Рішення № 21488544, 30.01.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2012 р. Справа № 5023/9967/11

вх. № 9967/11

Суддя господарського суду Прохоров С.А.

при секретарі судовогозасідання Рудяк Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1, за дов.

відповідача - ОСОБА_2., за дов.

3-я особа - ОСОБА_3., за дов.

розглянувши справу за позовом ДП "Харківський завод електроапаратури", м. Харків 3-я особа Харківська міська рада, м.Харків

до Спільне кіпрсько-українське ТОВ "Піраміда", м. Харків

про зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ДП «Харківський завод електроапаратури», звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача, Спільного кіпрсько-українського товариства з обмеженою відповідальністю «Піраміда», про зобовязання компенсувати витрати позивача, понесені при проведенні відселення мешканців будинків № 179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській в натурі, шляхом надання позивачеві 22 квартир загальною площею 1090,9 кв.м.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що при винесенні рішень Харківської міської ради № 100/3 від 30.04.2003р. та № 22/4 від 25.02.2004р. про надання згоди відповідачу на розробку проекту відведення земельної ділянки не було враховано та компенсовано витрати позивача, понесені останнім на виконання п. 3.1. рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р. «Про додатковий відвід ВО «Харківський завод електроапаратури» земельних ділянок для будівництва житлових будинків та обєктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській», а саме витрат на відселення мешканців житлових будинків.

Представник позивача в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, звернувся до суду з клопотанням про продовження терміну розгляду спору на 15-ть днів, а також звернувся до суду з клопотанням про призначення у справі судової геодезичної експертизи, для вирішення питання чи відповідають межі земельної ділянки під супермаркет "Восторг" за адресою: м.Харків, вул.Клочківська, 173, межам земельної ділянки, де у 1986 році були розташовані будинки №№179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській.

Представник третьої особи в судовому засіданні підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, звернувся до суду з клопотанням про продовження терміну розгляду спору на 15-ть днів, для надання можливості подати додаткові документи, що можуть мати суттєве значення для розгляду спору, а також звернувся до суду з клопотанням про призначення у справі судової економічної експертизи, для вирішення питання щодо площі земельної ділянки та розрахунку збитків по вказаній справі.

Розглянувши вищевказані клопотання позивача та третьої особи про продовження терміну розгляду спору на 15-ть днів, слід зазначити, що згідно ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

У зв'язку з викладеним суд вважає за можливе задовольнити клопотання позивача та 3-ї особи про продовження терміну розгляду спору на 15-ть днів.

Стосовно заявлених клопотань позивача та третьої особи про призначення у справі судово-економічної та геодезичної експертизи, то слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального Кодексу України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Відповідно до ст. 1 Закону України “Про судову експертизу”, Судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Господарський суд при вирішенні кожної справи повинен повно та всебічно зясувати обставини справи, дослідити усі докази, що стосуються предмету доказування у справі.

Згідно абз. 3 п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/424 від 11.11.1998 р. “Про деякі питання практики призначення судової експертизи” “Судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування”.

Із заявлених позовних вимог вбачається, що для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, відсутня потреба у спеціальних знаннях у галузі судової експертизи, а обставини, на які посилається позивач, можуть бути доведені іншими засобами доказування.

За таких обставин, суд вважає, що заявлені позивачем та 3-ю особою клопотання про призначення судових експертиз спрямовані лише на затягування судового процесу, безпідставні, а тому задоволенню не підлягають.

Представник відповідача в повному обсязі заперечує проти позовних вимог, надав до суду заяву про застосування строків позовної давності, а також відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги вважає необґрунтованими, безпідставними та такими що суперечать нормам матеріального та процесуального права, в звязку із чим просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №433-3 від 25.12.1985р. «Про додатковий відвід ВО «Харківський завод електроапаратури» земельних ділянок для будівництва житлових будинків та обєктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській» ВО «Харківський завод електроапаратури» (правонаступником якого є позивач) додатково відведено земельні ділянки загальною площею, орієнтовно, 6,5 га, в тому числі за рахунок земельних ділянок, що вилучаються у громадян.

Пунктом 1 цього рішення вилучено у громадян земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, що належать їм на праві приватної власності, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (Додаток 1 до рішення) для будівництва житлових будинків, обєктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території до 351 мікрорайону зі сторони вул. Клочківська.

Підпунктом 3.1. п.3 цього рішення, окрім іншого, зобовязано позивача до початку будівництва житлових будинків та обєктів відселити мешканців із житлових будинків, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (згідно Додатку № 1), компенсувати їм вартість житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень, згідно актам оцінки комісій Дзержинського райвиконкому.

Підпунктом 3.2. п.3 цього рішення передбачено після відселення мешканців із житлових будинків, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (згідно Додатку 1 до рішення), знести ці будинки.

Підпунктом 3.3. п.3 цього рішення зобовязано позивача здійснити будівництво житлових будинків та обєктів для обслуговування населення у відповідності до проектно-кошторисної документації 351 мікрорайону.

Пунктом 6 цього рішення головному архітектурно-планувальному управлінню міста доручено відвести земельні ділянки в натурі позивачеві, оформити землекористування у передбаченому законом порядку та видати загальний відвід території 351-го мікрорайону площею орієнтовно 25 га з врахуванням раніше відведених земельних ділянок в натурі орієнтовною площею 8 га для благоустрою прилеглої до 351 мікрорайону території зі сторони вул. Клочківській на період виконання робіт.

Рішенням виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 85 від 22.01.1986р. «Про знесення індивідуальних житлових будинків у звязку із відводом земельних ділянок під державне будівництво» затверджено Рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р. «Про додатковий відвід ВО «Харківський завод електроапаратури» земельних ділянок для будівництва житлових будинків та обєктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській» в частині, що стосується зносу індивідуальних житлових будинків згідно Додатку до рішення.

Із рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р. про відведення позивачеві земельних ділянок вбачається, що після відселення мешканців будинків, позивачеві необхідно було знести зазначені будинки та виконати будівництво житлових будинків та обєктів для обслуговування населення відповідно до проектно-кошторисної документації 351 мікрорайону в строки, визначені додатком №3, а саме в період з 1985 по 1990 роки, а будинку №11; госптехприміщення №18; комбінат побутового призначення №30 після оформлення земельної ділянки радгоспу «Гвоздика».

З наявних матеріалів справи, наданих учасниками судового процесу письмових доказів, а саме, Будівельного паспорту, затвердженого Начальником «ГлавАПУ» м. Харкова 28.07.1986р. вбачається, що позивач, як замовник будівництва, мав протягом 2 років з дня прийняття рішення міськвиконкому про відведення ділянки (тобто рішення виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р.) розробити та затвердити у встановленому порядку проект забудови земельної ділянки, після чого виконати відведення земельної ділянки в натурі та оформити землекористування, для проведення будівельних робіт отримати спеціальний дозвіл ДАБК у ГоловАПУ.

Згідно ст. 87 Земельного кодексу Української РСР в редакції від 12.04.1985р., чинній на момент прийняття зазначених вище рішень, земельні ділянки для житлового, промислового та іншого капітального будівництва надаються державним підприємствам, організаціям і установам, а також житлово-будівельним кооперативам та окремим громадянам для індивідуального житлового будівництва у безстрокове користування за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів у відповідності з генеральним планом розвитку і забудови міста.

Згідно ст. 20 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.

Згідно ст. 21 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) видача державних актів на право користування землею, а також актів на право довгострокового тимчасового користування землею провадиться виконавчими комітетами районних (міських) Рад народних депутатів.

Згідно ст. 22 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Згідно ст.35 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково, зокрема, у випадку неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки.

Згідно ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Проте позивачем або третьою особою не надано будь-яких належних та допустимих доказів, що свідчать про розроблення проекту будівництва на виділеній земельній ділянці та про отримання спеціального дозволу ДАБК у ГоловАПУ на проведення будівельних робіт, документально не підтверджено відведення земельної ділянки в натурі із встановленням меж та оформлення землекористування належним чином у відповідності до вимог законодавства, чинного на час відведення позивачеві земельних ділянок, зокрема, не надано суду відповідний належним чином оформлений державний акт на право користування землею, що була відведена останньому згідно рішення № 433-3, або будь-які документи чи інші докази, які б достовірно та належно підтверджували факт отримання позивачем такого державного акту, та, відповідно, і не підтверджено факт належного оформлення позивачем права користування землею.

У той же час з пояснень представника позивача та третьої особи в судових засіданнях судом встановлено, що будівництво на земельній ділянці позивач не розпочав, на цей час відсутні належні документи, що підтверджують оформлення позивачем землекористування у порядку, встановленому чинним на момент відведення земельної ділянки законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що у звязку із не засвідченням позивачем свого права землекористування у встановленому порядку, не отриманням державного акту на право користування земельної ділянкою, враховуючи, що позивач у встановлені строки не розпочав освоєння земельної ділянки належним чином, право на використання зазначеної земельної ділянки у встановленому законом порядку у позивача не виникло.

01.01.2002р. набрав чинності Земельний кодекс України (№2768-ІІІ від 25.10.2001р.), ч.2 ст. 83 якого визначено, що у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції кодексу до внесення змін, передбачених Законом України від 20.12.2005р. №3235-ІV) встановлено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно абз. 15 ст. 1 ЗУ «Про місцеве самоврядування» (в редакції від 03.04.2003р.) право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Згідно ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (в редакції від 03.04.2003р) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст.123 Земельного кодексу України ( в редакції від 03.04.2003р.) юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради. До клопотання про відведення земельної ділянки додаються документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування. Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.

На виконання зазначених норм закону на підставі листа відповідача № 123 від 07.02.2003р. у відповідності з рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради № 572 від 24.06.1998р. «Про затвердження «Порядку вирішення міськвиконкомом питань у містобудівній сфері» Комунальним підприємством «Науково-технічного центру земельної інформаційної системи» Харківської міської ради у 2003р. було оформлено та погоджено у встановленому порядку Акт вибору земельної ділянки на проектування супермаркету по вул. Клочківській - перетин вул. Самарській, в якому було визначено межі земельної ділянки для проектування супермаркету.

Рішенням 13 сесії Харківської міської ради 14 скликання № 100/3 від 30.04.2003р. відповідачеві дозволено розроблення проекту відведення земельної ділянки по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської. На виконання зазначеного рішення відповідачем було замовлено та відповідним чином погоджено відповідний проект відведення земельної ділянки.

Згідно п. 4.7. рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради № 572 від 24.06.1998р. «Про затвердження «Порядку вирішення міськвиконкомом питань у містобудівній сфері» Управлінням містобудування та архітектури на основі прийнятого рішення міськвиконкому на проектування та будівництво обєкту було підготовлено відповідне Архітектурно-планувальне завдання, яке було затверджено 22.05.2003р. Головним архітектором міста.

Рішенням 14 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 130/03 від 24.06.2003р. відповідачу було затверджено проект відведення земельної ділянки для будівництва супермаркету по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської та цим же рішенням надано в оренду земельну ділянку площею 0,4638 га для будівництва супермаркету по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської строком до 01.06.2005р.

Згідно з проектом відведення та на підставі зазначеного рішення 01.08.2003р. між відповідачем та Харківською міською радою було укладено та нотаріально посвідчено відповідний договір оренди земельної ділянки, зареєстрований в ХРЦ ДЗК 05.08.2003р. за № 6364/03.

Зокрема, п.7.1. зазначеного договору оренди землі орендодавцем, Харківською міською радою, засвідчено, що земельна ділянка, що надана в оренду відповідачеві, нікому іншому не продана, не подарована, не відчужена іншим способом, не заставлена, не передана в користування, в спорі та під забороною (арештом) не перебуває, прав щодо неї третіх осіб немає.

12.11.2003р. Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом обєкту прийнято в експлуатацію Супермаркет по вул. Клочківській, ріг вул. Самарської (поштова адреса: вул. Клочківська, 173). 08.01.2004р. відповідачу видано свідоцтво про право власності на вищезазначене нерухоме майно, за підписом Харківського міського голови.

Рішенням 19 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 22/04 від 25.02.2004р. відповідачеві надано згоду на розробку проекту відведення земельних ділянок загальною площею, орієнтовно 0,6 га (в тому числі ділянка № 1 площею 0,5 га, ділянка № 2 площею 0,1 га) по вул. Клочківській, 173 для експлуатації та обслуговування супермаркету.

Рішенням 25 сесії Харківської міської ради 4 скликання № 153/04 від 06.10.2004р. відповідачеві затверджено проект відведення земельних ділянок та надано в оренду строком до 01.10.2029р. земельну ділянку загальною площею 0,4521 га по вул. Клочківській, 173 для експлуатації та обслуговування супермаркету та змінено цільове призначення земельної ділянки площею 0,0908 га по вул. Клочківській, 173, що перебувала у власності відповідача, на експлуатацію та обслуговування супермаркету.

На підставі зазначено рішення 22.01.2007р. було отримано новий державний акт на право власності на земельну ділянку, а також укладено між відповідачем та Харківською міською радою та нотаріально посвідчено відповідний договір оренди землі, який було зареєстровано в ХРФ ДП «ЦДЗК» 08.11.2005р. за № 040567100138.

Зокрема, п. 26 зазначеного договору оренди землі визначено, що прав третіх осіб на земельну ділянку немає.

Згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, враховуючи те, що право позивача на зазначену земельну ділянку не було оформлено та реалізовано належним чином відповідно до закону, а тому не може вважатись таким, що виникло, що підтверджується наявними у справі доказами, вбачається, що станом на дату прийняття рішення 14 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 130/03 від 24.06.2003р. про надання відповідачеві в оренду земельної ділянки, зазначена земельна ділянка перебувала у комунальній власності міста Харкова, при цьому будь-які права третіх осіб, в тому числі позивача, на неї буди відсутні, а тому суд приходить до висновку, що Харківська міська рада на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, розпорядилась земельною ділянкою в межах міста Харкова по вул. Клочківська, ріг вул. Самарської, загальною площею 0,4638 га, надавши її у встановленому порядку відповідачеві в оренду для будівництва та подальшої експлуатації супермаркету, про що сторонами укладені відповідні договори оренди землі, що за формою і змістом відповідають усім вимогам закону, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Стосовно вимоги позивача про компенсацію відповідачем витрат позивача, понесених при проведенні відселення мешканців будинків № 179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 37 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 12.04.1985р.) вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.

У відповідності до цієї норми рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів №433-3 від 25.12.1985р. «Про додатковий відвід ВО «Харківський завод електроапаратури» земельних ділянок для будівництва житлових будинків та обєктів обслуговування населення в 351 мікрорайоні по вул. Клочківській» вилучено у громадян земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, що належать їм на праві приватної власності, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7 (Додаток 1 до рішення) для будівництва житлових будинків, обєктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території до 351 мікрорайону зі сторони вул. Клочківська.

Відповідно до ст.111 Житлового кодексу УРСР в редакції, чинній на момент прийняття рішення про вилучення земельних ділянок, якщо будинок, в якому знаходиться жиле приміщення, підлягає знесенню у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних або громадських потреб, громадянам, виселюваним з цього будинку, інше благоустроєне жиле приміщення надається виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів, а у випадках, коли земельна ділянка відводиться державній, кооперативній або іншій громадській організації, - цією організацією.

Як вбачається з рішення № 433-3 позивача було зобовязано відселити мешканців із житлових будинків, в тому числі по вул. Клочківській, 173, 175, 179 та по вул. Самарській 3, 5, 7, компенсувати їм вартість житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень, згідно актам оцінки комісій Дзержинського райвиконкому, знести ці будинки після відселення мешканців, здійснити будівництво житлових будинків та обєктів для обслуговування населення у відповідності з проектно-кошторисною документацією 351 мікрорайону.

В позовній заяві позивач зазначає, що у відповідності до зазначених вище рішень виконавчого комітету Харківської міської ради народних депутатів № 433-3 від 25.12.1985р. та виконавчого комітету Харківської обласної ради народних депутатів № 85 від 22.01.1986р. ним проведено відселення мешканців будинків №179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській. При цьому при відселенні позивачем понесені витрати на компенсацію вартості жилих будинків, надвірних будівель, обладнань, плодово-ягідних та декоративних насаджень та надано відселеним мешканцям ізольовані квартири (всього 22 квартири, з яких: 9 однокімнатних, 6 двокімнатних, 6 трьохкімнатних і 1 чотирьохкімнатна, загальною площею 1090,9 кв.м), при цьому позивач вважає, що зазначені витрати мають бути йому відшкодовані відповідачем у звязку із отриманням земельної ділянки в оренду на підставі рішення 14 сесії Харківської міської ради 24 скликання № 130/03 від 24.06.2003р.

Надаючи правову оцінку доводам позивача суд зазначає, що відповідно до п.4 Перехідних положень Господарського кодексу України цей кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями, а до господарських відносин, що виникли до набрання чинності відповідними положеннями Господарського кодексу України, зазначені положення застосовуються щодо тих прав і обов'язків, які продовжують існувати або виникли після набрання чинності цими положеннями.

Тому для надання правової оцінки правовідносинам сторін за наявних обставин по справі мають застосовуватись положення Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 144 ГК України майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст. 55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством, якими, зокрема, є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Виходячи з системного аналізу зазначених правових норм, враховуючи обставини справи, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем не існує господарських зобовязань, в силу яких відповідач зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь позивача або утриматися від певних дій, а позивач, має право вимагати від відповідача виконання обов'язку, оскільки зобовязання позивача з відселення мешканців житлових будинків, що підлягали знесенню із компенсацією їм вартості житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень та наданням ізольованих квартир, виникли безпосередньо на підставі закону, чинного на час виникнення таких зобовязань, а тому відсутні правові підстави для покладення на відповідача обовязку із компенсації позивачеві зазначених витрат. Підставою для такого висновку є, крім іншого, те, що на момент виникнення зазначених зобовязань позивача відповідач не існував як субєкт господарських або будь-яких інших правовідносин, оскільки не був зареєстрований як юридична особа, а також із тим, що на момент надання відповідачеві в оренду земельної ділянки Харківською міською радою зазначена земельна ділянка належала до комунальної власності, була вільна від забудови, на неї були відсутні будь-які права та вимоги третіх осіб, що підтверджено матеріалами справи, а тому зобовязання позивача з відселення мешканців житлових будинків, що підлягали знесенню із компенсацією їм вартості житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень та наданням ізольованих квартир та право оренди земельної ділянки відповідача не повязані між собою ані часом, ані правовими підставами виникнення, тому ніяким чином не залежать одне від одного.

Крім того згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В підтвердження факту понесення позивачем витрат на відселення мешканців житлових будинків та надання їм ізольованих квартир позивачем надано суду рішення Виконавчого комітету народних депутатів Ленінської районної ради про затвердження пропозицій громадської комісії з житлових питань та списки-відселення форма №4. Зі змісту цих документів вбачається, що ними було вирішено організаційні питання щодо відселення громадян та прийняті і затверджені рішення про надання громадянам ізольованих квартир. Отже зазначені документи за часом виникнення передували фактичному наданню громадянам квартир та, відповідно, не можуть достовірно підтвердити той факт, що зазначені в цих документах громадяни фактично отримали ці квартири, а отже і факт фактичного понесення витрат, які позивач просить компенсувати.

У той же час згідно ст. 58 Житлового кодексу Української РСР (в редакції від 30.06.1983р.) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Однак ані позивачем, ані третьою особою не надано суду ордерів на вселення або інших документів чи доказів, що достовірно підтверджують факт надання громадянам саме цих квартир, щодо відселення в які було прийнято зазначені рішення.

Також у справі немає належних доказів здійснення позивачем компенсації мешканцям будинків вартості знесених житлових будинків, будівель, облаштувань, плодово-ягідних та декоративних зелених насаджень, не надано акти оцінки комісії Дзержинського райвиконкому.

У звязку із зазначеним, заявлені позивачем вимоги про компенсацію відповідачем таких витрат є безпідставними та не можуть бути задоволені.

Крім того суд зауважує, що згідно абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України ч.2 ст.20 ГК України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

Позивачем заявлено вимогу про застосування такого способу захисту прав як зобовязання відповідача вчинити певні дії, що відповідає одному із способів захисту цивільних прав та інтересів, передбаченому п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч.2 ст.20 ГК України примусове виконання обов'язку в натурі.

В даному разі предмет позову в частині зобов'язання відповідача компенсувати витрати позивача, понесені при проведенні відселення мешканців будинків № 179, 175, 173 по вул. Клочківській і № 3, 5, 7 по вул. Самарській в натурі, шляхом надання позивачу 22 квартир загальною площею 1090,9 кв.м. не відповідає способам захисту права, передбаченим законом, оскільки на час звернення до суду та підчас судового розгляду справи немає доказів наявності у відповідача 22 квартир загальною площею 1090,2 кв.м., а з пояснень відповідача в судовому засіданні вбачається, що у відповідача житлова нерухомість взагалі відсутня.

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки це не відповідає завданням суду визначеним ст. 2, 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України). Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 р. N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11 та ін..

Відсутність правових підстав для застосування такого способу захисту права випливає також з того, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України способи захисту права по своїй суті - це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб'єктивного права. Натомість обраний позивачем спосіб до такого результату (відновлення права) привести не спроможний, а тому в задоволенні заявленого позову має бути відмовлено.

Крім того суд бере до уваги, що відповідно до статті 256 ЦК України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Заявлені позивачем вимоги не є такими, на які розповсюджується спеціальна позовна давність відповідно до ст. 258 ЦК України або такими, на які позовна давність не поширюється відповідно до ст. 268 ЦК України.

Через канцелярію суду надійшла заява відповідача про застосування позовної давності.

Судом встановлено, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, зокрема, що стосуються факту надання земельної ділянки в оренду відповідачеві, були відомі йому ще 30.08.2005р., що підтверджується листом позивача № СБО/308 до Першої Харківської держаної нотаріальної контори з копією на відповідача.

Отже вбачається, що позивачеві більше ніж за три роки до подання позову у справі, що розглядається, було достовірно відомо про факт надання земельної ділянки в оренду відповідачеві, при цьому позивач протягом цього строку не заявив будь-яких вимог, що повязані або ґрунтуються на цьому факті.

Позивач не звертався до суду з доводами та не надав суду жодних доказів про наявність поважних причин пропущення позовної давності.

З огляду на викладене до позовних вимог має бути застосовано позовну давність тривалістю у три роки у звязку із чим в задоволенні позовних вимог має бути відмовлено.

У відповідності до вимог ст.ст.44-49 ГПК України судові витрати покладаються на позивача.

Крім того, з урахуванням висновку суду про відмову у позові клопотання позивача та 3-ї особи про вжиття заходів забезпечення позову задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 21, 33, 41, 43, 44, 47, 49, 66,67, 69,75,82-85 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИВ:

Задовольнити клопотання позивача та 3-ї особи про продовження строку розгляду спору на 15-ть днів.

В порядку ст.69 ГПК України строк розгляду спору у справі №5023/9967/11 продовжити до 14 лютого 2012 року.

В задоволенні клопотання Харківської міської ради про призначення у справі судово-економічної експертизи - відмовити.

В задоволенні клопотання ДП "Харківський завод електроапаратури" про призначення у справі судової геодезичної експертизи - відмовити.

Відмовити Харківській міській раді та ДП "Харківський завод електроапаратури" у задоволенні клопотань про вжиття заходів забезпечення позову.

В позові відмовити повністю.

Суддя Прохоров С.А.

повний текст рішення виготовлено та підписано судом 06.02.2012 року