Постанова № 21416687, 25.01.2012, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 січня 2012 р. справа № 2а/0570/23784/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 10 год. 15 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Абдукадирової К.Е.

при секретаріОкрибелашвілі В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Селидіввугілля», м. Селидове

до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції від 05.12.2011р. № 0000711640 в сумі 144956,69 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за дов. від 13 вересня 2011 року

від відповідача: ОСОБА_2 за дов. від 4 січня 2012 року

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Селидіввугілля» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції від 05.12.2011р. № 0000711640 в сумі 144956,69 грн.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для застосування відповідачем штрафних (фінансових) санкцій на підставі пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовим фондами» від 21.12.2000р. № 2181-III(далі Закон №2181) за порушення граничного строку сплати грошових зобовязань з податку на додану вартість, оскільки податковим органом не враховано призначення платежу, зазначене в платіжних дорученнях платника податків. Зазначає, що податковим законодавством, що було чинним на момент сплати, не передбачені повноваження податкового органу спрямовувати кошти у погашення податкового боргу за попередні податкові періоди. Тому відсутні правові підстави для нарахування штрафних (фінансових) санкцій. Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважав, що спірне податкове повідомлення-рішення прийнято правомірно, у звязку з тим, що позивачем були порушені строки сплати податкових зобовязань. Зазначає, що черговість погашення узгоджених податкових зобов'язань платника чітко визначений п. 7.7 ст. 7 Закону № 2181, згідно із яким податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості їх виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) у рівних пропорціях. Визначений порядок сплати та врахування податків є єдиним для всіх платників податків та органів державної податкової служби. Така черговість погашення діє незалежно від волі платника податків і стосується як самостійно розрахованих платником податків податкових зобов'язань, так і податкових зобов'язань, розрахованих контролюючим органом.

Підпунктом 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181 встановлений обов'язок платника податків самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації та строки його погашення. Відстрочка строків сплати узгоджених податкових зобов'язань у відповідності до Закону №2181 здійснюється у порядку ст. 14 цього ж Закону, шляхом розстрочки (відстрочки) податкових зобов'язань.

Іншого механізму сплати платником податків податкових зобов'язань поточного періоду до погашення податкових зобов'язань минулого періоду Законом № 2181 не передбачено.

Після закінчення встановлених строків погашення узгодженого податкового зобов'язання на суму погашеного податкового боргу відповідно до ст.ст. 16, 17 Закону № 2181 нараховуються пеня та штрафні санкції.

Відповідно до пп. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16 Закону № 2181 при частковому погашенні податкового боргу сума такої частки визначається з урахуванням пені, нарахованої на таку частку. Податковий борг, що погашається частково, сплачується разом зі сплатою пені, нарахованої відповідно до такої частки, єдиним платіжним документом, в якому суми такого податкового боргу та такої пені визначаються окремо. Якщо платник додатків не сплачує пеню разом зі сплатою податкового боргу (його частини) або не визначає її окремо у платіжному документі (чи визначає з порушенням зазначеної пропорції), то податковий орган самостійно здійснює розподіл такої сплаченої суми на суму, що спрямовується на погашення податкового боргу (його частини), та суму, що спрямовується на погашення пені, нарахованої на суму такого податкового боргу (його частини), та надсилає платнику податків повідомлення, в якому міститься зазначена інформація.

На підставі вищевикладеного, просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Селидіввугілля» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Селидівської міської ради Донецької області 06.06.2005р., включене до ЄДРПОУ за номером 33426253 (арк. справи 9 - 16), перебуває на податковому обліку з 08.06.2005р.

25.11.2011р. відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питань своєчасності сплати податку на додану вартість за 2008р., 2009р., 2010р., за результатами якої складено акт № 1031/15/33426253 від 25.11.2011р. (арк. справи 18 - 27).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.12.2011р. № 0000711640, яким позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 20% за порушення пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181 на підставі ст. 126 Податкового кодексу України за платежем: податок на додану вартість в сумі 327918,17 грн. (арк. справи 17).

Як вбачається з акту перевірки, податковим органом встановлено порушення пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181.

Виходячи з того, правовідносин щодо сплати податкових зобовязань до 01.01.2011р. регулювалися Законом № 2181, факт наявності правопорушення суд встановлює за нормами наведеного Закону.

Згідно із пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181, платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Податковим періодом згідно із пп. 7.8.1. п. 7.8. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», який діяв до 01.01.2011р., є один календарний місяць.

Як вбачається з розрахунку штрафних санкцій та спірного податкового повідомлення-рішення, воно прийнято за затримку на 536 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, який виник на підставі декларацій № 20435 від 20.01.2009р., № 90052399 від 19.11.2010р., уточнюючого розрахунку № 90057391 від 21.12.2010р.

З розрахунку штрафних санкцій вбачається, що штрафні санкції нараховані в результаті сплати податкових зобовязань відповідними платіжними дорученнями.

Як вбачається з платіжного доручення № 1747 від 26.02.2010р. (арк. справи 44) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р., яке розстрочене рішенням Селидівської ОДПІ № 27 від 25.07.2007р. в сумі 100 000,00 грн. (арк. справи 91). Частину сплаченої суми (22 147,98 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 04.03.2010р. № 1999 (арк. справи 45) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 1 230,00 грн. Частину сплаченої суми (1 206,62 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 04.03.2010р. № 1989 (арк. справи 46) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 5 000,00грн. Частину сплаченої суми (4 904,74 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 10.03.2010р. № 2072 (арк. справи 47) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 3 335,00 грн. Частину сплаченої суми (3 271,34 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 10.03.2010р. № 2053 (арк. справи 48) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 25 000,00грн. Частину сплаченої суми (24 522,24 грн.) відповідачем спрямувано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 11.03.2010р. № 2113 (арк. справи 49) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 1 925,00грн. Частину сплаченої суми (1 887,86 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 12.03.2010р. № 2141 (арк. справи 50) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 1 600,00 грн. Частину сплаченої суми (1 569,10 грн.) відповідач спрямував на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 12.03.2010р. № 2127 (арк. справи 51) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 1 750,00грн. Частину сплаченої суми (1716,18 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 15.03.2010р. № 2168 (арк. справи 52) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 20 000,00 грн. Частину сплаченої суми (19613,10 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 17.03.2010р. № 2222 (арк. справи 53) позивач платив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 1 260,00грн. Частину сплаченої суми (1 235,46 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 18.03.2010р. № 2224 (арк. справи 54) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 3 570,00грн. Частину сплаченої суми (3 500,36грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 22.03.2010р. № 2271 (арк. справи 55) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 2 990,00 грн. Частину сплаченої суми (2 931,60 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 23.03.2010р. № 2353 (арк. справи 56) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 2 190,00грн. Частину сплаченої суми (2 148,54 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 24.03.2010р. № 2369 (арк. справи 57) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 1 825,00грн. Частину сплаченої суми (1 790,42 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 25.03.2010р. № 2392 (арк. справи 58) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 4 515,00грн. Частину сплаченої суми (4 429,42грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 26.03.2010р. № 2429 (арк. справи 59) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 3 760,00 грн. Частину сплаченої суми (3 688,48грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 26.03.2010р. № 2446 (арк. справи 60) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 4 870,00 грн. Частину сплаченої суми (4 777,54 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. з декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 31.03.2010р. № 2629 (арк. справи 61) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за лютий 2010р. в сумі 18 300,00 грн. Частину сплаченої суми (17 949,58 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008; за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 31.03.2010р. № 2606 в сумі 30 000,00грн. (арк. справи 62) позивач сплатив на виконання постанови Донецького окружного адміністративного суду від 04.07.2008р. по справі №2а-12166/08, виконання якого розстрочене ухвалою суду від 21.07.2008р. (арк. справи 105 - 107). Сплачену суму (29 431,58 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 08.04.2010р. № 2817 в сумі 20 00,00 грн. (арк. справи 63) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за квітень 2010р., яке розстрочене рішенням ДПІ № 33 від 29.11.2007р. згідно договору про розстрочення податкового боргу № 33 від 29.11.2007р., який укладений на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 05.11.2007р. по справі №2а-5381/07, виконання якої розстрочене ухвалою суду від 23.11.2007р. (арк. справи 87 91). Частину сплаченої суми (1 961,42 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням № 2893 від 09.04.2010р. (арк. справи 64) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ в сумі 10 000,00 грн. за квітень 2010р., яке розстрочене рішенням Красноармійської ОДПІ № 31 від 30.10.2009р., прийнятим на підставі постанови Донецького окружного адміністративного суду від 14.10.2009р. по справі № 2-а-13107/09/0570, виконання якого розстрочене ухвалою суду від 14.10.2009р. (арк. справи 100 103). Частину сплаченої суми (9 806,26грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням № 2894 від 09.04.2010р. (арк. справи 65) позивач сплатив зобов'язання ПДВ за квітень 2010р. у сумі 10 000,00 грн., яке розстрочене рішенням Селидівської ОДПІ № 27 від 25.07.2007р. Частину сплаченої суми (9 806,94 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 30.04.2010р. № 12341 (арк. справи 66) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за березень 2010р. в сумі 227 000,00 грн. Частину сплаченої суми (218 474,20 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 31.05.2010р. № 12994 (арк. справи 67) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за квітень 2010р. в сумі 85 000,00грн. Частину сплаченої суми (82 180,78грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією № 20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 09.06.2010р. № 13234 (арк. справи 68) позивач сплатив 6 722,00 грн. податкових зобов'язань з ПДВ згідно уточнюючого розрахунку від 09.06.2010р. (6 402,00грн. та 320,00 грн. штрафної санкції). Частину сплаченої підприємством суми (6 454,36 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 09.06.2010р. № 13255 (арк. справи 69) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за травень 2010р. в сумі 140 000,00 грн. Частину сплаченої суми (134 718,64 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 10.06.2010р. № 13285 (арк. справи 70) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за травень 2010р. в сумі 60 000,00грн. Частину сплаченої суми _(57 606,32 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 15.06.2010р. № 13360 (арк. справи 71) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за травень 2010р. в сумі 2 000,00 грн. Частину сплаченої суми (1 918,20 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 20.01.2009р.

Платіжним дорученням від 06.07.2010р. № 13848 (арк. справи 72) позивач сплатив 978,00 грн. податкові зобов'язання з ПДВ згідно уточнюючого розрахунку за липень 2010р. (в т.ч. штрафні санкції). Частину сплаченої суми (943,38грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за грудень 2008р. за декларацією №20435 від 10.01.2009р.

Платіжним дорученням від 31.08.2010р. № 15249 (арк. справи 73) позивач сплатив зобов'язання з ПДВ за серпень 2010р. в сумі 128 182,74 грн. Частину суми (48 191,04 грн.) відповідачем спрямовано на погашення податкового зобов'язання з ПДВ за липень 2009р. за декларацією №9000928866 від 20.08.2009р.

Відповідно до п. 126.1. ст. 126 цього Кодексу, у разі якщо платник податків не сплачує суми самостійно визначеного грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Об'єктом правопорушення, визначеного статтею 126 Кодексу, є правовідносини щодо сплати податкових зобов'язань. При цьому, факти порушень термінів сплати податкових зобовязань встановлених пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181, фіксуються в акті перевірки.

Проблемою даного спору є наявність або відсутність обєкту застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення граничних строків сплати узгодженої суми податкових зобовязань, визначених Законом № 2181.

Суд не приймає посилання відповідача на правомірність зарахування сплачених позивачем сум податкових зобовязань з податку на додану вартість з посиланням на норми п. 7.7. ст. 7 Закону № 2181, виходячи з наступного.

Пунктом 7.7. ст. 7 Закону № 218, який діяв до 01.01.2011р., був визначений принцип рівності бюджетних інтересів. Установлено, що податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях.

Тобто, ця норма взагалі не визначала коло осіб, на яких розповсюджується її дія, чи то контролюючі органи, чи платники податків. Зазначена норма не визначала, хто зобовязаний здійснювати погашення у встановленому нею порядку, такий обовязок нею взагалі не визначений. У будь-якому випадку, ця норма не встановлювала право чи обовязок саме контролюючого органу (у даному випадку органу державної податкової служби) якимось чином (в тому числі і шляхом ведення податкового обліку відповідним чином) змінювати податкові зобовязання, в рахунок сплати яких платник податків спрямував кошти. Не було передбачено таке право податкового органу і будь-якими іншими нормами Закону № 2181 або іншими законами з питань оподаткування.

Як визначено пп. 7.1.1. п. 7.7 ст. 7 Закону, джерелами самостійної сплати податкових зобов'язань або податкового боргу платника податку є будь-які власні кошти такого платника податку. Отже, грошовий платіж є єдиною формою сплати податкових зобов'язань і погашення податкового боргу.

Згідно із п. 6 ст. 7 Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999Р. № 679-XIV, Національний банк України визначає систему, порядок і форми платежів.

Пунктом 1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004р. № 22, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за № 377/89/76, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученнями власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції) або на підставі платіжних вимог стягувачів у разі примусового списання коштів згідно з главою 5 цієї Інструкції. При цьому згідно із п. 3.8 зазначеної Інструкції, реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу». Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність установленим вимогам лише за зовнішніми ознаками.

З наведеного випливає, що право визначати призначення платежу відповідно до чинного законодавства України належить виключно платнику. Тому суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням пп. 16.5.2 п. 16.5 ст. 16 Закону № 2181 слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом № 2181, який є спеціальним законом з питань оподаткування і установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначено вичерпний перелік заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу. Серед таких заходів немає зміни призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Таким чином, у разі недотримання платником податків порядку погашення податкового боргу та виконання податкових зобов'язань, передбаченого п. 7.7 ст. 7 Закону, податковий орган не наділений правом чи обов'язком змінювати призначення платежу, визначене платником податків.

Щодо спрямування податковим органом коштів, які сплачувалися позивачем згідно рішення про розстрочення податкового богу № 27 від 25.07.2007р., суд зазначає, що відповідно до п.п. 14.3.1. 14.3.2., п. 14.3. ст. 14 Закону № 2181 розстрочення податкових зобов'язань надається на умовах податкового кредиту, за якими основна сума кредиту та нараховані на неї проценти погашаються рівними частками, починаючи з податкового періоду, наступного за періодом надання такого кредиту.

Відстрочення податкових зобов'язань надається на умовах, за якими основна сума податкових зобов'язань та нараховані на неї проценти сплачуються рівними частками, починаючи з будь-якого податкового періоду, визначеного відповідним податковим органом чи відповідним органом місцевого самоврядування, який згідно із підпунктом 14.3.3 цього пункту затверджує рішення про розстрочення або відстрочення податкових зобов'язань, але не пізніше закінчення 12 календарних місяців з моменту виникнення такого податкового зобов'язання або одноразово у повному обсязі.

Отже, рішенням податкового органу про розстрочення податкового боргу встановлені інші строки сплати податкових зобовязань, аніж пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону № 2181, тому посилання відповідача на порушення позивачем норм пп. 5.3.1. п. 5.3. ст. 5 Закону при сплаті розстроченого боргу є безпідставним.

Стосовно спрямування податковим органом коштів, які сплачувалися позивачем згідно ухвал суду, якими розстрочене виконання судових рішень, суд зазначає наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Стаття 263 КАС України визначає підстави та порядок відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративній справі з метою створення оптимальних умов для належного та якісного його виконання у процесі виконавчого провадження. Підставою для застосування правил коментованої статті є обставини, що перешкоджають належним чином виконати судове рішення в адміністративній справі - ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Правила цієї статті повністю кореспондують статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. № 606-XIV в редакції, що діяла до 09.03.2011р. (далі - Закон № 606). Згідно преамбули Закону №606, цей Закон визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Відповідно до ст. 1 Закону № 606, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

З аналізу зазначених норм вбачається, що заходи превентивного характеру, встановлені Законом № 606 та які були встановлені Законом № 2181, чітко відрізняються між собою тим, що вони застосовуються в залежності від того, в якому режимі знаходиться заборгованість. Закон № 2181, який був спеціальним законом з питань оподаткування, встановлював порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами. Такі санкції застосовувалися податковим органом на підставі пп. 17.1.7. п. 17.1. ст. 17 за несплату узгодженої суми податкового зобов'язання. Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону № 2181, джерелами погашення податкового боргу платника податків за рішенням органу стягнення, які є виконавчими документами, є будь-які активи платника податків (його філій, відділень, інших відокремлених підрозділів) з урахуванням обмежень, визначених цим Законом, а також іншими законами.

Законом № 2181 був встановлений перелік певних заходів, які можуть самостійно вживатися податковим органом з метою погашення податкового боргу застосування податкової застави, арешт та реалізація майна, що перебуває в податковій заставі.

Виконання рішення суду шляхом звернення до органів виконавчої служби також є одним із засобів погашення боргу. Саме вони повинні застосовуватися у випадку невиконання рішення суду в добровільному порядку. На стадії виконання судового рішення, як завершальної стадії судового провадження, застосовувалися заходи примусового виконання рішень, передбачені, ст. 4 Закону № 606 (в редакції до 09.03.2011р.). Зокрема, заходами примусового виконання рішень були: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону № 606, відповідно до Закону України "Про державну виконавчу службу" примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних в містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції (далі - державні виконавці)..

Статтею 9 Закону № 606 було передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Рішення вказаних органів відповідно до закону можуть виконуватися також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Органи, установи, організації та особи, зазначені у частині першій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної чи адміністративної відповідальності.

Тобто, податкові органи не є органами примусового виконання і не мають також право здійснювати за платника податків добровільне виконання судових рішень.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із пунктом 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Приписами статей 8, 58, 92, 152, пункту 1 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України встановлено, що виключно законами України про оподаткування визначаються події та факти, які є порушеннями, та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Відповідно, зворотна дія в часі реалізується через податкові закони у випадках, коли вони скасовують або пом'якшують відповідальність особи.

Починаючи з 01.01.2011р., повноваження, підстави та спосіб дій органів державної податкової служби та їх посадових осіб, права, обов'язки та відповідальність платників податків визначені Кодексом.

Відповідно до п. 113.3 ст. 113 Податкового кодексу України, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Застосування за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, штрафних (фінансових) санкцій (штрафів), не передбачених Кодексом та іншими законами України, не дозволяється.

Отже, податкові органи здійснюють контроль за дотриманням норм законів з питань оподаткування, чинними до 01.01.2011 р., а штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм таких законів застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України, чинними на момент застосування санкцій.

Враховуючи приписи статті 58 Конституції України та Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999р. № 1-рп/99, коли подія, факт визначались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., і ця сама подія, факт визначаються в новому законодавчому акті як правопорушення, за вчинення якого застосовується юридична відповідальність, і ця відповідальність пом'якшує або скасовує відповідальність особи, то у такому разі застосовуються норми нового законодавчого акта.

Якщо подія, факт не кваліфікувались як правопорушення податковим законодавством, чинним до 01.01.2011 р., а в новому законодавчому акті як сама подія, факт визначаються як правопорушення, за вчинення якого передбачено застосування юридичної відповідальності, то у такому разі юридична відповідальність не застосовується.

З огляду на приписи норм Закону № 2181, факт сплати податкових зобовязань, зарахування яких відбувалося податковим органом у порядку календарної черговості виникнення боргу (тобто, без урахування призначення платежу) не кваліфікувались як правопорушення податкового законодавства, тому в цьому випадку юридична відповідальність не застосовується.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що до позивача не повинні застосовуватися штрафні санкції, оскільки в судовому засіданні доведений факт наявності порушення з боку позивача вимог податкового законодавства.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач, відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не довів склад правопорушення, за яке ним застосовані штрафні (фінансові) санкції спірним податковим повідомленням-рішенням, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору за приписами статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України відповідно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державного підприємства «Селидіввугілля» до Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції від 05.12.2011р. № 0000711640 в сумі 144956,69 грн. задовольнити.

Визнати частково недійсним податкове повідомлення-рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції від 05.12.2011р. № 0000711640 в сумі 144956,69 грн.

Присудити з Державного бюджету України на користь Державного підприємства «Селидіввугілля» витрати по сплаті судового збору у розмірі 28 грн. 23 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 25 січня 2012 року. Постанова у повному обсязі складена 30 січня 2012 року.

У разі подання апеляційної скарги, постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постановою за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною 4 статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Абдукадирова К.Е.