Рішення № 21429213, 10.02.2012, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

10 лютого 2012 р. Справа 7/184/2011/5003

за позовом: Прокурора Вінницького району Вінницької області в інтересах держави Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі ПАТ "Вінницяобленерго" Структурної одиниці "Замостянських електричних мереж"

до: Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт. Стрижавка, Вінницького району

про стягнення 3 481,90 грн.

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники

прокурор: ОСОБА_3 - довіреність № 274-12 вих. від 05.01.2012 року, посвідчення № 69-2011 видане 26.07.2011 року.

позивача: ОСОБА_2 - довіреність № 1-14-3225 від 01.01.2012 року, посвідчення № 36 видане 16.12.2011 року.

відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ :

12.12.2011 року на адресу суду надійшла позовна заява прокурора Вінницького району Вінницької області в інтересах держави Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як органу уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах в особі ПАТ "Вінницяобленерго" Структурної одиниці "Замостянських електричних мереж" про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1, смт. Стрижавка, Вінницького району 3 481,90 грн. за спожиту активну електричну енергію згідно договору № 463 від 01.12.2006 року з яких 3 229,58 грн. борг, 252,32 грн. пеня.

Ухвалою від 14.12.2011 року за вказаним позовом порушено провадження у справі № 7/184/2011/5003 та призначено до розгляду на 21.12.2011 року.

Розгляд справи неодноразово відкладався з різних причин, востаннє до 10.02.2012 року.

Відповідач в судове засідання 10.02.2012 року не з'явився, документів витребуваних ухвалою від 01.02.2011 року не надав, причин неявки та неподання документів не повідомив, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 01.02.2012 року, яка надсилалась рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Стосовно неявки в судове засідання відповідача суд зауважує, що в позовній заяві та доданих до неї документах зазначено поштову адресу відповідача - АДРЕСА_1 за якою і надсилалась ухвала у справі.

З метою належного повідомлення відповідача про часі місце судового засідання суд надсилав копії ухвал також і за адресою вказаною в договорі від 01.12.2006 року № 463 - АДРЕСА_2.

Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серія № 01-1-15-84 станом на 16.01.2012 року місцезнаходженням Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 значиться: АДРЕСА_1, яка є ідентичною тій, що зазначена в позовній заяві і по якій було направлено ухвалу від 01.02.2012 року.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" обов'язок по внесенню змін відомостей про змін до відомостей про фізичну особу-підприємця, які містяться в Єдиному державному реєстрі, покладено безпосередньо на таку фізичну особу-підприємця.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали від 01.02.2012 року, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Також судом враховано, що згідно листа Вінницького МДПІ (№699/10/17 від 07.02.2012 року) ОСОБА_1 взятий на податковий облік Вінницькою МДПІ як фізична особа-підприємець 16.02.2001 року за № 872, що свідчить про наявність в останнього статусу фізичної особи-підприємця на момент розгляду справи в суді.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення прокурора, представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

01.12.2006 року між ВАТ "АК "Вінницяобленерго"" в особі "СО Замостянські електричні мережі" (Постачальник) та Суб'єктом підприємницької діяльності-фізичною особою ОСОБА_1 (Споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 463 (а.с.7-9, т.1).

Згідно п.1.1 даного Договору Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 15 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Відповідно до п.1.2 Договору розрахунковий період за даним договором прирівнюється до календарного місяця, протягом якого визначається обсяг електроенергії, що продається Споживачу за цей час протягом якого Споживач повинен здійснити розрахунки за куплену електроенергію за тарифами, що діють на кінець розрахункового періоду.

Постачальник зобов'язується постачати Споживачу електроенергію, як різновид товару, а саме:

- в обсягах, визначених до розділу 5 та з урахуванням умов розділу 6 Договору (Додаток №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам");

- згідно з категорією струмоприймачів Споживача відповідно до ПУЕ та гарантованого рівня надійності електропостачання схем електропостачання, визначених Додатком №2 "Акт розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін";

- із дотриманням граничних показників якості електричної енергії, визначених державними стандартами (п. 2.2.2 Договору).

В п.2.3.3 Договору сторони узгодили, що споживач зобов'язується проводити оплату вартості спожитої електроенергії на протязі 5 днів з дня отримання рахунку шляхом перерахування грошових коштів на відповідний рахунок Постачальника.

Згідно п.2.3.5 Договору Споживач зобов'язується до 20 числа кожного розрахункового місяця, направляти до Постачальника свого уповноваженого представника для надання звіту про кількість спожитої електроенергії за розрахунковий період та проведення взаємозвірки розрахунків між сторонами.

Відповідно до п.7.1 Договору облік електроенергії, спожитої Споживачем та (або) субспоживачами, приєднаними до електричних мереж Споживача, здійснюється згідно з вимогами ПУЕ та ПКЕЕ. У разі порушення Споживачем вимог нормативно-технічних документів щодо встановлення та експлуатації засобів обліку, їх покази не використовуються при розрахунках за спожиту електроенергію, а обсяги спожитої електроенергії визначаються Постачальником розрахунку згідно з вимогами п.п.6.20-6.21 ПКЕЕ.

Пунктом 9.7 Договору визначено порядок розрахунків за використану електроенергію між сторонами, а саме: Споживач зобов'язується здійснювати повну оплату спожитої електроенергії шляхом внесення грошових коштів на відповідний рахунок Постачальника згідно розділу 6 п.6.6 "Правил користування електроенергією" при умові 100 % передоплати з 1 по 5 число розрахункового місяця.

Також 01.12.2006 року між сторонами підписано Додаток №1 "Обсяги постачання електричної енергії споживачу та субспоживачам", Додаток № 2 "Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін", Додаток № 3 "Перелік місць встановлення електролічильників, за якими проводиться розрахунок за відпущену електроенергію, включаючи субспоживачів", Додаток № 4 "Графік зняття показників засобів електроенергії".

Із наданих позивачем доказів вбачається, що з моменту укладення договору № 463 від 01.12.2006 року відповідачу поставлено 11140 КВт електроенергії на суму 7 162,93 грн., з врахуванням від'ємного сальдо на момент укладення договору в розмірі 98,77 грн.., за яку останній провів розрахунок на суму 3 933,35 грн..

Внаслідок несплати СПД ФО ОСОБА_1 вартості спожитої електроенергії виникла заборгованість в розмірі 3 229,58 грн. (7 162,93 - 3 933,35).

Факт поставки електроенергії Постачальником та наявність боргу у розмірі вказаному в позовній заяві підтверджується актом контрольного зняття показників приладу обліку № 382 від 10.08.2010 року; рахунком енергопостачальника № 11474 від 13.08.2010 року; додатком до рахунку № 114 від 13.08.2010 року; актом технічної перевірки вимірювального комплексу б\н від 25.02.2011 року; фотографіями проведеної перевірки; рахунком № 3310 від 10.03.2011 року; додатком до рахунку № 3310 від 10.03.2011року, оборотно-сальдовими відомостями, довідками про стан взаєморозрахунків, корінцями квитанцій, виписками банківських установ тощо.

18.11.2011 року на адресу відповідача надіслано претензію № 133\11 відповідно до якої Споживачу запропоновано сплатити заборгованість в 10-ти денний термін з моменту отримання претензії.

Однак за твердженнями прокурора відповіді на претензію відповідачем надано не було, розрахунків не проведено, що стало причиною звернення з даним позовом до суду.

Враховуючи викладені обставини суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

З моменту підписання сторонами договору від 01.12.2006 року № 463 між ними виникли правовідносини регулювання яких здійснюється відповідними нормами ГК України та ЦК України.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч.6 ст.276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію (ч.7 ст.276 ГК України).

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного вище вимоги про стягнення з відповідача 3 229 грн. 58 коп. - заборгованості підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги щодо стягнення з відповідача 252 грн. 32 коп. - пені в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно п. 4.2.1 Договору за внесення платежів передбачених п. п. 2.3.3 - 2.3.4 Договору з порушенням термінів визначених відповідним додатком Споживач сплачує Постачальнику пеню в розмірі 0,75 %, але не більше подвійної ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Таким чином заявлення прокурором вимог про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами Договору.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення пені та враховуючи строки виникнення зобовязань за договором, перевіривши періоди нарахування пені, визначені позивачем, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, в зв'язку з чим вказані вимоги задовольняються судом у повному розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Всупереч наведеним вище процесуальним нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 229,58 грн. основного боргу та 252,32 грн. пені є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

10.02.2012 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Замостянські електричні мережі", вул. Гніванське шосе, 2, с. Бохоники, Вінницький район, Вінницька область, 21008 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 25512876) - 3 229 грн. 58 коп. боргу, 252 грн. 32 коп. - пені.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - НОМЕР_1) - 1 411 грн. 50 коп. - судового збору в доход Державного бюджету України.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 14 лютого 2012 р.

віддрук. 3 прим.:

1 - до справи.

2 - відповідачу - АДРЕСА_1.

3 - відповідачу - АДРЕСА_2.