Ухвала суду № 21422679, 15.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2011 р.Справа № 2а-1670/5032/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

за участю секретаря судового засіданняВолкової А.М.,

представників сторін: позивач - Солдатенко Е.С., відповідача - Зайця С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2011р. по справі№2а-1670/5032/11

за позовом Приватного підприємства "АРТЕ ПЛЮС" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи >

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "АРТЕ ПЛЮС" (далі по тексту ПП "АРТЕ ПЛЮС", позивач) звернулось до суду з позовом до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі по тексту Кременчуцька ОДПІ, відповідач), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача № 0003622301/1454 від 27.04.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на 122632 грн. - за основним платежем та 14260 грн. - за штрафними санкціями.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2011р. по справі№2а-1670/5032/11 зазначений позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області № 0000941503/0/118/12 від 21.04.2011 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 3,40грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2011 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення приписів пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.2.1, п. 7.2, пп. 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України. Стверджує, що оскільки у ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», контрагента ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» у спірних правовідносинах, були відсутні обєкти, які підпадають під визначення ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», дані, наведені в декларації позивача з податку на додану вартість про обсяги податкового кредиту є недійсними, а позивач є вигодонабувачем, який штучно сформував податковий кредит. Підсумовуючи викладене, вважає необґрунтованими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «АРТЕ ПЛЮС».

Представник відповідача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав з викладених у ній підстав, просив суд апеляційної інстанції постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2011р. по справі№2а-1670/5032/11 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні та позивач в надісланих до суду письмових запереченнях проти вимог апеляційної скарги заперечували, просили суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу Кременчуцької ОДПІ без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін. Наполягали на тому, що ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» правомірно включено до податкового кредиту суми ПДВ, які повністю підтверджено податковими та видатковими накладними, виписаними ПП «Сільгоспнафтопродуктсервіс 10», рахунками-фактурами, товарно-транспортними накладними, банківськими виписками про перерахування коштів за поставлений товар, у зв`язку з реальним придбанням позивачем товарів, які були використані останнім в подальшому у власній господарській діяльності.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що в період з 01.04.2011 по 05.04.2011 року Кременчуцькою ОДПІ проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» з питань взаємовідносин з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" за період з 01.12.2010р. по 28.02.2011р.

За результатами перевірки податковим органом 05.04.2011 року складено акт №1896/23-308/37015976, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", статей 198, 201 Податкового кодексу України, частини першої та пятої статті 203, пункту 1, 2 статті 215, статті 228 Цивільного кодексу України, в результаті чого встановлено завищення суми податкового кредиту та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за грудень 2010 року на суму 57037,21 грн. та за січень 2011 року 65595,33 грн.

На підставі висновку даного акта перевірки Кременчуцькою ОДПІ 27.04.2011 прийнято податкове повідомлення-рішення №0003622301/1454, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість в розмірі 136 892 грн., в тому числі 122 632 грн. - за основним платежем та 14260 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з реальності виконання позивачем та ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10” за договорами поставки товару № 01/12 від 01.12.2010 року та договору № 11/01 від 11.01.2011 року своїх зобовязань, підтвердження виконання договорів податковими та видатковими накладними, рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку, товарно-транспортними накладними та наявності права у контрагента позивача права видавати податкові накладні. Внаслідок чого дійшов висновку про обґрунтоване віднесення податку на додану вартість по податковим накладним, отриманим від ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, до складу податкового кредиту за грудень 2010 року та січень 2011 року.

Колегія суддів, погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що підставою для висновку відповідача про порушення ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» пп. 7.2.1 п. 7.2, пп. 7.4.1 та пп.7.4.5 п.7.4, пп.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України, ч.1 та 5 ст.203, пп.1, 2 ст.215, ст.228 Цивільного кодексу України слугував викладений в акті висновок відповідача про нікчемність угоди, укладеної між ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» і ПП “Сільгоспнафтопродуктсервіс 10”, за результатами виконання якого позивачем віднесено до складу податкового кредиту у грудні 2010 року - 57037,21 грн., у січні 2011 року - 65595,33 грн. Стверджуючи про нікчемність вказаного правочину, відповідач послався на відсутність у контрагента позивача трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь-якого виду діяльності, що на думку податкового органу свідчить про проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, так як наслідок - відсутність у господарської операції реального товарного характеру.

Суд апеляційної інстанції, беручи до уваги фактичні обставини у справі та досліджені у судовому засіданні письмові документи, вважає вказаний висновок Кременчуцької ОДПІ помилковим, безпідставним та таким, що не може бути покладений в основу твердження про завищення позивачем суми податкового кредиту, з огляду на таке.

Частиною 1 ст.203 Цивільного кодексу України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до частини 5 зазначеної статті, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно п.1 ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що між ТОВ «АРТЕ ПЛЮС» (покупець) та ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" (продавець) було укладено договір купівлі-продажу 01/12 від 01.12.2010 року, згідно якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар бітум, мазут на загальну суму 400000 грн.

Також між вказаними сторонами було укладено договір № 11/01 від 11.01.2011 року, згідно якого продавець зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар бітум, мазут на загальну суму 1000 000 грн.

В межах виконання умов вищенаведених договорів позивачем придбано у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" бітум БНД 60/90 на суму 342223,27 грн. та мазут М-100 на суму 393572 грн., на підтвердження чого ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" виписані податкові накладні від 09.12.2010р. №392 на загальну суму 101548,08 грн., в т.ч. ПДВ 16924,68 грн., від 14.12.2010р. №391 на загальну суму 110601,19 грн., в т.ч. ПДВ 18433.53 грн., від 16.12.2010р. №392 на загальну суму 130074,00 грн., в т.ч. ПДВ 21679 грн., від 11.01.2011р. №598 на загальну суму 128978,40 грн., в т.ч. ПДВ 21496,40 грн., від 18.01.2011р. №599 на загальну суму 134297,60 грн., в т.ч. ПДВ 22382,93 грн., від 26.01.2011р. №600 на загальну суму 130296,00 грн., в т.ч. ПДВ 21716,00 грн., видаткові накладні від 09.12.2010р. №СНП-000276, від 14.12.2010р. №СНП-000277, від 16.12.2010р. №СНП-000278, від 11.01.2011р. №СНП-522, від 18.01.2011р. № 523, від 26.01.2011р. № 524, рахунки фактури (копії вказаних документів наявні в матеріалах справи).

Вартість отриманого товару разом з ПДВ позивачем сплачено на користь контрагента шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку (а.с.96, 98, 109, 110), та свідчить про те, що позивач в повному обсязі розрахувався за придбаний ним товар (бітум, мазут).

Згідно вищевказаних податкових накладних позивачем включено суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у грудні 2010 року у загальному розмірі 57037,21 грн., у січні 2011 року у загальному розмірі 65595,33 грн. та відображено у податкових деклараціях з податку на додану вартість.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті НОМЕР_3 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи зі змісту положень пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, в пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що перевезення бітуму, мазуту здійснювалося приватним підприємством «Тихоход», яке має ліцензію № НОМЕР_3 Л від 05.10.2010 року (а.с.114) на внутрішні перевезення вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, автомобілями «PETERBILT 362» д.н.з. «НОМЕР_1» та «INTERNATIONAL 9600» д.н.з. «НОМЕР_2», які належать ОСОБА_4, та орендовані згідно договору від 01.10.2010 року приватним підприємством «Тихоход» (а.с.119-122).

Колегія суддів зазначає, що єдиний порядок організації та виконання робіт, повязаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти (далі нафта) і нафтопродуктів встановлюється Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах, організаціях України, затвердженої спільним Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та звязку України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 вересня 2008 р. за № 805/15496 (надалі Інструкція № 281). Вимоги цієї Інструкції є обовязковими для всіх субєктів, що займаються хоча б одним з таких видів економічної діяльності, як закупівля, транспортування, зберігання і реалізація нафти і нафтопродуктів на території України.

Відповідно до п.п. 10.2.1 Інструкції № 281 приймання нафтопродуктів, що надійшли автомобільним транспортом від постачальників, здійснюється за марками та видами (дизельне паливо залежно від масової частки сірки) за даними товарно-транспортних накладних у разі наявності паспорта якості та копії сертифіката відповідності.

Згідно з п.п. 10.2.4 Інструкції № 281 забороняється приймати нафтопродукти у разі: неналежного оформлення або відсутності ТТН; відсутності паспорта якості на нафтопродукт або неналежного його оформлення (відсутність номера, марки та виду, заповнення не за всіма ознаками якості); відсутності копії сертифіката відповідності та інше.

Представником позивача до матеріалів справи було надано копії товарно-транспортних накладних від 09.12.10, 14.12.10, 16.12.10, 11.01.11, 18.01.11, 26.01.11 (а.с.89, 92, 95, 102, 105, 10823-124).

Зі змісту вказаних документів вбачається, що позивачем придбані у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" бітум та мазут, приймалося у відповідності до вимог Інструкцієї № 281.

Вивченням наданих до матеріалів справи копій товарно-транспортних накладних встановлено, що останні оформлені у відповідності до вимог ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Згідно вказаних товарно-транспортних накладних, замовником (платником) та вантажовідправником є ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", вантажоодержувачем ТОВ “АРТЕ ПЛЮС”, автопідприємством (перевізником) ПП «Тихоход».

Тобто, посилання Кременчуцької ОДПІ в апеляційній скарзі на відсутність у позивача товарно-транспортних накладних на придбані у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" бітум та мазут, не відповідає фактичним обставинам справи та відповідно не може бути доказом безтоварності або фіктивності правочину між позивачем та вказаним контрагентом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що господарські операції з придбання ТОВ “АРТЕ ПЛЮС” у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" бітуму та мазуту повністю підтверджені первинними документами, оформленими належним чином (видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, рахунками-фактури, виписками банку), а також податковими накладними, заповненими у відповідності до вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а придбаний товар використаний позивачем у власній господарській діяльності.

Посилання відповідача в акті перевірки в обґрунтування висновку щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту суми вартості придбаних товарів від продавця ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" на те, що відсутність трудових ресурсів, виробничого, транспортного та торгівельного обладнання у постачальника ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" ТОВ "Компанія "Відродження" по ланцюгу контрагентів, а саме: ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" з ТОВ "Компанія "Відродження" не може свідчити про неможливість фактичної поставки вказаним контрагентом товару позивачеві, оскільки такі обставини не підтверджені належними доказами; невідображення ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" або його контрагентами у податковому обліку відомостей за фінансово-господарськими операціями у відповідності до чинного законодавства тягне негативні наслідки тільки для таких платників податків; спрямованість спірних правочинів на реальне настання правових наслідків підтверджується доданими до матеріалів справи довіреностями на отримання продукції, накладними тощо. Факт оплати позивачем отриманої у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс" продукції сторонами не заперечується.

При цьому колегія суддів зауважує, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, колегія суддів зазначає, що факт використання позивачем у власній господарській діяльності товару, отриманого за договором, укладеними позивачем з ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10", підтверджується подальшою реалізацією позивачем продукції, отриманої від ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10".

Так, придбані у ПП "Сільгоспнафтопродуктсервіс 10" бітум та мазут згідно договорів № 10/05 від 10.05.2010р. та № 10/1 від 10.01.2011 року були реалізовані позивачем субєкту підприємницької діяльності ОСОБА_5, що підтверджується доданими до матеріалів справи копіями належними чином оформлених податкових та видаткових накладних, рахунків-фактури, товарно-транспортними накладними, виписками з банківського рахунку, довіреностей (а.с.124-138, 140-156).

Беручи до уваги вищенаведене, колегія суддів вважає висновок відповідача про нікчемність правочинів, як таких, що не спричиняють реального настання правових наслідків, помилковим, та таким, що спростовується встановленими обставинами та дослідженими у справі доказами.

Відповідно до пп. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням товарів, послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, тощо.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 7.2.6 цього пункту). При цьому датою виникнення такого права на податковий кредит є дата сплати позивачем коштів за товари (роботи, послуги), або дата отримання від постачальника податкової накладної, а не дата сплати зазначених коштів продавцем товарів (послуг) безпосередньо до бюджету (пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону).

Таким чином, Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить право позивача на податковий кредит у залежність від факту сплати ПДВ постачальником товарів (послуг) (по ланцюгу) до бюджету.

З наведених положень п. 7.4 ст. 7 Закону випливає, що право на податковий кредит у позивача виникло у зв'язку зі сплатою ним ПДВ у складі ціни товару (послуг), що підтверджується наданими позивачем до суду: копією договору, копіями виписок з банківського рахунку про сплату коштів постачальникам позивача та копіями податкових накладних, отриманих від таких постачальників.

Згідно п. 10.2 ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону, а в п. 10.4 цієї норми встановлено, що контроль за правильністю нарахування та сплати (перерахування) податку до бюджету здійснюється відповідним податковим органом.

Тобто, обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати ПДВ відповідно до Закону, як вірно встановлено судом першої інстанції, покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на бюджетне відшкодування через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг) по ланцюгу.

Якщо контрагент (постачальник по ланцюгу) не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням системного аналізу норм чинного законодавства та матеріалів справи колегія суддів зазначає, що висновки суду першої інстанції про неправомірність доводів податкового органу про порушення позивачем пп. 7.2.1 п.7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 ст.ст. 198, 201 Податкового кодексу України Закону України "Про податок на додану вартість" підтверджені матеріалами справи та зібраними доказами, яким суд першої інстанції дав об'єктивну оцінку.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення №0003622301/1454 від 27.04.2011 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом України "Про податок на додану вартість" та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовна вимога про скасування такого рішення є обґрунтованою і такою, що підлягає задоволенню.

Отже, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі в частині задоволення позовних вимог суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області - залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 05.07.2011р. по справі№2а-1670/5032/11 -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Дюкарєва С.В.

Судді<підпис >

<підпис >Жигилій С.П. Перцова Т. С. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 20.09.2011 р.