Постанова № 21415701, 15.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/8548/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Галатіної О.О.

при секретаріТелешові В.О.

за участю представника позивача Ломової Н.А.

представника відповідача Сорокі С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Донецьку по вул. 50-ї Гвардійської Дивізії, 17 адміністративну справу

за позовом Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції

до Державного підприємства “Селидіввугілля”

про зобовязання сплатити податкові зобовязання

ВСТАНОВИВ:

До Донецького окружного адміністративного суду звернулася Красноармійська державна податкова інспекція з адміністративним позовом до Державного підприємства “Селидіввугілля” у якому просить зобовязати відповідача сплатити податкові зобовязання по ПДВ за договором № 403 від 29.12.2006р. з Асоціацією Фінансових, промислових та торговельних підприємств «Донбаский Розрахунково-Фінансовий Центр» на реалізацію вугільної продукції, за наслідками якого сума заниження податкового зобовязання по ПДВ склала 3328756 грн., від загальної суми 1643780 грн., та від 23.12.2008 року № 694-08 УС, з ТОВ «Донбасвуглеавтоматика» сума заниженого зобовязання з ПДВ, склала 93028 грн. від загальної суми 465141 грн.

В обґрунтування вимог позивач посилається на те, що ним була проведена перевірка відповідача, за наслідками якої складений акт від 05.08.2010 р. № 517/23-2/33426253. Під час цієї перевірки відповідачем було встановлено, що відповідач у період з 01.04.2009 р. по 31.03.2009р. здійснював продаж вугілля окремим контрагентам за ціною, нижчою прейскуранту та собівартості.

З посиланням на п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, п.1.20.10 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” позивач стверджує, що відповідач мав визначати базу оподаткування ПДВ виходячи із звичайної ціни вугілля, оскільки вона відрізняється від договірної ціни більш, ніж на 20 відсотків. У якості загальної ціни позивач визначив ціну вугілля, яка затверджена прейскурантом по підприємству та застосовувалася у господарських відносинах з іншими особами у той самий період.

У судове засідання представник позивача зявився, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити з наведених у позовній заяві підстав.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечував з посиланням на відсутність у податкової інспекції повноважень із звернення до суду з даним позовом. При цьому вказує на неможливість застосування при зверненні до суду приписів Податкового кодексу України через дію законів у часі, яка закріплена у ст. 58 Конституції України.

За суттю вимог відповідач зазначає про відсутність підстав та механізму застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань з ПДВ. Зокрема, відсутній закон, який встановлював би методику визначення податкових зобовязань за непрямими методами, яка є необхідною при застосуванні звичайних цін згідно з приписами п 1.120.1 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” та п. 4.3.3. ст.. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”. Також посилається на вимушений продаж вугілля нижче собівартості та прейскуранту, який обумовлений світовою фінансовою кризою. На підтвердження ринкової вартості вугілля надав звіт про незалежну оцінку, яка виконана ТОВ “Агроцентр “Дон” як сертифікованим субєктом оціночної діяльності.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд встановив наступне.

Позивач Красноармійська обєднана державна податкова інспекція Донецької області є органом державної податкової служби України. Відповідно до п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані спеціалізовані державні податкові інспекції звертаються до суду в випадках, передбачених законом.

Підпунктом 20.1.38. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (надалі ПК України) органам державної податкової служби надано право звертатися до суду щодо нарахування та сплати податкових зобов'язань, коригування від'ємного значення об'єкта оподаткування або інших показників податкової звітності у результаті застосування звичайних цін.

Правовідносини, що склалися між позивачем та відповідачем відбувалися у період з 01.04.2009 року по 31.03.2010 року, тобто до набрання чинності Податковим кодексом України, а отже судовий порядок сплати таких податкових зобовязань був передбачений п.п. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Відповідач Державне підприємство “Селидіввугілля” є субєктом підприємницької діяльності юридичною особою, код ЄДРПОУ 33426253, зареєстрований 06.06.2005 року виконавчим комітетом Селидівської міської ради.

Позивачем була проведена планова виїзна перевірка відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2008р. по 31.03.2009р. За результатами даної перевірки складений акт від 05.08.2010 р. № 517/23-2/33426253.

Під час перевірки позивачем встановлено та відображено у Акті перевірки заниження податку на додану вартість на суму 511872 грн. в листопаді, грудні 2009 року та в січні, лютому, березні 2010 року.

Зокрема позивачем зазначено, що відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про податок на додану вартість”(надалі Закон “Про ПДВ”) база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Визначення звичайної ціни наведено у п. 1.20.1 ст.1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”. Згідно з ним якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Ринок товарів (робіт, послуг) - сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території.

Ідентичні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися.

Однорідні товари (роботи, послуги) - товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

Відповідно до п. 1.20.2. ст. 1 того самого Закону для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

З матеріалів справи вбачається, що між відповідачем та Асоціацією фінансових, промислових та торгівельних підприємств “Донецький розрахунково-фінансовий центр” укладений договір від 29.12.2006р. та додаткові угоди від 11.12.2007р., 09.12.2008р., специфікації №5-15 за період з 03.06.2008р. по 02.03.2009р.

Виконання даного договору підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції.

У Акті перевірки відображено та відповідачем не заперечується, що кількість вугілля, проданого вказаному контрагенту у перевіряємому періоді Марки ГрО 200 16438,5 тн. по ціні 250,0 грн./тн (без ПДВ) на загальну суму з урахуванням приплат/знижок згідно умов договору 2923412,95 грн. ПДВ 20% - 584682,59 грн.

Прейскурантна ціна, яка затверджена генеральним директором ДП «Селидіввугілля» Васильєвим О.В. від 30.03.2009 року № 14/710-А на вугільну продукцію марки Гр 0-200 складає 390,57 грн. (без ПДВ) за період з 01.04.2009 року по 09.03.2010 року.

Різниця між ціною за прейскурантом та фактичною ціною, за якою відповідач продав вугілля Асоціації фінансових, промислових та торгівельних підприємств “Донецький розрахунково-фінансовий центр” складає - 1643780,00 грн. (4567192,0-2923413,0).

Таким чином, договірна ціна відрізняється від ціни згідно з прейскурантом більш, ніж на 20 %.

Також, позивачем під час перевірки встановлено, та відповідачем не заперечується, що між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Донбасвуглеавтоматика” укладений договір № 694-08УС від 23.12.2008 року, специфікація додаток №1 від 23.12.2008р.

Виконання даного договору підтверджується актами приймання-передачі вугільної продукції.

У Акті перевірки відображено та відповідачем не заперечується, що кількість вугілля, проданого вказаному контрагенту у грудні 2009 року, січні та лютому 2010 року складає 4993,0 тн. за ціною - 250,00 грн. (без ПДВ) на суму - 827240 грн.

У той самий час, згідно із затвердженим відповідачем прейскурантом на вугільну продукцію від 30.03.2009 р. №14/710-А за період з 01.04.2009р. по 09.03.2010 р. вартість аналогічної вугільної продукції склала - 390,57 грн.

Загальна вартість вугільної продукції у кількості за вказаними прейскурантами з урахуванням надбавок, скидок та вартості поверненого вугілля склала - 1292380 грн. (без ПДВ).

Різниця між ціною за прейскурантом та фактичною ціною, за якою відповідач продав вугілля Товариству з обмеженою відповідальністю “Донбасвуглеавтоматика” складає 465140 грн. Таким чином, договірна ціна відрізняється від ціни згідно з прейскурантом більш, ніж на 20 %.

З урахуванням приписів п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про ПДВ” позивачем у Акті перевірки встановлено, що сума заниження податкових зобовязань складає - 465140 грн.

Загальна сума податкових зобовязань, визначена позивачем у Акті перевірки із застосуванням звичайних цін за період листопад 2009 року березень 2010 року складає - 511872 грн.

З урахуванням приписів п. 4.1 ст. 4 Закону України “Про ПДВ” позивачем у Акті перевірки встановлено, що сума заниження податкових зобовязань складає - 511872 грн.

Аналогічні факти були також встановлені Красноармійським міжрайонним контрольно-ревізійним відділом, що відображено у акті ревізії 03.08.2010 р. № 27 р.

Відповідно до п. 1.20.8. ст.. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

На виконання цієї норми позивачем був надісланий лист від 04.08.2010. з проханням надати обґрунтування договірних цін, які застосовувалися у відносинах у тому числі з Асоціацією фінансових, промислових та торгівельних підприємств “Донецький розрахунково-фінансовий центр” та ТОВ «Донбасвуглеавтоматика». У відповідь листом від 13.08.2010. відповідач надав обґрунтування таких цін.

Наведене обґрунтування позивачем не прийняте до уваги, у звязку з чим прийняте рішення від 17.08.2010. №1/23-2/33426253, згідно з яким сума нарахованих податкових зобовязань з ПДВ із застосуванням звичайних цін склала 511872 грн., штрафні санкції 255936 грн. Дане рішення відповідачем не оскаржене.

Суд вважає, що позовні вимоги про зобовязання відповідача сплатити дані податкові зобовязання підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 1.20.10 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом.

Тобто закон передбачає, що при застосуванні звичайних цін податковий орган має керуватися процедурними нормами, які встановлені для нарахування податкових зобовязань за непрямими методами.

Такі процедурні норми містяться у Законі України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” (надалі - Закон № 2181).

Зокрема, відповідно до п.п. 4.3.5. п. 4.3 ст. 4 цього закону рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковими органами. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

У відповідності з цією нормою позивачем було прияйте рішення про застосування звичайних цін при визначенні податкових зобовязань з ПДВ по ДП “Селидіввугілля” від 17.08.2010 р.

Як вже зазначалося, після надіслання запиту та одержання від відповідача письмового обґрунтування договірних цін, позивачем прийняте рішення про нарахування податкових зобовязань від 17.08.2010 р. №1/23-2/33426253, після чого податковий орган звернувся до суду за рішенням про сплату таких податкових зобовязань.

Таким чином, позивачем дотримана процедура, що передбачена законом для нарахування за непрямими методами, а отже і з застосуванням звичайних цін.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що відсутність методики визначення податкових зобовязань за непрямими методами (обовязковість затвердження якої саме законом прямо зазначено у п. 4.3.3 ст. 4 Закону “Про порядок погашення…”) унеможливлює визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін.

Методика визначення податкових зобовязань та процедура донарахування зобовязань не є тотожними поняттями.

Податкові зобовязання спочатку мають бути визначені у грошовій сумі, про що зазначається у акті перевірки, а потім донараховані у відповідності до закону (у спірних відносинах ст. 4 Закону № 2181.

Що стосується процедури донарахування податкових зобовязань, вона передбачає певну послідовність дій податкового органу, внаслідок яких у платника податків виникають податкові зобовязання: прийняття податкових повідомлень рішень або звернення до суду для сплати податкових зобовязань.

Методика ж визначення податкових зобовязань має передувати цьому та передбачати порядок їх визначення у акті перевірки. Таке випливає також із послідовного зазначення наведених дій у ст. 4 зазначеного закону.

Що стосується спірних правовідносин, методика визначення податкових зобовязань із застосуванням звичайних цін наведена у п. 1.20 ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, у той час як процедура донарахування відповідних податкових зобовязань передбачена п.п. 4.3.5. п. 4.3 ст. 4 Закону “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед державними та цільовими фондами».

Суд також не приймає до уваги посилання відповідача на наявність обєктивних підстав, за яких він укладав угоди продажу вугілля за ціно, що є нижчою від затвердженого ним самим прейскуранту.

Так, відповідач зазначає, що визначена у договорах з Асоціацією фінансових, промислових та торгівельних підприємств “Донецький розрахунково-фінансовий центр” та ТОВ «Донбасвлуглеавтоматика» ціна вугілля відповідає Порядку визначення ринкової вартості вугільної продукції з урахуванням конюнктури ринку.

З цього приводу суд звертає увагу на те, що даний Порядок затверджений генеральним директором підприємства Васильєвим А.В. 30.03.2009 року, у той час як договори були укладені 29 грудня 2006р. та 23 грудня 2008 року і виконувалися до березня 2010 року включно.

Що стосується посилання відповідача на Звіт про незалежну оцінку ринкової вартості вугілля марки Г13-100 та Г0-200, який складений ТОВ “Агроцентр “ДОН” суд не приймає його до уваги з наступних підстав:

По-перше, дане підприємство не має достатньої компетенції для визначення ринкової вартості вугілля, оскільки згідно з Сертифікатом субєкта оціночної діяльності №5650/07 від 12.04.2007р. до напрямків оцінки майна, щодо яких ТОВ “Агроцентр “ДОН”дозволена практична оціночна діяльність, віднесена: оцінка обєктів у матеріальній формі (нерухомих речей, земельних ділянок, машин і обладнання, дорожніх транспортних засобів, літальних апаратів, судноплавних засобів), оцінка цілісних майнових комплексів.

Відповідно до ст. 18 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні”сертифікат суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання є документом, що засвідчує право суб'єкта оціночної діяльності на внесення його до Державного реєстру суб'єктів оціночної діяльності, які здійснюють оціночну діяльність у формі практичної діяльності з оцінки майна та які визнані суб'єктами оціночної діяльності за напрямами оцінки майна, що в ньому зазначені. Оцінка майна, яка проведена суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання без чинного сертифіката, є недійсною.

З огляду на відсутність у сертифікаті суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ “Агроцентр “ДОН” відповідних напрямків оцінки майна, щодо яких йому дозволена практична діяльність, наведена у зазначеному вище Звіті оцінка є недійсною.

По-друге, вказані у ньому відомості суперечать даним щодо середньої роздрібної ціни на вугілля камяне по вибірковому колу підприємств Донецької області, що наведені у листі Головного управління статистики у Донецькій області від 26.10.2009р. №11/2-27/3027.

При оцінці заперечень відповідача та його посилання на те, що укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю “Донбасвуглеавтоматика”та Асоціацією фінансових, промислових та торгівельних підприємств “Донецький розрахунково-фінансовий центр” угод на умовах зниженої ціни було вимушеним, суд звертає увагу на те, що згідно даних Акту перевірки за період з 01.04.2010 р. по 31.03.2010 р. відокремленим підрозділом, яке реалізовувало вугілля вказаним вище спірним контрагентам, поряд з ними була здійснена реалізація вугілля іншим покупцям: ДП “Вугілля України”, ТОВ “УкрЮг вугілля”, Селидівському відділу освіти, Селидівській виправній колонії №82, СПД ФО Добровольській, Лободіну, Денісенко, ПП “Комплекс”, ПП “Дон ресурс”.

При цьому згідно з актом ревізії Красноармійською МКРВ від 03.08.2010. № 27 за умовами договорів (окрім двох спірних) ціна на вугільну продукцію встановлюється на рівні цін, діючих на момент відвантаження, які затверджені генеральним директором ДП “Селидіввугілля”(прейскурант) та відповідають цінам, за якими здійснюється постачання ДП “Вугілля України”. Виключення складають два договори, про які йшлося вище.

Відповідно до п. 3 Порядку проведення інспектування державною контрольно-ревізійною службою, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 р. N 550 акт ревізії - документ, який складається особами, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Зважаючи на це акт ревізії може бути письмовим доказом обставин, які мають значення для вирішення справи.

Затверджені відповідачем прейскуранти на вугільну продукцію від 30.03.2009р. №14/710 А не містять положень, які б передбачали коригування ціни залежно від умов постачання.

Відповідачем не спростовані встановлені позивачем та органом контрольно-ревізійної служби обставини одночасного продажу іншим покупцям вугілля за ціною згідно з прейскурантом, а отже й визначені звичайні ціни на таке вугілля.

Зважаючи на це суд дійшов висновку про врахування позивачем при визначенні звичайної ціни усіх обставин, визначених п. 1.20.2. ст. 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”та додержання процедури, встановленої п.п. 4.3.5 п. 4.3 ст. 4 Закону № 2181. Тому позовні вимоги у частині зобовязання відповідача сплатити податкові зобовязання з ПДВ (основний платіж) у сумі - 511872 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог у частині зобовязання відповідача сплатити суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі - 255936 грн. згідно з рішенням від 17.08.2010 р. №1/23-2/33426253, суд дійшов висновку про те, що вони не підлягають задоволенню.

При цьому суд виходить з приписів ч.2 ст. 19 Конституції України, згідно з якою органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається із зазначеного вище рішення позивача, воно не містить норм, які б передбачали застосування до платників податків штрафних (фінансових) санкцій. Не містить таких посилань і позовна заява.

Відповідно до ч.1 ст. 17 Закону № 2181 штрафні санкції накладаються контролюючими органами, а у випадку, передбаченому пунктом 17.2 цієї статті, самостійно нараховуються та сплачуються платником податків. Приписи ст. 17 Закону № 2181 передбачають підстави, які відсутні у випадку застосування звичайних цін (визначення зобовязань контролюючим органом у відповідності до п.п. 4.2.2. ст. 4 вказаного Закону, неподання декларацій, несплата зобовязань, тощо).

Не передбачають накладення штрафних санкцій при сплаті податкових зобовязань за звичайними цінами і Закони України “Про ПДВ” та “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Зважаючи на відсутність обставин, виходячи з яких можливе застосування норм ст. 17 Закону № 2181 та глави 11 розділу ІІ Податкового кодексу України, суд не вбачає правових підстав для застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій та зобовязання його сплатити такі санкції. Зазначення розміру санкцій у рішенні від 17.08.2010. № 1/23-2/33426253 не ґрунтується на нормах законодавства.

Відтак позовні вимоги у цій частині є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати стягненню (присудженню) не підлягають.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 10, 11, 40, 94, 158, 159, 160, 161, 162, 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Красноармійської державної податкової інспекції до Державного підприємства “Селидіввугілля” про зобовязання сплатити нараховані із застосуванням звичайних цін податкові зобовязання з податку на додану вартість згідно рішення від 17.08.2010. № 1/23-2/33426253 - задовольнити частково.

Зобовязати Державне підприємство “Селидіввугілля”(85400, Донецька область, м.Селідове, вул. К. Маркса, 41а, ЄДРПОУ 33426253) сплатити нараховані із застосуванням звичайних цін податкові зобовязання з податку на додану вартість згідно рішення Красноармійської обєднаної державної податкової інспекції від 17.08.2010. № 1/23-2/33426253 у сумі - 511872 грн.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з моменту отримання копії постанови апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Вступна та резолютивна частина рішення проголошена у судовому засіданні 15 вересня 2011р. Постанова виготовлена у повному обсязі 20 вересня 2011р.

< Список >

Суддя Галатіна О.О.