Рішення № 21443170, 08.02.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 5/27608.02.12 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Стілф"

доПриватного підприємства "Висотка"

простягнення 12 162,87 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 09.12.2011 р.;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стілф" (далі позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Висотка" (далі відповідач) про стягнення 12 162, 87 грн., в тому числі 12 000, 00 грн. безпідставно набутих коштів, 12, 00 грн. інфляційних втрат та 152, 87 грн. 3 % річних.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що сторони мали намір укласти договір купівлі-продажу блок-посту охорони, у звязку з чим відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-1 від 04.07.2011 р. на суму 16 000, 00 грн., який був оплачений позивачем 04.07.2011 р. на суму 12 000, 00 грн. згідно з платіжним дорученням № сф-1. Оскільки в подальшому сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, він укладений не був, а відповідний товар не було відповідачем виготовлено та поставлено на користь позивача, з огляду на що останній звернувся до відповідача з листом № 101 від 03.08.2011 р. щодо повернення безпідставно набутих коштів у сумі 12 000, 00 грн. Зважаючи на неповернення вказаних коштів, позивач вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Разом з подачею позовної заяви позивач також звернувся до суду із заявою про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти, що належать відповідачу.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.12.2011 р. порушено провадження у справі № 5/276 та призначено розгляд справи на 24.01.2012 р.

У судовому засіданні 24.01.2012 р. судом відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову та, у звязку з неявкою представника відповідача відкладено розгляд справи на 08.02.2012 р.

06.02.2012 р. через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог від 03.02.2012 р., якою він просить стягнути з відповідача 12 000, 00 грн. боргу, 12, 00 грн. інфляційних втрат та 152, 87 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. Відповідач має право визнати позов повністю або частково, а також має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати зустрічний позов.

Враховуючи зазначене, судом розглядаються позовні вимоги в редакції заяви про збільшення розміру позовних вимог від 03.02.2012 р., поданої до суду 06.02.2012 р.

У судовому засіданні 08.02.2012 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/123 від 15.03.2007 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством звязку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні 08.02.2012 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Як стверджує позивач, у липні 2011 року сторони планували укласти договір купівлі-продажу блок-посту охорони.

Зокрема, 04.07.2011 р. відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-1 на суму 16 000, 00 грн. щодо оплати блок-посту охорони 2*2*2,4 м й послуг по його перевезенню та вивантаженню.

В якості передоплати зазначеного товару позивач перерахував відповідачу 12 000, 00 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку позивача від 04.07.2011 р.

Оскільки в подальшому сторони не дійшли згоди щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу, відповідний договір за твердженням позивача укладений не був, замовлений товар відповідачем не виготовлено та не поставлено на користь позивача, з огляду на що останній звернувся до відповідача з листом № 101 від 03.08.2011 р., надісланим 11.08.2011 р., щодо повернення коштів у сумі 12 000, 00 грн.

Зважаючи на неповернення вказаних коштів, позивач вирішив звернутись за захистом своїх прав до суду.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. ст. 525, 526 ЦК України).

За змістом виставленого відповідачем позивачу рахунку-фактури сторони планували укласти змішаний договір купівлі-продажу (поставки) та перевезення вантажу.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Істотними умовами договору поставки (купівлі-продажу) є умови про предмет та ціну товару, що підлягає передачі продавцем у власність покупця, а також строк його дії.

Істотними умовами договору перевезення вантажу є його предмет, ціна та строк.

За загальним правилом договори між юридичними особами укладаються у письмовій формі шляхом складання єдиного документа.

Водночас, згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Також, згідно з положеннями ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

При цьому, що стосується договору перевезення, то відповідно до ч. 2 ст. 307 ГК України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у відповідь на виставлений відповідачем рахунок здійснив його часткову оплату, чим засвідчив намір укласти відповідний договір між сторонами.

Однак, в подальшому сторонами не було ані укладено єдиного письмового договору купівлі-продажу (поставки), ані вчинено дій щодо прийняття до виконання на себе відповідних зобов'язань шляхом підписання видаткової накладної, складання податкової накладної та відображення відповідних податкових зобовязань в податкових деклараціях, видачі довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, складання товарно-транспортної накладної тощо.

При цьому, як вбачається з виставленого відповідачем рахунку-фактури, він не містить деталізованого опису предмету договору, як в частині товару, так і в частині характеристики послуг з його перевезення.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 180 ГК України умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості.

На підставі зазначеного, суд дійшов висновку, що між сторонами не було укладено відповідного договору купівлі-продажу (поставки) товару та надання послуг з його перевезення, у звязку з чим у відповідача відсутні правові підстави для збереження грошових коштів, перерахованих йому позивачем.

Згідно з ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні та незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 1212 ЦК України).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого субєктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно зясувати обставини, які мають значення для справи.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення грошових коштів у сумі 12 000, 00 грн. нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України на таку суму нараховуються проценти за користування нею, передбачені ст. 536 ЦК України, яка за обставин порушення грошового зобовязання відсилає до приписів ст. 625 ЦК України.

Зокрема, відповідно до згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Позивач нарахував відповідачу інфляційні втрати на суму 12, 00 грн. за період вересня 2011 року та 152, 87 грн. 3 % річних за період з 11.08.2011 р. по 12.12.2011 р.

В силу приписів п. 18 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" № 01-8/344 від 11.04.2005 р. з огляду на вимоги частини 1 статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини 1 статті 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого нарахування сум штрафних санкцій, річних, збитків від інфляції, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно.

Судом встановлено, що позивач невірно визначає кількість днів прострочення відповідачем зобовязання з повернення грошових коштів. Так, в силу приписів ч. 2. ст. 530 ЦК України відповідач мав повернути такі кошти протягом семи днів з моменту отримання вимоги. Оскільки позивач надіслав претензію щодо повернення коштів 11.08.2011 р., то відповідно вони мали бути повернуті не раніше 20.08.2011 р. з урахуванням нормативних строків пересилання місцевої поштової кореспонденції (Д + 2).

Таким чином, розмір 3 % річних має становити 112, 43 грн. за період з 20.08.2011 р. по 12.12.2011 р.

Розмір інфляційних втрат розраховано вірно.

Відповідно до п. 3 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/422 від 10.12.1996 р. "Про судове рішення", зі змінами та доповненнями, рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що у відповідача відсутні правові підстави для збереження спірної суми коштів, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням здійсненого судом перерахунку 3 % річних.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 8285 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства "Висотка" (03061, м. Київ, Солом'янський район, вулиця Героїв Севастополя, будинок 23-А, квартира 242, код ЄДРПОУ 35619875) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стілф" (01032, м. Київ, Шевченківський район, бульвар Тараса Шевченка, будинок 33, поверх 13, код ЄДРПОУ 35033679) 12 000 (дванадцять тисяч) грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів, 12 (дванадцять) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 112 (сто дванадцять) грн. 43 коп. 3 % річних, 1 397 (одну тисячу триста девяносто сім) грн. 38 коп. витрат по сплаті судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя В.С. Ломака

Повне рішення складено 13.02.2012 р.