Постанова № 21415693, 12.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/12518/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: <година >

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Галатіної О.О.

при секретаріМичак О.С.

за участю:

прокурораКазак В.С.

представника позивача Зверевої С.С.

представника відповідача Бурцевої Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк, 83017, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання нечинним повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання нечинним повідомлення-рішення.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що співробітниками спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку була проведена виїзна позапланова перевірка ВАТ “Азовзагальмаш” з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2011 року. За результатами перевірки був складений акт № 401/15-16-23/1-13504334 від17.06.2011р., яким встановлено порушення позивачем п. 200,4 ст. 200 Податкового Кодексу України, а саме: завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2011р. на суму 28875156 грн. На підставі акту перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011р. № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334, яким відмовлено позивачеві у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість в сумі 28875 156,00 грн. за березень 2011 року.

Позивач вважає, що зазначене податкове повідомлення-рішення від 14.06.2011 р. прийнято з порушенням норм чинного законодавства та має бути визнано нечинним, з огляду на те, що у якості підстави для висновку про порушення вимог ПКУ податковий орган вказує ту обставину, що позивачем не підвтдержена заявлена сума бюджетного відшкодування за березень 2011 року. Посилаючись на п.п. 200.4 ст. 200 ПКУ, відповідно до якого бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівніює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальниками таких товарів/послуг, позивач вказує, що в наданих до перевірки платіжних документах, якими здійснювалася оплата товару постачальникам таких товарів зазанчена у складі ціни товару сума ПДВ. Податкові накладні, видані постачальниками, які підтверджують формування податкового кредиту, та первинні документи таокж були надані до перевірки. Тобто всі надані документи у сукупності надають змогу встановити факт оплати сааме цей частини відємного значення ПДВ у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарі/послуг сумі податку, а отже у податковій інспекції відсутні підстави для зменшення суми бюджетного відшкодування ПАТ «Азозагальмаш» за березень 2011 року в сумі 28785156 грн. Твердження відповідача, що у платіжних дорученнях обовязково повинно вказуватися рахунки фактури суперечить чинному законодавству, оскільки Податковий кодекс України не містить таких вимог. Оскільки облік на підприємстві, отримання товарів та сплата за товар ведеться у розрізі договорів, - у призначенні платежу у платіжних дорученнях вказані номера відповідних договорів з контрагентами. Посилаючись на вказані обставини, позивач просить суд визнати нечинним податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 04.07.2011 року № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, вважає, що податкове повідомлення рішення від 04.07.2011 року № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334 прийняте у звязку з порушенням позивачем п.п. 200.4 ст. 200 ПКУ Податкового кодексу України. ВАТ “Азовзагальмаш”у податковій декларації з ПДВ за березень 2011р. завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню, в розмірі 28785156 грн. з причини не можливості підтвердження факту сплати отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). У платіжних дорученнях не вказано за яку саме поставку придбаної продукції (період придбання) здійснювалась оплата. Проведеною перевіркою не підтверджена частина відємного значення, яка дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг). Факт сплати у попередніх податкових періодах визначено з сум, які були включені до складу податкового кредиту наступного податкового кредиту та не брали участі у розрахунках бюджетного відшкодування протягом попередніх податкових періодів або не погашали податкові зобовязання наступних звітних періодів. Тобто, законодавством передбачено, що платник податків має право отримати бюджетне відшкодування при наявності відповідної умови платником податків отримано відповідний товар, згідно умов договору, та здійснена сплата за цей товар. Відшкодуванню підлягає лише сплачена в попередніх періодах частина відємного залишку попереднього періоду, неоплачена частина переноситься на наступний звітний період. Згідно наданих до перевірки документів (платіжні доручення) не є можливим встановити факт сплати саме цієї частини відємного значення та встановити факт участі у розрахунках бюджетного відшкодування протягом попередніх податкових періодів. Просять в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обєктивно, повно і всебічно дослідивши всі обставини справи і перевіривши їх наявними в справі доказами в межах заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.

Публічне акціонерне товариство “Азовзагальмаш”(код ЄДРПОУ 13504334; 87535, Донецька область, м. Маріуполь, пл. Машинобудівельників, 1) 24.09.1997 р. зареєстровано Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області як юридична особа, дата заміни свідоцтва про державну реєстрацію 28.04.2011 р. у зв”язку із зміною найменування юридичної особи, взято на облік у податковому органі як платник податків та зареєстровано як платник ПДВ.

Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку проведено позапланову виїзну перевірку ВАТ “Азовзагальмаш” з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за березень 2011 року.

За наслідками перевірки складено акт перевірки від 04.07.2011р. № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334, яким встановлено порушення пп. 200.4. ст. 200 Податкового Кодексу України, а саме: завищення заявленої суми бюджетного відшкодування за березень 2011 р. в розмірі 28785156 грн. у звязку з тим, що ВАТ “Азовзагальмаш” не підтверджено факт сплати частини залишку відємного значення за лютий 2011 р. у сумі 28785156 грн.

За результатами вказаної перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.07.2011 року № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334, яким відмовлено позивачеві у наданні бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 28785156 грн. за березень 2011 року.

Дане податкове повідомлення-рішення є предметом спору в даній справі.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб”єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 зазначеного Кодексу, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов”язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб”єкта владних повноважень обов”язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вбачається із матеріалів справи, ВАТ “Азовзагальмаш” надав до СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку декларацією з ПДВ за березень 2011 р., в якій задекларував залишок відємного значення попереднього податкового періоду, за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду та визначив у сумі 28785156 грн.

При цьому, СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку були враховані порушення, зазначені в акті перевірки від 04.07.2011р. № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334 щодо завищення відємного значення за лютий 2011р. на суму різниці між сумою податкового зобовязання та податкового кредиту за лютий 2011р. та зроблено висновок про неможливість підтвердження факту оплати позивачем у попередньому податковому періоді (лютий 2011 р.) сум ПДВ у складі вартості придбаних товарів (послуг) постачальникам таких товарів.

В акті зазначено, що в платіжних дорученнях, наданих позивачем, не вказано за яку саме поставку придбаної продукції (період придбання) здійснювалась оплата.

При цьому податковий орган посилається на п. 3.8 “Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті”, затвердженої постановою НБУ від 21.01.2004 р. № 22, згідно якого реквізит “призначення платежу” платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу.

Оскільки в платіжних документах зазначені лише договори, по яким відбувалась поставка, то податківці дійшли до висновку щодо неможливості встановити факт сплати саме тієї частини відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів у попередніх податкових періодах постачальникам цих товарів.

Із зазначеним висновком суд не може погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до п. 200.1. та 200.3. ст. 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті до Державного бюджету України або бюджетне відшкодування визначається як різниця між сумою податкового зобовязання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1. цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

Підпунктом а) п. 200.4. ст. 200 ПК України встановлено, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1. цієї статті, має відємне значення, то: - бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобовязання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг.

Аналізом наданих позивачем документів, зокрема податкових накладних, встановлено, що позивачем правомірно був сформований податковий кредит в лютому 2011р. та визначена відємна різниця між сумою податкового зобовязання та податковим кредитом за лютий 2011р.

За даними податкової декларації за березень 2011р. сума податкового зобовязання склала 183771034 грн., сума податкового кредиту 181887304 грн., різниця між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного (звітного) періоду має позитивне значення, яке визначене у сумі 1 883730 грн., залишок відємного значення попереднього звітного періоду, що включається до складу податкового кредиту поточного (звітного) періоду визначений в сумі 30674611 грн., сума бюджетного відшкодування (рядок 3 розрахунку суми бюджетного відшкодування) задекларована у сумі 28785156 грн.

Перелік платіжних документів наведених у реєстрах в підтвердження сплати ПДВ у складі вартості придбаних в попередньому звітному періоді (лютий 2011р. ) наведений в реєстрі платіжних доручень до декларації з ПДВ за березень 2011р. в розрізі контрагентів, податкових накладних, отриманих в лютому 2011р., за якими суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту лютого 2011р, позивачем надані до суду.

В матеріалах справи також наявні видаткові та відповідно податкові накладні в підтвердження правильності формування податкового кредиту. Факт правильності формування податкового кредиту також підтверджується договорами, рахунками-фактурами, специфікаціями, платіжними дорученнями, актами приймання-передачі.

Дослідження в судовому засіданні платіжних доручень, що включені до зазначеного реєстру, свідчить про те, що вони оформлені належним чином, прийняті банком до виконання і здійснено перерахування визначених в них сум постачальникам товарів.

Посилання відповідача на те, що в платіжних документах в рядку “призначення платежу” не зазначені всі необхідні дані, за якими можливо було б встановити факт сплати саме тієї частини відємного значення ПДВ за лютий 2011 р., не приймається судом, оскільки сплачені по ним суми відповідають сумам, визначеним в податкових накладних, отриманих позивачем в лютому 2011р. і за якими був сформований податковий кредит, який вплинув на формування у позивача відємного значення, перенесеного в декларацію за березень 2011р., підтверджуються наданими позивачем первинними документами, зокрема, рахунками-фактурами, видатковими та податковими накладними.

Наявність господарських правовідносин між позивачем і контрагентами повязаних з придбанням товарів (послуг) підтверджується договорами, додатковими угодами та специфікаціями до них.

Суд погоджується з доводами позивача відносно того, що ПК України не передбачає певних вимог до інформації, яка повинна бути зазначена в платіжному дорученні в рядку “призначення платежу”, щодо сплати постачальникам вартості товарів. Основна вимога в цій частині це наявність оригіналів платіжних доручень в підтвердження такої сплати.

Суд вважає, що відповідач за наявності у позивача всіх документів як первинного бухгалтерського обліку так і податкового обліку міг перевірити відповідність сплачених сум ПДВ, які вплинули на визначення суми бюджетного відшкодування ПДВ з бюджету.

Суд також не приймає посилання відповідача на безпідставність віднесення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість в лютому 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «ФОРСАЖ АЗОВ» у розмріі 11520,00 грн., ТОВ «СІТАТ» у розмірі 306250,00 грн., ТОВ «Медіум плюс» у розмірі 14593,26 грн. та ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ» у розмірі 119709,50 грн.

Сума податку на додану вартість, що була включена позивачем до декларації за березень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «ЮНІ ТРЕЙД КОМПАНІ» не увійшла до суми визначеної в оспорюваному податковому повідомленні-рішенні, у звязку з чим суд не досліджував обставини, щодо цього контрагенту.

В судовому засіданні представник відповідача не спростував вказані обставини.

Як вбачається з акту перевірки ВАТ „Азовзагальмаш” від 04.07.2011р. № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334, відповідачем зроблено висновок, щодо нікчемності правочинів укладених позивачем з ТОВ «ФОРСАЖ АЗОВ», ТОВ «СІТАТ», ТОВ «Медіум плюс».

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд враховує, що відповідач під час кваліфікації зазначених вище спірних правочинів як нікчемних обґрунтував свою позицію виключно з посиланням на неможливість проведення позапланової документальної перевірки у звязку з ненаданням підприємством контрагентом підтверджуючих документів та не підтвердженням поставки товару по ланцюгу. Тому податкові органи, які проводили ці позапланові перевірки зробили висновок, що відсутні необхідні умови для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг).

Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами те, що первинні документи, що містяться у матеріалах справи, є такими, що не відповідають дійсності, тобто, що поставка товару у комерційному відношенні не здійснювалася та те, що договір укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Суд враховує також, що для підтвердження права платника податку на формування податкового кредиту з податку на додану вартість достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання. Крім того, факт виконання договорів з зазначеними контрагентами підтверджується необхідними первинними документами, що наявними в матеріалах справи.

З огляду на викладене, доводи відповідача про нікчемність правочинів з ТОВ „Медіум-плюс”, ТОВ «ФОРСАЖ АЗОВ», ТОВ «СІТАТ», не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.

Тобто, наведені поставки товару забезпечують господарську діяльність позивача по реалізації продукції, внаслідок якої він отримує дохід.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” визначено, що первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобовязань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обовязкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, згідно з пунктом 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 187.1. ст. 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

При цьому, відповідно до пункту 198.3. статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1. статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пункт 200.1. ст. 200 ПК України визначає, що Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.1. ст. 201 ПК України передбачено, що платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору.

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Згідно зі статтею 3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення обєкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідачем не надано до суду жодного доказу щодо притягнення посадових осіб платника податків до кримінальної відповідальності у звязку зі здійсненням операцій, що визначені таким платником, як підстава для одержання права на податковий кредит, тобто щодо встановлення умислу в діях посадових осіб позивача.

Вищевикладене, на думку суду, спростовує доводи відповідача про те, що вказані правочини фактично не надавалися.

Висновок відповідача про нікчемність операцій зроблено без використання відповідачем наданих законодавством повноважень щодо встановлення субєктивної сторони намірів сторін, тобто умислу.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При цьому в податкових відносинах не може застосовуватися стаття 204 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно з статтею 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Аналіз наданих документів та договорів, контрактів свідчить про виконання договірних зобовязань з поставки товару у комерційному відношенні, а тому висновок відповідача про порушення позивачем статей 187, 198, 200, 201 Податкового кодексу України є неправомірним.

Суд враховує, що наявність податкової накладної є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Від встановлення цієї обставини залежить оцінка податкових накладних як правової підстави для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Разом із тим, заявляючи вимогу про визнання протиправним спірного податкового повідомлення-рішення, позивачем не враховано, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправним рішення субєкта владних повноважень і про скасування або визнання його нечинним. Наслідком висновку про протиправність рішення субєкта владних повноважень є його скасування. Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним) рішення субєкту владних повноважень виключає вимогу про скасування цього ж рішення, оскільки правові наслідки застосування обох згаданих вимог в даному випадку співпадають.

Враховуючи викладене, а також те, що приписами ст. 55 Податкового кодексу України передбачено можливість скасування податкових повідомлень-рішень податкового органу, з урахуванням також приписів статті 11 КАС України, для повного захисту прав позивача, суд задовольняє позовні вимоги шляхом скасування податкового повідомлення-рішення від 04.07.2011р. № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334.

На підставі ст. 94 КАС України, суд присуджує до стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору, що документально підтверджені.

Керуючись ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку про визнання нечинним повідомлення-рішення задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку від 04.07.2011р. № 0000581311/26803/10/15-16-23/1-13504334.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 (одна) грн. 40 коп.

Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 12 вересня 2011 року.

Постанова виготовлена в повному обсязі 16 вересня 2011 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

< Список >

Суддя Галатіна О.О.