Постанова № 21438150, 16.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" лютого 2012 р. Справа № 5023/8491/11

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Білоусова Я.О. , суддя Пуль О.А.

при секретарі Сиротніковій Я.Є.,

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 за довіреністю №01-29/230 від 10.02.2010р.,

відповідача Опришко Ю.М. (директор), ОСОБА_2. за дорученням б/н від 01.08.2011р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача, ПП «Меркурій Плюс», (вх. № 209 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2011 р. по справі №5023/8491/11,

за позовом Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк», м. Харків,

до Приватного підприємства «Меркурій Плюс», м. Харків,

про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Светлічний Ю.В.) від 07.12.2011 р. по справі №5023/8491/11 прийнято уточнення позовних вимог та розгляд справи продовжено з урахуванням цих змін. У задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено. Стягнуто з Приватного підприємства «Меркурій Плюс»на користь Публічного акціонерного товариства «Регіон-Банк»408390,03 грн. суму заборгованості у тому числі: 342889,81 грн. заборгованість за кредитом; 48698,21 грн. заборгованість за відсотками; штрафні санкції пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків, згідно п. 4.1. кредитного договору - 4576,37 грн., штрафні санкції згідно ст. 625 ЦК України з урахуванням індексу інфляції 12225,64 грн., 4083,90 грн. державного мита; 236,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі. (а.с. 87-92)

Відповідач, ПП «Меркурій Плюс», не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2011р. по справі №5023/8491/11 та прийняти нове судове рішення, яким в позові відмовити, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства та при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи.(а.с.115-117)

Апелянт вважає, що приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд не врахував, що під час звернення до господарського суду позивачем, в порушення ст.22 Господарського процесуального кодексу України, не повідомлено, що станом на час винесення оскаржуваного рішення у даній справі Дзержинським районним судом м. Харкова слухається справа №2-3075\11р. між тими ж сторонами з того ж приводу, що підтверджується копією ухвали про відкриття провадження, що у відповідності до ст. 81 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення без розгляду даного позову.

Апелянт також вважає, що місцевий господарський суд розглянув справу і задовольнив позов на підставі неналежних доказів, оскільки єдиним належним доказом виконання обов'язків за кредитним договором є довідка про рух коштів за рахунком, відкритим для відповідача, але суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні посилався лише на розрахунок заборгованості. Апелянт вказує, що 07.04.2011р. банком було списано з рахунку ПП «Меркурій Плюс»грошові кошти в сумі 177586,80 грн., таким чином, розрахунок суми заборгованості є таким, що не відповідає обставинам справи та чинному законодавству.

Заявник апеляційної скарги зазначає, що зобов'язання ПП «Меркурій Плюс»за кредитним договором були забезпечені іпотекою, засвідченою договором майнової поруки із ТОВ «Інтер-Док Україна».

Проте в порушення ст.ст. 528,543,554 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції не врахував, що зобов'язання між позивачем і відповідачем є припиненим, оскільки є належне виконання зобов'язання майновим поручителем, а саме: майновий поручитель ТОВ «Інтер-Док»у лютому 2011р. отримав вимогу Банку № 06-10\67\3 від 15.02.2011р. про погашення кредиту та надав акцепт оферти б\н від 17.02.2011р. цінним листом про передання у власність банку нежитлових приміщень, які є предметом іпотеки. Лист отриманий банком згідно поштового повідомлення 23.02.2011р.

Отже, апелянт вважає, що недобросовісно скориставшись своїми процесуальними правами, банк не повідомив господарський суд про наявність припиненого зобов'язання, що позбавляє права вимагати сплати, як відсотків за весь час, що сплив з дати припинення зобов'язання, так і штрафних санкцій за нібито прострочення платежу.

Крім того, апелянт вказує, що в позові позивач посилається на вимогу лише до позикодавця і не повідомляє ані про згоду, ані про свою відмову прийняти належне виконання від майнового поручителя.

Позивач, «Регіон-Банк», надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№1014 від 03.02.2012р.), в якому зазначив, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області вважає законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. (а.с. 139-141)

В обґрунтування своєї позиції по справі позивач посилається на те, що ним, у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України, було надано всі необхідні та достатні докази в обґрунтування позовних вимог. Позивач вказує, що зобовязання за кредитним договором не було припинено виконанням зобов'язання майновим поручителем, оскільки на виконання основного зобовязання на предмет іпотеки не було звернуто стягнення, як не було передано у власність позивача, в погашення заборгованості, права власності на предмет іпотеки. Також, позивач зазначає, що ним до Дзержинського районного суду м. Харкова було подано заяву про уточнення позовних вимог по справі №2-3075\11р. де просив стягнути заборгованість відповідача за кредитним договором тільки з поручителя ОСОБА_3, а чинним законодавством не обмежено права кредитора отримати задоволення вимог, як від самого боржника так і від поручителя.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду представники відповідача підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2011р. скасувати та прийняти нове, яким відмовити в позові. Представник позивача проти апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлених обставин справи та відповідність їх наданим доказам, заслухавши пояснення представників сторін та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

12.10.2011р. позивач, ПАТ «Регіон-Банк», звернувся до господарського суду Харківської області із позовною заявою про стягнення з відповідача, ПП «Меркурій Плюс», суму заборгованості за кредитом у розмірі 342 889,81 грн., заборгованості по відсоткам у розмірі 48 698,21 грн., штрафні санкції - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків, згідно п. 4.1. Кредитного договору 4 576, 37 грн., інфляційні у розмірі 4576,37 грн. та судові витрати.(а.с. 4-6)

09.11.2011р. позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, яка була прийнята місцевим господарським судом до розгляду, де позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості 408 390,03 грн. у тому числі: суму заборгованості за кредитом 342 889,81 грн.; суму заборгованості по відсоткам 48698,21 грн.; штрафні санкції - пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків, згідно п.4.1. кредитного договору 4 576,37 грн., штрафні санкції згідно ст. 625 Цивільного кодексу України з урахуванням індексу інфляції - 12 225,64 грн. та судові витрати у вигляді сплаченого державного мита у розмірі 4 083,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00грн. (а.с. 75-77)

07.12.2011р. господарським судом Харківської області прийнято оскаржуване рішення, яким позовні вимоги, з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, були задоволені у повному обсязі. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є законними, обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи. (а.с. 87- 92)

Колегія суддів погоджується з такими висновками господарського суду Харківської області.

Так, згідно матеріалів справи, 11.08.2008 р. між АКРБ «Регіон-Банк», змінена назва якого Публічне акціонерне товариство «Регіон-Банк», та Приватним підприємством «Меркурій Плюс»(позичальник) було укладено договір кредиту №06-7/2-08. (а.с. 10-11)

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного Кодексу України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Статтею 1048 Цивільного Кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Відповідно до ч. 1 ст. 1049 Цивільного Кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.п.1.1, 3.1.1, 3.1.2 договору кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008р. банк (позивач по справі) зобовязався відкрити позичальнику (відповідачу по справі) кредитну лінію з лімітом у сумі 600000,00 (шістсот тисяч гривень) на поповнення обігових коштів підприємства, із сплатою 24 відсотка річних терміном з 11.08.2008 р. по 07.08.2009р., а позичальник зобовязався використати кредит в рамках кредиту на зазначені у договорі цілі, повернути одержаний кредит, сплатити нараховані відсотки та комісії згідно умов договору та додаткових угод до нього.

Пунктом 2.1 договору кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008р. передбачено, що зобовязання позичальника за цим договором забезпечуються іпотекою, згідно договору іпотеки від 11.08.2008р.

Згідно додаткових угод №1 від 12.08.2008р., №2 від 14.08.2008р., №3 від 15.08.2008р., №4 від 18.08.2008р., №5 від 19.08.2008р., №6 від 20.08.2008р., №7 від 21.08.2008р., №8 від 27.08.2008р., №9 від 02.09.2008р., №10 від 03.09.2008р., №11 від 08.09.2008р., №12 від 09.09.2008р., №13 від 23.09.2008р. №14 від 30.09.2008р., №15 від 27.11.2008р. банк надав позичальнику на підставі п.1.1 кредитного договору №06-7/2-08 від 11.08.2008р. кредит у сумі 599977,21 грн. (а.с.13-27)

Додатковою угодою №16 від 07.08.2009р. до кредитного договору №06-7/2-08 від 11.08.2008р. сторони, зокрема, продовжили строк дії кредитної лінії до 04.09.2009р. та збільшили розмір відсотків річних до 26%, а також, доповнили умови забезпечення кредиту де визначили, що виконання зобовязань позичальника за договором забезпечуються, крім іпотеки, порукою фізичної особи ОСОБА_3. (а.с. 28)

Додатковою угодою №17 від 04.09.2009р. сторони продовжили строк дії кредитної лінії до 15.09.2009р., додатковою угодою №18 від 15.09.2009р.- продовжили до 01.10.2009р., додатковою угодою №19 до 25.12.2009р.(а.с. 29-31)

Додатковою угодою №20 від 25.12.2009р. сторони домовились викласти п.1.1. договору кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008р. наступній редакції: «банк надає позичальнику кредитну лінію для поповнення обігових коштів підприємства у сумі 500000, 00 грн., строком по 17.12.2010р. зі сплатою 26% відсотків річних.

Названою додатковою угодою сторони встановили також наступний графік погашення заборгованості зі зменшення ліміту: до 31.01.2010р. погасити 20000,00грн., до 30.09.2010р. погасити 120000,00 грн., до 31.10.2010р. погасити 120000,00 грн., до 30.11.2010р. погасити 120000,00 грн., до 17.12.2010р. погасити 120000,00 грн. (а.с.32)

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобовязання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 ЦК України, передбачено, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із матеріалів справи, позивачем взяті на себе зобовязання за договором кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008 р. виконані належним чином, а саме позивач надавав позичальникові кредитні кошти, що підтверджується додатковими угодами №№1-15.

Проте позичальник (відповідач по справі) свої зобов'язання за договором кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008 р. належним чином не виконував, а саме не повертав транші кредиту у встановлені договором та додатковими угодами до нього строків, у звязку з чим, у позичальника утворилась прострочена заборгованість за кредитом.

Згідно матеріалів справи, відповідачу були надіслані позивачем письмові вимоги, а саме: № 02-9/69 від 20.03.2009р.; № 06-10/68 від 11.03.2010р.; № 06-10/380 від 23.11.2010 року , в яких банк зазначав, що у відповідача перед банком існує заборгованість як за основною сумою кредиту, так і по сплаті відсотків, пені та штрафних санкцій та просив своєчасно дотримуватись умов договору кредиту, посилаючись на те, що у разі невиконання цих умов, банк , керуючись п. 3.3.13 вищезазначеного кредитного договору, змушений вимагати дострокового погашення кредиту та інших нарахувань за ним, вимагати від поручителя та майнового поручителя відшкодування збитків, завданих Банку внаслідок невиконання позичальником умов договору кредиту. (а.с. 71-73)

Але, як свідчать матеріали справи, відповідач на вказані вимоги не відреагував та суму боргу не сплатив.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на момент звернення до господарського суду з даним позовом, відповідач має заборгованість за кредитом у розмірі 342889,81 грн. та заборгованість за відсотками у розмірі 48698,21 грн.

Відповідач, ні суду першої інстанції, ні апеляційному господарському суду не надав жодних доказів погашення існуючої заборгованості.

Щодо тверджень апелянта, що сума заборгованості за договором кредиту повинна підтверджуватись лише довідкою про рух коштів за рахунком, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається, як на підставу свої вимог та заперечень.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на те, що сума боргу відповідача повинна підтверджуватись лише довідкою про рух коштів за рахунком, оскільки Господарський процесуальний кодекс України, не містить чіткого переліку документів, які повинні надаватись до суду в підтвердження наявності заборгованості боржника.

Колегія суддів зазначає, що позивач, в обґрунтування своїх вимог, надав суду копію кредитного договору, розрахунок заборгованості (підписаний уповноваженими особами банку), копії претензій, між тим відповідач, в обґрунтування своїх заперечень проти суми боргу не надав суду ні свого розрахунку, ні будь-якого іншого доказу на спростування заявленої позивачем суми боргу за кредитом та відсотками.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 342889,81 грн. заборгованості за кредитом та 48698,21 грн. заборгованості за відсотками є обґрунтованими.

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 вказаної статті, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Під неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до статті 549 Цивільного кодексу розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 4.1. договору кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008 р., у разі виникнення простроченої заборгованості, прострочення сплати відсотків, а також порушення строків повернення кредиту, позичальник (відповідач по справі) сплачує банку (позивачу по справі) пеню у розмірі 0,5 % від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення , але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діє у цей період.

З наданого позивачем розрахунку пені, який здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства, у звязку з неналежним виконанням умов договору кредиту, прострочення повернення кредиту та відсотків за користування кредитом, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у сумі 4576,37 грн.

Також, відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що судом встановлено, що відповідач прострочив виконання договірного зобовязання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування кредитом, то позивач повинен повернути суму боргу з урахуванням інфляційних та річних, які, згідно наданого позивачем розрахунку, здійсненого у відповідності до чинного законодавства та обставин справи, становлять 12225,64грн.

Стосовно посилань апелянта на те, позивач неправомірно здійснив нарахування відповідачу штрафних санкцій, оскільки зобов'язання між позивачем і відповідачем є припиненим у звязку з виконанням зобовязань відповідача за кредитним договором майновим поручителем, а саме - іпотекодавцем за договором іпотеки від 11.08.2008р. - ТОВ «Інтер-Док», шляхом передачі у власність банку предмету іпотеки, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 572 Цивільного кодексу України, ст. 33 Закону України «Про іпотеку»та п. 4.1 наявного в матеріалах справи договору іпотеки від 11.08.2008р., укладеного між банком (іпотекодержатель) та ТОВ «Інтер-Док»(іпотекоавець) у разі неналежного виконання позичальником (відповідачем) основного зобовязання (за кредитним договором №06-7/2-08 від 11.08.2008р.) кредитор - іпотекодержатель (позивач) має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. (а.с.132-133)

Згідно п. 4.3 договору іпотеки від 11.08.2008р., іпотекодержатель, на задоволення своїх вимог, має право звернути стягнення на предмет іпотеки нежитлові приміщення загальною площею 150,1 кв.м. в житловому будинку літ. «А-9», розташовані за адресою: м. Харків, вул. Плеханівська,147, шляхом прийняття від іпотекодавця права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання у порядку, передбаченому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ст. 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

З аналізу вищенаведених правових норм випливає, що лише після реєстрації за позивачем права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11.08.2008р., основне зобовязання (зобовязання відповідача за договором кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008р.) буде виконаним та припиненим.

Разом з тим, відповідач, в підтвердження набуття позивачем права власності на предмет іпотеки за договором іпотеки від 11.08.2008р., не надав суду рішення реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Наданий відповідачем лист іпотекодавця ТОВ «Інтер-Док»б/н б/д адресований ПАТ «Регіон-Банк»в якому зазначено, що він передає банку право власності не предмет іпотеки та лист б/н б/д, адресований КП «Харківське міське БТІ»з вимогою здійснити реєстрацію права власності на предмет іпотеки за позивачем не є належними доказами реєстрації за позивачем права власності на предмет іпотеки. (а.с.130)

Будь-яких іншій доказів, які б свідчили про реєстрацію за позивачем права власності на предмет іпотеки відповідач не надав.

Таким чином, у суду відсутні підстави вважати, що станом на момент розгляду справи місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції зобовязання відповідача за договором кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008р. виконані майновим поручителем - ТОВ «Інтер-Док»та припинені, у звязку з чим, колегія суддів вважає, що позивач правомірно здійснив нарахування відповідачу пені, інфляційних та річних, так як відповідач не виконав належним чином свої договірні зобовязання.

Що стосується посилань апелянта на те, що в проваджені Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться справа №2-3075\11р. між тими ж сторонами про той же предмет та з тих же підстав, колегія суддів зазначає, що згідно матеріалів справи, 09.02.2011р. ПАТ «Регіон-Банк»звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою про стягнення солідарно з ОСОБА_3 (поручитель) та ПП «Меркурій Плюс»(позичальник) на свою користь 471600,00 грн. заборгованості за кредитом, 51128,16 грн. заборгованості за відсотками, 15715,37 грн. пені, 3728,40 грн. інфляційних та річних, у звязку з неналежним виконанням позичальником зобовязань за договором кредиту №06-7/2-08 від 11.08.2008р. (а.с. 121-124)

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 04.04.2011р. за зазначеною позовною заявою ПАТ «Регіон-Банк», було порушено провадження по справі №2-3075/11р. (а.с.120)

30.01.2012р. ПАТ «Регіон-Банк»подав уточнення позовної заяви, яка була прийнята Дзержинським районним судом м. Харкова, де просив стягнути з поручителя ОСОБА_3 на свою користь 342889,81 грн. заборгованості за кредитом, 12549,17 грн. заборгованості по відсоткам, 140,52 грн. пені та 7252,64грн. інфляційних та річних.

Таким чином, предметом позову по справі №2-3075\11р. є стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя позичальника.

Відповідно до статті 553 Цивільного кодексу України поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Статтею 543 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Тобто, ПАТ «Регіон-Банк»має право отримати задоволення своїх вимог, як від поручителя ОСОБА_3, так і від боржника ПП «Меркурій Плюс».

Тому, розгляд Дзержинським районним судом м. Харкова справи №2-3075\11р. ніяким чином не впливає на розгляд господарським судом даної справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 408390,03 грн. суми заборгованості у тому числі: 342889,81 грн. заборгованість за кредитом; 48698,21 грн. заборгованості за відсотками; 4576,37 грн. штрафних санкцій пеня за прострочення сплати кредиту та відсотків та 12225,64 грн. інфляційних та річних, - є законними, обґрунтованими та правомірно були задоволенні судом першої інстанції.

За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2011р. по справі №5023/8491/11 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, то витрати апелянта по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. 44, 49, 99, 101, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Меркурій Плюс»залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 07.12.2011р. по справі №5023/8491/11 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Лакіза В.В.

Суддя Білоусова Я.О.

Суддя Пуль О.А.

Повний текст постанови складено 13.02.2012 р.