Ухвала суду № 21420889, 05.09.2011, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2011 р.Справа № 2а-1670/1238/11

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Кононенко З.О.

Суддів: Донець Л.О. , Бондара В.О.

за участю секретаря судового засіданняПопової С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Міс" на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2011р. по справі№2а-1670/1238/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міс" <Список ><Текст >

до Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області <Текст ><3 особи ><3 особа ><за участю ><Текст >

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2011 року по справі №2а-1670/1238/11 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "МіС" (далі позивач) до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - відмовлено.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідачем було надано заперечення на апеляційну скаргу позивача, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно зясовано всі обставини справи, зроблено відповідні висновки та правильно вирішено дану справу по суті.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Кременчуцька міська рада уклала договір оренди землі із позивачем від 06.11.2002 року (зареєстрований 22.11.2002 року за № 196-А), від 19.05.2005 року (зареєстрований 19.07.2005 року за № 040554800115-А), та від 31.10.2007 року (зареєстрований 31.10.2007 року за № 040754800236).

Позивачем подано до відповідача податкові декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності: на 2009 рік, 2010 рік, в яких позивачем самостійно нараховано орендну плату згідно договорами оренди земельних ділянок за 2009 рік в розмірі 299 395 грн 18 коп., за 2010 рік - 424 246 грн 06 коп.

16 листопада 2010 року працівниками відповідача була проведена планова виїзна перевірка податкових декларацій з орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності за 2009 рік та за 2010 рік та договори з оренди земельних ділянок, про що складено акт № 6081/23-209/31194504 від 16.11.2010 року.

Перевіркою встановлено, що позивачем порушено приписи ст. 21 Закону України «Про оренду землі» з змінами та доповненнями, внаслідок чого занижено суму орендної плати за землю на загальну суму 6138 грн 75 коп., в тому числі за: період з 01.04.2009 року по 31.12.2009 рік в сумі 3598 грн 31 коп., за період з 01.01.2010 року по 30.06.2010 рік в сумі 2540 грн 44 коп., оскільки орендна плата по договорам оренди земельних ділянок від 19.05.2005 року та від 31.10.2007 року протягом квітня - грудня 2009 року та січня - червня 2010 року позивачем нараховувалася та сплачувалася в розмірі 1 % від грошової оцінки землі, а по договору оренди земельної ділянки від 06.11.2002 року - в розмірі 1,7% від грошової оцінки землі, замість встановлених 3 % від грошової оцінки землі.

29.07.2010 року за результатами проведеної перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0007442301/0/3959, яким визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 9208 грн 13 коп., у тому числі: за основним платежем - 6138 грн 75 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3069 грн 38 коп.

Вищенаведене податкове повідомлення - рішення позивачем оскаржене до відповідача.

За наслідками розгляду скарги рішенням відповідача від 28.01.2011 року №2976/10/25-010 податкове повідомлення - рішення № 0007442301/0/3959 від 29.07.2010 року залишилось без змін, винесено податкове повідомлення - рішення №0007442301/1/148 від 03.02.2011 року, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з орендної плати за земельну ділянку на загальну суму 9208 грн 13 коп., у тому числі: за основним платежем - 6138 грн 75 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3069 грн 38 коп.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з положень Закону України "Про плату за землю" , Закону України "Про оренду землі".

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» від 03 липня 1992 року № 2535-ХІІ (далі Закон № 2535-ХІІ), використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати.

За п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» від 25.06.1991 року № 1251-ХІІ (далі Закон № 1251-ХІІ) плата за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності) належить до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів).

Так, ст. 13 Закону № 2535-ХІІ визначено, що підставою нарахування орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній комунальній власності, є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року №XIV (далі Закон № XIV), договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно ст. 15 Закону № XIV встановлено, що істотною умовою договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру та індексації.

Частина 1 статті 21 Закону № XIV каже, що орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути меншою за розмір земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю» та перевищувати 10 відсотків їх нормативної грошової оцінки (ч. 4 ст. 21 Закону № XIV в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року).

У відповідності до ч. 3 ст. 21 Закону № XIV передбачено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою: для інших категорій земель трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом № 2535-ХІІ.

З огляду на те, що згідно ст. 7 Закону № 2535-ХІІ ставки земельного податку із земель населених пунктів, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх грошової оцінки, розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності в межах населених пунктів у 2009-2010 роках повинен був складати не менше 3 відсотків від грошової оцінки земель.

За матеріалами справи вбачається, що договори оренди землі, укладені позивачем з відповідачем передбачали наступні розміри: договір оренди земельної ділянки від 06.11.2002 року для експлуатації та обслуговування стоянки автомобілів за адресою: вул. Харківська, 6.25, м. Кременчук, передбачає орендну плату у грошовій формі в розмірі 1,7% від грошової оцінки землі; договір оренди землі від 19.05.2005 року для експлуатації та обслуговування будівлі оздоровчого комплексу по проїзду 40 - річчя ДАІ, б. 3 у м. Кременчуці Полтавської області, передбачає орендну плату у грошовій формі в розмірі 1% від грошової оцінки землі; договір оренди земельної ділянки від 31.10.2007 року для будівництва автоматичної заправної станції підвищеного рівня безпеки на розі вул. Макаренка та пров. К. Лібнехта, м. Кременчук, передбачає орендну плату у грошовій формі в розмірі 1% від грошової оцінки землі.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що зміст вказаних договорів в частині визначення розміру орендної плати в розмірі 1%, 1,7 % від грошової оцінки землі не відповідає вимогам чинного законодавства у 2009 -2010 роках, якими було встановлено мінімальний розмір орендної плати не менше 3 % від грошової оцінки земель.

За вказаних підстав доводи апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню.

При цьому, колегія суддів виходить з того, що податкова політика держави головним чином реалізується через систему оподаткування, яка відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України встановлюється виключно законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 16.02.2010 року № 5-рп/2010 у справі за конституційним зверненням Акціонерного товариства «Страхова компанія «Аванте» щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 1 Закону України «Про систему оподаткування», ст. 15 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», наголошено, що конституційний правовий порядок у сфері оподаткування ґрунтується на положеннях ч. 1 ст. 67, п. 1 ч. 2 ст. 92 Конституції України, згідно із якими кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори, що встановлюються законами України, у порядку і розмірах, передбачених ними.

Платники орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян), як визначено ст. 14 Закону № 2535-ХІІ, самостійно обчислюють суму орендної плати щороку станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Відповідно до ст. 27 Закону № 2535-ХІІ, контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності здійснюється органами державної податкової служби.

Статтею 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509-XII, органам державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, надано право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства платниками податків.

Зважаючи на вищевикладене, відповідачем правомірно проведена перевірка позивача з питань дотримання ним вимог податкового законодавства.

Отже, податкові повідомлення-рішення № 0007442301/0/3959 від 29.11.2010 року, №0007442301/1/148 від 03.02.2011 року, якими позивачу визначено суму податкового зобов'язання з орендної плати за землю в загальному розмірі 9208 грн 13 коп., у тому числі: за основним платежем - 6138 грн 75 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями - 3069 грн 38 коп., прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що встановлені законами України.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення позивачем вимог Закону України "Про плату за землю".

Оскаржувані рішення відповідача є обґрунтованими та законними, та не підлягають скасуванню.

У звязку з чим, колегія суддів, переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно до п. 1 ч.1ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право постанову суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже колегія суддів дійшла висновку, що рішення суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому постанову не підлягає скасуванню, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, <197 >198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міс" залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.04.2011р. по справі№2а-1670/1238/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя<підпис >Кононенко З.О.

Судді<підпис >

<підпис >Донець Л.О. Бондар В.О. <Список ><Текст > Повний текст ухвали виготовлений 09.09.2011 р.