Постанова № 21438175, 14.02.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2012 р. Справа № 5004/2158/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М. суддів Гудак А.В. при секретарі судового засідання Михайлюк К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Волинський транспортний прокурор на рішення господарського суду Волинської області від 22.11.11 р.

у справі № 5004/2158/11 (суддя Шум Микола Сергійович )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "НК Полюс"

відповідач Дочірнє підприємство "Волинський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача :

публічне акціонерне товариство "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення в сумі 563 133 грн. 44 коп.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1.,представника, довіреність в справі

відповідача - ОСОБА_2.,представника, довіреність в справі

третьої особи -не з"явився

прокурора Шпинти С.М.

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

Розпорядженням в.о. заступника керівника апарату № 196 від 17 січня 2012 року у зв"язку з хворобою головуючого -судді Савченко Г.І., проведений повторний автоматичний розподіл справи і визначена колегія суддів у складі : головуюча - суддя Олексюк Г.Є., судді - Гудак А.В., Сініціна Л.М.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Волинської області від 22 листопада 2011 року у справі № 5004/2158/11 (суддя Шум М.С.) задоволено позов товариства з обмеженою відповідальністю “НК Полюс” (м. Дніпропетровськ) та стягнуто на його користь з дочірнього підприємства “Волинський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (м. Луцьк) 563133,44 гривень заборгованості, 5631,33 гривень в повернення витрат по сплаті державного мита, 236 гривень в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Задовольняючи позов та застосовуючи ст. 144, 173,193 Господарського кодексу України, ст. 509,526,599 Цивільного кодексу України ,місцевий господарський суд дійшов висновку, що на виконання умов договору поставки№16/06-2009 від 26 травня 2009 року, позивач поставив відповідачу товар та поніс витрати по його транспортуванню на загальну суму 1339813,64 гривень, однак, відповідач в порушення умов договору не у повній мірі провів розрахунки ,та на час розгляду справи заборгованість склала 563 133,44 гривень.

Волинським транспортним прокурором в інтересах дочірнього підприємства “Волинський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” подано апеляційну скаргу, якою вважає оскаржуване рішення незаконним та безпідставним. На думку апелянта, суд першої інстанції залишив поза увагою ті обставини, що договір поставки№16/06-2009 від 26 травня 2009 року є неукладеним з огляду на положення ст. 180, 181, 265, 267 Господарського кодексу України та ст. 638, 712 Цивільного кодексу України та відсутність у даному договорі строків поставки, що є істотними умовами для даного типу господарських договорів.

Стверджує, що передача 29 квітня 2010 року продукції позивачем на суму 563133,44 гривень відбувалась не на підставі неукладеного договору від 26 травня 2009 року , строк дії якого на той час закінчився, а у відповідності до ст. 11, 203 - 206 ЦК України на підставі інших правочинів та інших юридичних фактів, зокрема, на підставі усних правочинів (домовленостей) та по заявці Волинського облавтодору від 13 квітня 2010 року №12-2/520 на адресу ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України», в якій відсутнє посилання на вказаний договір. Апелянт зазначає, що стягнення даної заборгованості можливе лише за наявності вимоги позивача про оплату,однак, така вимога у матеріалах справи відсутня.

На переконання скаржника, суд першої інстанції помилково не застосував до спірних правовідносин положення ст.530 ЦК України . Звертає увагу на неправильне застосував місцевим господарським судом норм ст. 144, 173 ГК України та ст. 526, 599 ЦК України, та помилкове покликання на неіснуючий договір поставки продукції, який на момент передачі продукції не діяв навіть при тій умові, що такий договорі був укладений.

Просить рішення суду першої інстанції у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити товариству з обмеженою відповідальністю “НК Полюс” у задоволенні позову.

Письмовим відзивом на апеляційну скаргу та додатковими поясненнями до відзиву товариство з обмеженою відповідальністю “НК Полюс” вважає помилковими доводи апеляційної скарги та наводить свої міркування в їх спростування. Зазначає, що строки поставки узгоджені сторонами договору у специфікаціях, які на підставі пунктів 2.2, 2.3 договору є його невід»ємними частинами. Строк дії договору продовжено до 01.06.2010 року з огляду на те, що позивачем направлявся відповідачу відповідні додаток до договору та специфікація ,серед іншого і факсимільним зв»язком, що не суперечить положенням пункту 12.4 договору. Однак, відповідачем такі документи позивачу не поверталися.

На переконання апелянта ,являються помилковими доводи прокурора про те, що передача 29 квітня 2010 року продукції позивачем на суму 563 133,44 гривень відбулася у відповідності до ст.ст. 11, 203-205 ЦК України, а не на підставі договору з огляду на норми Постанови КМ України «Про затвердження Положення про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» від 17.10.2008 № 921, яка діяла на момент поставки, та яка виключає можливість закупівель товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів на суму більше як 100 тисяч гривень, а робіт 300 тис. гривень без застосування процедури укладення відповідних договорів.

Щодо зазначення у накладній № 52346738 відправником товару ЗАТ «ЛИНИК» вказує, що позивач не здійснював безпосередньо перевезення товару, він лише здійснював організацію з перевезення, що підтверджується п.1 акту про надання послуг від 29.04.2010 року.

Додатково звертає увагу на те, що апеляційна скарга, яка надійшла до Рівненського апеляційного господарського суду від Волинського транспортного прокурора являє собою копію апеляційної скарги ДП «Чернівецький облавтодор» по справі № 5027/1191/2011 (тотожній даній справі), по якій Львівським апеляційним господарським судом було винесено постанову про залишення рішення першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - ДП «Чернівецький облавтодор» без задоволення, оскільки суд прийшов до висновку, що поставка товару здійснювалася безпосередньо за договором про постачання, що підтверджується відповідними накладними, актами прийому-передачі товару та актами наданих послуг, в яких є посилання на Договір про постачання, та які скріплені підписами та печатками уповноважених сторін.

Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Волинського транспортного прокурора та залишити без змін рішення суду першої інстанції у даній справі.

До відзиву на апеляційну скаргу та додаткових пояснень позивачем долучено копії: факсимільної додаткової угоди б/н від 30 березня 2010 року, факсимільної специфікації № 2 від 14.04.2010 року, листа-замовлення від ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» від 21.04.2010 року, листа про відступлення права вимоги ДП «Волинський облавтодор» від 15.07.2011 року, додаткових угод на продовження строку дії Договору про постачання з іншими Облавтодорами, апеляційної скарги на рішення Господарського суду Чернівецької області від 28.11.2012 року, постанови Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2011 року та оригінали банківських виписок по оплаті Товару.

Додаткові докази, подані стороною в обгрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються і розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених статтею 101 ГПК.

Колегія суддів вважає за необхідне залучити дані докази до матеріалів справи та надати їм оцінку під час апеляційного перегляду даної справи.

У судовому засіданні прокурор відділу представництва інтересів громадян і держави в судах Рівненської області апеляційну скаргу підтримав з мотивів, які у ній викладені. Просив рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю “НК Полюс”.

Представник дочірнього підприємства “Волинський облавтодор” відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” під час апеляційного перегляду справи вказував на необґрунтованість рішення суду першої інстанції та просив задовольнити апеляційну скаргу Волинського транспортного прокурора.

Представник товариства з обмеженою відповідальністю “НК Полюс” проти апеляційного скарги заперечував з мотивів, які викладені у відзиві та додаткових поясненнях до відзиву та просив відмовити у задоволенні скарги.

У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Заслухавши пояснення прокурора, представників позивача та відповідача , обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 26 травня 2009р. між відкритим акціонерним товариством “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України” (на даний час публічне акціонерне товариство), дочірнім підприємством “Волинський облавтодор” та товариством з обмеженою відповідальністю “НК Полюс” укладено договір постастачання №16/06-2009 ( а.с.4-17)

Даний договір підписаний відкритим акціонерним товариством “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”, як замовником, відповідачем, як отримувачем-платником та позивачем, як постачальником.

За умовами пункту 1.1, 1.2 даного договору, позивач зобов»язується поставити, а отримувач-платник - прийняти та оплатити відповідно до проведеної замовником процедури закупівлі в порядку та на умовах, визначеного цим договором,бітуми нафтові дорожні в»язкі БНД 60/90 -3250 тон, БНД 90/130- 750 тон (товар).

Пунктом 11.1. договору поставки, сторони встановили термін дії договору до 31.12.2009 року.

За пунктом 3.3 договору постачальник здійснює поставку товару партіями в період, який визначено специфікаціями до цього договору тільки за наявності заявки отримувача-платника та /або замовника , яка є підтвердженням готовності отримувача-платника до прийому товару. В заявці вказується кількість товару, повні залізничні та поштові реквізити вантажоодержувача.

Пунктами 2.3, 2.6 договору постачання сторони погодили, що у ціну товару включені всі податки і збори та витрати , які пов»язані з поставкою товару отримувачу-платнику без врахування транспортних витрат. У разі стягнення з постачальника транспортною організацією вартості перевезення від станції відправлення до станції призначення, отримувач-платник сплачує означені транспортні витрати , а саме-постачальник виставляє окремий рахунок, де зазначається вартість транспортування.

Специфікацією № 1 від 01.09.2009 року сторони погодили поставку бітуму БНД 60/90 у кількості 240 тон загальною вартістю 1080000 гривень (в тому числі ПДВ) ( а.с.20,21).

29 грудня 2009 року між сторонами договору постачання укладено додаткову угоду №2, якою продовжено строк дії договору до 01.04.2010 року.

Спору щодо постачання та оплати вартості товару та транспортних послуг у період до 01.04.2010 року у сторін немає.

29 квітня 2010 року позивач поставив відповідачу бітум БНД 60/90 у кількості 117,5 тон на загальну суму 540500 гривень, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000787 від 29 квітня 2010 року та актом приймання передачі (а.с.33,34), які підписані уповноваженими особами позивача та відповідача та скріплені їх печатками.

Також, між позивачем та відповідачем складено акт про надання послуг по організації перевезення товару на загальну суму 22633,44 гривень ( а.с.35).

Станом на 17.07.2010 року між позивачем та відповідачем складено акт взаємних розрахунків відповідно до якого за відповідачем перед позивачем рахується заборгованість на загальну суму 563133,44 гривень, з яких : 540500 гривень вартість отриманого, але неоплаченого товару , та 22633,44 гривень вартість послуг ( а.с.36).

Із апеляційної скарги та пояснень прокурора та представника ДП «Волинський облавтодор» вбачається, що ними не заперечується розмір вказаної заборгованості відповідача перед позивачем, однак, вони вважають, що така заборгованість виникла поза межами договору постачання.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд вважав, що означена заборгованість виникла за договором постачання № 16/06-2009 від 26.05.2009 року з огляду на наявність у видатковій накладній №РН-0000787 від 29.04.2010 року та акті приймання передачі посилань на вказаний договір.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним та зробленим без врахування умов договору постачання № 16/06-2009 .

Так, на час ухвалення місцевим господарським судом рішення у даній справі позивачем не надано доказів укладення додаткової угоди, якою продовжено дію договору постачання на період, у який було здійснено постачання бітуму БНД 60/90 у кількості 117,5 тон.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 34 цього Кодексу).

Відповідно до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також в інших випадках на вимогу господарського суду.

За приписами вказаної норми, письмові докази - це документи, в яких містяться відомості про певні обставини, що мають значення для справи, які повинні містити відомості, що мають значення для справи та виконані у формі цифрового, графічного запису або іншим способом, який дає змогу встановити достовірність документа.

Статтями 653, 654 ЦК України передбачене право сторін змінювати договір в такій формі, в якій укладався і сам договір.

За умовами пункту 11.4 договору постачання зміни у цей договір набирають чинності з моменту належного оформлення сторонами відповідної додаткової угоди до цього договору, якщо інше не встановлено у самій додатковій угоді або у цьому договорі.

У пункті 12.4 позивач та відповідач передбачили, що документи, передані факсимільним зв»язком, мають повну юридичну силу до моменту обміну оригіналами. Сторони зобов»язуються направити оригінали таких документів протягом 10 днів з дня передачі їх факсом.

Відповідачем заперечується укладення додаткової угоди, якою продовжувався термін дії договір на строк після 01.04.2010 року.

Долучена позивачем до відзиву на апеляційну скаргу копія факсимільної додаткової угоди до договору постачання від 30 березня 2010 року про продовження строку дії договору про постачання № 16/06-2009 року до 01 червня 2010 року, колегією суддів розцінюється критично, так як не може слугувати належним доказом продовження строку дії договору з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів направлення оригіналу цієї додаткової угоди та отримання її відповідачем та ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України».

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Відповідно до статті 14 ЦК України цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства

Згідно з частиною 1 ст.174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Як встановлено статтею 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За таких обставин колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 563133,44 гривень виникла поза межами договору постачання № 16/06-2009 року.

Покликання позивача на приписи ст. 629, 691, 692 Цивільного кодексу України ,ст. 193 ГК України , колегія суддів вважає помилковими.У разі, коли обгрунтування позовних вимог не відповідає необхідним матеріально-правовим снормам, відповідно до ст.4 ГПК України, господарський суд вправі самостійно визначатися стосовно законодавства, яке підлягає застосуванню при вирішенні конкретного господарського спору незалежно від змісту вимог, викладених у позовній заяві, та не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України. При цьому, самостійне визначення судом законодавства, яке підлягає застосуванню до спірних правовідносин, не є порушенням ст.83 ГПК України, оскільки вихід за межі позовних вимог у даному випадку відсутній.

Помилкове обґрунтування позивачем своїх вимог іншими нормами законодавства, ні ж тими, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, не може бути підставою для відмови у позові при наявності факту порушення відповідачем прав позивача.

До такого висновку прийшов Вищий господарський суд у постанові від 19 жовтня 2011 року у справі № 5019/749/2011.

Представником відповідача до матеріалів справи долучено оригінали: вимоги відповідача № 2010/1 від 20.10.2011 року про сплату заборгованості на загальну суму 563133,44 гривень за бітум нафтовий дорожній БД 60/90 та послуги з організації його перевезення, поштового конверта з відміткою відділенням поштового зв»язку дати його відправлення 20.10.2010 року та опису вкладення . На самій вимозі міститься відтиск печатки з зазначенням вхідного номеру 1041 та дати отримання 27.10.2011 року.

Згідно з частиною другою статті 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час; боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Колегія суддів констатує, що на час ухвалення місцевим господарським судом рішення у даній справі сплив передбачений ст.530 ЦК України семиденний строк як від дня пред'явлення вимоги ,так і з моменту її отримання.

Між тим, матеріали справи не містять доказів погашення означеної заборгованості.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 563 133,44 гривень і судових витрат та не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, оскільки помилка місцевого господарського суду в застосуванні норм матеріального права не вплинула на загальну правову оцінку обставин справи та на неправильність судового висновку щодо вирішення спору . Тому апеляційний господарський суд у мотивувальній частині постанови зазначає власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що стаття 4 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України. В цивільному законодавстві згідно зі статтею 8 Цивільного кодексу України допускається аналогія закону (права) у разі відсутності нормативного врегулювання певних відносин.

Стаття 7 Господарського кодексу України встановлює, що відносини у сфері господарювання регулюються нормативно-правовими актами.

Тобто, Господарським процесуальним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України не передбачено застосування в Україні прецедентного права, а тому апеляційний господарський суд не може прийняти доводи позивача, викладені у додаткових поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу щодо розгляду аналогічного спору господарським судом Чернівецької області .

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103,105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Волинської області від 22 листопада 2011 року у справі № 5004/2158/11 залишити без змін ,а апеляційну скаргу Волинського транспортного прокурора залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку .

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.

2396/12