Рішення № 21488203, 26.01.2012, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

_____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 5023/10653/11

вх. № 10653/11

Колегія суддів господарського суду в складі:

Головуючий суддя Жельне С.Ч.

суддя Тихий П.В.

суддя Присяжнюк О.О.

при секретарі судовогозасідання Федорова Т.О.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 - за дов. б/н від 28.11.2012 р.,

1-го відповідача: ОСОБА_2 за дов б/н від 02.03.2011 р.,

2-го відповідача: ОСОБА_3 за дов. б/н від 30.05.2011 р., розглянувши справу за позовом ТОВ "Фарватер Інвест", м.Київ

розглянувши справу за позовом ТОВ "Фарватер Інвест", м.Київ

до до 1) ТОВ "Пріоритет-інтер",смт. Нова Водолага ,

2) ПАТ "ОТП Банк" м. Київ

про відшкодування збитків та визнання недійсним договору

ВСТАНОВИЛА:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Фарватер Інвест” звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет Інтер” та Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк” про визнання недійсним іпотечного договору від 14 серпня 2007 року та про відшкодування збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається не те, що 14 серпня 2007 року між ним та відповідачем ТОВ “Пріоритет Інтер” був підписаний договір купівлі продажу нежитлових приміщень. Рішенням господарського суду Харківської області від 18 грудня 2009 року по справі № 38/335-09 були задоволені позовні вимоги позивача ТОВ “Фарватер Інвест” та розірвано вищевказаний договір купівлі - продажу нежитлових приміщень. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю “Фарватер Інвест” право власності на нежитлові приміщення, що знаходяться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, будинок № 1, що були предметом вказаного договору купівлі-продажу. В теперішній час позивачу стало відомо з отриманої позовної заяви ПАТ “ОТП Банк” від 15.12.2011 року № 1211-LD/7490, що між 1-м та 2-м відповідачем 14.08.2007 року було укладено іпотечний договір № PL 07-464/29-1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2984-9 14.08.2007 року, предметом якого є майно, що є власністю позивача. Вважає, що вказаний іпотечний договір повинен бути визнаний судом недійсним. Представник позивача у судовому засіданні зазначив, що згідно статті 5 Закону України “Про іпотеку” предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Статтею 6 вказаного Закону визначено, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку. Позивач посилається на положення ст. 316 321 ЦК України, згідно яких правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Згідно положень статті 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом. Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону. Перший відповідач ТОВ “ПріоритетІнтер” не набув права власності на вищевказане нерухоме майно з огляду на що не мав відповідних прав щодо розпорядження таким майном, в тому числі і передання такого майна в іпотеку в забезпечення своїх зобовязань.

Рішенням господарського суду Харківської області по справі № 38/335-09 від 18.12.2009 року вказаний факт було встановлено та право власності на вказане нерухоме майно було визнано відповідно до вимог статті 392 ЦК України, згідно якої власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

На підставі вищевикладеного позивач просить суд визнати недійсним іпотечний договір від 14.08.2007 року, що укладений між відповідачами, а також стягнути з першого відповідача спричинені позивачу збитки.

Представник першого відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що 14 серпня 2007 року між ним та позивачем був підписаний договір купівлі продажу нежитлових приміщень. Згідно умов вказаного договору, зокрема, пункту 1.1 позивач продає, а перший відповідач купує та приймає у власність нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, будинок № 1.

Рішенням господарського суду Харківської області від 18 грудня 2009 року по справі № 38/335-09 було розірвано зазначений договір купівлі продажу нежитлових приміщень від 14 серпня 2007 року, що укладений між позивачем та першим відповідачем, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 14.08.2007 року за реєстровим № 2980-д. За позивачем ТОВ “Фарватер Інвест” на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України визнано право власності на нежитлові приміщення в літ А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, будинок № 1. Після укладення вказаного договору купівлі продажу перший відповідач 14.08.2007 року, тобто в той самий день, уклав з другим відповідачем ПАТ “ОТП Банк” оспорюваний іпотечний договір № PL 07-464/29-1, який було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2984-9 14.08.2007 року.

За умовами вказаного договору перший відповідач передає в іпотеку вищевказану нерухомість ПАТ “ОТП Банк” в забезпечення виконання боргових зобовязань за відповідним кредитним договором.

Вказує також, що дійсно, на час укладення спірного іпотечного договору від 14.08.2011 року відповідно до вимог Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” договір купівлі продажу від 14.08.2007 року не було зареєстровано та фактично перший відповідач не був власником вказаної нерухомості. Проте вважає, що перший відповідач мав за відсутності заперечень позивача щодо обмеження в розпорядженні належного йому нерухомого майна укласти з другим відповідачем іпотечний договір щодо неналежного йому майна.

Другий відповідач у письмовому відзиві та через представника в судовому засіданні проти позову заперечує. Вказує в обґрунтування своєї позиції, що 14.08.2007 року між відповідачами було укладено договір про надання кредиту. У відповідності з умовами вказаного кредитного договору другий відповідач зобовязався надати першому відповідачу кредитні кошти на придбання відповідної нерухомості. Свої зобовязання другий відповідач виконав в повному обсязі.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між відповідачами було укладено спірний договір іпотеки від 14.08.2007 року. Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 було накладено заборону відчуження вказаного в договорі іпотеки нерухомого майна та зареєстровано відповідну заборону в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна. Інформація щодо договору іпотеки також була внесена до Державного реєстру іпотек.

Зазначає, що перший відповідач на момент укладення договору іпотеки 14.08.2007 року був власником майна, яке було передано в іпотеку, а й отже володів усіма правами щодо нього та мав відповідні повноваження будь-яким чином розпоряджатись ним, в тому числі передавати в іпотеку.

Так 14.08.2007 року між першим відповідачем та позивачем було укладено договір купівлі продажу нерухомого майна, що є предметом іпотеки. Згідно ч. 4 ст. 334 ЦК України, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації. Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Державна реєстрація договорів купівлі продажу нерухомості згідно із Тимчасовим порядком державної реєстрації правочинів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 року № 671, здійснюється шляхом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів одночасно з його нотаріальним посвідченням.

Відповідно договір купівлі продажу майна, що є предметом іпотеки, було нотаріально посвідчено та зареєстровано приватним нотаріусом за реєстровим № 2980-д. Факт нотаріального посвідчення та реєстрації було встановлено господарським судом Харківської області згідно рішення від 18.12.2009 року по справі № 38/335-09, а й отже на підставі ч. 3 ст. 35 ГПК України доказування не потребує. Отже, вказує, що в такому випадку, право власності на майно, що є предметом іпотеки, виникло у першого відповідача з моменту державної реєстрації та нотаріального посвідчення договору купівлі продажу даного майна, тобто 14.08.2007 року.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників першого та другого відповідачів, дослідивши матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

14 серпня 2007 року між першим та другим відповідачами ТОВ “Пріоритет Інтер” та ЗАТ “ОТП Банк” (правонаступником якого є другий відповідач ПАТ «ОТП Банк») було укладено іпотечний договір № PL 07-464/29-1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2984-9 14.08.2007 року.

За умовами вказаного договору (п. 1.1) для забезпечення повного і своєчасного виконання першим відповідачем ТОВ “Пріоритет Інтер” (іпотекодавцем) боргових зобовязань, визначених у статті 2 цього договору, останній надає другому відповідачу ПАТ “ОТП Банк” (іпотекодержателю) в іпотеку нерухоме майно, визначене у статті 3 цього договору.

Згідно пункту 2.1 іпотечного договору іпотека за цим договором забезпечує вимоги другого відповідача ПАТ “ОТП Банк” щодо виконання першим відповідачем ТОВ “Пріоритет Інтер” кожного і всіх його зобовязань за кредитним договором у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено у кредитному договорі, з усіма змінами і доповненнями до нього.

Пунктом 3.1. іпотечного договору визначено, що предметом іпотеки за цим договором є нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, будинок № 1.

Нежитлові приміщення належать іпотекодавцю на праві власності, що підтверджується договором купівлі продажу предмету іпотеки.

В пункті 3.2. іпотечного договору зазначено, що згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 14874422 від 12.06.2007 року, виданого комунальним підприємством Харківське бюро технічної інвентаризації предмет іпотеки включає відповідні приміщення.

Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що 14 серпня 2007 року між позивачем ТОВ “Фарватер Інвест” та першим відповідачем ТОВ “Пріоритет Інтер” був підписаний договір купівлі продажу нежитлових приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4

Відповідно до пункту 1.1. договору купівлі продажу позивач ТОВ “Фарватер Інвест” продає, а перший відповідач ТОВ “Пріоритет Інтер” купує та приймає у власність нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, будинок № 1.

Пунктом 2.3. договору купівлі продажу передбачено, що передача нежитлових приміщень відбудеться шляхом підписання акту прийому передачі після повного розрахунку між сторонами. Згідно пункту 4.1. право власності на нежитлові приміщення, що є предметом цього договору та зазначені в п. 1.1. виникає у покупця (першого відповідача) з моменту державної реєстрації цього договору відповідно до умов п.4 ст. 334 ЦК України.

Згідно статті 657 ЦК України в редакції на час укладення договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Пунктом 4 статті 334 ЦК України встановлено, що якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Статтею 210 ЦК України визначено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Отже, виключно законом України встановлюється органи, що здійснюють державну реєстрацію, порядок такої реєстрації.

01 липня 2004 року було прийнято Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Статтею 1 вказаного Закону встановлено, що цей закон регулює відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Згідно статті 3 Закону речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

Правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

Зареєстровані речові права та їх обмеження мають пріоритет над незареєстрованими в разі спору щодо нерухомого майна.

Частиною 1 ст. 182 ЦК України встановлено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч. 4 ст. 182 ЦК України).

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх обмежень та правочинів щодо нерухомості регулює Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” від 1 липня 2004 року N 1952-IV, із змінами і доповненнями.

Пунктом 5 розділу V “Прикінцеві положення” цього Закону встановлено, що до створення єдиної системи органів реєстрації прав, а також до формування Державного реєстру прав у складі державного земельного кадастру реєстрація об'єктів нерухомості проводиться комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Реєстрацію прав власності згідно п. 1.3 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року N 7/5 здійснюють комунальні підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Згідно з ч. 2 ст. 182 ЦК України державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Як вже зазначалось судом, якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 4 ст. 334 ЦК України).

Це положення кореспондується з ч. 6 ст. 3 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”, де зазначено, що правочини щодо нерухомого майна вчиняються, якщо право власності на це майно зареєстровано відповідно до цього Закону.

У відповідності з ст. 19 цього Закону підставою для державної реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно є в тому числі нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни земельної ділянки або іншого нерухомого майна.

Згідно п. 7 розділу V вказаного Закону до приведення законів та інших нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Дослідженням матеріалів справи судом встановлено, що на час укладання спірного іпотечного договору від 14.08.2007 року та передання в іпотеку другому відповідачу нерухомого майна, що було предметом договору купівлі продажу від 14.08.2007 року між позивачем та першим відповідачем, державна реєстрація такого договору у відповідності до вищевказаних вимог Цивільного кодексу та Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень” здійснена не була.

Зазначене не заперечувалось і сторонами по справі, позивачем, а також першим та другим відповідачем.

Крім того зазначені нежитлові приміщення не були передані згідно акту приймання передачі першому відповідачу, а також останній не провів повний розрахунок за придбання вказаних нежитлових приміщень.

Статтею 583 ЦК України визначено, що заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України “Про заставу” заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

Згідно статті 5 Закону України “Про іпотеку” предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов:

нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація;

нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення;

нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Статтею 6 вказаного Закону визначено, що у разі обмеження правомочності розпорядження нерухомим майном згодою його власника або уповноваженого органу державної влади чи органу місцевого самоврядування така ж згода необхідна для передачі цього майна в іпотеку.

Згідно пп. 95, 96 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена Наказом Мінюсту України від 03.03.2004 року № 20/5 сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні та юридичні особи, держава.

Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно, або третя особа (майновий поручитель).

Договори про заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються нотаріусом за умови подання документів, які підтверджують право власності на майно, що заставляється, та, у передбачених законодавством випадках, державної реєстрації прав на це майно.

Відповідно до статей 316 321 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідної згоди або будь-якого розпорядження позивача на укладання спірного договору іпотеки перший відповідач не отримував.

Відтак, з урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що перший відповідач не мав відповідних прав щодо передачі другому відповідачу в іпотеку вказаного нерухомого майна, а укладений спірний іпотечний договір № PL 07-464/29-1, що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2984-9 14.08.2007 року суперечить положенням та вимогам ст.ст. 182, 317, 319, 321, 583 Цивільного кодексу України, ч.3 ст.11 Закону України “Про заставу”, ст. 5 Закону України “Про іпотеку”, ст.3 та 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”.

Також судова колегія вважає за необхідне зазначити, що відповідно до рішення господарського суду Харківської області від 18 грудня 2009 року по справі № 38/335-09 були задоволені позовні вимоги позивача ТОВ “Фарватер Інвест”та розірвано договір купівлі продажу нежитлових приміщень від 14 серпня 2007 року, що укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Фарватер Інвест”та товариством з обмеженою відповідальністю “Пріоритет Інтер” та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 14.08.2007 року за реєстровим № 2980-д.

Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю “Фарватер Інвест” право власності на нежитлові приміщення 1-го, 2-го, 3-го, 4-го, 5-го, 6-го, 7-го поверхів в літ А-6-8, загальною площею 1309,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Харків, майдан Конституції, будинок № 1, а саме: перший поверх №№ 1-5, № I, № XVII, загальною площею 57,4 кв.м.; другий поверх: №№ 1-8, № I, загальною площею 109,10 кв.м.; третій поверх №№ 1-16, № I, загальною площею 252,70 кв.м.; четвертий поверх №№ 1-20, № I, загальною площею 256,0 кв.м.; пятий поверх №№ 1-19, № I, загальною площею 258,1 кв.м.; шостий поверх №№ 1-20, № I, загальною площею 258,5 кв.м.; сьомий поверх №№ 7-15, № III, загальною площею 117,80 кв. м.

Згідно статті 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що за позивачем по справі ТОВ “Фарватер Інвест” визнано право власності на нежитлові приміщення, що є предметом спірного іпотечного договору на підставі статті 392 ЦК України, яка передбачає, що саме власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв'язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів.

Отже, за захистом свого порушеного права власності має звертатись саме власник спірного майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Щодо права власності, то ЦК України передбачає можливість його виникнення на підставі рішення суду у випадках, встановлених ст. 376 ЦК України, а підтвердження рішенням суду існуючого в особи права власності - у випадках, встановлених ст. 392 ЦК України. В інших випадках право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України).

За таких, обставин зазначеним рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2009 року по справі № 38/335-09 підтверджено та встановлено факт наявності та існування права власності у позивача як на час укладання спірного іпотечного договору, тобто 14.08.2007 року, так і в теперішній час.

Відтак, посилання другого відповідача щодо наявності у першого відповідача права власності на час укладення спірного іпотечного договору від 14.08.2007 року спростовується в тому числі вказаним рішенням господарського суду по справі № 38/335-09.

Доводи ПАТ "ОТП Банк", викладені у відзиві на позовну заяву, щодо застосування до спірних правовідносин норми ст. 23 Закону України "Про іпотеку" колегією суддів відхиляються, оскільки дана стаття закріплює правові наслідки у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, разом з тим, в даному випадку майно, що є предметом іпотеки з власності позивача не вибувало, права законного власника відновлені шляхом визнання такого права, що свідчить про відсутність підстав стверджувати про перехід права власності у розумінні ст. 23 Закону України "Про іпотеку".

Крім того, як свідчать матеріали справи взагалі нерухоме майно, що є предметом спірного іпотечного договору, позивачем першому відповідачу не передавалось згідно акту приймання, як то передбачено договором купівлі-продажу, що взагалі виключає можливість здійснення щодо такого майна відповідних дій, в тому числі і розпорядження шляхом передання в іпотеку.

Проте згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, що в свою чергу кореспондується з положеннями статті 5 цього Закону щодо належності нерухомого майна, яке передається в іпотеку, іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання та можливості відчуження такого майна іпотекодавцем.

Інші заперечення другого та першого відповідача судом відхиляються як такі, що не спростовують вищенаведених фактів та не мають відношення для вирішення питання щодо оцінки спірного договору на предмет відповідності вимогам закону, оскільки стосуються виконання зобовязань відповідачів один перед одним за укладеними між ним договорами, що не є предметом позовних вимог в цій справі.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Відповідно до частини 1 статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Згідно з підпунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту судом цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Враховуючи те, що власник нерухомого майна що є предметом спірного іпотечного договору, позивач, позбавлений повного змісту права власності, зокрема права розпоряджання майном, через обтяження належного йому нерухомого майна іпотекою, яке було здійснено поза його (власника) волею особою, яке не була наділена такими повноваженнями, судова колегія прийшла до висновку про необхідність захисту порушеного цивільного права власності позивача на зазначене нерухоме майно шляхом визнання спірного іпотечного договору від 14.08.2007 року недійсним та задоволення позовних вимог в цій частині.

Щодо решти позовних вимог позивача про стягнення з першого відповідача збитків, то судова колегія вважає належним в їх задоволенні відмовити з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

У відповідності до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Проте позивачем на підтвердження таких позовних вимог до суду не надано належних доказів на підтвердження спричинення збитків взагалі, та у визначеній в позовній заяві сумі, зокрема.

Отже за таких обставин в цій частині позовних вимог судова колегія вирішила відмовити в їх задоволенні.

Судові витрати у справі по сплаті судового збору підлягають розподілу між сторонами пропорційно до задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідачів на користь позивача підлягають по 470 грн. 50 коп. витрат позивача по сплаті судового збору з позовної вимоги немайнового характеру. Стягненню з позивача в державний бюджет підлягають 1352 грн. 50 коп. судового збору з вимоги майнового характеру.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 12, 15, 22, 33, 43, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, -

ВИРІШИЛА:

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним іпотечний договір від 14.08.2009 року № PL 07-464/29-1, укладений між товариством з обмеженою відповідальністю “Пріоритет Інтер”(код 32826967) та закритим акціонерним товариством “ОТП Банк”(код 21685166), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 за реєстровим № 2984-9 14.08.2007 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Пріоритет-Інтер”(63200, Харківська область, Нововодолазький район, смт. Нова Водолага, вул. Гагаріна, 1, офіс 305, код в ЄДРПОУ 32826967, п/р 26002300001319 в ВАТ “Банк “Демарк”) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фарватер-Інвест”(01001, м. Київ, вул. Московська, 43/11 код в ЄДРПОУ 32827321) 470 грн. 50 коп. судового збору.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства “ОТП Банк”(01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 43 код в ЄДРПОУ 21685166, п/р 29093002900006 в АТ “ОТП Банк”, м. Київ, МФО 300528) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Фарватер-Інвест”(01001, м. Київ, вул. Московська, 43/11, код в ЄДРПОУ 32827321) 470 грн. 50 коп. судового збору.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Фарватер Інвест”(01001, м. Київ, вул. Московська, 43/11, код в ЄДРПОУ 32827321) в дохід державного бюджету України (Управління державного казначейства у Дзержинському районі м. Харкова, код одержувача: 24134567, рахунок 31210206700003 в ГУДКУ у Харківський області, МФО 851011, призначення платежу *; 101; код бюджетної класифікації 22030001; 03500039 Судовий збір ГС Х/о, п. 1) 1352 грн. 50 коп. судового збору.

Видати накази.

В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення підписано колегією суддів 31.01.2012 р.

Головуючий суддя Жельне С.Ч.

суддя Тихий П.В.

суддя Присяжнюк О.О.