Постанова № 21400154, 26.01.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.01.2012 № 23/554-37/102

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Андрієнка В.В.

суддів: Вербицької О.В.

Буравльова С.І.

заучастю представників:-

позивача: ОСОБА_1, довіреність № Д 07/2011/04/22-17 від 22.04.2011 року,

відповідача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 20.01.2012 року.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу-Товариства з обмеженою відповідальністю “КАРПАТИ М”

на рішення господарського суду м. Києва від 22.06.2011 р.

у справі-№ 23/554-37/102 (суддя Гавриловська І.О.)

за позовом-Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго”

до-Товариства з обмеженою відповідальністю “КАРПАТИ М”

про -стягнення 118440,14 грн.

В С Т А Н О В И В:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М»про стягнення 91199,87 грн. основного боргу, 12518,84 грн. інфляційної складової боргу, 3433,20 грн. трьох відсотків річних, 6994,48 грн. пені та 4293,74 грн. штрафу, у звязку з неналежним виконанням зобовязань за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 33-5687 від 01.05.2004 р. та додатками до нього.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 01.11.10 р. (суддя Кирилюк Т.Ю.) порушено провадження у справі № 23/554 та призначено її розгляд на 16.11.10 р., зобовязано сторін надати певні документи.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.12.10 р. у справі № 23/554 позов задоволено частково, стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М» на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»91199,87 грн. основного боргу; 6994,48 грн. пені; 3433,20 грн. трьох процентів річних; 10928,25 грн. інфляційних втрат; 1125,56 грн. державного мита та 224,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.11 р. у справі № 23/554 апеляційну скаргу ТОВ «КАРПАТИ М»було залишено без задоволення; апеляційну скаргу АЕК «Київенерго»в особі СВП «Енергозбут Київенерго»було задоволено частково; рішення Господарського суду м. Києва № 23/554 від 14.12.10 р. залишено без змін, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М»(04053, м Київ, вул. Обсерваторна, 13/15, ідентифікаційний код 32597613, р/р № 26003014030521 у філії ВАТ «Укрексімбанк», МФО 380333, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії «Київененрго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р № 260070130718 у АТ «Сбербанк Росії», МФО 320627) 91199,87 грн. (девяносто одну тисячу сто девяносто девять гривень 87 коп. основного боргу, 6994,48 грн. (шість тисяч девятсот девяносто чотири гривні 48 коп.) пені, 3433,20 грн. (три тисячі чотириста тридцять три гривні 20 коп.) 3 % річних, 12518,84 грн. (дванадцять тисяч пятсот вісімнадцять гривень 84 коп.) інфляційних втрат, 1141,46 грн. (одну тисячу сто сорок одну гривню 46 коп.) державного мита та 227,43 грн. (двісті двадцять сім гривень 43 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.»;

Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М»на користь АЕК «Київенерго»13,79 грн. витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги; доручено господарському суду м. Києва видати накази; матеріали справи № 23/554 повернуто господарському суду м. Києва.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.04.11 р. у справі № 23/554 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М»було задоволено; рішення Господарського суду м. Києва № 23/554 від 14.12.10 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.02.11 р. у справі № 23/554 скасовано, а справу № 23/554 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Розпорядженням заступника керівника апарату Господарського суду м. Києва від 13.04.11 р. справу № 23/554 передано на новий розгляд судді Гавриловській І.О.

Ухвалою суду від 14.04.11 р. суддею Гавриловською І.О. було прийнято справу № 23/554 до свого провадження та присвоєно справі № 23/554-37/102.

Рішенням господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року у справі №23/554-37/102

позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (81 291 (вісімдесят одна тисяча двісті девяносто одну) грн. 19 коп. основного боргу, 8 858 (вісім тисяч вісімсот пятдесят вісім) грн. 42 коп. інфляційної складової боргу, 2 908 (дві тисячі девятсот вісім) грн. 12 коп. трьох відсотків річних, 6994 (шість тисяч девятсот девяносто чотири) грн. 48 коп. пені, 1 000 (одна тисяча) грн. 52 коп. витрат по сплаті державного мита та 199 (сто девяносто девять) грн. 36 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У решті позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю “КАРПАТИ М” подало апеляційну скаргу, в якій просило суд скасувати оскаржуване рішення суду в частині стягнення основного боргу.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, місцевий господарський суд неправильно застосував і порушив норми процесуального та матеріального права.

Зокрема відповідач стверджує, що КМДА всупереч нормам приймає Розпорядження про тарифи, які є різними для окремих бюджетних установ та інших субєктів господарювання, тому це призводить до того, що за рахунок одних споживачів проходить споживання теплоенергії іншими споживачами.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів відзначає наступне.

Між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яке було перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Київенерго», в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго»(енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М» (абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №33-5687 від 01.05.04 р., відповідно до умов якого енергопостачальна організація зобовязується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, гарячого водопостачання протягом року, в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору, а абонент зобовязується виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені в додатку № 4 до даного договору.

Отже за умовами зазначеного договору, що за своєю правовою природою він є договором енергопостачання.

Пунктом 5.1. договору № 33-5687 від 01.05.04 р. передбачено, що облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.

Відповідно до п. 5.3. вищезазначеного договору, абонент, який має прилади обліку, щомісячно надає енергопостачальній організації звіт по фактичному споживанню теплової енергії, в терміни передбачені у додатку № 1 до даного договору.

Пунктом 4 додатку № 1 до договору № 33-5687 від 01.05.04 р. встановлено, що дата зняття абонентом показників приладів обліку по 25 число поточного місяця, подання звіту в РВТ № 1 не пізніше 28 числа. При відсутності звіту розрахунок виконується згідно максимальних договірних навантажень.

Додатками № 3 та № 4 до договору № 33-5687 від 01.05.04 р. визначено тарифи на теплову енергію та порядок розрахунків за спожиту теплову енергію.

Відповідно до п. 2 додатку № 4 до договору № 33-5687 від 01.05.04 р., абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту № 1 за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 63, розрахункова група, тел. 221-05-43, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з п. п. 3, 3.1. та 3.2. вищевказаного додатку, сплату за вказаними в п. 2. цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця, при цьому: в разі, якщо абонент розраховується за показниками приладів обліку, йому предявляється до сплати заявлена кількість теплової енергії на поточний місяць (згідно додатку № 1 до даного договору); у випадку перевищення фактичного використання теплової енергії понад заявленого, ця кількість перевищення самостійно сплачується абонентом не пізніше 28 числа поточного місяця; у випадку, якщо фактичне використання нижче від заявленого, сплата проводиться за фактичними показниками; абонентам, які не мають приладів обліку:

-щомісячно виставляється до сплати кількість теплової енергії згідно до договірних навантажень з урахуванням середньомісячної розрахункової температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та фактичного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду;

-кількість фактично спожитої теплової енергії визначається згідно договірних навантажень з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія від теплових джерел енергопостачальної організації та кількості годин (діб) роботи тепловикористовуючого обладнання абонента в розрахунковому періоді.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України один субєкт господарського зобовязання повинен вчинити певну дію на користь іншого субєкта, а інший субєкт має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розпорядження КМДА № 1662 від 27.11.08 р., № 1780/1 від 25.12.08 р., № 127 від 05.02.09 р., № 758 від 30.06.09 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання арячої води для бюджетних установ та інших споживачів», № 1333 від 30.11.09 р., № 1192 від 15.10.09 р., № 520 від 29.04.09 р., № 981 від 31.08.09 р., № 643 від 30.05.07 р., № 392 від 31.05.10 р. «Про затвердження тарифів на теплову енергію, встановлення та погодження тарифів на комунальні послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води для населення»були видані з порушенням процедури їх прийняття, оскільки в них були відсутні відомості про державну реєстрацію, у звязку з чим вони не набрали чинності і не могли застосовуватися.

Судом встановлено, що при зверненні з позовною заявою, вартість поставленої позивачем відповідачу в спірний період теплової енергії позивач визначив на підставі тарифів, встановлених розпорядженнями Київської міської державної адміністрації № 1662 та № 1663 від 27.11.08 р., № 1780/1 від 25.12.08 р., № 1792 від 30.12.08 р., № 1192 від 15.10.09 р., № 981 від 31.08.09 р., № 519 від 25.04.09 р. та № 758 від 30.06.09 р., про що повідомляв позивач відповідача листами № 048-21-12373/335687/1 від 02.11.09 р., № 048-21-9882/335687/1 від 03.09.09 р., № 048-21-107/335687/1 від 09.01.09 р., № 048-21-5703/335687/1 від 27.05.09 р., № 048-21-7881/335687/1 від 16.-7.09 р.

Відповідно до Указів Президента України № 1199/2008 від 24.12.08 р., № 65/2009 від 03.02.09 р., № 76/2009 від 09.02.09 р. зазначені розпорядження КМДА були скасовані як такі, що суперечать Конституції та Законам України.

До 01.12.08 р. тарифи на теплову енергію, що виробляється позивачем, були затверджені розпорядженням КМДА № 86 від 31.01.07 р. в редакції розпорядження № 715 від 18.06.2007 р.

Судом було встановлено, що наявні у справі матеріали свідчать про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення 81219,19 грн. основного боргу, а відповідач в установленому законом порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував та не довів суду належними та допустимими доказами належного виконання ним своїх зобовязань, то позов Публічного акціонерного товариства «Київенерго» в особі Структурного підрозділу «Енергозбут Київенерго» в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «КАРПАТИ М» суми основного боргу за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 33-5687 від 01.05.04 р. та додатками до нього у розмірі 81291,19 грн. підлягає задоволенню.

Також, Публічним акціонерним товариством «Київенерго» в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго» були заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача 12518,84 грн. інфляційної складової боргу та 3433,20 грн. трьох відсотків річних у звязку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобовязання за договором № 33-5687 від 01.05.04 р. та додатками до нього за період з 01.12.08 р. до 01.10.10 р.

Статтею 614 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Статтею625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця червня.

У постанові Вищого господарського суду № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як відємного, так і позитивного значення.

Так, судом було встановлено, що в розрахунку, наданим позивачем, що не враховано зменшення інфляційних збитків, що повязані із встановленням рівня інфляції у липні 2009 р., серпні 2009 р., квітні 2010 р., травні 2010 р., червні 2010 р. та липні 2010 на рівні 99,9 %, 99,8 %, 99,7 %, 99,4 %, 99,6 %, 99,8 % відповідно.

Матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за договором № 33-5687 від 01.05.04 р. та додатками до нього станом на 01.10.10 р., то з нього, за розрахунком суду, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 2908,12 грн. трьох відсотків річних.

Також, позивачем було заявлено про стягнення з відповідача 6994,48 грн. пені та 4293,74 грн. 7 % штрафу за порушення грошового зобовязання за договором № 33-5687 від 01.05.04 р. та додатками до нього.

Зокрема статтею 614 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка порушила зобовязання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобовязання.

Статтею611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

У відповідності до пункту 3.5. додатку № 4 до договору № 33-5687 від 01.05.04 р., зазначено, що у випадку несплати теплової енергії до кінця розрахункового періоду (п. 3 цього додатку), енергопостачальна організація нараховує абоненту пеню на суму фактичного боргу в розмірі 0,5 % за кожний день прострочення платежу по день фактичної сплати, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобовязання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Судом встановлено, що таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» від 22.11.1996 р. зі змінами та доповненнями, встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період за який нараховується пеня.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України передбачено нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України вбачається, що дані пеня та штраф є видом відповідальності за порушення зобовязань з передачі товарів, виконання робіт та надання послуг, які закуповуються за кошти державного бюджету, а не за порушення державною установою-відповідачем зобовязання щодо оплати за спожиту теплову енергію (Даний висновок підтверджується також зазначеним у постанові ВГСУ від 29.01.09 р. у справі № 20/27, відповідно до якої зазначено, що обґрунтованими є також висновки господарських судів попередніх інстанцій про відмову в позові в частині стягнення з відповідача пені та штрафу на підставі ст. 231 ГК України, оскільки за змістом частини 2 зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобовязання та узгоджується з висновками постанови ВГСУ від 22.01.2009 р. у справі 24/31).

Судом першої інстанції було встановлено, що з інформації, розміщеної на офіційному сайті www.kievenergo.com.ua, не вбачається, що Публічне акціонерне товариство «Київенерго» діє лише на основі державної власності, що державна частка у її статутному фонді станом на день розгляду справ в суді перевищує пятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність позивача.

Відповідно до ч. ч. 2 - 10 ст. 22 ГК України, суб'єктами господарювання державного сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів; повноваження суб'єктів управління у державному секторі економіки - Кабінету Міністрів України, міністерств, інших органів влади та організацій щодо суб'єктів господарювання визначаються законом; законом можуть бути визначені види господарської діяльності, яку дозволяється здійснювати виключно державним підприємствам, установам і організаціям; держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління; правовий статус окремого суб'єкта господарювання у державному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління з названими суб'єктами господарювання у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах; держава застосовує до суб'єктів господарювання у державному секторі економіки усі засоби державного регулювання господарської діяльності, передбачені цим Кодексом, враховуючи особливості правового статусу даних суб'єктів; законом встановлюються особливості здійснення антимонопольно-конкурентної політики та розвитку змагальності у державному секторі економіки, які повинні враховуватися при формуванні відповідних державних програм; процедура визнання банкрутом застосовується щодо державних підприємств з урахуванням вимог, зазначених у главі 23 цього Кодексу; органам управління, які здійснюють організаційно-господарські повноваження стосовно суб'єктів господарювання державного сектора економіки, забороняється делегувати іншим суб'єктам повноваження щодо розпорядження державною власністю і повноваження щодо управління діяльністю суб'єктів господарювання, за винятком делегування названих повноважень відповідно до закону органам місцевого самоврядування та інших випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З аналізу вищезазначених положень вбачається, що позивач не відноситься до держаного сектору економіки, так як не має всіх необхідних ознак.

Крім того, п.4 ч. 3 Прикінцевих положень Господарського кодексу України Кабінету Міністрів України доручено визначити субєктів господарювання, що належать до державного сектору економіки, відповідно до вимог цього Кодексу.

Однак доказів того, що Кабінет Міністрів визначив позивача як субєкта господарювання державного сектору економіки також не надано.

Тому у суду відсутні підстави для висновку про належність позивача до субєктів господарювання державного сектора економіки, у звязку з чим, відсутні підстави до застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 231 Цивільного кодексу України та позовна вимога про стягнення 4293,74 грн. штрафу задоволенню не підлягає.

У звязку з цим, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року у справі № 23/554-37/102.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд , -

постановив:

1. Рішення господарського суду м. Києва від 22.06.2011 року у справі № 23/554-37/102 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “КАРПАТИ М” - без задоволення.

2.Справу №23/554-37/102 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддяАндрієнко В.В.

СуддіВербицька О.В.

Буравльов С.І.