Постанова № 21400159, 01.02.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.02.2012 № 7/251

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Рудченка С.Г.

суддів: Кропивної Л.В.

Поляк О.І.

при секретарі судового засідання Помаз І.А.,

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 01.02.2012,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 (дата підписання 22.11.2011),

у справі № 7/251 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу

«ТЕМП-2»

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про виселення та стягнення 186934, 60 грн. заборгованості з

орендної плати

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору

Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм»

доФізичної особи-підприємця ОСОБА_2

провиселення та стягнення штрафних санкцій,

в с т а н о в и в:

Обслуговуючий житлово-будівельний кооператив «ТЕМП-2» звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виселення та стягнення 186 934, 60 грн. заборгованості з орендної плати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.10.2011 залучено до участі у справі Товариство з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору та прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, позовну заяву 3-ї особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про виселення та стягнення штрафних санкцій.

В порядку ст. 22 ГПК України представник Обслуговуючого житлово - будівельного кооперативу «ТЕМП-2» подав до суду заяву про уточнення позовних вимог № 20 від 10.11.2011, в якій просив суд стягнути з відповідача 172 924, 00 грн. основного боргу, 7 171, 23 грн. пені та 6 839, 39 грн. 3% річних (а.с. 148).

Також представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» була подана заява про уточнення позовних вимог № 216 від 10.11.2011, в якій просив суд виселити відповідача з нежилого приміщення № 99а площею 185,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (літ. А) (а.с. 149).

Рішенням господарського суду міста Києва від 14.11.2011 позов Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-2» задоволено частково, присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-2» 91827, 00 грн. боргу з орендної плати, 3752, 87 грн. 3% річних, 955, 80 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позовних вимог відмовлено. Позов третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, - Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» задоволено повністю, присуджено виселити фізичну особу-підприємця ОСОБА_2 з нежилого приміщення площею 185, 6 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 літера А. шляхом передачі приміщення Товариству з обмеженою відповідальністю «Лекфарм». Присуджено до стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» 85, 00 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою б/н б/д, в якій просить змінити рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-2», скасувати рішення місцевого господарського суду в частині задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм», та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог третьої особи в повному обсязі.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, заявник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у звязку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Так, зокрема, заявник зазначає, що судом першої інстанції не був встановлений момент переходу права власності від позивача до третьої особи у звязку з чим судом безпідставно було стягнуто орендну плату за період з 04.01.2011 по 04.04.2011.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2011 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд на 18.01.2012 за участю уповноважених представників сторін.

В порядку ст. 77 ГПК України ухвалою апеляційного господарського суду від 18.01.2012 розгляд апеляційної скарги було відкладено у звязку з неявкою представників третьої особи та позивача.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представники позивача та третьої особи заперечили проти доводів апеляційної скарги та просили рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників учасників апеляційного провадження, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, між Житлово-будівельиим кооперативом «ТЕМП-2», правонаступником - Обслуговуючого житлово-будівельного кооперативу «ТЕМП-2», (орендодавець/позивач) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (орендар/відповідач) був укладений договір № 1 оренди нерухомого майна від 22.12.2003 - нежилого приміщення загальною площею 175, 2 кв. м., на 1 поверсі, за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 16-20).

Відповідно до п. 3.1. договору оренди за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розмір якої становить 3 401, 00 грн. на місяць. Орендна плата сплачується щомісячно не пізніше 10 числа поточного місяця (п. 3.3 договору).

Згідно п. 9.1. договору оренди цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 22.12.2003 по 22.12.2008.

Сторони дійшли згоди, що після закінчення строку дії цього договору його дія може бути продовжена за згодою сторін (9.3. договору оренди).

Сторони не заперечують, що після закінчення строку дії цього договору оренди та станом на день розгляду справи, відповідач продовжує орендувати приміщення за адресою: АДРЕСА_3.

З матеріалів справи вбачається, що починаючи з січня 2009 року відповідачем орендна плата за користування приміщенням не вноситься, у звязку з чим позивач надіслав на адресу відповідача претензію б/н від 29.03.2011 з вимогою про сплату 142899, 00 грн. заборгованості, яка була залишена без відповіді та виконання (а.с. 22-23).

29.03.2011 позивач направив відповідачу лист, в якому повідомив останнього про відмову від договору № 1 оренди нерухомого майна від 22.12.2003 на підставі ст. 782 ЦК України (а.с. 25).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення умов договору та вимог чинного законодавства України, зокрема ст. 526, 759, 762 ЦК України, у звязку з чим просить стягнути з відповідача 172 924, 00 грн. заборгованості за оплату орендованого приміщення.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобовязання, яке виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один субєкт (зобовязана сторона, у тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобовязання, які мають ознаки договору оренди, згідно якого, в силу ст. 759 Цивільного кодексу України та ст. 283 Господарського кодексу України орендодавець передає або зобовязується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди за правовою природою є реальним, двостороннім та оплатним. Як реальний договір він вважається укладеним з моменту передачі обєкта оренди орендареві. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обовязки на користь іншої сторони. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що орендодавцеві сплачується плата за користування наданим в оренду майном у грошовому вираженні.

До обовязків орендаря частина 1 статті 762 ЦК України відносить сплату орендної плати, розмір якої встановлюється договором найму.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобовязання виконав належним чином, надав відповідачеві у користування приміщення на певний строк та за відповідну плату згідно умов договору.

Відповідач жодних заперечень та доказів на спростування обставин, викладених позивачем у позовній заяві, суду не надав.

Посилання відповідача на безпідставне стягнення орендної плати за період з 04.01.2011 по 04.04.2011 судовою колегією відхиляється, оскільки право власності на нежиле приміщення № 99а площею 185,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (літ. А) на підставі договору іпотеки та договору від 04.02.2011 про внесення змін до договору іпотеки перейшло третій особі з самостійними вимогами ТОВ «Лекфарм» 04.08.2011 відповідно до витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, а не з моменту набрання законної сили рішення господарського суду міста Києва від 20.12.2010, оскільки дане рішення не може замінювати державну реєстрацію, передбачену ст. 657 Цивільного кодексу України.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, відповідач хибно ототожнює державну реєстрацію з моментом внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів, оскільки право власності на нерухоме майно переходить з моменту реєстрації речових прав на підставах та в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 1 липня 2004 року № 1952 в редакції Закону від 11 лютого 2010 року № 1878, якому саме передує внесення нотаріусом запису до Державного реєстру правочинів.

За таких обставин, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що внаслідок порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасності та повноти здійснення оплати за користування приміщеннями у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 91827, 00 грн. за період з 01.01.2009 по 29.03.2011.

Крім того, за неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань по сплаті орендної плати позивачем була нарахована пеня у сумі 7171, 23 грн. за період з 02.03.2010 по 02.09.2011, 3% річних у сумі 6 839, 39 грн. за період з 10.01.2009 по 02.09.2011.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції з весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи фактичний розмір простроченої суми, судова колегія погоджується з частковим задоволенням 3% річних у сумі 3 752, 87 грн.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені) (ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З відзиву відповідача вбачається, що останній посилався на закінчення строку позовної давності щодо нарахування пені (а.с. 142), яка правомірно була розглянута судом першої інстанції як заява про застосування строку позовної давності.

Таким чином, судова колегія вважає обґрунтованою відмову суду першої інстанції у стягнення пені, оскільки договором чи будь-якими додатковими угодами до нього сторони не змінювали шестимісячний строк нарахування штрафних санкцій встановлений статтею 232 ГК України.

Що стосується позовних вимог третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору про виселення відповідача з нежилого приміщення № 99а площею 185,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (літ. А), колегія суддів зазначає наступне.

Задовольняючи позов третьої особи суд першої інстанції виходив з того, що договір оренди є розірваним з 04.04.2011, а право власності згідно наданого витягу про державну реєстрацію прав Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна третя особа з самостійними вимогами ТОВ «Лекфарм» набуло 04.08.2011.

З матеріалів справи вбачається, що між третьою особою (позикодавець) та позивачем (позичальник) був укладений договір безпроцентної позики від 27.01.2010, відповідно до умов якого позикодавець надав позичальнику позику у сумі 1130000, 00 грн. з метою поповнення обігових коштів та реконструкцію будинку строком на три місяці (а.с. 59-60).

На виконання умов даного договору позикодавець перерахував на рахунок позичальника грошові кошти у сумі 1130000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4364 від 08.02.2010 (а.с. 62).

З метою забезпечення виконання зобовязань, які випливають з договору безпроцентної позики, між позивачем та третьою особою був укладений договір іпотеки від 04.08.2010, згідно якого іпотекодавець передає в іпотеку належне іпотекодавцю на праві власності нежиле приміщення № 99а площею 185,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (літ. А) (а.с. 63-66).

Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки в разі, якщо в момент настання терміну виконання основного зобовязання, забезпеченого іпотекою, воно не буде виконано (п. 4.1 договору іпотеки).

04.02.2011 між позивачем та третьою особою був укладений договір про внесення змін до договору іпотеки, у якому сторони визначили умови щодо звернення стягнення та реалізації предмету іпотеки (а.с. 67-68).

Згідно наданого суду витягу про державну реєстрацію прав від 04.08.2011 Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, третя особа з самостійними вимогами ТОВ «Лекфарм» набуло право власності на нежиле приміщення № 99а площею 185,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (літ. А) на підставі договору іпотеки та договору від 04.02.2011 про внесення змін до договору іпотеки (а.с. 70).

На думку третьої особи та позивача, договір оренди є розірваним з 04.04.2011, у звязку з надісланням останнім листа в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України про відмову від договору оренди, а оскільки право власності на спірне приміщення перейшло третій особі, вона має право вимагати від відповідача звільнення вказаного приміщення.

Проте колегія суддів не може погодитися з такою правовою позицією, виходячи з наступного.

Так, дійсно відповідно до ч. 1 ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

Між тим, частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу (ч. 3 ст. 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Таким чином, оскільки приписи Господарського кодексу України містять заборону на зміну чи розірвання господарських договорів в односторонньому порядку, колегія суддів вважає відмову позивача від договору оренди неправомірною, а отже, оскільки договір № 1 оренди нерухомого майна від 22.12.2003 продовжує діяти, у третьої особи відсутні підстави вимагати виселити відповідача з нежилого приміщення № 99а площею 185,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (літ. А).

Крім того, умовами вказаного договору, а саме п. 9.6 встановлено, що договір може бути розірвано за погодженням сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 770 Цивільного кодексу України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обовязки наймодавця.

За таких обставин, третя особа має право розірвати договір оренди в порядку ст. 188 Господарського кодексу України та п. 9.7 договору № 1 оренди нерухомого майна від 22.12.2003.

Відповідно до ст. 104 ГПК України неповне зясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 у справі № 7/251 скасуванню частково.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

п о с т а н о в и в:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду міста Києва від 14.11.2011 у справі № 7/251 задовольнити частково.

2.Рішення господарського міста Києва від 14.11.2011 у справі № 7/251 скасувати частково, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

1). Позовні вимоги Обслуговуючого житлово - будівельного кооперативу «ТЕМП-2» задовольнити частково.

2). Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (юр. адреса: 03087, АДРЕСА_1; факт. адреса: 03186, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Обслуговуючого житлово - будівельного кооперативу «ТЕМП-2» (03186, АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 22908852) 91827, 00 грн. боргу з орендної плати, 3752, 87 грн. 3% річних, 955, 80 грн. державного мита та 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3). В іншій частині позовних вимог відмовити.

4). В задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» про виселення Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з нежилого приміщення площею 185, 6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 літера А відмовити.

3. В іншій частині апеляційну скаргу залишити без задоволення.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекфарм» (03194, м. Київ, бул. Кольцова, буд. 14-Е, код ЄДРПОУ 31449860) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (юр. адреса: 03087, АДРЕСА_1; факт. адреса: 03186, АДРЕСА_2, ідентифікаційний код НОМЕР_1) 536, 50 грн. витрат, повязаних зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

6. Копію постанови надіслати сторонам у справі.

7. Матеріали справи повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяРудченко С.Г.

СуддіКропивна Л.В.

Поляк О.І.