Постанова № 21492645, 14.11.2011, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2011 року 2а-4681/11/1070

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання: Петренка В.А.,

за участю представників сторін:

від позивача Рубан Л.П.,

від відповідача Заріцький В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів»

доДержавної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області

провизнання протиправними податкових повідомлень - рішень,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення-рішення від 23.09.2011 № 0000772353, згідно з яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у сумі 44002,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що підприємством у відповідності до вимог чинного податкового законодавства та на підставі належним чином оформлених податкових накладних сформовано податковий кредит, проте, на думку позивача, податковий орган дійшов помилкового висновку про нікчемність укладених між позивачем та контрагентом Приватним підприємством «Юліс-Агро» правочинів та неправомірно встановив завищення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, оскільки господарські операції з поставки товарів мали реальний характер і даний факт підтверджується документально.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд позов задовольнити.

Відповідач позову не визнав. У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. В обґрунтування заперечень пояснив, що правочин щодо поставки зернових культур укладений між позивачем та контрагентом є нікчемним, оскільки контрагент позивача не здійснював поставку товару, а договір укладений без реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України. Таким чином, на думку відповідача, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є таким, що прийнято у відповідності до вимог чинного податкового законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з таких підстав.

Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області, як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та відповідно до Свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість позивач зареєстрований платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

У вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 31.03.2011 за результатами якої складено Акт від 06.09.2011 № 328/23-011/00951770 (далі Акт перевірки).

За результатами перевірки посадові особи податкового органу дійшли висновку про порушення позивачем вимог пунктів 1.7, 1.8 статті 1, підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що виявилось у завищенні сум податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 44002,00 грн. за грудень 2010 року.

Як вбачається з Акта перевірки, перелічені порушення повязуються з придбанням позивачем у Приватного підприємства «Юліс-Агро» товарів соняшника впродовж жовтня - грудня 2010 року на суму 380814,00 грн.

За податковими накладними, отриманими від контрагента позивачем віднесено до складу податкового кредиту за грудень 2010 року суму сплаченого податку на додану вартість (44002,00 грн.) у складі ціни придбаного товару.

Проте, податковий орган дійшов висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту за вказаним контрагентом.

Даного висновку податковий орган дійшов виходячи з наступного.

Під час аналізу дотримання позивачем вимог податкового законодавства, а також вивчення господарських правовідносин між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ПП «Юліс-Агро» податковим органом були використані матеріали перевірки ПП «Юліс-Агро» щодо підтвердження господарських правовідносин з ТОВ «Магнолія-Л», а саме Акт перевірки Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 08.04.2011 № 3069/23-7/340.

Згідно з вказаним Актом перевірки, податковий орган встановив, що ПП «Юліс-Агро» в податковій звітності за грудень 2010 року відобразило податковий кредит по ТОВ «Магнолія-Л» на суму 133056,00 грн.

У свою чергу, у вказаному Акті перевірки податковий орган посилається на дані Акта перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 16.03.2011 «Про результати документальної позапланової перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Магнолія-Л» щодо правомірності формування податкового кредиту за період з 01.11.2010 по 31.12.2010.

Згідно з Актом перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, податковим органом встановлено, що у даний період основними постачальниками контрагента позивача - ТОВ «Магнолія-Л» були ПП «Альтекс Юг» та ТОВ «Гідралтекс Сервіс».

За результатами перевірки посадовими особами зроблено висновок, що операції з поставки товарів на користь ТОВ «Магнолія-Л», які придбані ПП «Юліс-Агро» та у подальшому були поставлені даним підприємством ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», мають ознаки фіктивних, оскільки контрагенти ТОВ «Магнолія-Л» - ПП «Альтекс Юг» та ТОВ «Гідралтекс Сервіс» не не мали фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару.

Як стверджує податковий орган - Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва, ТОВ «Гідралтекс Сервіс» відсутнє за місцезнаходженням, у підприємства відсутня необхідна кількість персоналу та відповідно до декларації з податку на прибуток за І квартал 2010 року у підприємства відсутні дані щодо приросту (убутку) балансової вартості запасів та задекларовано незначні суми амортизацінийх відрахувань. Також, перевіряючими не встановлено документів, які свідчать про транспортування продукції.

Відносно ПП «Альтекс Юг» Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва встановлено, що у даного підприємтсва відсутні трудові ресурси, виробниче і торговельне обладнання, а також транспортні засоби.

Крім того, перевіряючими отримано Акт перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 04.03.2011 № 607/23-2/37048928 «Про результати документальної невиїзної перевірки ПП «Альтекс Юг» з питань встановлення розбіжностей за результатами автоматизованого спеівставлення розшифровок податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2010 року, згідно з яким встановлено, що ПП «Альтекс Юг» за ланцюгом постачання придбавало продукцію в інших юридичних осіб, діяльність яких також має ознаки фіктивності.

Таким чином, посадовими осабами Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва зроблено висновок про те, що ТОВ «Магнолія-Л» штучно сформувало податковий кредит у листопаді 2010 року в розмірі 9477388,97 грн. по контрагенту ПП «Альтекс-Юг» і у грудні 2010 року в розмірі 6431145,00 грн. по контрагенту ТОВ «Гідралтекс Сервіс».

У звязку з цим, посадові особи Державної податкової інспекції у м. Миколаєві вважають, що оскільки відсутній факт поставки товару від ТОВ «Магнолія-Л» до ПП «Юліс-Агро», то в даному випадку вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди з метою штучного формування ПП «Юліс-Агро» податкового кредиту.

Враховуючи дані Акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 08.04.2011 № 3069/23-7/34011523, відповідач дійшов висновку про те, що господарські операції здійснені між позивачем та контрагентом ПП «Юліс-Агро» не спричинили настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу.

Таким чином, висновок відповідача про нікчемність укладених правочинів між позивачем та ПП «Юліс-Агро» ґрунтується на висновках Акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 08.04.2011 № 3069/23-7/340, в якому, податковий орган посилається на висновки Акта перевірки Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва від 16.03.2011, який у свою чергу, посилається на висновки акта перевірки Державної податкової інспекції у м. Херсоні від 04.03.2011 № 607/23-2/37048928.

На підставі встановлених в Акті перевірки обставин та висновку про нікчемність правочину, укладеного між ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» та ПП «Юліс-Агро», Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення форми «В1» від 23.09.2011 № 0000772353, згідно з яким визначено завищення позивачем суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 44002,00 грн.

Непогоджуючись з прийнятим відповідачем рішенням позивач оскаржив його до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Це означає, що висновок суду стосовно недійсності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не в резолютивній частині судового рішення.

З огляду на те, що відповідач стверджував про нікчемність господарської операції між позивачем та ПП «Юліс-Агро», судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

В матеріалах даної справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних за грудень 2010 року за № 0015943, № 0015041, № 0015042, та журнал реєстрації зважування вантажів на автомобільних вагах (надходження) за грудень 2010 року, з яких вбачається, що ПП «Юліс-Агро» було відпущено, а позивачем отримано соняшник. Також в матеріалах справи наявна належним чином засвідчена копія договору про надання послуг (приймання, сушка, очистка, зберігання та відвантаження зернових та олійних культур) від 27.08.2010, укладений між ЗАТ «Оріль-Лідер» та ВАТ «Мироніський завод по виготовленню круп і комбікормів». Предметом даного договору є виконання ЗАТ «Оріль-Лідер» робіт по прийманню, сушці, очистці, зберіганню та відвантаженню зернових та олійних культур соняшника.

При цьому, в матеріалах справи наявні належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних від 03.01.2011 № РО-0006726, № РО-0006738 та № РО-0006737, згідно з даними яких ЗАТ «Оріль-Лідер» відвантажило соняшник на адресу позивача.

Таким чином, вказані документи підтверджують транспортування придбаного позивачем у контрагента товару, а також сушки, очистки, зберігання та відвантаження даного товару.

У судовому засіданні представником позивача надано суду належним чином засвідчені копії витягу з Книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів та соняшника, накладних на відпуск соняшника в переробку та виробничих звітів по переробці соняшника за період з 01.12.2010 по 31.12.2010 та за січень 2011 року. Згідно даних виробничих звітів, за результатами переробки соняшника позивачем отримано олію, макуху та лузгу, що свідчить про використання позивачем придбаного у контрагента товару в господарській діяльності.

Також, представниками позивача були надані суду належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, коригуючих накладних, розрахунки коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних отриманих від ПП «Юліс-Агро» за період з 01.12.2010 по 31.03.2011 2010 рік, а також належним чином засвідчені копії банківських виписок та копії рахунків на оплату, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар.

Тобто, позивачем надано первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу соняшника. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган ані в Акті перевірки, ані в ході судового розгляду не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обовязкових реквізитів.

Крім того, відповідачем не заперечувався той факт, що основним видом діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, а також виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості.

Водночас, як було зазначено вище до видів діяльності ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» за КВЕД відноситься, зокрема: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-крупяної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі-продажу зернових культур з урахуванням його виду економічної діяльності.

Як було зазначено судом, позивачем надано суду виробничі звіти по переробці соняшника, витяг із книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів та загальний звіт по основним засобам, які підтверджують наявність потужностей у підприємства для проведення переробки соняшника.

Крім того, відповідно до наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 11.11.2011 № 11692635, Приватне підприємство «Юліс-Агро» є юридичною особою, зареєстрованою 11.01.2006 виконавчим комітетом Полтавської міської ради.

При цьому, згідно з даними вказаного Витягу, станом на 11.11.2011 Приватне підприємство «Юліс-Агро» - зареєстровано як юридична особа.

Відповідно до частини четвертої статті 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

При цьому слід враховувати вимоги статті 18 Закону України від 15.05.2003 № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

У ході судового розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось представником відповідача, що на час укладання та виконання правочину, контрагент позивача був зареєстрований юридичною особою та є платником податку на додану вартість. Крім того, в Акті перевірки та в позовній заяві немає жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість Приватного підприємства «Юліс-Агро» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочину щодо поставки соняшника, укладеного між позивачем та контрагентом ПП «Юліс-Агро» недійсним у судовому порядку.

Також, в матеріалах справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб Приватного підприємства «Юліс-Агро», а також судового рішення щодо визнання правочину, укладеного між позивачем та вказаним підприємством недійсним.

Посилання відповідача на відсутність мети у Приватного підприємства «Юліс-Агро» щодо реального настання правових наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування та несплати податків при придбанні товару не приймається судом до уваги, з таких підстав.

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до розяснення Пленуму Верховного Суду України, яке викладене у постанові від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» нікчемними є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Водночас, при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається у намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з Акта перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду даної справи, відносно посадових осіб Приватного підприємства «Юліс-Агро» не було порушено кримінальної справи та не прийнято вироку суду з питань ухилення контрагента від сплати податків.

Таким чином, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та Приватним підприємством «Юліс-Агро», є безпідставним та не підтверджений документально.

Відносно завищення позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, суд зазначає наступне.

Поняття платників податку на додану вартість, обєктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначається приписами Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (надалі - Закон України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлені пунктами 7.4, 7.5, 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Податкове зобов'язання це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункти 1.7, 1.8 статті 1 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу положень підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР поставка товарів (робіт, послуг) податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР).

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР передбачено, що платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком. Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону. Платник податку веде реєстр отриманих та виданих податкових накладних у документальному або електронному вигляді за його вибором, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку продавця, який надав податкову накладну такому платнику податку.

Із системного аналізу положень пункту 1.7 статті 1, підпунктів 7.2.3, 7.2.8, 7.4.1, та 7.4.5 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР вбачається, що податковий кредит є правом платника податку щодо зменшення податкових зобов'язань звітного періоду, яке виникає виключно за наявності податкових накладних. Закон забороняє включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбання товарів (робіт, послу), якщо ці суми не підтверджені податковими накладними, та передбачає відповідальність платника податків за порушення цих вимог у вигляді фінансових санкцій.

Податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом (підпункт 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР)

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Суду не надано доказів того, що на момент складання податкових накладних контрагент позивача не був зареєстрований як платник податку на додану вартість, а тому не мав права видавати податкові накладні на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

У свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР.

Таким чином, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є обєктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які згідно з Законом є документами, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Відтак, відсутність обовязкових первинних бухгалтерських документів може бути підставою для застосування до субєкта господарювання фінансових санкцій з питань оподаткування, якщо таке порушення виявлено під час перевірки.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Проте, податковим органом не доведено, що господарські операції з приводу поставки соняшника є фіктивними або безтоварними, не доведено недобросовісності позивача та його контрагента ПП «Юліс-Агро», оскільки позиція податкового органу про нікчемність правочину ґрунтується виключно на висновках Актів перевірок інших податкових органів і жодним чином не підтверджена належними та допустимими доказами і не має фактичного та правового обґрунтування.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0000772353 прийнято безпідставно та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11, 14, 69, 70, 71, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

п о с т а н о в и в:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 23.09.2011 № 0000772353.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд.

Згідно з частиною другою статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Панова Г. В.

Дата виготовлення та підписання повного тексту постанови - 21 листопада 2011 року.