Ухвала суду № 21427975, 15.12.2011, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 грудня 2011 року м. КиївК-38293/10

Вищий адміністративний суд України у складі:

суддівОстровича С.Е.,

Маринчак Н.Є.

Костенка М.І.,

Степашка О.І.

Усенко Є.А., провівши попередній розгляд справи за касаційною скаргою Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року у справі за позовом приватного підприємства «Ремпобутіндустрія П»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, -

в с т а н о в и л а :

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним податкового повідомлення рішення ДПІ у Святошинському районі м. Києва від 10.12.2008 р. № 0002742310/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року, позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено наступні фактичні обставини у справі.

Державною податковою інспекцією у Святошинському районі м. Києва проведено невиїзну позапланову документальну перевірку Приватного підприємства «Ремпобутіндустрія П»з питань перевірки відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з ТОВ «Сервіс Ком ЛТД»за період з 01.01.05 р. по 31.12.06 р.

За результатами перевірки складено Акт від 27.11.2008 р. № 212/23-80/33238527.

Перевіркою встановлено порушення п.п. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з травня по жовтень 2006 року на загальну суму 20295,40 грн.

На підставі Акту перевірки від 27.11.2008 р. № 212/23-80/33238527, згідно з п.п. 17.1.3 п.17.1.6 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»ДПІ у Святошинському районі м. Києва винесла податкове повідомлення рішення від 10.12.2008 р. № 0002742310/0, яким позивачу визначила податкове зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 30444,00 грн., в тому числі 20296,00 грн. основний платіж та 10148,00 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи наведені у касаційній скарзі, перевіривши та дослідивши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно ст. 9 розділу 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після їх закінчення.

Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Відповідно до ст. 11 Закону на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність.

У відповідності до п.п.7.7.1 п.п. 7.7. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»суми податку, що підлягають сплаті до бюджету, або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п.п. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; - або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків в звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) і основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

У відповідності з п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що під час перевірки на підтвердження обґрунтованості віднесення до податкового кредиту сум ПДВ позивачем надавались всі первинні бухгалтерські документи, докази сплати контрагенту коштів та податкові накладні.

В розумінні Закону України «Про податок на додану вартість»ненадходження сум податку на додану вартість до бюджету від контрагентів платника ПДВ не є підставою для виключення відповідних сум зі складу податкового кредиту такого платника, оскільки для віднесення відповідних сум податків, сплачених в ціні товару до податкового кредиту, не передбачається умова про сплату цих сум до бюджету. Питання відємного значення суми поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, формування платниками ПДВ податкового кредиту не може визнаватися неправомірним на тій лише підставі, що державна реєстрація або реєстрація контрагентів таких платників податку скасовувалась.

Рішення про виключення з Реєстру платників ПДВ і саме виключення з Реєстру, як юридичний факт, не можуть мати зворотну силу, тобто поширюватись на відносини, що виникли до їх прийняття, а відтак не можуть поширюватись і на податкові накладні, видані у цей період, та господарські операції, які мали місце до прийняття рішень.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджує висновок судів попередніх інстанцій, що чинне законодавство не зобовязує і не наділяє юридичних осіб правами перевіряти відповідність законодавству та достовірність установчих документів своїх контрагентів по угодах.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Керуючись ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

ухвалила:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 квітня 2009 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишити без змін.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

С.Е. Острович

Н.Є. Маринчак М.І. Костенко О.І. Степашко Є.А. Усенко Суддя С.Е. Острович