Ухвала суду № 2144815, 06.09.2007, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«06» вересня 2007 року                                                                                               м.  Одеса

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого -                      Яковлева Ю.В.

суддів -                                  Димерлій О.О,  Стае Л.В.

при секретарі -                     Вихренко К.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м.  Херсоні на постанову господарського суду Херсонської області від 18 травня 2007 року по справі за позовом приватного підприємства «Гарант-Д» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

25 квітня 2007 року ПП «Гарант-Д» звернулось до господарського суду Херсонської області з адміністративним позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень №0001062301/0 від 13.02.2006 року,  № 0001062301/1 від 31.03.2006 року,  №0001062301/2 від 06.06.2006 року,  №0001062301/3 від 21.08.2006 року,  якими позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 503 671 гривня,  та податкових повідомлень-рішень № 0005552301/0 від 14.07.2006 року,  № 0005552301/1 від 14.08.2006 року,  якими зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість (далі ПДВ) на суму 192 105 гривень,  визначено податкове зобов'язання у сумі 2729, 67 гривень та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1364, 84 гривні,  вказуючи на невідповідність положенням податкового законодавства висновків,  викладених відповідачем в актах перевірки №371/23-7/32725652 від 09.02.2006 року та №2310/23-7/32725652 від 13.07.2006 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав вказані позовні вимоги у повному обсязі,  а представник ДПІ у м. Херсоні,  заперечуючи проти задоволення позову,  посилався на ті ж самі обставини,  що відображені в акті перевірки,  стверджуючи про правомірність прийнятих  податкових повідомлень-рішень.

Постановою суду першої інстанції від 18 травня 2007 року адміністративний позов було задоволено в повному обсязі,  податкове повідомлення-рішення №0001062301/0 від 13.02.2006 року,  №0001062301/1 від 31.03.2006 року,  №0001062301/2 від 06.06.2006 року,  №0001062301/3 від 21.08.2006 року,  № 0005552301/0 від 14.07.2006 року,  № 0005552301/0 від 14.08.2006 року - визнані нечинними.

Справа №22а-1068/07

Головуючий першої інстанції суддя - Чернявський В.В.                                   Категорія № 34

Доповідач суддя - Яковлев Ю.В.

В апеляційній скарзі ДПІ у м. Херсоні просить скасувати постанову господарського суду Херсонської області від 18 травня 2007 року у зв'язку з тим,  що вона прийнята з порушенням норм матеріального права та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідача,  доводи апеляційної скарги,  перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги,  колегія суддів вважає,  що апеляційна скарга повинна бути залишена без задоволення з наступних підстав.

Приймаючи постанову суд першої інстанції виходив з того,  що пункт 1.3  ст.  1 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року передбачає визначення «платника податку»,  це «...особа,  яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку,  що сплачується покупцем,  або особа,  яка імпортує товари на митну територію України».

Пункт 1.8  ст.  1 вказаного Закону містить визначення поняття «бюджетне відшкодування» - це «... сума,  що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках,  визначених цим Законом,  на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду,  визначена згідно з цим Законом».

Відповідно до п.п. 7.7.1 п. 7.7  ст.  7 Закону України «Про податок на додану вартість»,  сума податку,  що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню,  визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми,  розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту,  така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку,  що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону),  а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно п.п. 7.4.1,  7.4.5 п.7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»,  податковий кредит звітного періоду складається із сум податків,  нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою,  встановленою п.6.1 статті 6 та статті 8.1 цього Закону,  протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Судом 1-ї інстанції встановлено,  що по кожній з операцій покупцю (позивач у справі) було виписано і надано податкові накладні,  заповнені у повній відповідності з приписами п.п.7.2.1 п.7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року,  що перевіряючими під час здійснення перевірки не заперечувалось. Господарські операції у повній відповідності з вимогами чинного податкового законодавства відображено в реєстрах податкового та бухгалтерського обліку,  господарські зобов'язання по здійснених господарських операціях повністю виконано.

Жодну з вчинених позивачем з вищевказаними суб'єктами господарювання господарських операцій у встановленому чинним законодавством порядку недійсною не визнано.

Також судом 1-ї інстанції досліджено і встановлено,  що податковий кредит щодо господарських операцій,  які мали місце між ГШ «Гарант-Д» і його контрагентами за угодами,  позивачем сформовано у повній відповідності з положеннями Закону України «Про податок на додану вартість».

Право на податковий кредит,  виникло у позивача на підставі податкових накладних,  виданих особами,  які були зареєстровані платниками податку на додану вартість і сплачували ПДВ до бюджету. Податкові накладні оформлені належним чином,  продукція була оплачена позивачем в повному обсязі.

Відшкодуванню платнику податку підлягає сума,  яка має від'ємне значення з врахуванням вимог правової норми п.п. 7.7.2 п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до статті 67 Конституції України кожний зобов'язаний сплачувати податки і збори у порядку і розмірах,  встановлених законом.

Наведена норма є конституційним закріпленням саме обов'язку сплати податків і зборів,  який виникає у платника цих податків і зборів,  тобто,  зобов'язаної особи,  якими у конкретному випадку є постачальники позивача

Тому,  сама по собі несплата податку продавцями (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування. Податкові органи не повинні нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем,  оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладення штрафних санкцій.

Стаття 19 Конституції України встановлює,  що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те,  що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування,  їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб,  що передбачені Конституцією та законами України.

Чинне законодавство,  зокрема Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року,  не містить жодної правової норми,  яка передбачає обов'язок покупця сплачувати ПДВ до бюджету (оскільки сума податку розраховується як різниця між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту),  якщо такий податок не сплачено продавцем або іншою особою,  з врахуванням податку,  одержаного від покупця у складі ціни товару.

Покладення такого обов'язку на покупця - ПП «Гарант-Д» суперечить гарантованим Конституцією України принципам законності,  відповідно до яких жодна юридична дія в правовій державі не може бути поза сферою дії принципу законності.

Правильними є й висновок суду 1-ї інстанції про те,  що оспорюване подомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням діючого податкового законодавства.

На думку колегії суддів,  відповідач не довів суду факт встановлення порушень позивачем наведених вище положень Закону України від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість» та Закону України від 21.12.2000 року «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відтак,  колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апеляційної скарги податкової інспекції щодо порушень позивачем п.п.7.4.1 п.7.4  ст. 7 та п.п.7.2.1 п.п.7.2  ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року «Про податок на додану вартість».

Відповідно до положень  ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини,  на яких грунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача,  якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням вищевикладеного,  колегія суддів вважає,  що суд 1-ї інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права,  а доводи,  наведені в апеляційній скарзі є не суттєвими і правильність висновків суду 1-ї інстанції не спростовують.

Керуючись ч. 1  ст.  195,  п. 1 ч. 1  ст.  198,   ст.  200 та п. 1 ч. 1  ст.  205    КАС України,  колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції м.  Херсона - залишити без задоволення.

Постанову господарського суду Херсонської області від 18 травня 2007 року по справі за позовом приватного підприємства «Гарант-Д» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні про визнання нечинним податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного адміністративного суду набуває законної сили з моменту її проголошення,  однак може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного Суду України протягом одного місяця з дня набрання нею законної сили.