Постанова № 21429013, 15.02.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

"15" лютого 2012 р. Справа № 5021/1596/2011 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М., - головуючого,

Нєсвєтової Н.М.,

Студенця В.І.

розглянувши касаційну скаргуПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

на постанову

та

на рішення Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року

господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року

у справі господарського судуСумської області

за позовомПАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз"

доПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз"

про стягнення заборгованості,

в судовому засіданні взяли участь представники :

позивача:не з"явився,

відповідача:Сіденко Л.В.,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ПАТ "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" звернулось до господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" про стягнення 1243186,96 грн. заборгованості, в тому числі: 1091963,15 грн. заборгованості за надані послуги по транспортуванню природного газу за 2010 рік, 57603,31 грн. інфляційних втрат, 15958,04 грн. 3% річних, 77662,46 грн. пені.

У вересні 2011 року позивач подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 1091963,15 грн. заборгованості за надані послуги по транспортуванню природного газу за 2010 рік, 22150,81 грн. 3% річних, 61971,16 грн. інфляційних втрат та 107800,64 грн. пені.

Рішенням господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року уточнені позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" 1091963,15 грн. заборгованості за надані послуги, 22150,81 грн. 3% річних, 61971,16 грн. інфляційних втрат, 107800,64 грн. пені, 12838,86 грн. витрат по сплаті державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року рішення місцевого господарського суду від 08.09.2011 року залишено без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року та рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року скасувати в частині стягнення 61971,16 грн. інфляційних втрат та 107800,64 грн. пені і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 14195,52 грн. інфляційних втрат та 26643,23 грн. пені.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних судових рішень.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанції, 21.09.2009 року між ВАТ "Укрнафта" від імені якого діє НГВУ "Охтирканафтогаз" (виконавець) та ВАТ "Сумигаз" (замовник) було укладено договір про надання послуг по транспортуванню газу в 2009 році №30/1047/305-Р (для потреб населення), відповідно до умов якого виконавець зобов"язався здійснити в 2009 році транспортування по власних газопроводах природного газу до пунктів призначення –газорозподільних станцій для потреб населення, а замовник зобов’язався прийняти газ на газорозподільні станції та оплатити послуги з його транспортування.

Відповідно до ст.525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.193 ГК України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано послуги відповідачу по транспортуванню 93200,964 тис. куб.м. природного газу, загальною вартістю 4759991,70 грн., що підтверджується актами виконаних робіт, проте відповідач лише частково оплатив вартість наданих послуг, у зв"язку з чим виникла заборгованість в розмірі 1091963,15 грн.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зокрема, стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищевикладене, приписи ст.ст. 525, 526, 599 ЦК України та неналежне виконання відповідачем умов договору, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 1091963,15 грн. заборгованості за послуги з транспортування природного газу для забезпечення потреб населення.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, а також те, що відповідач належним чином не виконав свої грошові зобов"язання по договору від 21.09.2009 року, колегія суддів погоджується з висновками попередніх інстанцій про стягнення з відповідача 22150,81 грн. 3% річних, нарахованих за період з січня 2011 року по вересень 2011 року.

Водночас, колегія суддів не може погодитись з розрахунком інфляційних втрат, зроблених позивачем та з яким погодились суди попередніх інстанцій про нарахування інфляційних втрат у розмірі 61971,16 грн., враховуючи наступне.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) –це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України відбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву "дефляція", то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обов’язковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці.

Суди попередніх інстанцій зазначеного вище не врахували, чітко не визначили період за який просить позивач стягнути інфляційні втрати, не перевірили правильність розрахунку позивачем інфляційних втрат, а відповідно прийшли до передчасних висновків про стягнення 61971,16 грн. інфляційних втрат.

Також є помилковим і таким, що не грунтується на вимогах закону висновок попередніх судових інстанцій про стягнення з відповідача 107800,64 грн. пені за період з 19.01.2011 року по 08.09.2011 року, враховуючи наступне.

Відповідно до п.3, ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.2 договору, сторони погодили, що за порушення термінів зобов’язань зазначених у розділі 6 даного договору, замовник сплачує виконавцю, крім суми заборгованості (з урахуванням індексу інфляції), пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який нараховувалась пеня, а також 3% річних з простроченої суми за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України для вимоги про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій не врахували приписи статті ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України та статті 258 Цивільного кодексу України, згідно з якими до стягнення підлягає пеня, яка нарахована за кожен день прострочення платежу протягом терміну, що не перевищує шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано та заявлена в межах строку позовної давності - один рік, а відповідно дійшли помилкового висновку про стягнення пені, заявленої позивачем поза межами позовної давності.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про скасування прийнятих по даній справі судових рішень в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 107800,64 грн. та 61971,16 грн. інфляційних втрат і направлення справи на новий розгляд.

В решті позовних вимог, оскаржувані судові рішення є такими, що прийняті при всебічному, повному та об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року та рішення господарського суду Сумської області від 08.09.2011 року у справі № 5021/1596/2011 в частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 107800,64 грн., 61971,16 грн. інфляційних втрат та розподілу судових витрат скасувати.

В скасованій частині справу передати на новий розгляд до господарського суду Сумської області.

В іншій частині судові рішення з даної справи залишити без змін.

Головуючий - суддя                                                            М.М.Черкащенко

Судді                                                                                          Н.М.Нєсвєтова

В.І.Студенець