Постанова № 21410877, 20.12.2011, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

20.12.2011

копія

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2011 р. Справа № 2а/0470/15067/11

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Барановського Р. А. <Текст > розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ТОВ Експо - Центр "Метеор" до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська про скасування акту та рішення,, - ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська. Звернувшись до суду, позивач просить:

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська оформлене Актом про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №1557/23-2-17/31540744 від 23.05.2011 року.

Визнати недійсним рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська оформлене податковим повідомленням-рішенням №0000792301 від 08.06.2011 року.

Скасувати Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки №1557/23-2-17/31540744 від 23.05.2011 року складений Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська.

Скасувати Податкове повідомлення-рішення №0000792301 від 08.06.2011 року складене Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

В період з 16.05.2011 року по 23.05.2011 року Державною податковою інспекцією у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська (надалі - податковий орган, Відповідач) проводилася позапланова невиїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Експо-Центр "Метеор" (надалі - Позивач) з питань підтвердження господарських відносин із платником податків Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансавтолюкс» (код за ЄДРПОУ 36726403) за грудень 2010 року.

За результатами перевірки було складено Акт про результати документальної позапланової невиїзної перевірки № 1557/23-2-17/31540744 від 23.05.2011 року.

На підставі зазначеного Акту податковим органом прийнято Податкове повідомлення-рішення №0000792301 від 08.06.2011 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем податок на додану вартість вироблених в України товарів на загальну суму 9262,50 гривень (основний платіж 7410 гривень, штрафних санкцій 1852,50 гривень).

Виходячи з положень оскаржуваного акту перевірки, порушення чинного законодавства пов'язано з тим, що Договір укладений між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансавтолюкс» № 2010-1208 від 08.12.2010 року щодо надання послуг є нікчемним в силу припису закону, нібито цей правочин порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, вчинений удавано з метою ухилення від сплати податків третіми особами, в результаті чого в порушення положень Податкового кодексу України, Позивачем було занижено податок на додану вартість за грудень 2010 року на суму 7410 гривень.

Податковий орган в оскаржуваному акті посилається на недоведеність фактичного отримання послуг на підставі вказаного правочину від ТОВ «Трансавтолюкс» та на укладанні такої угоди без мети настання реальних наслідків, у зв'язку з чим така угода є нікчемною, а податковий кредит недійсним.

Податковим органом, зроблено висновок, що зазначене підприємство ТОВ «Трансавтолюкс» не має достатніх трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, що унеможливлює здійснення господарської діяльності.

На підставі цього, керуючись ч.1, 5 ст. 203, ч. 1, 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, податковим органом в оскаржуваному акті перевірки робиться висновок про нікчемність Договору №2010-1208 від 08.12.2010 року, укладеного між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Трансавтолюкс» щодо виконання робіт з облаштування виставкових експозицій, у зв'язку з порушенням публічного порядку, суперечності його інтересам держави та суспільства.

Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Цивільний кодекс України встановлює, що нікчемними є правочини: у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину (ч.1 ст.219, ч.1 ст.220 ЦК); у разі відсутності схвалення правочину який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності (ч.2 ст.221 ЦК); правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування (ч.1 ст.224 ЦК); у разі відсутності схвалення опікуном, правочину, який вчинено недієздатною фізичною особою (ч.1 ст.226 ЦК); а також в інших випадках передбачених ч. 1 ст. 27, ч. 3 ст. 121, ч. 6 ст.126, ч.3 ст. 247, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 547, ч. 3 ст. 586, ч. 3 ст. 614, ч. 6 ст. 633, ч. 2 ст. 661, ч. 4 ст. 698, ч. 3 ст.719, ч. 4 ст. 720, ч. 1 ст. 739 та іншими статтями ЦК України.

Жодну з цих підстав не може бути застосовано до угоди укладеної Позивачем з ТОВ «Трансавтолюкс».

Чинне законодавство розмежовує види недійсності правочинів: нікчемні - якщо їх недійсність встановлена законом та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Як відомо, згідно з ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Вичерпний перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, зокрема: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06.11.2009 року за № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив (пункт 18 постанови), що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).

Позивач стверджує, що вказаний договір з ТОВ «Трансавтолюкс» було ним укладено без мети порушити публічний порядок та вочевидь не всупереч моральним засадам суспільства.

Статтею 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства не визначено, як нікчемне, а віднесено до оспорюваних з відповідними правовими наслідками, передбаченими ст. 208 ГК України з урахуванням вини сторін у недійсному зобов'язані.

Аналізуючи наведені норми, є правомірним висновок, що відповідно до презумпції правомірності правочину, укладений між Позивачем та його контрагентом правочин є чинним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину.

Відповідач, зробивши висновок в оскаржуваному рішенні про нікчемність правочину, не міг керуватися, лише припущеннями щодо нікчемності укладеного договору, його позиція про те, що цей правочин очевидно суперечить інтересам держави, не підкріплена належними доказами чи рішеннями суду про визнання його таким.

Навпроти, в оскаржуваному акті перевірки встановлено факт отримання, на підставі відповідних накладних, та оплати, на підставі відповідних банківських виписок, послуг що були предметом укладеного між Позивачем та вказаним підприємством договору про надання послуг. На момент проведення перевірки, вироком суду не встановлено нікчемність чи недійсність вказаної угоди, не встановлено того, що первинні документи, складені між Позивачем та його контрагентом є підробленими, не встановлено і того, що господарська діяльність між цими суб'єктами не здійснювалась. Правочин між Позивачем та ТОВ «Трансавтолюкс» відповідає вимогам чинного законодавства, при його укладенні сторонами було досягнуто згоди з усіх суттєвих умов, предметом правочину є послуги, що не обмежені в цивільному обороті, правочин реально сторонами було виконано - послуги надано, грошові кошти сплачено.

В акті перевірки відсутні докази протилежного.

Відповідач вказуючи в оскаржуваному акті висновок про те, що вчинений правочин було вчинено, нібито, без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, не надав належної оцінки тому, що такі правочини, відповідно до порядку встановленому чинним законодавством, можуть характеризуватися як фіктивні (ст. 234 ЦК України). В такому випадку, за загальним правилом, фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних, вони є оспорюваними та їх недійсність має визнаватись рішенням суду.

Крім того, керуючись приписами ч. 2 ст. 1 ЦК України, згідно якої цивільне законодавство не застосовується до податкових, бюджетних відносин та до майнових відносин, заснованих на адміністративному та іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, застосування норм цивільного законодавства як підстави для нарахування податкових санкцій є необґрунтованим.

Самі лише твердження Відповідача про відсутність у контрагента позивача достатніх трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, про що йдеться у оскаржуваному рішенні, не може бути безумовною підставою для висновку про визнання укладеної угоди нікчемною.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-ХІХ/ (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації") для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, підставою для ведення бухгалтерського та податкового обліку господарських операції є первинні документи, які повинні відповідати законодавчо встановленим вимогам.

Вказаним вимогам повністю відповідають надані Позивачем до перевірки податковим органом податкові накладні, акти виконаних робіт, договір, банківські виписки, рахунки. Відтак, вказані первинні документи є достатньою підставою для відображення здійсненної господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку.

Актом перевірки встановлено та не оспорюється подактовим органом, що між Позивачем як замовником та ТОВ «Трансавтолюкс» як виконавцем було укладено договір на виконання робіт. Договором встановлено, що по завершенню робіт виконавець та замовник укладають акт здачі-приймання виконаних робіт. Договором не передбачено обовязкового укладання інших документів на підтвердження виконання послуг, що повністю відповідає волевиявленню сторін, які є вільними у виборі форми підтвердження факту передачі послуг за договором.

Оскаржуваним актом перевірки встановлено, що Позивачем було сплачено на адресу ТОВ «Трансавтолюкс» грошові кошти, на виконання укладеного договору, укладено акти приймання-передачі виконаних робіт, складено та передано відповдіні податкові накладні. Тобто відбулося фактичне виконання сторонами укладеного договору та складено на підтвердження цього документи попередньо погоджені сторонами та передбачені укладеним договором.

Статтею 198 Податкового кодексу України (ПКУ) встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а)придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б)придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в)отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г)ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до статті 198.2. ПКУ, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до етапі 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже із положень зазначених норм Закону вбачається, що формування податкового кредиту допускається за умови підтвердження відповідних сум належним чином оформленими документами. Такими документами Закон визначає документи що підтверджують факт списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг (наприклад банківські виписки) та податкові накладні, що оформлені належним чином.

Закон не ставить в залежність від правомірності чи неправомірності господарської діяльності продавця товару (послуги), можливість та право формування податкового кредиту покупцем товару (послуги) у випадку його придбання у такого продавця.

Враховуючи те, що податок на додану вартість, сплачений (нарахований) Позивачем у зв'язку з придбанням послуги у ТОВ «Трансавтолюкс» з метою її використання у власній господарській діяльності, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, Позивач цілком правомірно на підставі банківських виписок та податкових накладних, керуючись положеннями чинного законодавства включив його до складу свого податкового кредиту.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

При цьому правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу у однієї або у обох сторін та від виконання угоди однією чи обома сторонами.

Однак, для норми ст. 207 Господарського кодексу України характерними є такі ознаки як вчинення дій, що об'єктивно призводять до порушення інтересів держави і суспільства в цілому, а тому в даному випадку повинно бути наявним порушення вимог саме норм законів та нормативних актів, які визначають соціально-економічні основи держави і суспільства; наявність суб'єктивного наміру сторін порушити вимоги закону, оскільки такі угоди укладаються з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому для визнання недійсними цих угод необхідно встановити вину сторін у формі умислу при укладенні угоди; факт наявності суб'єктивного чинника може мати місце з боку посадових осіб підприємства, а не з боку самої юридичної особи, а тому суб'єктивний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом та підтверджений законодавчо визначеними засобами доказування.

Податковим органом при проведенні перевірки та складанні оскаржуваного акту перевірки не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що факт ухилення від сплати податків та укладання нікчемної угоди Позивачем встановлений рішенням суду, що набрало законної сили.

Податковим органом було вказано неправомірний висновок лише на підставі дослідження акту перевірки ТОВ «Трансавтолюкс» в якому є посилання на відсутність товариства за місцем реєстрації, не достатності трудових та матеріальних ресурсів.

В той же час, цей акт не встановлює наявності протиправного умислу у діях Позивача не сплачувати податки при укладанні вказаної угоди, так само, не доведено умислу у позивача, чи у його контрагентів, на укладення цієї угоди з метою приховування від оподаткування доходів.

Окрім іншого, за даними Державного підприємства «Інформаційно-ресурсний центр», що є у вільному доступі в мережі Інтернет, відносно ТОВ «Трансавтолюкс» (36726403), останньою реєстраційною дією від 05.05.2011 року, було підтверджено відомості про юридичну особі.

Податковим органом при проведенні перевірки було протиправно вказано висновок про умисне укладання Позивачем нібито нікчемної угоди лише на підставі можливої протиправної поведінки третьої особи - ТОВ «Трансавтолюкс», при цьому не враховано факт повного та реального виконання Позивачем своїх зобовязань та реалізації своїх прав за укладеними договорами купівлі-продажу.

Законодавством не покладено обовязок на Позивача та не надано відповідної правомочності щодо здійснення перевірки правомірності діяльності юридичних осіб - контрагентів юридичної особи позивача.

В той же час, податковий орган в оскаржуваному акті перевірки встановлює факт, що отримана послуга Позивачем була сплачена в повному обсязі, про що свідчить надання до перевірки відповідних банківських документів та накладних. Також операції за вказаними угодами відображені Позивачем в бухгалтерському та податковому обліку, про що не заперечує податковий орган в акті перевірки.

Таким чином, податковим органом при проведенні перевірки та складанні оскаржуваного акту перевірки та податкового повідомлення-рішення, не було доведено обставин, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладання вказаного договору і чи була вона спрямована на приховування від оподаткування доходів.

Вказаний договір між Позивачем та ТОВ «Трансавтолюкс» є дійсним та його укладання і виконання сторонами мало на меті настання реальних наслідків, про які сторони попередньо домовились, оскільки вказана угода та обставини її виконання вже були предметом розгляду господарського суду Дніпропетровської області по справі №33/5005/7730/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Експо-Центр "Метеор" до ТОВ «Трансавтолюкс» про стягнення завданих збитків.

Незважаючи на те, що в задоволенні позову було відмовлено, однак судовим рішенням від 30.08.2011 року по вказаній справі, судом було встановлено факт укладання вказаного договору між Товариством з обмеженою відповідальністю Експо-Центр "Метеор" до ТОВ «Трансавтолюкс»; факт підписання, на виконання укладеного договору, Акту прийому-здачі виконаних робіт, яким сторони обумовили відсутність претензій один до одного.

Господарський суд Дніпропетровської області по вказаній справі, досліджуючи та надаючи відповідну правову оцінку вказаному договору укладеному між Позивачем та ТОВ «Трансавтолюкс», не знайшов підстав нікчемності чи недійсності цього правочину, а навпаки зауважив на тому, що укладені на його виконання первинні документи мають юридичну силу, оскільки на їх підставі було прийнято рішення суду, котре на сьогодні є чинним.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач заперечення на адміністративний позов до суду не надав.

З огляду на викладене повідомлення-рішення відповідача №0000792301 від 08.06.2011 року є протиправним. Тому, зважаючи також на те, що акт перевірки не є рішенням, що може бути оскаржено в порядку адміністративного судочинства, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі міста Дніпропетровська № 0000792301 від 08.06.2011 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили та може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, предбачені статтями 186 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис)

< Список >

Постанова не набрала законної сили 12.12.2011

Суддя Р.А. БарановськийР.А. Барановський

< Текст >