Постанова № 2144828, 16.08.2007, Одеський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«16» серпня 2007 року                                                                                               м.  Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого -                      Яковлева Ю.В.

суддів -                                 Димерлій О.О,  Стас Л.В.

при секретарі -                     Вихренко К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.  Миколаєві на постанову господарського суду Миколаївської області від 10 квітня 2007 року по адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.  Миколаєві про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач ТОВ сільськогосподарське підприємство «Нібулон» 13.03.2007 року звернувся до суду з вищевказаним позовом у якому просив визнати дії СДПІ по роботі з ВПП у м. Миколаєві протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 28.02.2007 року № 00002540/0.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказував,  що СДПІ  по роботі з ВПП у м. Миколаєві 21.02.2007 року за №160/40/14291113 було складено акт про результати виїзної позапланової перевірки ТОВ сільськогосподарського підприємства «Нібулон» (проведеної на підставі наказу керівника податкової служби) з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за період грудень 2006 року. За результатами перевірки згідно з п.9 ч.6  ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 року (із змінами та доповненнями),  п.п.7.7.7 «б»  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року було винесено податкове повідомлення-рішення від 28.02.2007 року №00002540/0,  яким встановлено порушення п.п.7.7.2 «а» п.7.7  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і зменшено суму відшкодування за грудень 2006 року на 1 741 5% гривень. В акті позапланової виїзної

Справа №22а-837/2007

Головуючий першої інстанції суддя - Ткаченко О.В.                                         Категорія № 34

Доповідач суддя - Яковлев Ю.В.

перевірки відображено,  що порушення позивача полягало в тому,  що сума податкового кредиту попереднього податкового періоду,  фактично сплачена отримувачем товарів (послуг) грошовими коштами у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів(послуг) складає 44874404 гривні,  шляхом заліку зустрічних однорідних вимог на 1741596 гривень.

Представники товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Нібулон» просили задовольнити свої позовні вимоги посилаючись на наступне:

-      виїзну позапланову перевірку відповідачем було здійснено без наявності рішення

суду про це;

· в акті перевірки відсутні посилання на первинні документи,  якими встановлені факти порушень;

· п.п.7.7.2 «а» п.7.2  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не містить вимог про сплату податку тільки грошовими коштами.

Представники відповідача вищевказану позовні вимоги у судовому засіданні не визнали,  посилаючись на відповідність проведення позапланової виїзної перевірки позивача і її вимогам закону,  просили суд відмовити у задоволенні позову ТОВ СП «Нібулон».

Прокурор,  який приймав участь у розгляді справи,  підтримав заперечення СДПІ по роботі з ВПП у М. Миколаєві.

Постановою господарського суду Миколаївської області від 10.04.2007 року позов був задоволений,  а податкове повідомлення-рішення СДПІ  по роботі з ВПП у м. Миколаєві від 28.022007 року № 00002540/0 було скасовано.

На вказану постанову суду відповідач подав апеляційну скаргу у якій,  посилаючись на порушення судом норм матеріального права,  просить вказану постанову суду від 10.04.2007 року скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позову ТОВ СП «Нібулон».

Заслухавши доповідача,  доводи апеляційної скарги,  вивчивши матеріали справи,  перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом 1-ї інстанції у своїй постанові визначено,  що відповідно до п.п.7.7.2 «а» п.7.7.  ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» бюджетному відшкодуванню підлягає частина від'ємного значення (розрахована згідно з підпунктом 7.7.1),  яка дорівнює сумі податку,  фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Зазначений підпункт не містить такої умови для відшкодування ПДВ як оплата отримувачем товарів (послуг) постачальникам таких товарів (послуг) тільки грошовими коштами,  а передбачає лише встановлення факту оплати,  тобто розрахунків за товари (роботи,  послуги).

Розрахунки з постачальниками були проведені позивачем шляхом заліку (бартеру - п.1.17  ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»,  п.1.19 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»),  в результаті якого не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт,  послуг). У п.1.17 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість»,  вказано,  що термін «бартер» для цілей даного Закону застосовується в значенні,  визначеному Законом України «Про оприбуткування прибутку підприємств».

Пунктом 1.19 статті 1 Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» визначено,  що бартер - це господарська операція яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи,  послуги) в будь-якій формі,  іншій,  ніж

грошова,  включаючи будь-які види заліків та погашення взаємної заборгованості,  в результаті яких не передбачається зарахування грошових коштів на рахунок продавця для компенсації вартості таких товарів.

А пунктом 4.2 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено,  що у випадку поставки товарів (послуг,  робіт) без оплати або з частковою оплатою їх вартості грошовими коштами в рамках бартерних операцій,  база оподаткування визначається виходячи з фактичної ціни операції.

Таким чином,  Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено,  що оплата повинна проходити саме в грошовій формі. Тобто,  дія п.п 7.7.2 «а» п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» розповсюджується також і на бартерні операції,  в складі яких уже врахований ПДВ,  нарахований відповідно до п.4.2  ст.  4 згаданого Закону України.

У зв'язку з викладеним,  колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції,  що позивач правомірно визначив суму відшкодування податку на додану вартість.

Також,  колегія суддів погоджується з тим,  що рішення суб'єкта владних повноважень не може вважатися правомірним,  якщо воно прийнято з порушенням порядку,  встановленого законодавством.

Стаття 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» передбачає,  що позапланова виїзна перевірка може здійснюватися як на підставі рішення суду,  так і на підставі наказу керівника податкового органу.

Отже вказана норма припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків контролюючих органів.

Відповідно до п.п.4.4.1 п.4.1  ст. 4 Закону України від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань перед бюджетами та державними цільовими фондами» у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта,  виданого на підставі закону,  або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів,  внаслідок чого є можливість прийняття рішення на користь як платника податків,  так і контролюючого органу,  рішення приймається на користь платника податків.

Виходячи з вищевказаного колегія суддів вважає правильним висновок суду про неправомірність проведення перевірки без наявності рішення суду і відповідно повідомлення-рішення,  прийнятого за результатами такої перевірки.

Пунктом 1 ч.1  ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 24.12.1993 року (з наступними змінами та доповненнями) передбачено,  що органи державної податкової служби у випадках,  в межах своєї компетенції та у порядку,  встановлених законами України мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки,  а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності,  достовірності,  повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів),  додержання валютного законодавства юридичними особами...,  а також фізичними особами,  які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу,  на яких згідно із Законами України покладено обов'язок утримувати та/ або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі),  крім Національного банку України та його установ.

Позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка,  яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності обставин,  передбачених ч.6  ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні».

Також позаплановими перевірками вважаються перевірки в межах повноважень податкових органів,  визначених законами України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі,  громадського харчування та послуг»,  «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового,  коньячного і плодового,

алкогольних напоїв та тютюнових виробів» а в інших випадках - за рішенням суду (ч.7 вказаного Закону).

Частиною 8 статті 11-1 того ж Закону України визначено,  що «позапланова виїзна перевірка може здійснюватися лише на підставі рішення суду. Орган державної податкової служби,  який ініціює проведення позапланової виїзної перевірки,  подає до суду письмове обґрунтування підстав такої перевірки та дати її початку і закінчення,  склад осіб,  які будуть проводити таку перевірку,  документи,  які відповідно до частини шостої цієї статті свідчать про виникнення підстав для проведення такої перевірки,  інформацію про вид та кількість перевірок,  проведених органами державної податкової служби щодо суб'єкта господарської діяльності та наслідки таких перевірок за попередні три роки,  а також на вимогу суду - інщі відомості. У розгляді питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки мають право брати участь представника суб'єкта господарської діяльності. Повідомлення про місце,  дату та час розгляду питання про надання дозволу на проведення позапланової виїзної перевірки направляється не пізніше ніж за три робочі дні до дати такого розгляду».

В той же час,  у цій частині статті 11-1 цього ж Закону України окремим абзацем вказано,  що «позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі обставин,  викладених у цій статті,  за рішенням керівника податкового органу,  яке оформляється наказом».

Колегія судців не вбачає колізії (протиріччя) у вказаних положеннях частини 8  ст.  11-1 Закону України «Про державну податкову службу в України» оскільки вважає,  що позапланова виїзна перевірка може здійснюватись на підставах обставин зазначених у ч.6  ст.  11-1 Закону,  за рішенням керівника податкового органу,  яке оформляється наказом,  але лише на підставі рішення суду.

Згідно  ст.  19 Конституції України,  правовий порядок в Україні здійснюється на засадах,  відповідно до яких,  ніхто не може бути примушений робити те,  що не передбачено законодавством.  Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та Законами України.

Частиною 1  ст. 2 КАС України передбачено,  що «завданням адміністративного судочинства є захист прав,  свобод та інтересів фізичних осіб,  прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади,  органів місцевого самоврядування,  їхніх посадових і службових осіб,  інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень».

Згідно ч.2  ст.  2 КАС України,  до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення,  дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень,  крім випадків,  коли щодо таких рішень,  дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів та Кодексу та в контексті Конституції України можна зробити висновок,  що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту. У тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень,  дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Окрім цього,  на думку колегії суддів,  держава може змінювати підстави та порядок проведення відповідних документальних перевірок фінансово-господарської діяльності юридичних та фізичних осіб,  шляхом внесення відповідних змін у національне законодавство. Однак,  якщо чинне законодавство передбачає здійснення позапланової виїзної перевірки лише на підставі рішення суду,  то суб'єкт владних повноважень (у даному разі СДПІ по роботі з ВПП у м.  Миколаєві) не може свідомо порушувати встановлений законом порядок її здійснення.

А оскільки позапланова виїзна перевірка позивача була проведена з порушенням закону,  то згідно ч.3  ст. 70 КАС України,  всі докази одержані в результаті проведеної перевірки,  судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Відтак,  посилання апелянта на невірне тлумачення судом 1-ї інстанції положень  ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» є не заслуговуючим уваги.

Відповідно до ч.2  ст. 71 КАС України,  в адміністративних справах про протиправність рішень,  дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень,  обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача,  якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вже було сказано вище,  колегія суддів погоджується з висновком суду про неправомірність проведення перевірки без наявності рішення суду і відповідно повідомлення-рішення,  прийнятого за наслідком такої перевірки. Але зробивши такий висновок у мотивувальній частині своєї постанови,  суд першої інстанції аж ніяк не зазначив його у резолютивній частині постанови.

Частиною 1 статті 195 КАС України передбачено,  що суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення підчас апеляційного провадження порушень допущених судом 1-ї інстанції,  які призвели до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищеозначене колегія суддів вважає,  що суд 1-ї інстанції правильно встановивши обставини справи і ухваливши судове рішення,  вирішив не всі позовні вимоги,  у зв'язку з чим вказана постанова суду підлягає зміні.

Керуючись  ч.1  ст.  195,   п. 2 ч. 1  ст.  198,  п.2 ч.1  ст. 201   та ч. 2  ст.  205 КАС України,  колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.  Миколаєві - залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Миколаївської області від 10 квітня 2007 року по адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.  Миколаєві про визнання протиправним дій та скасування податкового повідомлення-рішення - змінити.

Вказати у резолютивній частині постанови про визнання неправомірними дій Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві відносно проведення позапланової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» і повідомлення-рішення №00002540/0 від 28.02.2007 року.

В іншій частині вказану постанову господарського суду Миколаївської області від 10.04.2007 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного адміністративного суду набуває законної сили з моменту її проголошення,  однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.