Постанова № 21492646, 22.11.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2011 року № 2а-8536/10/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Горбач А.М.,

за участю представників сторін:

від позивача Палагута Б.Л.,

від відповідача - 1 не зявились,

від відповідача - 2 не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області

до Приватного підприємства «Оріль-Агро»

Товариства з обмеженою відповідальністю «Трепел НВХ»

про стягнення коштів, отриманих за нікчемною угодою,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулась Броварська обєднана державна податкова інспекція Київської області (далі - позивач) з позовом до Приватного підприємства «Оріль-Агро» (далі відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Трепел НВХ» (далі відповідач-2) про стягнення до Державного бюджету України коштів у сумі 224167,00 грн. як таких, що отримані позивачем за нікчемною угодою договором комісії від 02.02.2009 №2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правочин, укладений між Приватним підприємством «Оріль-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трепел НВХ» є нікчемним, оскільки листом Слідчого відділу Броварського міського відділу ГУ МВС України в Київській області від 27.11.2008 № 9356 позивача повідомлено про розслідування кримінальної справи № 30-2030, порушеної 11.06.2008 відносно посадових осіб ТОВ «Трепел НВХ» за фактом використання завідома підроблених документів та про те, що в ході слідчих дій виявлено, що невстановлена особа запропонувала ОСОБА_2, яка являється громадянкою Республіки Білорусія, за матеріальну винагороду, стати засновником та директором ТОВ «Тревел-НВХ». При цьому, згідно рішення Московського районного суду м. Бреста від 19.07.2007 ОСОБА_2 засуджено до позбавлення волі на 1,5 року, а в місцях позбавлення волі дана особа перебуває з 15.05.2007.

З огляду на те, що всі первинні документи щодо виконання правочину, укладеного між Приватним підприємством «Оріль-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» від імені вказаного підприємства підписано ОСОБА_2, позивач вважає, що в дійсності дана угода не виконувалась та є фіктивною.

У звязку з цим, позивач стверджує, що в момент вчинення вказаного правочину його сторони порушили вимоги частини пятої статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки позивач вважає, що правочин укладено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, тому просив суд застосувати наслідки, передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, - стягнути в доход держави все одержане сторонами за нікчемним зобов'язанням.

У судові засідання представники відповідачів не зявлялись.

Відповідачі повідомлялись судом належним чином про дату, час та місце судового засідання.

Від відповідачів заперечень або відзиву на позовну заяву, клопотань до суду не надходило.

До суду повернуто поштові конверти з довідками ф. 20 «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до частини одинадцятої статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Приватне підприємство «Оріль-Агро» зареєстроване 19.08.2006 виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» зареєстроване 26.09.2006 Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією та перереєстроване 27.12.2007 виконавчим комітетом Броварської міської ради Київської області у звязку із зміною місцезнаходження підприємства.

У січні 2008 року між Приватним підприємством «Оріль-Агро» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» укладено договір «Щодо надання маркетингових та інформаційних послуг» від 14.01.2008 № 0803.

Предметом даного договору було надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» послуг з проведення маркетингових досліджень та виконання інформаційно-консультаційних послуг з питань стану товарного ринку України та товарних ринків інших країн світу на суму 300000,00 грн.

За результатами виконання робіт сторонами підписано Акти здачі-прийняття послуг від 11.02.2008 № 1 та від 29.04.2008 № 2, в яких вказано про те, що згідно вимог договору від 14.01.2008 № 0803 Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» надало Приватному підприємству «Оріль-Агро» роботу по пошуку оптимального «Покупця» зернової продукції (пшениці, жита) та наданню інформаційно-консультативних та маркетингових послуг з даного приводу.

Крім того, у звязку з виконанням вказаного договору Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» складено податкові накладні від 20.02.2008 № 6 на суму 300000,00 грн. та від 29.04.2008 № 41 на суму 150000,00 грн.

В судовому засіданні представник позивача надав суду копії виписок з банківського рахунку, які свідчать про те, що на виконання договору від 14.01.2008 № 0803 Приватним підприємством «Оріль-Агро» перераховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» кошти в сумі 450000,00 грн.

Таким чином, факт виконання вказаної угоди підтверджується актами здачі прийняття робіт та податковими накладними, а факт перерахування коштів банківськими виписками.

Під час судового розгляду встановлено, що у січні 2010 року посадовими особами Броварської обєднаної державної податкової інспекції Київської області проведено планову виїзну перевірку Приватного підприємства «Оріль-Агро» щодо підитвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ», про що складено Акт перевірки від 30.01.2010 № 47/232/34465686 (далі Акт перевірки).

У ході проведення перевірки встановлено, що Приватним підприємством «Оріль-Агро» віднесено до складу валових витрат, витрати щодо консультаційних та маркетингових послуг згідно договору від 14.01.2008 № 0803 у сумі 375000,00 грн.

Суми податку на додану вартість, сплачені у складі ціни придбаних Приватним підприємством «Оріль-Агро» послуг, включено до податкового кредиту за лютий 2008 року та квітень 2008 року у сумі 25000,00 грн. та 50000,00 грн.

Як вбачається з Акта перевірки, отримано лист СВ Броварського МВ ГУ МВС України в Київській області від 27.11.2008 № 9356, згідно з яким податковий орган повідомлено про те, що розслідується кримінальна справа № 30-2030, порушена 11.06.2008 відносно службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» за фактом використання завідомо підроблених документів, за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 Кримінального Кодексу України.

Згідно вказаного листа, в ході слідчих дій виявлено, що невстановлена особа запропонувала ОСОБА_2, яка є громадянкою Республіки Білорусь, за матеріальну винагороду, стати засновником та директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ».

19.07.2007 ОСОБА_2 засуджено Московським районним судом м. Брест за крадіжку до позбавлення волі на 1,5 року, а взагалі в місцях позбавлення волі остання перебуває з 15.05.2007.

У ході розслідування кримінальної справи встановлено, що з моменту перереєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» та взяття підприємства на податковий облік всі первинні бухгалтерські документи підписувались ОСОБА_2 невідомими особами.

У звязку з цим, податковий орган дійшов висновку про те, що в момент вчинення правочину за договором від 14.01.2008 № 0803. укладеним між ПП «Оріль-Агро» та ТОВ «Трепел-НВХ» не дотримано вимог чинного законодавства, а отже вказаний правочин є нікчемним.

У звязку з цим, позивач просив суд застосувати наслідки недійсності господарського зобов'язання, вчиненого з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що передбачені статтею 208 Господарського кодексу України, і стягнути в дохід держави з відповідачів кошти за договором комісії.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу частини пятої статті 203 Цивільного кодексу України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, є підставою для недійсності правочину.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є нікчемним.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що позивач стверджував про безтоварність господарської операції між відповідачем-1 та відповідачем-2, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії договору комісії від 14.01.2008 № 0803, копії Актів здачі прийняття послуг від 11.02.2008 № 1 та від 29.04.2008 № 2, копії виписки з банківського рахунку, які відповідно до вимог статті 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є первинними документами бухгалтерського обліку, що засвідчують факт здійснення господарської операції. Вказані документи були надані податковому органу під час перевірки (сторінка 4 Акта перевірки).

У вказаних документах визначено найменування наданих Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» послуг та звіти про виконані роботи.

Крім того, представником позивача також надано суду копії журналу-ордеру по балансовому рахунку за лютий 2008 року і квітень 2008 року, з яких вбачається перерахування Приватним підприємством «Оріль-Агро» коштів у сумі 450000,00 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ».

Таким чином в матеріалах справи наявні документальні докази виконання договору надання маркетингових та інформаційних послуг, а факт перерахування коштів підтверджується випискою з банківського рахунку та журналом-ордером по балансовому рахунку за лютий 2008 року та квітень 2008 року.

При цьому суд звертає увагу, що відповідно до даних Спеціальних витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців станом на 22.11.2011 Приватне підприємство «Оріль-Агро» і Товариство з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» зареєстровані юридичними особами, відомості щодо припинення даних підприємств відсутні.

Твердження позивача про нікчемність укладеного між відповідачами договору у звязку з тим, що Броварським МВ ГУ МВС в Київській області розслідується кримінальна справа № 30-2030, яка порушена 11.06.2008 відносно службових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ» є безпідставними, оскільки суду не надано судового рішення, прийнятого за результатами проведення досудового слідства за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною третьою статті 358 Кримінального Кодексу України. Не повідомлено чи передано кримінальну справу на розгляд до суду, чи прийнято рішення за наслідками судового розгляду та чи встановлені у ході судового розгляду обставини, які свідчать про нікчемність правочину укладеного між відповідачами.

Під час судового розгляду позивачем не надано суду доказів визнання договору від 14.01.2008 № 0803, укладеного між відповідачами недійсним у судовому порядку, а також визнання недійсними первинних бухгалтерських документів, що підтверджують його виконання.

Суд звертає увагу, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до розяснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб Приватного підприємства «Оріль-Агро» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Тревел-НВХ».

Жодних рішень із зазначеного приводу позивачем суду не надано.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте позивачем не надано суду жодних доказів, як свідчать про намір відповідачів при здійсненні господарської операції щодо поставки рекламної продукції діяти з метою створення податкових вигод та заниження обєкту оподаткування фінансового-господарських результатів виконання договору комісії, а відтак, не доведено умислу.

Крім того, суд звертає увагу, що оскільки санкції, передбачені цією частиною, є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони не є цивільно-правовими, а є адміністративно-господарськими, оскільки відповідають визначенню, закріпленому у частини першій статті 238 Господарського кодексу України. Тому такі санкції можуть застосовуватися лише протягом строків, установлених статтею 250 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

Так, відповідно до статті 250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Це означає, що початком перебігу зазначених у наведеній статті строків є дата виконання правочину.

Згідно даних актів здачі-приймання послуг та податкових накладних, договір від 14.01.2008 № 0803, виконаний сторонами у квітні 2008 року, в той час, як з даним адміністративним позовом позивач звернувся до суду 20.10.2010. Тобто, передбачені статтею 250 Господарського кодексу України для застосування адміністративно-господарських санкцій, сплинули.

Таким чином, вимоги податкового органу про стягнення коштів, отриманих за нікчемним правочином, задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Жодних заяв з приводу відшкодування судових витрат відповідачами суду не заявлено, у звязку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови - 28 листопада 2011 року.