Постанова № 21404152, 14.12.2010, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

14 грудня 2010 р. 15:39 Справа №2а-13419/10/7/0170 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Силантьєвої О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Південна цукрова компанія" <Список ><Позивач в особі >

до Державної податкової інспекції в м. Сімферополі АР Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1,

від відповідача представники за довіреністю ОСОБА_2,

Обставини справи: позивач звернувся до суду та просить визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі № 0012261502 / 0 від 25 серпня 2010р. та № 0016471502 / 0 від 08 жовтня 2010р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при проведенні перевірки, на підставі якої прийняті оскаржуване податкове повідомлення рішення, відповідач дійшов неправильних висновків щодо господарської діяльності позивача з контрагентами ТОВ «АПК Улан» і ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» та формування з цих підстав податкового кредиту з податку на додану вартість.

Позивач вважає, що при проведенні перевірки відповідачем не враховані положення діючого законодавства та необґрунтовано зроблені висновки про укладення угод між позивачем та контрагентами з метою ухилення від сплати податків, в результаті чого зроблені неправомірні висновки про нікчемність правочину та, як наслідок, неправомірно вказано на порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідач проти позову заперечує, просить відмовити у задоволенні позовних вимог, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки оскаржувані рішення прийняті ним на підставі встановлених перевіркою порушень з боку позивача норм Закону України «Про податок на додану вартість», обґрунтовано та з додержанням вимог чинного законодавства. Правова позиція викладена відповідачем у письмових запереченнях на адміністративний позов (т.2 а.с.14-17).

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Сімферополі Автономної Республіки Крим була проведена документальна невиїзна перевірка Приватного підприємства «Південна цукрова компанія», про що складено акт № 10838/15-2/36693457 від 13.08.2010р. «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Південна цукрова компанія », ЄДРПОУ 36693457 з питань повноти нарахування податку на додану вартість за травень 2010 року і червень 2010р. по взаємовідносинах з ТОВ «АПК« Улан » ЄДРПОУ 36371820» (т.1 а.с.25-33) (далі за текстом Акт перевірки № 10838/15-2/36693457).

За результатом проведення відповідачем перевірки ПП «Південна цукрова компанія» з питань повноти нарахування податку на додану вартість за липень 2010р. по взаємовідносинах з ТОВ «АПК «Улан» ЄДРПОУ 36371820», ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» ЄДРПОУ 36289788 був складений акт № 13839/15-2/36693457 від 27.09.2010р. (т.1 а.с.50-57) (далі за текстом - акт перевірки № 13839/15-2/36693457).

На підставі акту перевірки № 10838/15-2/36693457 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0012261502/0 від 25 серпня 2010р. (т.1 а.с.39), яким визначено суму податкового зобов'язання ПП «Південна цукрова компанія» з податку на додану вартість на загальну суму 1198142,30 гривень, з них за основним платежем 950930,00 грн., по штрафних санкцій 247212,30 гривень.

На підставі акту перевірки №13839/15-2/36693457 відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0016471502/0 від 08.10.2010р. (т.1 а.с.64), яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 923744,00 гривень, з них за основним платежем 710572,00 грн., по штрафних санкцій 213172,30 гривень.

Позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до висновків акту перевірки № 10838/15-2/36693457 відповідачем було встановлено порушення позивачем п.п. 7.5.1 та п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з ПДВ за травень червень 2010р. у сумі 950930грн., що призвело до заниження податкового зобовязання суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до спати в бюджет у травні 2010р. у сумі 570263грн. та у червні 2010р. у сумі 380667,00грн.

В Акті перевірки № 10838/15-2/36693457 зазначено, що за даними дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване зіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» було виявлено розбіжність задекларованих сум ПДВ з контрагентами ТОВ «АПК« Улан», який у свою чергу не включив у податкові зобов'язання ПП« Південна цукрова компанія» з податку на додану вартість за травень і червень 2010 року.

Як встановлено вказаним актом ТОВ «АПК« Улан» не сплатило і не могло сплатити до бюджету податки по податкових деклараціях за травень 2010р. та за червень 2010р., в яких необхідно було задекларувати податкові зобовязання по контрагенту ПП «Південна цукрова компанія» у сумі 570263,33грн. та 380666,67грн., так як ТОВ «АПК« Улан» не задекларовано вказані суми.

Виходячи з вказаного відповідач, керуючись нормами Цивільного кодексу України, зробив висновки про те, що від укладання та виконання угод між позивачем та ТОВ «АПК Улан» інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету податків, угоди між позивачем та його контрагентом були укладені з метою ухилення від сплати обовязкових податків, що суперечить інтересам держави та суспільства. Відповідач вказує на нікчемність укладених правочинів, як таких, що суперечать моральним засадам суспільства.

Актом перевірки також встановлено, що на момент складання податкової накладної ТОВ «АПК Улан» не звітувало, але виписувало податкові накладні, тобто вчиняло дії, направлені на ухилення від сплати податків.

Відповідно до висновків акту перевірки № 13839/15-2/36693457 відповідачем було встановлено порушення позивачем п.п. 7.5.1 та п. 7.2.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», завищено податковий кредит з ПДВ за липень 2010р. у сумі 710572грн., що призвело до заниження податкового зобовязання суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню до спати в бюджет у липні 2010р. у сумі 710572грн.

В Акті перевірки №13839/15-2/36693457 зазначено, що за даними дослідного програмного забезпечення «Автоматизоване зіставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» виявлено розбіжність задекларованих сум ПДВ з контрагентами ТОВ «АПК« Улан», ТОВ «Торговий дім «Строймаркет», які у свою чергу не включили у податкові зобов'язання з податку на додану вартість за липень 2010 року: ТОВ «АПК« Улан» 690571,66грн., ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» 20000грн.

В акті №13839/15-2/36693457 вказано, що даними підприємствами до ДПІ, в яких вони стоять на податковому обліку не надані податкові декларації з ПДВ, або не визнані як податкові декларації по встановлених порушеннях, у яких необхідно було задекларувати податкові зобовязання по контрагенту ПП «Південна цукрова компанія» у сумі 710571,6грн. відповідно за липень 2010р.

Як встановлено вказаним актом контрагенти позивача не сплатили і не могли сплатити до бюджету податки, так як податкова декларація з ПДВ за липень 2010р. не надана до ОДПС (або надана з помилками), а разом з тим ПП «Південна цукрова компанія», на підставі отриманих від імені таких контрагентів податкових накладних, включив до складу свого податкового кредиту відповідні суми ПДВ.

В акті перевірки №13839/15-2/36693457, відповідач, аналогічно з актом перевірки 10838/15-2/36693457, в обґрунтування встановленого порушення, керуючись нормами Цивільного кодексу України, зробив висновки про те, що від укладання та виконання таких угод інтересам держави та суспільства завдаються збитки у вигляді ненадходження до державного бюджету податків, угоди між позивачем та його контрагентом були укладені з метою ухилення від сплати обовязкових податків, що суперечить інтересам держави та суспільства. Також відповідач вказав на нікчемність укладених правочинів, як таких, що суперечать моральних засадам суспільства.

В акті перевірки №13839/15-2/36693457 відповідач відобразив податкові накладні, виписані вказаними контрагентами на суму податкового кредиту сформованого позивачем.

Оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «АПК Улан» (продавець) 01.12.2009р. був укладений договір купівлі цукру піску. За умовами договору, ціна на товар та його кількість визначається за домовленістю сторін на кожну партію товару окремо та фіксується у відвантажувальних та інших фінансових документах. Також договором встановлено, що покупець здійснює 100% попердню оплату товару згідно до виставлених рахунків, якщо інше не оговорено договором (т.1 а.с.71).

Відповідно до матеріалів справи, між позивачем (покупець) та ТОВ «Торговий Дім «Строймаркет» (продавець) 01.05.2010р. був укладений договір купівлі цукру піску. За умовами договору, загальна вартість товару, порядок розрахунків за товар вказуються у додатках окремо на кожну партію товару, що постачається.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «Торговий Дім «Строймаркет» та ТОВ «АПК Улан» були виписані податкові накладні (т.1 а.с.77,79,79-81,83,85,87-90, 96-102,107-109,115-131, 134), на суму податкового кредиту з ПДВ, завищення якої позивачем встановлено актами перевірки.

Про поставку товару позивачу свідчать виписані постачальниками видаткові накладні (т. 1 а.с.76,78,82,84,86,94-95,110-114,132-133).

Згідно до наданих до матеріалів справи накладних (т.1 а.с.1-7) вбачається відвантаження товару ТОВ «АПК Улан» та отримання його ПП «Південна цукрова компанія» і здійснення перевезення товару (вантажу) залізничним транспортом.

Проведення розрахунків за поставлений товар підтверджується виписками банку (т.1 а.с.135-201).

Згідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 р. за N 168/704) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4. вказаного положення встановлено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п. 2.7. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Факт нескладання контрагентами позивача податкових накладених не встановлений актами перевірки, а навпаки в актах вказано на то, що податкові накладені виписувалися контрагентами та направлялися позивачу.

В акті перевірки відсутні посилання, а з боку відповідача у порядку ч. 2 ст. 71 КАС України не надано доказів допущення порушень при складенні вказаних податкових накладних.

З урахуванням вказаних норм, виписані контрагентами податкові накладні необхідно вважати первинними документами.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення є Закон України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до положень п. 1.7. ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно до положень абзацу 1 п.п. 7.2.6. п.7.2. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» 7.4.1. податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Даною нормою також встановлено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до положень п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно до положень п.п. 7.4.5 п.7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Викладена норма закону свідчить про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Виходячи з положень вказаних норм закону, суд, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних контрагентами, приходить до висновку про те, що позивачем правомірно здійснювалося формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Таким чином, позивачем під час формування податкового кредиту було дотримано положення Закону України «Про податок на додану вартість».

Щодо висновків відповідача про порушення позивачем Закону України «Про податок на додану вартість» з підстав встановлення під час перевірки проведення позивачем та контрагентами операцій спрямованих на незаконне заволодіння майном держави, без мети реального настання правових наслідків, а також висновків про нікчемність правочинів суд зазначає наступне.

З акту перевірки, вбачається, що контрагенти позивача ТОВ «АПК Улан» та ТОВ «Торговий дім «Строймаркет» зареєстровані в єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (т.1 а.с.27, 52) за ЄДРПОУ 36371820 та ЄДРПОУ 36289768 відповідно.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до положень ст.80 Цивільного Кодексу України (далі ЦК України) юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем в суді.

З вказаних норм вбачається, що зареєстрований у ЄДРПОУ контрагент позивача є юридичною особою, наділений цивільною правоздатністю і дієздатністю, має, відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ч. 2 ст.71 КАС України відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказані підприємства на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у звязку з чим не було наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п.4 ст.70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005р. №327 затверджений Порядок, оформлення результатів невиїзних документальних перевірок, виїзних планових і позапланових перевірок по питаннях дотримання податкового, валютного і іншого законодавства (далі - Порядок).

Відповідно до п. 1.1. Порядку, цей Порядок розроблено відповідно до вимог Закону України "Про державну податкову службу в Україні" для застосування посадовими особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, суб'єктами господарювання - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами (далі - суб'єкти господарювання).

Пунктом 1.2. Порядку встановлено, що невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Пунктом 1.3 Порядку встановлено, що за результатами проведення невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання оформляється акт, а в разі відсутності порушень податкового, валютного та іншого законодавства - довідка.

Акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Пункт 1.7 Порядку встановлює, що факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Підпункт 2.2.11. вказаного порядку встановлює, що загальні положення акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок повинні містити такі дані, як інформація про документи, які використані при даній перевірці, згруповані за типами (вказати період охоплення їх перевіркою та метод - суцільний, вибірковий).

Пунктом 2.3.2. Порядку встановлено, що описова частина акта невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок складається таким чином, що за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно, зокрема:

висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю;

зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку (навести кореспонденцію рахунків операцій), та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів.

Пунктом 2.3.4. Порядку встановлено, що 2.3.4. не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів.

З положень вказаних норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, в звязку з чим діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок, якого податкові органи повинні дотримуватися.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності правочинам, при цьому акти перевірки взагалі не містять жодних даних про укладені між позивачем та контрагентами договори та їх оцінку.

Вказане свідчить про те, що відповідач зробив висновки про нікчемність правочину без фактичного дослідження договорів або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними.

Слід також вказати, що Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000р. N644 затверджено Правила оформлення перевізних документів.

Відповідно до пункту 1.1. вказаних правил, на кожне відправлення вантажу відправник повинен подати станції навантаження накладну (комплект перевізних документів). Форми бланків перевізних документів, затверджені наказом Мінтрансу від 19.11.98р. N 460 «Про затвердження бланків перевізних документів».

Накладна є складовою частиною комплекту перевізних документів, до якого, крім неї, входять: дорожня відомість, корінець дорожньої відомості та квитанція про приймання вантажу. Бланки цих документів видаються вантажовідправникам за плату згідно з тарифом.

Пунктом 1.2. даних Правил встановлено, що накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна разом з дорожньою відомістю супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу. Квитанція про приймання вантажу до перевезення видається відправнику. Усі ці документи (надалі - перевізний документ) заповнюються на друкарській машинці або іншим друкованим способом.

На кожну відправку вантажу відправник надає станції відправлення накладну (комплект перевізних документів) у паперовому або електронному вигляді (із застосуванням електронного цифрового підпису).

Пунктом 1.3. встановлено, що перевізний документ поєднує звичайну інформацію з кодованою інформацією; місця для кодування у ньому обведені жирними рамками.

Усі відомості, передбачені формою бланка перевізного документа, повинні бути внесені відправником до відповідних граф. Виправлення не допускаються; у разі зміни відомостей, унесених до перевізного документа, відправник зобов'язаний заповнити новий перевізний документ. Зміни й доповнення, які вносяться у перевізні документи залізницею, засвідчуються підписом відповідального працівника і штемпелем станції.

З положень вказаних норм вбачається, що накладні є супровідним документом при перевезенні вантажу.

Як було вказано вище контрагентами оформлені накладні, які, відповідно до вказаних норм, вказують на фактичну поставку товарів позивачу.

Вказане свідчать про реальне постачання товару позивачу на виконання зобовязань контрагента по укладеним між позивачем та контрагентам договорам.

Суд критично оцінює посилання відповідача в актах перевірки на обґрунтування встановлених порушень формування позивачем податкового кредиту з ПДВ відсутністю звітування контрагентів позивача до ДПІ, також через невизнання звітності, як податкової звітності, а також посилання на відсутність декларування контрагентами позивача податкових зобовязань внаслідок проведених з позивачем операцій, оскільки між цими обставинами та встановленими діючим законодавством підставами для формування податкового кредиту з ПДВ немає причинного звязку, оскільки не визнання податкової звітності або ненадання її до контролюючого органу не може прямо вказувати на відсутність господарських операцій.

Необхідно також врахувати, що чинним законодавством позивач не зобов'язаний і не має права перевіряти відповідність законодавству установчих документів своїх контрагентів по операціях, правильність сплати ним податків, а також наміри контрагентів щодо здійснення діяльності.

Суд зазначає, що діючим законодавством на платника податку не покладений обовязок здійснювати при отриманні податкових накладних, та включенні на їх підставі сум ПДВ до податкового кредиту, контроль за наданням контрагентами до органів ДПІ податкової звітності або таких фактів, як визнання або невизнання ДПІ податкової звітності контрагентів, наявність або відсутність включення контрагентами сум ПДВ до податкових зобовязань, а також контролю за фактичним перерахуванням сум податку до бюджету. Невиконання продавцем платником ПДВ своїх зобов'язань по сплаті ПДВ до бюджету, неподачі податкової звітності або невірного відображення в ній показників, не є підставою для позбавлення покупця платника ПДВ права на включення до складу податкового кредиту ПДВ, нарахованого (сплаченого) у зв'язку з придбанням послуг у платника податку на підставі належним чином оформленої податкової накладної, якщо покупець виконав всі передбачені законом умови і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що матеріали справи свідчать про те, що висновки відповідача зроблені в актах перевірки про недійсність правочинів з підстав здійснення позивачем та контрагентами операцій без мети реального настання правових наслідків, укладення правочинів, що суперечать моральним засадам суспільства та порушують публічний порядок, спрямовані на заволодіння майном держави та про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість» в частині визначення сум, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту з ПДВ є необґрунтованими, в звязку з чим прийняті на їх підставі податкові повідомлення рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

З викладеного вище суд не приймає до уваги доводи відповідача по яких він просить відмовити у задоволенні позову.

Таким чином позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень підлягають задоволенню.

В судовому засіданні оголошена вступна і резолютивна частина постанови, постанова складена в повному обсязі 20.12.10р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі № 0012261502/0 від 25 серпня 2010р.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сімферополі № 0016471502/0 від 08 жовтня 2010р.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства «Південна цукрова компанія» (АР Крим, м. Сімферополь, пр. Кирова/вул. Набережна, 54/12, ЄДРПОУ 36693457) 3,40грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

<Текст >

Суддя <підпис >Маргарітов М.В.

<Текст >