Постанова № 21404041, 24.10.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

м. Сімферополь

24 жовтня 2011 р. 15:57 Справа №2а-10431/11/0170/7 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі

головуючого судді Маргарітова М.В., при секретарі Лотакові А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алуштаартсервіс" <Список ><Позивач в особі >

до Державної податкової інспекції у м. Алушта Автономної Республіки Крим <Список ><Відповідач в особі ><Текст >

про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення

за участю:

від позивача представник за довіреністю ОСОБА_1,

від відповідача представник за довіреністю ОСОБА_2

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю “Алуштаартсервіс” звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим та просить визнати нечинним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в м. Алушта АР Крим №0001262301 від 25.07.11р.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що податкове повідомлення-рішення прийнято відповідачем з порушенням норм діючого законодавства та підлягає скасуванню. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість висновків відповідача про порушення Закону України «Про податок на додану вартість» в частині відсутності підстав для формування податкового кредиту внаслідок відносин позивача з ТОВ «Електрощит - сервіс», з підстав встановлення перевіркою фактів відсутності контрагента за місцем знаходження, відсутності подачі контрагентом податкової звітності, несплатою податку до бюджету та встановлення нікчемності угод укладених позивачем з ТОВ «Електрощит - сервіс». Позивач вказує, що ним правомірно сформований податковий кредит з ПДВ, оскільки його формування відбувалося на підставі податкових накладних виписаних внаслідок взаємовідносин з контрагентом, а укладені з контрагентом угоди відповідають вимогам чинного законодавства та не є нікчемними.

Відповідач проти позову заперечує, просить у задоволенні позову відмовити, при цьому зазначає, що податкове повідомлення рішення прийнято ним правомірно, оскільки під час проведення перевірки позивача було встановлено порушення позивачем положень Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого був завищений податковий кредит з ПДВ на загальну суму 46833,33грн., що призвело до заниження суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету. В обґрунтування правової позиції відповідач надав письмові заперечення (а.с.76-78).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в м. Алушта АР Крим була проведена позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Алуштаартсервіс», за результатом якої був складений акт перевірки №820/23/33955461від 13.07.11р. з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.08р. по 31.03.11р.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення рішення №0001262301 від 25.07.11р. (а.с.30), яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 46833,33грн. та штрафні санкції на суму 11708,33грн.

Не погодившись з вказаним рішенням позивач оскаржив його до адміністративного суду.

Позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінюючи правомірність дій відповідача, суд керувався критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного субєкта.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно висновків акту перевірки, відповідачем було встановлено порушення позивачем п.1.4 ст. 1, п.п.7.4.1 та п.п. 7.4.5 п.7.4., п.п. 7.5.1. п.7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 46833,33грн., в тому числі по періодам: червень на 6000грн., липень на 13333,33грн., серпень на 27500,00грн., нарахованих на вартість послуг отриманих від ТОВ «Електрощит - сервіс» в звязку з не підтвердженням факту придбання послуг при здійсненні нікчемного правочину.

З акту перевірки вбачається, що таких висновків відповідач дійшов внаслідок оцінки інформації викладеної в акті перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова, яким зафіксовано результати перевірки контрагента позивача ТОВ «Електрощит - сервіс». Відповідачем, виходячи з даних акту перевірки ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Харкова, встановлено, що ТОВ «Електрощит - сервіс» відсутнє за юридичною адресою і його місцезнаходження та місцезнаходження посадових осіб не встановлено, 02.11.10р. у ЄДРПОУ внесено запис про банкрутство ТОВ «Електрощит - сервіс», загальна чисельність працюючих в ТОВ «Електрощит - сервіс» у 2010 році становить 1 особу, також встановлено неподання ТОВ «Електрощит - сервіс» декларацій з ПДВ за період з 01.05.10р. по 30.11.10р. Відповідачем в акті вказано, що ТОВ «Електрощит - сервіс» не могло здійснювати господарські операції через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у звязку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів. З урахуванням таких даних, відповідач, з посиланням на норми Цивільного кодексу України вказав в акті перевірки, що укладений між позивачем та ТОВ «Електрощит - сервіс» правочин має ознаки нікчемності та є нікчемним в силу закону, а податковий кредит, внаслідок проведення такої операції, сформований фіктивно, база і обєкт оподаткування ПДВ відсутні.

На час укладення позивачем з контрагентом ТОВ «Електрощит - сервіс» договорів та формування внаслідок цих операцій податкового кредиту з ПДВ був чинним Закон України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року N 168/97-ВР, який визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст. 3 вказаного Закону, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Пунктом 1.4. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що поставка товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатної поставки товарів (результатів робіт) та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або поставки майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу. Не належать до поставки операції з передачі товарів в межах договорів схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності (користування або розпорядження) на такі товари іншій особі. Поставка послуг - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг. Поставка послуг, зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Пунктами 1.6. ст. 1 зазначеного Закону встановлено, що податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 1.7 ст. 1 вказаного Закону встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

У пункті 4.1. ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлено, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обовязкових платежів), згідно з законами України з питань оподаткування.

Порядок обчислення та сплати податку визначений у ст.7 вказаного Закону.

Відповідно до п.п. 7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями.

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5. статті 5 вказаного Закону встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до положень п.п.7.2.1. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах утримувача; ж) ціну поставки без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п.п. 7.2.3. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п. 7.2.4. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Матеріали справи свідчать про те, що формування позивачем податкового кредиту відбулося внаслідок виконання укладених між ним та ТОВ «Електрощит - сервіс» договорів №1 від 01.06.10р., №2 від 01.07.10р., №3 від 01.08.10р. (а.с.38,42,74), предметом яких, виходячи з їх змісту, було надання замовнику (ТОВ «Алуштаартсервіс») виконавцем (ТОВ «Електрощит - сервіс») послуг із звукового та світлового оформлення кафе з літньою площадкою «Саунд», розташованого за адресою: м. Алушта, вул. Леніна 6.

У підтвердження виконання договору позивачем надані акти здачі приймання виконаних робіт: №ОУ-30/06-1 від 30.06.10р. на суму послуг з урахуванням ПДВ 36000грн. (а.с.39), №ОУ -30/07-1 від 30.07.10р. на суму послуг з урахуванням ПДВ 80000грн. (а.с.43), №ОУ-31/08-1 від 31.08.10р. на суму послуг з урахуванням ПДВ 165000грн. (а.с.48).

ТОВ «Електрощит - сервіс» позивачу були виписані податкові накладні: від 30.06.10р. №361 на загальну суму 36000грн., у т.ч. ПДВ 6000грн. (а.с.40); від 30.07.10р. №586 на загальну суму 80000грн., у т.ч. ПДВ 13333,33грн. (а.с.44); від 31.08.10р. №840 на загальну суму 165000грн., у т.ч. ПДВ 27500грн. (а.с.50).

Виходячи з положень Закону України «Про податок на додану вартість», фактично, вказані документи та отримані податкові накладні свідчать про виникнення у платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Поряд з цим суд зазначає, що статтею 9 Закону України «Про систему оподаткування» (який був чинний у період, що перевірявся відповідачем) встановлено, що платники податків і зборів (обов'язкових платежів) зобов'язані, зокрема, вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність і забезпечувати її зберігання у терміни, встановлені законами та подавати до державних податкових органів та інших державних органів відповідно до законів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи і відомості, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів (обов'язкових платежів).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Виходячи з аналізу норм вказаних законів суд зазначає, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як було вказано вище, п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Отже необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Суд, внаслідок дослідження обставин реальності виконання умов укладених між позивачем та контрагентом (ТОВ «Електрощит сервіс») угод та укладених на їх виконання документів, дійшов висновку про відсутність фактичного здійснення господарської операції, виходячи з наступного.

З укладених між позивачем та ТОВ «Електрощит сервіс» договорів №1 від 01.06.10р., №2 від 01.07.10р., №3 від 01.08.10р., які за змістом є ідентичними, вбачається, що у розділі 3 договорів вказані права та обовязки виконавця (ТОВ «Електрощит - сервіс»), а саме виконавець зобовязаний надати послуги із світлового та звукового оформлення кафе із літньою площадкою «Саунд», загальною площею 1500 м. кв. Виконавець зобовязується надавати послуги у відповідності із вимогами правил пожежної безпеки та вимог СНіП, не перевищувати рівня шуму більш ніж 72 дБа. Самостійно оплачувати розходи , повязані із наданими послугами. Надавати послуги у відповідності з режимом роботи закладу. Виконавець зобовязаний надавати послуги устаткуванням, що є технічно справним.

Слід відзначити, що із змісту договору не вбачається, що саме полягає у наданні послуг із світлового та звукового оформлення кафе із літньою площадкою «Саунд» та у чому полягають таки послуги.

З вказаного вбачається, що предметом названих договорів не є певний (конкретно визначений) обсяг послуг, що повинен бути виконаний виконавцем, а є загально визначена назва послуг.

Суд звертає увагу, що акти здачі приймання робіт: №ОУ-30/06-1 від 30.06.10р., №ОУ -30/07-1 від 30.07.10р., №ОУ-31/08-1 від 31.08.10р., які надані позивачем на підтвердження виконання договорів, не можуть вважатися первинними документами, що підтверджують виконання умов договорів та свідчить про реальність господарських операцій.

Такого висновку суд дійшов керуючись положеннями частин 1,2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які встановлюють, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У вказаних актах здачі приймання робіт вказано, що виконавцем були проведені роботи: «по світловому та звуковому оформленню кафе з літньою площадкою «Саунд», а також вказана вартість таких послуг.

З викладених в актах даних неможливо достовірно встановити виконання вказаних договорів, а також встановити, які саме послуги були надані позивачу, повноту надання цих послуг та інші дані, що свідчать про їх надання.

Отже акти здачі приймання робіт не є первинними документами, не підтверджують факту реальності господарських операцій.

Позивачем, відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, не надано належних доказів реальності виконання господарських операцій.

Надані позивачем у підтвердження реальності виконання вказаних операцій документи, а саме документи дозвільного характеру на провадження діяльності позивача, у тому числі із торгівельної діяльності, договори з іншими контрагентами: на надання послуг із просування продукції та маркетингової діяльності, оренди обладнання, надання послуг з випробування обладнання, страхування цивільної відповідальності, договір на вивезення відходів, договір водопостачання із комунального водопроводу, договори оренди приміщень та нерухомого майна, а також постанови про накладання на позивача штрафу за порушення санітарних норм та законодавства про захист прав споживачів вказують тільки на здійснення певного виду діяльності позивачем. Поряд з цим, таки документи не є належними та допустимими доказами реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Електрощит - сервіс». Таки документи не містять даних, які свідчили б про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Електрощит - сервіс».

В даному випадку суд крім іншого виходить також з того, що оцінюватися, при дослідженні факту здійснення господарської діяльності, повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку та, відповідно, створені в результаті такої діяльності документи.

Отже надані з боку позивача у підтвердження реальності господарської операції договори з іншими контрагентами та інші документи також не є доказом реальності вказаних вище операцій.

Як було вказано вище, відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише відображений у документах. Господарська операція, яка фактично відбулась і створює відповідні наслідки для платника податку шляхом формування ним податкового кредиту (зобов'язання). Тому господарська операція, яка фактично не відбулась спрямована лише на формування платником податкового кредиту у зв'язку із відображенням її змісту у документах.

За таких підстав, матеріали справи свідчать про те, що позивач не отримував послуги від ТОВ «Електрощит - сервіс», що вказує на відсутність реальності здійснення господарської операції та, з урахуванням викладеного вище, про відсутність у позивача права на формування податкового кредиту.

Приймаючи рішення суд зазначає, що обставини, досліджені при розгляді справи, не вивчалися відповідачем при проведенні перевірки та складанні акту, але повинні бути враховані судом, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 159 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, навіть при відсутності дослідження ДПІ відповідних документів та обставин, суд не позбавлений за власною ініціативою, на підставі ч. 2 ст. 69 КАС України, збирати та досліджувати докази, необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач, через відсутність фактичного здійснення господарської операції, не мав права на формування податкового кредиту з ПДВ на суму 46833,33грн. за укладеним з ТОВ «Електрощит - сервіс» договорами.

За таких підстав висновки відповідача про порушення позивачем норм Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 46833,33грн., в тому числі по періодам: червень на 6000грн., липень на 13333,33грн., серпень на 27500,00грн., нарахованих на вартість послуг отриманих від ТОВ «Електрощит - сервіс» є обґрунтованими, а прийняте на їх підставі податкове повідомлення рішення не є протиправним та не підлягає скасуванню.

Таким чином позов не підлягає задоволенню.

Під час судового засідання оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Постанову складено у повному обсязі 28.10.2011р.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в Севастопольський апеляційний адміністративний суд через Окружний адміністративний суд АР Крим шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду в десятиденний строк з дня її проголошення.

У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

<Текст >

Суддя <підпис >Маргарітов М.В.

<Текст >