданих вище договорів.

Аналогічна позиція відображена у п.18 постанови пленуму Верховного суду України від 06.11.09р. №9.

Факт виконання господарських операцій, підверджується наданими під час перевірки первинними документами позивача, а саме: видатковими накладними, які доводять факт передання товару за договорами, актами приймання-передачі товару, що не позволяє кваліфікувати дані правочини як фіктивні.

Відповідач взагалі не встановлював таких факторів які б дійсно могли підтвердити чи спростувати реальність здійснення господарських операцій позивача та його контрагентів.

Тернопільською ОДПІ при проведенні перевірки також не врахованого такої обставини що матеріали, основні засоби чи послуги, що придбавались позивачем у ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс»та TзOB «ШБУ-40», були необхідними у здійсненні його господарської діяльності.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що при проведенні перевірки відповідач не врахував, що системний аналіз первинних документів щодо передання майна, наявністьсть власного майна для досягнення результатів відповідних господарських операцій, транспортних засобів, відповідних працівників, мети придбання товарно-матеріальних цінностей однозначно підтверджує факт передавання товарів за правочинами і виключає штучне створення документообігу з метою імітації господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.97р. №168/97-ВР (який діяв до 1 січня 2011 року) на момент вчинення зазначених вище правочинів ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс»та TзOB «ШБУ-40»були зареєстровані в установленому Законом про ПДВ порядку в якості платника ПДВ з присвоєним податковим органом індивідуального податкового номера, який використовується для справляння цього податку.

Тобто, згідно п.п.7.2.6 ст.7 Закону про ПДВ вищенаведені субєкти господарювання, як продавці товару, видали податкові накладні позивачу, що стало підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно п.7.5 ст.7 Закону про ПДВ, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для включення позивачем сум до складу податкового кредиту, є податкові накладні, складені в момент виникнення податкових зобовязань продавця.

Згідно п.7.4.5 ст.7 Закону про ПДВ «не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціми (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 п.7.4.5)». Тобто вказана норма Закону про ПДВ чітко встановлює випадки, коли платник податку не має права включити до податкового кредиту суми сплаченого податку у звязку з придбанням товарів, робіт (послуг) таким випадком є факт відсутності у платника податку податкової накладної, тобто не підтвердження сум сплаченого податку податковими накладними.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст.7 Закону України «Про ПДВ»податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отримавши поставлений товар чи послуги, ВАТ «Тернопільське ШБУ-24»сплатило своїм контрагентам у вартості виконаних робіт чи наданих послуг суму ПДВ (20%), яку останні повинні перерахувати до державного бюджету. В акті перевірки немає жодних даних про те, що контрагенти не сплатили ПДВ в бюджет, однак навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Також судом взято до уваги те, що на час здійснення господарських операцій ПП «Агроенергоінвест», ПП «МКМ-Сервіс», TзOB «Агат-Комплекс»та TзOB «ШБУ-40»були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а відтак мали право на укладення договорів та виписування податкових накладних.

Статтею 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" визначено, що відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. При цьому слід зауважити, що доказів недостовірності відомостей про фактичне місцезнаходження контрагентів позивача та обізнаності позивача з їх недостовірністю Відповідачем в акті перевірки не наведено.

З врахуванням викладеного суд вважає, що Позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків своїм контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про їх фактичне місцезнаходження, наведених у зазначеному реєстрі.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. При цьому, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарської операції.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що валові витрати ВАТ «Тернопільське ШБУ-24»підтверджуються видатковими накладними, актами приймання-передачі товару та іншими документами, які фіксують факти здійснення господарських операцій з контрагентами.

Підсумовуючи викладене, суд вважає безпідставними висновки податкового органу, щодо порушення позивачем вимог п.1, 4 ст.1, п.п.«а». п.п.«б». п.п.«в», п.6.4, ст.6. п.п.«а», п.п.«в», п.6.5, ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість" та п.1.19, п.1.21, ст.1, п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.3.9. п.5.3, ст.5. п.п.11.3.1, п.11.3. п.п.11.2.1, п.11.2, ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Приходячи до висновку про неправомірність та необґрунтованість позиції податкового органу про те, що підприємство не включило в склад валових доходів за 4-й квартал 2009 р. суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповерненою на кінець звітного періоду, суд виходив з наступного:

В судовому засіданні представник Тернопільської ОДПІ Мудь О.Ф. (податковий інспектор, що проводила перевірку позивача) пояснила з яких міркувань виходив податковий орган стосовно викладеного в акті перевірки висновку про порушення позивачем пп. 1.22.2 п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6, п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Так, в акті перевірки зазначено, що зазначену норму Закону порушено, оскільки підприємство не включило в склад валових доходів за 4-й квартал 2009 р. (рядок 01.6 декларації з податку на прибуток «інші доходи») суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишилась неповерненою на кінець звітного періоду.

Як підтвердила інспектор, перевіркою було встановлено, що сума поворотної фінансової допомоги була повернена підприємством в повному обсязі чотирма платежами на протязі 4-го кварталу 2009 р., про що зазначено і в акті перевірки.

Стосовно цього інспектор пояснила, що, на її думку, підприємство повинне було включати до складу валових доходів 4-го кварталу 2009 р. суму умовно нарахованих процентів за час користування поворотною фінансовою допомогою у 4-му кварталі, незважаючи на те, що поворотна фінансова допомога була остаточно повернена до кінця 4-го кварталу 2009 р.

Суд, таку думку інспектора вважає необґрунтованою і такою, що прямо суперечить нормі Закону.

П.п. 4.1.6. Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді:

- сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді, крім їх надання неприбутковим організаціям згідно з пунктом 7.11 статті 7 цього Закону та у межах таких операцій між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи, крім випадків, визначених у частині четвертій статті 3 Закону України «Про списання вартості несплачених обсягів природного газу»;

- сум поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що не є платниками цього податку (у тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із законодавством мають пільги з цього податку, включаючи право застосовувати ставку податку нижчу, ніж установлена пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 цього Закону. У разі коли у майбутніх податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення. При цьому валові доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, що надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні. Як виняток з правила, визначеного цим абзацом, операції з отримання (надання) фінансової допомоги між платником податку та його філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, розташованими на території України, не призводять до зміни їх валових витрат або валових доходів.

Таким чином, безпосередньо Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»не містить норми з вимогою про нарахування умовних процентів. Механізм оподаткування поворотної фінансової допомоги, отриманої від платника податку на прибуток, деталізовано в Узагальнюючому податковому роз'ясненні щодо застосування п.п. 4.1.6. п. 4.1. ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»стосовно відображення в податковому обліку операцій з одержання та повернення сум поворотної фінансової допомоги (позики)»від 24.01.2003 р. №26.

Відповідно до п. 4.1. частини II Роз'яснення платник податку, який отримав таку допомогу від особи, що є платником податку з прибутку підприємств та сплачує податок за ставками, визначеними пунктом 7.2 статті 7 або статтею 10 Закону, і не має пільг із сплати цього податку, включає до валових доходів звітного періоду суму процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги. При цьому сума умовно нарахованих процентів, що були включені в попередньому податковому періоді до складу валового доходу не зменшується (не коригується), при розрахунку податку на прибуток наростаючим підсумком з початку року, у наступному звітному періоді.

Відповідно до п.3 частини II Роз'яснення сума (частка суми) поворотної фінансової допомоги, яка повернута платником податку на кінець звітного періоду будь-якій особі, що надала таку допомогу, не враховується при визначенні податкових зобов'язань такого звітного періоду.

Таким чином, нарахування умовних процентів у звітному періоді має проводитись якщо є одночасно дві умови:

-поворотна фінансова допомога має залишатись неповернутою на кінець звітного періоду за який проводиться нарахування таких процентів;

-нарахування процентів здійснюється за кожний день фактичного використання поворотної фінансової допомоги у звітному періоді.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що на кінець звітного періоду (4-ий квартал 2009 р.) поворотна фінансова допомога була повернута повністю. Відтак, перша з вищеназваних умов відсутня і, відповідно, підстав для нарахування умовних процентів у позивача не було.

Підсумовуючи викладене, суд вважає безпідставними висновки податкового органу, щодо порушення позивачем вимог пп. 1.22.2 п.1.22 ст. 1, пп. 4.1.6, п.4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Щодо номера акта перевірки, на підстав якого прийняті податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Суд не погоджується з твердженнями представника позивача з приводу того, що в кожному з зазначених податкових повідомлень-рішень вказано, що їх винесено на підставі акта перевірки № 5438/23-04/3450422 від 01.08.2011 р. Про існування такого акта перевірки позивачу нічого не відомо. Вважають, що такого акта перевірки насправді не існує. Натомість, як було зазначено, фактично за результатами перевірки позивача було складено акт з іншим номером. Однак, в наведених податкових повідомленнях-рішеннях посилання на цей акт перевірки відсутні. вважають, що дані рішення не містять дійсних підстав для складення і тому, на їхню думку, підлягають скасуванню як безпідставні. Оскільки, як вбачається із додаткового заперечення на адміністративний позов, номер акта складається з трьох частин: перша частина - реєстраційний номер, за яким акт реєструється у відповідному журналі; друга частина - номер підрозділу, який проводив перевірку та третя частина - код ЄДРПОУ платника податків. Отже, номер акта перевірки, за яким він зареєстрований у відповідному журналі, а саме 5438 вказаний вірно, механічна помилка допущена лише у номері структурного підрозділу, який проводив перевірку.

Тобто, податкові повідомлення-рішення, що оскаржуються прийняті на підставі акта перевірки від 01.08.2011 року №5438/23-01/03450422 та іншого акта перевірки немає.

Разом з тим, приходячи до переконання про відмову в задоволенні позовних вимог в частині скасування податкових повідомлень-рішень № 0000732303 від 15 серпня 2011 р. про застосування штрафних санкцій в сумі 10074,00 грн. 34 коп. за порушення п.2.11. Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні №637 від 15.12.2004 р. та п. 7.5. Порядку реєстрації та ведення КОРО і РК, затв. Наказом ДПА України від 01.12.2000 р. № 614; № 0001261703 від 15 серпня 2011 р. про донарахування податкового зобов'язання по податку з-доходів фізичних осіб в сумі 244 грн. 68 коп. за порушення п.п. 1.9., п. 1.15. ст. 1 п.п. «г»п.п. 4.2.9. п. 4.2. ст. 4, п. 7.1. ст. 7, п.п. 8.1.1. п. 8.1. ст. 8, п.п. «а»п. 19.2. ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та № 0002882304 від 15 серпня 2011 р. про донарахування грошового зобов'язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища до Фонду охорони навколишнього природного середовища в сумі 148 грн. 54 коп. за порушення п. 6.4. Інструкції «Про порядок нарахування та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища».

ВАТ «Тернопільське ШБУ №24»у відповідності до вимог ст.ст.69, 70 КАС України не надано доказів, які б підтверджували незаконність вказаних податкових повідомлень-рішень №0000732303, № 0001261703 та № 0002882304 від 15 серпня 2011 р., а судом таких доказів не здобуто.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що Тернопільська ОДПІ прийнявши податкові повідомлення-рішення №0000732303, № 0001261703 та №0002882304 від 15 серпня 2011 р., діяла у відповідності до вимог чинного податкового законодавства, не порушивши прав позивача, а тому вищенаведені позовні вимоги є безпідставними.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 2 статті 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Незважаючи на те, що представник відповідача заперечував проти позову, проте ним, як зазначалось раніше, належними доказами не доведено правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналізуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення № 0002892304 від 15 серпня 2011 р. про донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2231246 грн. 25 коп. (в т.ч. 1784997 грн. за основним платежем та 446249 грн. 25 коп. штрафних санкцій), № 0002922304 від 15 серпня 2011 р. про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток в сумі 445930 грн. (в т.ч. 356744 грн. за основним платежем та 89186 грн. штрафних санкцій) та №0002932304 від 15 серпня 2011 р. про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 261784 грн. та 1 грн. штрафних санкцій, суд приходить до висновку, що вони прийняті в порушення вимог Конституції України, Законів України «Про податок на додану вартість»та «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про акціонерні товариства»не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин справи.

З врахуванням викладеного, суд вважає, що оспорювані податкові повідомленням-рішенням № 0002892304, № 0002922304, № 0002932304 від 15 серпня 2011 р. порушуються права позивача, а тому суд приходить до переконання про захист цих прав шляхом визнання їх протиправними та скасування.

Згідно з ч.1 ст.94 КАС України судові витрати понесені позивачем підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 11, 69, 70, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції від 15 серпня 2011 року №00028923054, №0002922304, №0000732303.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив постанову. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу (оголошення вступної та резолютивної частини постанови), а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 21 жовтня 2011 року.

Головуючий суддяОсташ А. В.

копія вірна

СуддяОсташ А. В.