Рішення № 21431267, 06.02.2012, Господарський суд Чернігівської області

Господарський суд Чернігівської області

_________________

14000 м. Чернігів, проспект Миру 20Тел. 67-28-47, факс 7-44-62

Іменем України

РІШЕННЯ

"30" січня 2012 р.Справа № 5028/10/128/2011

Позивач: Приватне підприємство „Компанія „Скарлетт”,

вул. Чернишевського, 15/44, м. Чернігів, 14000

Відповідач: Комунальне підприємство „Діловий центр” Чернігівської обласної ради,

пр-т Миру, 49а, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання договору оренди продовженим та усунення перешкод в користуванні орендованим майном

Суддя І.Г.Мурашко

Представники сторін:

позивач: ОСОБА_1., довіреність № б/н від 01.12.2011р., представник

відповідач: Бутенко С.В., керівник

ОСОБА_2, довіреність № 1 від 04.04.2011р., юрисконсульт

Рішення оголошується після оголошеної 19.01.2012р. перерви на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 30.01.2012р., на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Приватним підприємством „Компанією „Скарлетт” подано позов до Комунального підприємства „Діловий центр” Чернігівської обласної ради про визнання договору оренди № 12/09 від 26.03.09р. продовженим та усунення перешкод в користуванні орендованим майном.

В судовому засіданні 22.12.2011р. відповідачем була подана зустрічна позовна заява з вимогою про стягнення заборгованості, штрафних санкцій, відшкодування збитків та про звільнення позивачем спірного орендованого майна.

Судом при дослідженні поданих документів встановлено, що відповідачем не сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру про звільнення позивачем спірного орендованого майна, ухвалою суду від 22.12.2001р. зустрічна позовна заява була повернута відповідачу без розгляду.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та, з посиланням на приписи ч.2 ст.17 Закону України «Про оренду державного та коммунального майна», просив суд задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача заперечував проти позову та просив суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки вважає, що строк дії Договору на розміщення рекламного щита на будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 12/09 від 26.03.09р. закінчився 31.08.11р.

Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників сторін, зясувавши фактичні обставини справи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2009 року між Комунальним підприємством „Діловий центр” Чернігівської обласної ради (орендодавець) та Приватним підприємством „Компанією „Скарлетт” був укладений Договір на розміщення рекламного щита на будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 12/09.

Відповідно до п. 1.1. Договору, предметом цього договору є розміщення рекламного щита розміром 3,50 м ч 14,00 м (площа 49,00 кв.м) на будівлі, що перебуває в господарському віданні відповідача і знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49а.

Згідно п.п. 2.1., 2.2. Договору, позивач набуває право на розміщення рекламного щита у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акту про розміщення рекламного щита, який є невід”ємною частиною цього договору. У разі припинення дії цього договору рекламний щит повинен бути демонтований на протязі двох днів з дати припинення дії договору. Право на розміщення припиняється з моменту підписання сторонами відповідного акта про припинення розміщення рекламного щита.

01 квітня 2009 року між сторонами був підписаний та скріплений печатками Акт про розміщення рекламного щита, згідно якого сторони підтвердили, що відповідач згідно договору надав позивачу право на розміщення рекламного щита розміром 3,50м ч 14,00 м на будівлі, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, проспект Миру, 49а. З підписанням цього Акту виникають обов”язки відповідача щодо надання права на розміщення за договором та обов”язки позивача щодо сплати плати за розміщення рекламного щита (а.с. 13).

Відповідно до п. 7.1.2. Договору, відповідач зобов”язується не вчиняти дій, які б перешкоджали позивачу розміщувати рекламний щит.

Пункт 10.1. Договору з внесеними змінами Додатковою угодою № 2 від 31.03.11р., яка підписана та скріплена печатками двох сторін, викладений в наступній редакції: „Цей договір діє з 01.04.09р. по 31.08.11р.”

Згідно п. 10.2. Договору, зміни і доповнення до договору допускаються в односторонньому порядку у випадках, передбачених цим договором та за взаємної згоди сторін. Всі пропозиції щодо зміни та доповнень розглядаються у двадцятиденний строк з дати їх одержання та оформлюються додатковою угодою до договору.

Відповідно до п.п. 10.5., 10.7. Договору, термін дії договору може бути продовжено тільки шляхом укладання додаткової угоди за наявності письмової заяви позивача, наданої відповідачу протягом місяця до закінчення строку дії договору. Чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

02 серпня 2011 року, до закінчення терміну дії спірного договору 31.08.11р.., позивач надіслав на адресу відповідача лист № 30 з пропозицією укласти договір строком на 2 роки на розміщення рекламного банеру на будівлі, яка належить відповідачу за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 49а з 01.09.11р., зазначений лист був отриманий відповідачем нарочно 04.08.11р. (а.с. 16).

Як стверджує позивач, ніяких заперечень на адресу позивача від відповідача не надходило, навпаки, на протязі вересня жовтня 2011р. відповідач, з посиланням на спірний договір, виставляв позивачу рахунки на оплату орендних платежів та витрат по електроенергії та підписував двосторонні акти надання послуг за спірним договором, що підтверджено матеріалами справи ( а.с.17-22).

31 жовтня 2011 року позивач надіслав відповідачу лист № 50, згідно якого позивач просив забезпечити доступ на дах будівлі за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 49а , для обслуговування металевої конструкції, що належить позивачу на праві власності, на якому розміщений банер замовника та для планового огляду елементів освітлення. Лист був отриманий відповідачем нарочно 31.10.11р. за вх. № 516-11 (а.с. 23).

Відповідач 31.10.11р. листом за № 741-11 повідомив позивача про те, що строк дії Договору від 26.03.09р. закінчився 31.08.11р., договірні відносини між сторонами припинені відповідно до п. 10.7. Договору оренди від 26.03.09р., а тому відповідач пропонує позивачу негайно демонтувати обладнання на розміщення рекламного щита та також сплатити всі передбачені умовою договору грошові кошти (а.с. 24).

На час розгляду справи в суді доступ до орендованого майна у позивача відсутній.

Ухвалою суду від 22.12.2011р. відповідач був зобов»язаний надати до суду, в разі наявності, відповідь на лист позивача від 02.08.2011р.

На виконання ухвали суду представник відповідача надав до матеріалів справи письмове клопотання за № 011-12 від 12.01.2012р. про приєднання документів до матеріалів справи , зокрема, 2 різних за змістом листа за одним і тим самим вихідним номером та датою: лист - претензію за № 577-11 від 09.08.11р. щодо стягнення заборгованості по орендній платі та лист за № 577-11 від 09.08.11р.- відповідь на пропозицію позивача від 02.08.11р. щодо укладення договору оренди на 2 роки, згідно якої відповідач повідомив, що позивач має право звернутись до відповідача з заявою про бажання на оренду комунального майна з наданням відповідних документів лише після надрукування оголошення в газеті. На підтвердження відправлення цих двох листів відповідачем надано до матеріалів справи чек від 17.08.2011р. на поштове відправлення № 1400016209963 масою 0,024 кг.( а.с.67-69).

Ухвалою суду від 12.01.2012р. відповідач був зобов»язаний надати на огляд суду оригінали документів, доданих до письмового клопотання за № 011-12 від 12.01.2012р. та журнали вихідної кореспонденції відповідача за 2011р.

При огляді журналів вихідної кореспонденції відповідача за 2011р. судом було встановлено, що в журналі 08.08.2011р. зареєстрований один лист - претензія за № 577-11 та дописано «та відповідь по заяві«., по наданій до матеріалів справи претензії від 23.11.11р. запис взагалі відсутній, вих. № 773-11 має інший документ , зареєстрований 10.11.11р. Оригінал листа за № 577-11 від 09.08.11р., копія якого надана відповідачем до матеріалів справи як доказ надіслання відповідачем відповіді на пропозицію позивача від 02.08.11р., що витребовувався у відповідача ухвалою суду від 12.01.2012р., - до суду надано не було. Представники відповідача в судовому засіданні заявили про відсутність такого документа.

Представник позивача стверджував, що такий лист-відповідь за № 577-11 від 09.08.11р. відповідачем взагалі ніколи не надсилався, на доказ чого представником позивача був наданий до матеріалів справи оригінали конверта - поштового відправлення № 1400016209963 масою 0,024 кг. із поштовим штемпелем від 17.08.11р., в якому знаходились оригінали претензії № 577-11 від 09.08.11р. на 1 арк. та претензії № 557-11 від 05.08.11р. з додатком: копією акту обмірів банерної реклами від 12.07.11р.- на 3 арк. (а.с. 107).

Згідно із поштовою квитанцією від 17.08.11р. (а.с. 69) загальна вага поштового відправлення № 1400016209963 становить 0,024 кг. З метою визначення ваги даного поштового відправлення позивачем був зроблений запит до Державного підприємства „Чернігівстандартметрологія” щодо виконання робіт по контрольному зважуванню засобами сертифікованої вимірювальної техніки поштової кореспонденції, а саме поштового конверта № 1400016209963 зі штемпелем відправлення датованим 17.08.11р. та з наявними на ньому марками в кількості п”ять штук вартістю 0,50грн., 2,00грн., 1,00грн., 0,30грн., 0,10грн. та листів претензію № 577-11 від 09.08.11р., претензію № 557-11 від 05.08.11р.з актом обмірів банерної реклами від 12.07.11р.

Для виконання даного виду робіт позивачем були надані ДП „Чернігівстандартметрологія” оригінали вище перелічених документів.

Згідно з даними протоколів ДП „Чернігівстандартметрологія” № 07/12 від 17.01.12, № 08/12 від 17.01.12р., 09/12 від 17.01.12р., № 10/12 від 17.01.12р..(а.с. 96-101), вага оригіналу претензії № 557-11 від 05.08.11р. становить 5,04гр., вага оригіналу претензії № 577-11 від 09.08.11р. становить 10,11гр., вага оригіналу акту обмірів банерної реклами від 12.07.11р. становить 4,99гр., вага оригіналу поштового конверту № 1400016209963 становить 3,27гр., а разом 23,44гр., що відповідає вазі, зазначеної на поштовій квитанції від 17.08.11р.( з урахуванням відрізаної частини при відкритті конверту). Якщо б в конверті знаходився лист № 577-11 від 09.08.11р., то вага конверту збільшилась як мінімум на 4,99гр. та становила б - 28,43гр. . При цьому судом звернуто увагу на те, що претензія № 557-11 від 05.08.11р дійсно зареєстрована в журналі вихідної кореспонденції, у тексті цієї претензії є посилання на акт обміру від 12.07.11р., тобто, складається претензія з 3-х арк., а тому, навіть, якщо допустити , що замість претензії від 05.08.11р. на 3- арк., разом з претензією від 09.08.11р. № 577-11, як зазначає відповідач, було направлено лист-відповідь за тим же номером на 1 арк., то вага поштового відправлення № 1400016209963 була б значно меншою ніж 0,024 кг.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 Господарського процессуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до вимог ст.4 Господарсько процессуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд не застосовує акти державних та інших органів, якщо ці акти не відповідають законодавству України.

Згідно із ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 26 специального Закону України «Про оренду державного та коммунального майна», одностороння відмова від договору оренди не допускається. Згідно вимог ч. 2 ст. 17 цього Закону, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Лист позивача за № 30 від 02 серпня 2011 року не містить будь-яких пропозицій щодо зміни умов договору чи його припинення, направлений , як стверджує позивач, з метою укладення додаткової угоди строком на 2 роки відповідно до умов спірного договору. Відповідач стверджує, що цей лист стосується укладення нового договору. Суд звертає увагу відповідача на те, що зазначеним листом у будь-якому випадку не припиняється дія існуючого спірного договору, а приписи ч. 2 ст. 17 спеціального закону, що регулює саме питання надання в оренду державного та коммунального майна, прямо вказують на те, що в разі навіть відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. При цьому зазначена норма є імперативною, оскільки не передбачає можливість зміни її сторонами у договорі. Укладення додаткової угоди між сторонами щодо продовження строку дії договору, що передбачено у п. 10.5 спірного договору, є лише оформленням сторонами факту продовження дії існуючого договору за відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну його дії.

Відповідачем не доведений факт надіслання позивачу листа за № 577-11 від 09.08.11р. про закінчення 31 серпня 2011р. строку дії договору оренди та відсутність наміру його продовжувати, інших доказів повідомлення позивача протягом місяця після закінчення терміни дії договору про припинення договору не надано, а отже у позивача були всі підстави вважати, що договір оренди продовжений сторонами в порядку ч.2 ст.17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Приймаючи до уваги все вищевикладене та враховуючи те, що додатковими угодами № 1 та № 2 від 29.03.10р. та 31.03.11р. відповідно, змінюється саме редакція п.10.1 спірного договору щодо строку його дії (а не угоди про продовження строку дії договору), суд доходить висновку, що з урахуванням додаткових угод № 1 та № 2, строк дії спірного договору становить з 01 квітня 2009р. по 31.08.2011р. ( а.с.15), що складає 2 роки 5 місяців, а тому, Договір на розміщення рекламного щита на будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 12/09 від 26.03.09р., в силу ч.2 ст.17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна” вважається продовженим на тих же умовах на той же строк: 2 роки 5 місяців.

Однак, позовні вимоги позивача в частині визнання спірного договору № 12/09 від 26.03.09р. продовженим до 01.09.2013р. задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Справи, підвідомчі господарським судам визначені ст.12 ГПК України, у тому числі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Дана норма кореспондується з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якими визначено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів субєктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених субєктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших субєктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси субєкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів субєктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обовязку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Отже, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов'язальних правовідносин та призводить до відновлення порушених прав або інтересів позивача щодо певного предмету спору.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що а ні частиною 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, а ні ст. 20 Господарського кодексу України не встановлено такого способу захисту як визнання договорів продовженими. Суд зазначає, що за своєю правовою природою вимога про визнання договору продовженим є вимогою про встановлення юридичного факту, яка не може бути окремо розглянута господарським судом в межах позовного провадження.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому суд відмовляє у задоволенні позову в цій частині.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Відповідно до ст.4 Закону України „Про власність” власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Разом з тим, згідно зі ст.28 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендареві забезпечується захист його права на майно, одержане ним за договором оренди, нарівні із захистом, встановленим законодавством щодо захисту права власності. Орендар може зажадати повернення орендованого майна з будь-якого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні ним, відшкодування шкоди, завданої майну громадянами і юридичними особами, включаючи орендодавця.

Згідно ст. 391 Цивільного кодексу України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі від власника майна.

Позивач листом № 50 від 31.10.11р. звертався до відповідача з вимогою про усунення перешкоди у користуванні орендованим майном, а саме забезпечити доступ до частини стіни будівлі, що знаходиться за адресою м. Чернігів, проспект Миру, 49а, площею 49,00 кв.м. Даний лист був отриманий відповідачем нарочно 31.10.11р. за вх. № 516-11( а.с.23). Однак вимога позивача залишена без задоволення.

Зважаючи на те, що Договір на розміщення рекламного щита на будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 12/09 від 26.03.2009р. є продовженим, відповідач зобовязаний усунути перешкоди у користуванні майном позивачу.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений ним судовий збір в розмірі 941,00 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Зобов”язати Комунальне підприємство „Діловий центр” Чернігівської обласної ради (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 49а, код ЄДРПОУ 33469496, р/р 26005000183323 в АТ „Ерсте Банк” м. Київ, МФО 380009) не чинити перешкод у користуванні Приватним підприємством „Компанія „Скарлетт” (14000, м. Чернігів, вул. Чернишевського, 15/44, код ЄДРПОУ 30732212, р/р 26007004477 в АК „Полікомбанк” м. Чернігів, МФО 353100) частиною стіни будівлі, що знаходиться за адресою м. Чернігів, пр-т Миру, 49а, площею 49,00 кв.м., орендованою за Договором на розміщення рекламного щита на будівлі, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернігівської області № 12/09 від 26.03.2009р.

3.В іншій частині в позові відмовити.

4.Стягнути з Комунального підприємства „Діловий центр” Чернігівської обласної ради (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 49а, код ЄДРПОУ 33469496, р/р 26005000183323 в АТ „Ерсте Банк” м. Київ, МФО 380009) на користь Приватного підприємства „Компанія „Скарлетт” (14000, м. Чернігів, вул. Чернишевського, 15/44, код ЄДРПОУ 30732212, р/р 26007004477 в АК „Полікомбанк” м. Чернігів, МФО 353100) - 941,00 грн. судового збору.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

6. Після набрання рішенням законної сили надати Позивачу додаткову копію, завірену підписом судді та гербовою печаткою суду для надання органам Державної виконавчої служби.

Рішення оформлено відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 03.02.2012р.

Суддя І.Г. Мурашко

06.02.12