Рішення № 21443923, 15.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 31/37615.02.12 За позовомЗаступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави, уповноваженим органом управління якого є Міністерство оборони

України, м. Київ

ДоТовариства з обмеженою відповідальністю "Продекспорт", м. Київ

Провизнання недійсними договорів з моменту їх укладення

Суддя Качан Н.І.

Представники:

Від прокуратуриЛесько Г.Є. - посвідчення № 882

Від позивачане зявилися

Від відповідача не зявилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Прокурор звернувся з позовом про визнання недійсними Договору №11/007/03074/оцс від 27.03.2006р. та Договору № 11/007/03075/оцс від 27.03.2006р.про спільну діяльність по проектуванню та будівництву ( реконструкції ) обєктів житлово-цивільного призначення .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2011р. порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 22.12.2011р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.12.2011р. розгляд справи було відкладено на 25.01.2012р., у звязку з неявкою представників позивача та відповідача та продовжено строк вирішення спору, відповідно до ст. 69 ГПК України.

Представниками прокуратури та позивача в судовому засіданні 25.01.2012р. суду було надано копію Витягу з ЄДРЮОФОП, з якого вбачається, що юридичною адресою відповідача є: 03045, м. Київ, вул. Набережно - Корчуватська, б. 136.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2012р. розгляд справи було відкладено на 15.02.2012р., у звязку з необхідністю додаткового повідомлення відповідача про розгляд даного спору.

14.02.2012р. від позивача надійшли письмові пояснення, в яких було підтримано позицію прокуратури. Позивач просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник прокурора позов підтримав в повному обсязі та просив суд вимоги задовольнити.

Відповідач, який був належним чином повідомлений про час та місце судового процесу, представників у судове засідання не направив, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, позовну вимогу по суті і розміру у будь-який інший процесуальний спосіб не заперечив.

Представник прокуратури заявив клопотання, відповідно до ст. 75 ГПК України, про розгляд справи у відсутності відповідача, посилаючись на неявку його до суду та ухилення від існуючого порядку врегулювання спору.

Особи, які беруть участь у справі визнаються повідомленими про судовий розгляд господарського спору оскільки ухвала про порушення провадження у справі та ухвали про відкладення розгляду справи надсилались за юридичною адресою сторін.

До матеріалів справи долучені конверти з повернутою судовою кореспонденцією з адреси відповідача (03127, м. Київ, просп. 40-річчя Жовтня, корп. 2) з відмітками пошти «за закінченням терміну зберігання».

Судом, було повторно направлено на юридичну адресу відповідача (03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, б. 136) судову кореспонденцію, що підтверджується відмітками.

Крім того, прокурором було направлено на юридичну адресу копію позовної заяви з додатками, що підтверджується квитанцією, оригінал якої долучено до матеріалів справи.

Керуючись ст. 75 ГПК України суд визнав клопотання представника прокуратури обґрунтованим, задовольнив його та вважає за можливе розглянути справу без участі представників відповідача за наявними у справі доказами та матеріалами.

В судовому засіданні 15.02.2012р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Судом, у відповідності до вимог ст. 81-1 ГПК України, складалися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників учасників процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27 березня 2006 року між Державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України (позивач), від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" та ТОВ "Продекспорт " (відповідач) укладений Договір №11/007/03074/оцс про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка № 36 (м. Київ, вул. Мельникова, 24 корп. 3), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

Згідно п. 2.5 предметом Договору є спільна діяльність по проектуванню та будівництву (реконструкції) об'єктів житлово-цивільного призначення з вбудовано-прибудованими приміщеннями соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземним паркінгом та інженерними мережами на будівельному майданчику розташованому на території військового містечка № 36, за адресою: м. Київ, вул. Мельникова, 24 корп. 3.

Пайовим внеском Міністерства оборони України за Договором складали об'єкти нерухомого майна, які знаходяться на території будівельного майданчика, перелік яких наведено в п. 2.6 Договору.

Загальна вартість наведеного майнового комплексу відповідно до Договору становить 1 503 168 грн. без урахування ПДВ. Балансова вартість вказаних об'єктів нерухомого майна складає 9 959 928 грн.

Відповідно до підпункту «б»п. 6.1. Договору позивач передає відповідачу майно, що є його пайовим внеском у будівництво об'єкту.

У п. 5.1 та підпунктах «а»і «г»п. 6.1 Договору зазначено, що Міністерство оборони України забезпечує оформлення землевпорядної документації, оформлення користування земельною ділянкою, цільовим призначенням якої є будівництво об'єкту і передає будівлі та споруди військового містечка № 36 у спільну діяльність.

Також, п. 6.5 Договору передбачено, що відповідач здійснює реєстрацію нерухомого майна та перереєстрацію обліку земельної ділянки, що підлягає забудові за цим договором.

Пунктами 10.1., 10.2 Договору передбачено право відповідача здійснити достроковий викуп вартості пайової участі (паю) Міністерства оборони України, що полягає в укладенні цивільно-правових угод, за якими буде здійснено перехід права власності на майно у цьому Договорі. Передача нерухомого майна, що складає розмір паю здійснюється шляхом підписання актів прийому-передачі.

27.03.2006 року відповідно до наведених вище пунктів Договору, між філією Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" та відповідачем було укладено Договір № 11/007/03075/оцс про компенсацію пайової участі (паю) в інвестиційному договорі №11/007/03074/оцс.

Суд погоджується з доводами прокурора та позивача, що зазначені договори не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим підлягають визнанню недійсними повністю з моменту укладення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадян та держави в суді у випадках, визначених Законом.

Статтею 36-1 Закону України „Про прокуратуру”, встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист в суді інтересів громадян або держави у випадках, передбачених Законом. Однією з форм представництва є звернення до суду з позовними заявами про захист прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Відповідно до резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999, прокурори вправі звертатись до господарського суду з позовами в інтересах держави в особі органів державної влади.

Відповідно до Положення „Про Міністерство оборони України”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1080 від 03.08.2006, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, що уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Статтею 14 Закону України „Про Збройні Сили України” встановлено, що земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовими частинами, військовими навчальними закладами, організаціями та установами Збройних Сил України - є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняється від усіх видів податків.

Органами, які здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому, до компетенції Кабінету Міністрів України віднесено вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також прийняття рішень щодо його вилучення і передачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади.

Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном, закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі, у разі їх розформування.

Згідно з ст.77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно з ст.1 Закону України „Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини).

Відповідно до ст.4 Закону України „Про використання земель оборони” військові частини за погодженням з органами місцевого самоврядування або місцевими органами виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, можуть дозволяти фізичним і юридичним особам вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу та заготовляти сіно на землях, наданих їм у постійне користування.

Відповідно до ст.84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під обєктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі оборони.

Згідно з ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (обєднання), установи та організації.

Відповідно до ст.95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні обєкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Згідно з ст.96 Земельного кодексу України землекористувачі зобовязані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Київська та Севастопольська міські державні адміністрації надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Згідно з ст.ст. 125, 126 Земельного кодексу України право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З наведених правових норм вбачається, що до майна відносяться речі та майнові права і обовязки, право користування земельною ділянкою є майновим правом. Майно, закріплене за військовими частинами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. Землі оборони можуть перебувати виключно у державній власності, у певних випадках в комунальній власності, у приватній власності землі оборони перебувати не можуть. У постійне користування землі оборони в залежності від їх власності можуть надаватись виключно міськими радами або міськими державними адміністраціями лише підприємствам, установам, організаціям державної, комунальної власності та громадських організацій інвалідів України. Постійні користувачі земель оборони отримують право постійного користування після одержання державного акту, та повинні використовувати надані їм землі самостійно виключно за цільовим призначенням. Вони не мають права передавати отримані у постійне користування землі оборони у будь-який спосіб іншим особам, крім дозволення вирощувати сільськогосподарські культури, випасати худобу і заготовляти сіно, та лише за попереднім погодженням на це органів місцевого самоврядування або місцевих органів виконавчої влади і в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши зміст спірних договорів суд дійшов до висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є змішаним договором, який містить в собі елементи договору про сумісну діяльність та інвестиційного договору, які регулюються главою 77 Цивільного кодексу України, Законом України „Про інвестиційну діяльність”.

Відповідно до ч.1 ст. 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобовязуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Згідно з ст. 1132 Цивільного кодексу України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобовязання обєднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Відповідно до ч. 1 ст. 1133 Цивільного кодексу України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові звязки.

Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1134 Цивільного кодексу України внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Вказаними нормами передбачено, що за договором про спільну діяльність його учасники обєднують свої вклади. Вкладом учасника може бути майно, в тому числі земельні ділянки, право користування цими ділянками, яке в цьому разі набуває статусу спільного майна (а не майна виключно державної чи комунальної власності) та вже використовуються в інтересах усіх учасників, що обєднали свої вклади для досягнення спільної мети.

Як встановлено судом відповідач не належить до підприємств державної та комунальної власності або громадських організацій інвалідів України.

Рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 29.11.1948р. №37 Міністерству оборони відведено 1,27 га земельної ділянки по вул. Мельникова, 24.

На даний час, відповідно до довідок Київського квартирно-експлуатаційного управління, будівлі та споруди військового містечка №43 та земельна ділянка військового містечка № 36 перебувають на обліку Київського квартирно-експлуатаційного управління МО України.

З урахуванням викладеного власником спірного військового майна, що розташоване на території військового містечка № 36 є держава уповноваженим органом управління яким є Міністерство оборони України.

Відповідно до ч.1 ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч.2 ст.20 Земельного кодексу України зміна цільового призначення земель проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення обєктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до п. б) ст.21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними угод щодо земельних ділянок.

Як встановлено судом у спірному договорі позивач зобовязався внести у спільну діяльність вклад у вигляді передачі під будівництво права користування земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони та надана виключно для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, які дислокуються на території держави відповідно до завдань оборони, стратегічного плану застосування і завдань Збройних Сил України з урахуванням військово-адміністративного поділу території України та соціально-економічних умов районів дислокації.

Отже, спірним договором сторони змінили цільове призначення вказаних земель, які відносяться до земель оборони, та не відводились уповноваженими органами для будівництва, експлуатації та обслуговування житлового комплексу з соціальною інфраструктурою.

Враховуючи все вищевикладене, суд вважає, що спірні договори суперечить вищенаведеним ст.ст. 3, 6, 14 Закону України „Про Збройні Сили України”, ст.ст. 1, 4 Закону України „Про використання земель оборони”, ст.ст. 20, 77, 84, 92, 95, 96, 122, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.ст. 190, 1130, 1132, 1134 Цивільного кодексу України, а тому підлягають визнанню судом недійсними, а позов Військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Довіреність № 610 від 09 березня 2006 року бланк ВСР № 232423 та Довіреність від 14.02.2006 року №162з бланк ВСО № 831447, на підставі яких директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління (госпрозрахункового) Міністерства оборони України "Укроборонбуд" Мельник В.Л. укладав оспорювані Договори були скасовані Міністром оборони України. Таким чином, при укладенні спірних договорів Мельник В.Л. не мав належного обсягу повноважень.

Про укладання спірних договорів Військовій прокуратурі Центрального регіону України стало відомо під час розслідування слідчим відділом військової прокуратури Центрального регіону України кримінальної справи, порушеної 05 липня 2011 року за фактом перевищення службовими особами філії Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України «Укроборонбуд»службових повноважень, що спричинило тяжкі наслідки у вигляді збитків державі у розмірі 9 959 928 грн., за ознаками злочину, передбаченого ч. 3 ст. 365 КК України.

Враховуючи вищевикладене, прокурор просив суд поновити строк на звернення до суду з вимогою про визнання договорів недійсними, у звязку з поважністю причин пропуску.

Відповідно до ч. 3. ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України).

За таких обставин, суд визнає причини пропуску строку позовної давності поважними.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи прокурора та позивачів та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

За таких обставин, позов визнається судом доведеним, обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідачів порівну.

Керуючись, ст. ст. 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсними Договір №11/007/03074/оцс від 27 березня 2006 року, укладений між Державою України в особі органу, уповноваженого управляти майном, Міністерства оборони України, від імені якого діяв директор філії Центрального спеціалізованого будівельного управління "Укроборонбуд" Мельник ВЛ. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продекспорт»(03127, м. Київ, просп. 40-річчяЖовтня, буд. 100, корп.2; юридична адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, б. 136, код ЄДРПОУ 31027180) про спільну діяльність шляхом будівництва (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, розташованих на території військового містечка №36 (м. Київ, вул. Мельникова, 24), створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції) відповідно до розробленого і затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін.

3.Визнати недійсним Договір №11/007/03 075/оцс від 27 березня 2006 року, між Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продекспорт»(03127, м. Київ, просп. 40-річчяЖовтня, буд. 100, корп.2; юридична адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, б. 136, код ЄДРПОУ 31027180) про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України в інвестиційному Договорі №11/007/03074/оцс від 27 березня 2006 року.

4.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Продекспорт»(03127, м. Київ, просп. 40-річчяЖовтня, буд. 100, корп.2; юридична адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, б. 136, код ЄДРПОУ 31027180), - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, до Державного бюджету України судовий збір у розмірі - 941 (девятсот сорок одну) грн.

5.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Суддя Н. І. Качан

Повне рішення складено 16 лютого 2012 року.