Постанова № 21436364, 14.02.2012, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2012 р.Справа № 5024/1933/2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Т.А Величко, суддів: Бойко Л. І., Таран С. В.

при секретарі Павлюк О. М.

за участю представників сторін: від позивача не зявився;

від відповідачів Власенко Д.П. ПВКФ „Юг-Атлант”;

від прокуратури Зельцер О.В.;

розглянувши апеляційні скарги Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" та Приватної виробничо-комерційної фірми "Юг-Атлант"

на рішення господарського суду Херсонської області від 12.12.2011 р.

у справі № 5024/1933/2011 за позовом Прокурора Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до 1) Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист"

2) Виконавчого комітету Херсонської міської ради

3) Приватної виробничо-комерційної фірми "Юг-Атлант"

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Днепр-Енерго ЛТД"

про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та рішення

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2011 року прокурор Дніпровського району м. Херсона в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до господарського суду Херсонської області про визнання недійсним рішення, угод купівлі-продажу нерухомості туркомплексу „Лілея”.

В обґрунтування позовних вимог прокурор Дніпровського району посилається на проведену у липні 2011 року за завданням Генеральної прокуратури перевірки дотримання вимог законодавства під час відчуження майна туристичного комплексу „Лілея”, який знаходиться в м. Херсоні. вул. Придніпровський спуск 1.В ході перевірки було встановлено, що з посиланням на рішення виконавчого комітету Херсонської міської Ради д/т від 25.11.1964 р. №951. Херсонське обласне ЗАТ по туризму і екскурсіям „Херсонтурист” отримало реєстраційне посвідчення на туркомплекс „Лілея” від 21.03.1994р. і в подальшому з посиланням на вказане реєстраційне посвідчення майно турбази „Лілея” було відчужено іншим приватним юридичним особам. Туркомплекс „Лілея” є державною власністю, побудований в 1971р. на кошти Центральної Ради по туризму і екскурсіям ВЦРПС і переданий Херсонській обласній раді туризму і екскурсіям на баланс.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 12.12.2011 року (суддя Людоговська В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним рішення виконавчого комітету Херсонської міської Ради д/т від 25.11.1964р. №951. Стягнуто з виконавчого комітету Херсонської міської Ради в дохід державного бюджету 85 грн. державного мита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу.

В задоволенні вимог про визнання недійсними угод купівлі-продажу відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що майно туркомплексу „Лілея” є державною (загальнодержавною) власністю, право розпорядження цим майном здійснює ФДМ України, а тому здійснення будь-яких дій, щодо зміни власника цього майна поза його волею є неправомірним. Прийняття незаконного рішення виконавчого комітету сприяло незаконному вибуттю спірного майна із державної власності. При цьому, права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позовних вимог про визнання недійсними правочинів, стороною яких така особа не є і захист прав позивача в цій частині можливий шляхом предявлення віндикаційного позову при наявності підстав, встановлених ст. 388 ЦК України.

За висновком суду строк позовної давності в даному випадку не сплинув, оскільки підставою для звернення прокурора з даним позовом стала прокурорська перевірка, проведена в межах загального строку позовної давності.

Оспорюване рішення виконавчого комітету міської Ради стосується права власності відповідача-1 по справі та не носить публічно-правового характеру.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне Херсонське обласне АТ по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати як таке, що винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Як зазначає в апеляційній скарзі відповідач-1, позивач не довів, яким чином визнання оскаржуваного рішення виконкому міської Ради призведе до захисту прав держави в особі позивача; право власності позивача на спірний обєкт нерухомості у встановленому порядку не визнано; недоведеними є обставини належності майна туркомплексу „Лілея” до майна загальнодержавних громадських організацій; недоведеним є факт видачи свідоцтва на право власності на туркомплекс „Лілея” без достатніх правових підстав лише на підставі рішення виконкому Херсонської міської Ради № 951 від 25.11.1964р., з порушенням порядку, передбаченою Інструкцією про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

Апелянт стверджує, що позивачем не надано документів, які б спростовували правомірність виникнення права власності на туркомплекс „Лілея” у відповідача-1. Крім того, скаржник зазначає, що оскільки обізнаність ФДМ України про можливе порушення його прав може підтвердити постанова Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 138/7 за позовом ФДМ України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та AT "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчих документів AT "Укрпрофтур", на час прийняття ЦК України строк позовної давності для захисту права, яке прокурор вважає порушеним, сплив, і необхідно застосувати до спірних правовідносин ст. 80 ЦК УРСР, відповідно до якої закінчення строку позовної давності до предявлення позову є підставою для відмови в позові.

Відповідач-3 - Приватна ВКФ "Юг-Атлант" - в апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду від 12.12.2011 року в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Херсонської міської Ради д/т від 25.11.1964 року № 951, в іншій частині рішення залишити без змін.

Доводи скаржника ґрунтуються на такому:

- помилковим є твердження суду першої інстанції про те, що соціалістичною власністю є майно профспілкових та інших громадських організацій, в тому числі і спірне майно туркомплексу;

- судом не взято до уваги доводи відповідачів щодо пропуску загального строку позовної давності;

- помилковим є висновок суду про правомірність обґрунтування прокурором своїх вимог посиланням на Постанови Верховної Ради від 10.04.1992р. "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" та від 04.02.1994р. "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР", оскільки дія цих постанов не може поширюватись на майно, передане до статутного фонду AT "Укрпрофтур", оскільки це майно знаходилося у складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях;

- вимога про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Херсонської міської Ради повинна розглядатись за правилами КАСУ (п.12.1 ст. 18).

Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали справи (фактичні обставини справи) на предмет правильності їх юридичної оцінки господарським судом та заслухавши пояснення присутніх в засіданні представників сторін, дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами повторно розглядає справу і при цьому суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Рішенням виконавчого комітету Херсонської міської ради д/т № 951 від 25.11.1964р. Українській республіканській Раді на туризми для будівництва туристичної бази на 325 койко - місць було відведено земельну ділянку орієнтованою площею 2,5га за рахунок частково вилучених земель на території (південна частина), відведеної Одеському територіальному курортному управлінню, для будівництва комплексу будинку відпочинку.

За кошти Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС в 1971р. на вказаній земельній ділянці був побудований туристичний готель „Лілея” (Придніпровський спуск 1 в м. Херсоні), що підтверджується листом Обласної ради по туризму та екскурсіям Херсонської обласної ради проспілок від 26.11.1971р., архівною копією листа Обласної Ради по туризму та екскурсіям від 24.12.1971р., Актом прийняття будинку (споруди) - комплексу споруд турбази на 325 місць в м. Херсоні, Придніпровський спуск 1, від 28.12.1971р., титульним списком будівництва туристичних обєктів на 1971р., здійснюваного по державним капітальним вкладенням, рішенням виконкому Херсонської міської Ради д/т від 28.12.1971р. № 639/24 „Про затвердження акта Державної комісії про прийомку в експлуатацію комплексу турбази на 325 місць в м. Херсоні по вул. Придніпровській спуск, 1, в п. 3 якого вказано: комплекс турбази передати на баланс Обласній Раді по туризму і екскурсіям.

Як вказує прокурор в позовній заяві, постановою колегії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 18.07.1988р. №12-4 було створено Херсонське обласне туристично екскурсійне виробниче обєднання „Херсонтурист”.

Постановою колегії Української республіканської Ради по туризму і екскурсіям від 27.11.1989р. Херсонську обласну Раду по туризму та екскурсіям ліквідовано та рішенням правління Українського АТ по туризму та екскурсіям "Укрпрофтур" від 03.12.1991р. створено Херсонське обласне відділення Українського АТ по туризму і екскурсіям "Укрпрофтур".

Рішенням позачергових загальних зборів Української АТ по туризму і екскурсіям "Укрпрофтур" від 09.12.1998р. реорганізовано Херсонське обласне ДП „Херсонтурист” в Херсонське обласне ЗАТ по туризму і екскурсіям „Херсонтурист”.

Відповідно до акту передачі від 13.01.1999р. № 14 ЗАТ по туризму і екскурсіям "Укрпрофтур" передало у власність Херсонської ЗАТ по туризму і екскурсіям „Херсонтурист”, як внесок до статутного фонду, майно та будівлі загальною балансовою вартістю 5545 тис. грн., в т. ч. туристичний готель „Лілея” загальною балансовою вартістю 1997 тис. грн.

Свідоцтво про право власності на турготель „Лілея” від 21.03.1994р. видане Херсонському обласному ЗАТ по туризму і екскурсіях „Херсонтурист” із порушенням порядку, передбаченого Інструкцією про порядок державної реєстрації на обєкти нерухомого майна, що перебувають у власність юридичних та фізичних осіб лише на підставі рішення виконкому Херсонської міської Ради від 09.03.1993р. № 12/84. В інвентарній справі документи, які підтверджують право власності ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" на готель „Лілея” відсутні.

В подальшому, згідно договору купівлі продажу від 28.07.1997р. та протоколу загальних зборів від 06.12.1996р. № 24/7 Херсонське обласне АТ „Херсонтурист” продало у власність ТОВ „Дніпр Енерго Лтд” складські приміщення (літ. „М” загальною площею 263, 2 кв. м., літ. „Х” загальною площею 168 кв. м., літ. „Ф” загальною площею 44, 7 кв. м., літ. „С” загальною площею 44, 7 кв. м., 45, 8 кв. м.; літ. „Ч” загальною площею 13, кв. м., літ. „Ш” загальною площею 22, 5 кв. м., літ. „Т” загальною пл. 75, 9 кв. м., літ. „У” загальною площею 24, 5 кв. м., розташовані на земельній ділянці пл. 3, 1706 га).

На підставі торгово біржового контракту купівлі продажу нерухомості від 14.12.1999р. № 15/1299Н Херсонське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях „Херсонтурист” продало у власність ПВКФ „Юг-Атлант” майно турготелю „Лілея”, а саме: будівлю адміністративно побутового корпусу літ. „1”, приміщення механічних майстерень літ. „Ж”, гараж літ. „З”, будівлю матеріально техніческого складу літ. „П”, приміщення матеріально техніческого складу літ. „Р”, ворота металові № 5, розташовані по вул. Придніпровській спуск, 1 в м. Херсоні.

Згідно договору купівлі продажу туркомплексу „Лілея” від 16.05.2002р. Херсонське обласне ЗАТ по туризму та екскурсіях „Херсонтурист” продало ТОВ „База Посточзбутторг Лтд.” приміщення турготелю „Лілея” загальною площею 4517, 19 кв. м., які розташовані на земельній ділянці пл. 5074 кв. м. і складаються із тур готелю літ. „А”, „А-1”, „А-2”, „А-3”, склади літ. 10, 10-1, 10-3.

Як зазначає позивач, відчуження вказаного майна відбулося з порушенням вимог діючого законодавства, оскільки майно туристичного готелю „Лілея” є державною власністю.

Рішення виконкому Херсонської міської Ради від 25.11.1964р. № 951, на підставі якого видано „Херсонтурист” реєстраційне посвідчення від 21.03.1994р., про належність йому майна туркомплексу „Лілея” по Придніпровському спуску, 1, прийнято з порушенням вимог ст. 331 ЦК України та п. 6. 1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно і в подальшому сприяло незаконному вибуттю спірного майна із державної власності.

Господарський суд, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним рішення виконавчого комітету Херсонської міської ради від 25.11.1964р. № 951, погодившись з доводами позивача, послався на таке:

-спірне майно туркомплексу „Лілея” є державною власністю, право розпорядження цим майном здійснює ФДМ України, а тому здійснення будь яких дій щодо зміни власника цього майна поза його волею є неправомірним;

-оспорюване рішення порушує права позивача та не відповідає положенням ст. 321 ЦК України;

-прийняття незаконного рішення виконкому Херсонської міської Ради сприяло незаконному вибуттю спірного майна із державної власності, що і стало підставою для подальшого відчуження спірного майна за договорами купівлі продажу від 28.07.1997р., 14.12.1999р., 16.05.2002р. у власність іншим юридичним особам;

-захист прав позивача як належного власника спірного майна можливий шляхом предявлення індикаційного позову в порядку ст. 388 ЦК України, а тому відсутні підстави для визнання недійними оспорюваних угод;

-строк позовної давності не сплинув, підставою для звернення прокурора з даним позовом стала прокурорська перевірка, проведена в межах загального строку позовної давності;

-оспорюване рішення виконкому Херсонської міської Ради стосується права власності відповідача 1 по справі та не носить публічно правового характеру, а тому розглядається за правилами господарського судочинства.

З висновками суду погодитися можна.

Наявна законодавча база, що регулює правовий режим майна загальносоюзних громадських організацій, що перебувають на території України, зокрема, ст. 1 Закону України „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” № N 1540-XII від 10 вересня 1991 року, встановлює, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України; згідно з постановою ВР України № 2268-ХІІ від 10.04.1992 р. до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, тимчасово передані ФДМ України; відповідно до п. 1 постанови ВР України № 3943-ХІІ від 04.02.1994р. до законодавчого визначення субєктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР, розташованого на території України, зазначене майно тимчасово є загальнодержавною власністю.

Відповідно до п. 13 ст. 97, 102 Конституції Української РСР (1978р.), що була чинною на дату ухвалення постанов № 2268-ХІІ від 10.04.1992р. і № 3943-ХІІ від 04.02.1944р. до виключного відання Верховної Ради України належало здійснення законодавчого регулювання відносин власності шляхом ухвалення законів, постанов та інших актів.

Відповідно до ст. 28 Закону України „Про власність” в ред. 1992р. об'єктами права власності громадських об'єднань, у тому числі професійних спілок, благодійних та інших громадських фондів, є майно культурно-освітнього та оздоровчого призначення, грошові кошти, акції, інші цінні папери, жилі будинки, споруди виробничого і невиробничого призначення, обладнання, устаткування, транспортні засоби та інше майно, необхідне для забезпечення діяльності, передбаченої їх статутами.

Як свідчать матеріали справи, спірне майно - туркомплекс „Лілея” - був збудований на кошти Центральної ради по туризму та екскурсіях ВЦРПС та за рішенням виконкому Херсонської ради д/т № 635/24 від 28.12.1971р. комплекс турбази було передано на баланс Обласній раді по туризму та екскурсіях, інженерні мережі передані на баланс відповідним експлуатуючим організаціям.

Із врахуванням ЗУ „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України” № N 1540-XII від 10 вересня 1991 року, постанови ВРУ від 10.04.1994 р. № 2268-ХІІ „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України”, майно та фінансові ресурси, розташовані на території України, підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників громадських організацій колишнього СРСР тимчасово було передано Фонду, який відповідно до п. 1 Тимчасового положення про ФДМ України затвердженого постановою ВР України від 07.07.1992 р. № 255, здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна і виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Таким чином, до визначення органу, уповноваженого здійснювати управління таким майном, його власником є держава Україна в особі ФДМ України.

Постановою ВР УРСР „Про захист суверенних прав власності Української РСР” від 29.11.1990р. № 506 введено мораторій на території республіки на будь які зміни форми власності і власника державного майна (постанова втратила чинність з дня затвердження ВР України Державної програми приватизації на підставі постанови ВР № 2164-ХІІ від 04.03.1992р.).

На виконання вимог постанови ВР України від 01.11.1996р. № 461/96-ВР „Про проект Постанови ВР України про тлумачення Постанови ВР України „Про майно загальногосподарських громадських організацій колишнього Союзу РСР” ФДМ України було складено Перелік лікувально оздоровчих організацій, установ і підприємств, які станом на 24.08.1991р. знаходилися у віданні Української ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦРПС).

Правовий зміст визначення „відання” має законодавче трактування у чинному законодавстві України. Згідно висновку науково-правової експертизи ради науково правових експертиз при інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України від 15.06.2006р., основним змістом відання є не окремо виділені відносини власності, а керування (управління) підприємствами, установами, організаціями.

Стосовно належності спірного майна до майна загальносоюзних громадських організацій.

Постановою ЦВК СРСР від 17.04.1936р. „Про ліквідацію Всесоюзного товариства пролетарського туризму та екскурсій” на ВЦРПС та його організації покладено керівництво роботою в галузі туризму, що стало підставою для створення мережі туристично - екскурсійних закладів профспілок, які в Українській РСР перебували в складі Української республіканської ради по туризму і екскурсіях, підпорядкованої Укрпрофраді згідно постанови ВЦРПС від 27.11.1959р. „Про поліпшення керівництва розвитком туризму в профспілках”.

В подальшому, Постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 27.07.1982р. № 8-3 затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму та екскурсіях, відповідно до якого вона являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму та експлуатаціям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної Ради по туризму і екскурсіям Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада), здійснює свою діяльність на началах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має р/р і самостійний баланс.

23.08.1991р. Президія Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в ЗАТ „Укрпрофтур”. Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України 04.10.1991р. уклали Установчий договір і затвердили його Статут.

Як свідчать матеріали справи, установчі документи АТ „Укрпрофтур” були предметом спору у справі Вищого арбітражного суду України № 138/7 за позовом ФДМ України, до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування та АТ „Укрпрофтур” про визнання недійсними установчого договору та Статуту АТ „Укрпрофтур”. Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 138/7 в позові відмовлено з посиланням на те, що АТ „Укрпрофтур” створено законно.

Відповідно до Статуту АТ „Укрпрофтур” (в ред. від 04.10.1991р.) (ст. 3.1) для забезпечення діяльності АТ створюється Статутний фонд в розмірі 391206 тис. руб. шляхом передачі Радою Федерації незалежних профспілок у власність АТ капіталу в розмірі вартості основних фондів і оборотних засобів туристично експлуатаційних підприємств, обєднань і організацій профспілок України в сумі 381206 тис. руб. і Фонд соціального страхування України вносить 10 млн. руб. пайового внеску.

В послідуючому, за актом передачі майна та будівель від 13.01.1999р. № 14 ЗАТ по туризму та експлуатаціям „Укрпрофтур” передало у власність Херсонському ЗАТ по туризму і екскурсіям „Херсонтурист” як внесок до статутного фонду майно та будівлі загальною балансовою вартістю 55 45 тис грн., в т. ч. туристичний готель „Лілія” балансовою вартістю 1997 тис. грн.

З наявних матеріалів справи вбачається, що право власності на туристичний готель „Лілея” в м. Херсоні по вул. Придніпровській спуск, 1 за „Херсонтурист” посвідчено реєстраційним посвідченням від 21.03.1994р. Підставою для видачі цього реєстраційного посвідчення вказано рішення № 951 від 25.11.1964р.

Ст. 76 ЦК УРСР 1963р., чинного на момент прийняття вказаного рішення і видачі реєстраційного посвідчення, передбачалося, що перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Відповідно до ч. 1 ст. 261 чинного ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вказує прокурор, про порушення інтересів держави він дізнався в ході прокурорської перевірки на виконання доручення Генеральної прокуратури України, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 267 ЦК України загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) встановлено в три роки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що перебіг строку позовної давності для звернення прокурора в інтересах держави з даним позовом починається з липня 2011р. Факт обізнаності позивача про знаходження спірного майна у інших осіб, на що посилається скаржник, не має істотного значення для звернення прокурора до суду з даним позовом.

Також колегія суддів вважає необхідним зазначити слідуюче.

Постановою Верховної Ради УРСР від 24.08.1991р. № 1427-ХІІ „Про проголошення незалежності України” Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. Весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України став власністю народу України.

В силу Указу Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. № 1452-ХІІ „Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави” та Закону України від 10.09.1991р. № 1540-ХП „Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України”, майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших обєктів союзного підпорядкування, розташовані на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29.11.1990р. майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

10.04.1992р. Верховна Рада України постановою № 2268-ХП „Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР” розташовані на території України”, з метою збереження в інтересах громади України майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, тимчасово, до визначення правонаступників, передала Фонду державного майна України майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та обєктів, що перебували у віданні центральних органів цих загальносоюзних громадських організацій. ФДМ України мав прийняти майно цих підприємств, установ та обєктів до 01.05.1992р., що не виконано, і загальний перелік такого майна не сформований.

Профспілки діяли за загальним статусом профспілок СРСР і до 1990р. були загальносоюзною громадською організацією. В єдиній системі профспілок колишнього СРСР Укрпрофрада представляла республіканську організацію і мала статус юридичної особи.

Спірний обєкт є майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу РСР, розташований на території України, про що свідчить Договір про закріплення прав по володінню, користуванню і розпорядженню профспілковим майном від 18.11.1990р., укладений керівниками Загальної Конфедерації профспілок СРСР і Федерації незалежних профспілок України в м. Москва. Цей Договір затверджений лише постановою Президії Ради Загальної конфедерації профспілок СРСР 18.11.1990р. № 2-1а, однак не був затверджений керівним органом Федерації незалежних профспілок України.

П. 26 Декларації від 06.10.2010р. про утворення Федерації незалежних профспілок України встановлено, що Рада Федерації є правонаступником Укрпрофради і все майно Федерації є власністю останньої. 21.11.1992р. Федерація незалежних профспілок України перейменована в нинішню Федерацію профспілок України.

Рішенням Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі № 138/7 встановлено, що АТ „Укрпрофтур” (правонаступником якого є ПрАТ „Укрпрофтур”) засновано Федерацією незалежних профспілок України та Фондом соціального страхування України.

Докази реальної передачі до статутного капіталу АТ „Укрпрофтур” ФНП України майна, в т.ч. спірного обєкту, в матеріалах справи відсутні.

Постановою Верховною Ради України № 3943-ХІІ від 04.02.1994р. доручено КМУ до 01.03.1994р. визначити органи управління майном загальносоюзних громадських організацій, які тимчасово виконують ці функції до законодавчого визначення правонаступників цього майна. До цього моменту зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР ФДМ України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових колективних підприємств та організацій.

Вказані постанови Верховної Ради України є загальнообовязковими та законними.

Закон України „Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” був прийнятий 15.09.1999р. за № 1045-ХІV, а до набуття чинності цим Законом, профспілки України повинні були діяти відповідно до ЗУ „Про обєднання громадян” № 2460-ХІІ від 16.06.1992р.

Закон України „Про власність” від 07.02.1992р. № 697-ХІІ (ст. 20) визначав, що професійні спілки та їх громадські обєднання є субєктами права колективної власності.

В силу ст. 21 цього закону право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.

Отже, чинне законодавство України не передбачало підстав виникнення права власності громадського обєднання шляхом передачі майна від загальносоюзних громадських організацій новоствореним в Україні громадським організаціям або в порядку правонаступництва загальносоюзної громадської організації новоствореною республіканською громадською організацією.

Як свідчать матеріали справи, спірний обєкт не був обєктом права власності профспілок УРСР, а згідно ЗУ „Про профспілки” профспілки України не є правонаступником профспілок СРСР”.

З дня проголошення незалежності 24.08.1991р. право власності на спірний обєкт набула держава Україна в особі органу, якому, відповідно до Постанови ВР України від 10.04.1992р. № 2268-ХІІ та від 01.03.1994р. № 3943-ХІІ, надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатися ним до визначення субєкта його права, тобто Фонду державного майна України.

Покладене в основу Реєстраційного посвідчення права власності відповідача 1 на спірний обєкт рішення виконкому міської ради правомірно визнано господарським судом недійсним.

Як вбачається із матеріалів справи, право власності Херсонською обласною ЗАТ по туризму та екскурсіях „Херсонтурист” на майно туркомплексу „Лілея” належить на підставі реєстраційного посвідчення від 21.03.1994р., зареєстрованого Херсонською БТІ в реєстровій книзі № 1 за реєстровим номером № 66. Право власності на володіння № 1 по вул. Придністровський спуск, 1 в м. Херсоні зареєстровано за „Херсонтурист” на підставі рішення № 951 від 25.11.1964р.

Вказаним рішенням було відведено Українській Республіканській Раді по туризму для будівництва турбази земельна ділянка орієнтованою пл. 2,5 га, а тому вказане рішення не може бути підставою для реєстрації в 1994р. права власності на збудований в 1971р. турготель „Лілея” за відповідачем - 1.

Порядок, передбачений Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31.01.1966р., чинний на момент оформлення реєстраційного посвідчення, не дотримано.

В матеріалах справи відсутні передбачені чинним на 1994р. законодавством документи, що підтверджують правомірне набуття і оформлення за правопопередниками відповідача-1 права власності на майно туркомплексу „Лілея”.

Оформлення в 1994р. Реєстраційного посвідчення на турбазу „Чорномор” ніяким чином не повязане з тим, що тільки в 1999р. за актом № 14 від 13.01.1999р. це майно було передано у власність відповідачу -1, як внесок в статутний фонд.

При послідуючому продажу майна туркомплексу „Лілея”, як правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності продавця на відчужуване майно вказано саме Реєстраційне посвідчення від 21.03.1994р., видане на підставі рішення виконавчого комітету Херсонської міської Ради від 25.11.1964р. № 951.

Відповідачем-1 не надано належних правовстановлюючих документів, які підтверджують його право власності на майно туркомплексу „Лілея”, право розпорядження ним, в т. ч., шляхом відчуження.

Таким чином, спірне майно туркомплексу „Лілея” в м. Херсоні, вул. Придніпровський спуск, 1, яке станом на 24.08.1991р. знаходилося у віданні Української республіканської ради по туризму та екскурсіях Федерації профспілок України Загальносоюзної конфедерації профспілок (колишнього ВЦСПС) не втратило свого статуту державного майна і підстави для безоплатного отримання цього майна у власність акціонерному товариству чинне законодавство не передбачало.

Висновок господарського суду про те, що спірне майно туркомплексу „Лілея” є державною власністю, право розпорядження яким здійснює ФДМ України, є правильним.

Оформлення права власності на це майно за реєстраційним посвідченням від 21.03.1994р. здійснено в порушення вимог чинного законодавства і ґрунтується на рішенні, яке не може бути підставою для підтвердження права власності на нього.

Акт передачі у власність Херсонського ЗАТ по туризму та екскурсіях „Херсонтурист” майна туристичного готелю „Лілея” (внесок до статутного фонду товариства від 13.01.1999р. № 14) спростовує наявність у відповідача 1 станом на 1994 рік права власності на це майно і підстави для його набуття.

Укладення в подальшому угод купівлі продажу майна туркомплексу „Лілея” з посиланням на Реєстраційне посвідчення від 21.03.1994р., здійснено також з порушенням чинних законодавчих норм.

Посилання господарського суду на норми ЦК України, які не діяли на момент прийняття оскаржуваного рішення виконкому Херсонської міської ради, не спростовують правильного висновку суду щодо невідповідності даного рішення вимогам закону, чинного на момент його прийняття.

Доводи апеляційних скарг викладені вище обставини не спростовують, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення цих скарг та скасування чи зміни рішення господарського суду.

За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюване рішення виконкому Лазурненської сільської ради було прийнято без належних правових підстав, незаконно проведено реєстрацію прав власності на майно туркомплексу „Лілея”, а тому позовні вимоги прокурора в цій частині підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103-105 ГПК України,

колегія суддів постановила:

Апеляційні скарги Приватного Херсонського обласного акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Херсонтурист" та Приватної виробничо-комерційної фірми "Юг-Атлант" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 12.12.2011р. у справі № 5024/1933/2011 залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Т.А. Величко

судді : Л.І. Бойко

С.В. Таран

Повний текст складено та підписано 16.02.2012р.