Постанова № 21400121, 03.02.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.02.2012 № 53/513

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Чорногуза М.Г

суддів: Агрикової О.В.

Сухового В.Г.

секретар судового засідання: Лесковець В.П.,

в судове засідання зявились представники:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність б/н від 04.11.2011 року;

ОСОБА_2, довіреність №1/08-11 від 01.08.2011 року

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність № 4791-НЮ від 25.11.2011 року;

ОСОБА_4, довіреність № 4923-НЮ від 07.12.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу державно територіально - галузевого обєднання «Південно-Західна залізниця»,

на рішення господарського суду міста Києва від 26грудня2011року,

у справі №53/513 (суддя Грєхова О.А.),

за позовом публічного акціонерного товариства «Норинський щебзавод», с.Норинськ, Овруцький район, Житомирська область,

до державно територіально - галузевого обєднання «Південно - Західна залізниця»,

про стягнення 984 958 грн. 18 коп.,

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Норинський щебзавод» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до ДТГО «Південно - Західна залізниця» про стягнення 984 958 грн. 18 коп. (т.I, а.с. 4-14).

Рішенням господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року по справі № 53/513 позов задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з ДТГО «Південно - Західна залізниця» на користь ПАТ «Норинський щебзавод» 961 331 грн. 52 коп. безпідставно отриманих коштів, 23 626 грн. 66 коп. процентів за користування чужими грошовими коштами та 19 699 грн. 17 коп. судового збору (т.II, а.с. 174-181).

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року у справі № 53/513 повністю і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову до ДТГО «Південно-Західна залізниця» в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована ухиленням позивача від підписання накопичувальних карток та інших документів, складених залізницею, а також тим, що примірники залізничних документів, які були надані позивачем, на думку відповідача, не можуть бути копіями належних документів так, як не оформлені належним чином: незавірені печаткою залізничної станції, не зазначено прізвище особи яка можливо видавали їх, не відомий підпис особи, який зазначений на примірниках.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23 січня 2012 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 03 лютого 2012 року.

23 січня 2012 року від скаржник надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

У судовому засіданні 03 лютого 2012 року представники відповідача підтримали апеляційну скаргу та просили скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. При цьому представники послались на те, що факт простою підтверджується Актами про затримку вагонів та Актами загальної форми.

Представники позивача проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечили, просили залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення. Представник відповідача наголосив на відсутності відміток про відмову від підписання накопичувальних карток, а також зауважив на тому, що залізниця подала більше вагонів, ніж замовляв позивач.

У відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні 03 лютого 2012 року, було оголошено вступну та резолютивну частини постанови Київського апеляційного господарського суду.

Згідно з частиною першою статті 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

15 лютого 2010 року між ВАТ «Наринський щебзавод» (правонаступником є ПАТ «Норинський щебзавод») (вантажовласник), та ДТГО «Південно-Західна залізниця» (залізниця) було укладено Договір № ПЗ/ДН-4/10/2/ДНЮ-4 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (надалі-Договір на 2010 рік) (а.с. 19).

13 липня 2011 року між тими ж сторонами було укладено Договір № ПЗ/ДН-4/11/207/ДНЮ-4 про організацію перевезень і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги (надалі-Договір на 2011 рік) (а.с. 21).

Пунктом 2.2.1 Договорів передбачено, що залізниця зобовязана для централізованих розрахунків відкрити вантажовласнику особовий рахунок 7335092 і код вантажовласника, одержувача 7079.

На виконання п. 2.2.1. Договору на 2010 рік було відкрито та залишено для виконання Договору на 2011 рік особовий рахунок №7335092.

Пунктом 3.1. Договорів встановлено, що Вантажовласник здійснює попередню оплату Залізниці на рахунок №260360100504 в АБ «Експрес-Банк», МФО 322959, код 04713033. Одержувач: ЄТехПД ДТГО «Південно-Західна залізниця». Одержані кошти Залізниця зараховує на особовий рахунок Вантажовласника. Послуги Вантажовласнику за цим договором, надаються за умови наявності коштів на його особовому рахунку.

За період з 30 червня 2011 року по 29 липня 2011року залізниця списала з особового рахунку вантажовласника 961331 грн. 52 коп. на підставі:

- накопичувальних карток (т. І а.с. 30-46).

-актів загальної форми (т. І а.с. 47-115).

-актів про затримку вагонів : № 3 від 25.06.2011 р.; № 1 від 19.06.2011 р.; №2 від 20.06.2011 р.;№ 10 від 17.06.2011 р.; № 12 від 13.06.2011 р.; №7 від 29.06.2011 р. (т. І а.с. 116-118).

Із вказаної вище суми грошові кошти були списані: за зберігання вагонів - 34434 грн. 96 коп.; за користування вагонами - 926896 грн. 56 коп.

Слід відзначити, що списання грошових коштів у розмірі 961331 грн. 52 коп. з особового рахунку, який було відкрито позивачеві, відповідач не заперечує.

Позивач вважає, що кошти у сумі 961331 грн. 52 коп. були списані відповідачем з особового рахунку позивача безпідставно та необґрунтовано.

Як стверджує відповідач, підставами для нарахування і списання спірних коштів з особливого рахунку позивача стали масові випадки затримки вагонів на підходах до станції призначення Хайчнорин з причин не залежних від залізниці.

Натомість, позивач відзначає, що ним не підписувались накопичувальні картки, оскільки взагалі не надавались відповідачем для підпису.

Відповідач переконує, що представник позивача відмовився від підписання накопичувальних карток: № 08070264 від 08.07.2011р.; № 29070293 від 29.07.2011р.; №08070265; № 05070256 від 05.07.2011р.; № 26070290 від 26.07.2011р. та № 30060253 від 30.06.2011р. На підтвердження цього відповідачем надані до матеріалів справи акти про відмову від підпису.

Проте, накопичувальні картки № 30060253 від 30.06.2011р. та №02070397 від 02.07.2011р. підписано зі сторони позивача особами, посадове становище і прізвища яких не зазначено, тобто невідомими особами (т. І а.с. 30-32). При цьому відповідач надає копію акту загальної форми №1 від 30.06.2011р. у якому зазначено: «Вантажовласник ПАТ «Норинський щебзавод» в особі нач. цеху ОСОБА_5 В. відмовився від підпису накопичувальної картки №30060253» (т. ІІ а.с. 100).

Як вбачається з накопичувальної картки №05070256 від 05 липня 2011 року в графі: «Працівник вантажовласника (Платника)» зазначено: «ОСОБА_5» (т. І а.с. 35). При цьому відповідач надає копію акту загальної форми №1 від 05.07.2011р. у якому зазначено: “Вантажовласник ПАТ «Норинський щебзавод» в особі нач. цеху ОСОБА_5 відмовився від підпису накопичувальної картки №05070256” (т. ІІ а.с. 99).

Крім того, в накопичувальних картках №05070256 від 05.07.2011р. та №02070862 від 02.07.2011р. у графі «Працівник вантажовласника ( платника» вказано «ОСОБА_5» проте в рапорті від 25.1011 р. ОСОБА_5 стверджує, що документів Укрзалізниці щодо стягнення штрафів за збереження вагонів він не підписував (т. І а.с. 126, 129).

Слід відзначити, що відповідачем не надано актів про відмову позивача від підписання накопичувальних карток № 02070862 від 02.07.2011р.; № 0207188 від 02.07.2011р. та № 06070183 від 06.07.2011р.

В пункті 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів вказано, що облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису). Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Пунктами 8, 12 Правил користування вагонами і контейнерами передбачено, що у разі затримки вагонів на станції з причин, які залежать від вантажовласника, складається акт загальної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата залізниці за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.

Отже, в разі затримки вагонів на станції призначення з причин, які залежать від вантажовласника, залізниця складає акт відповідної форми, який підписується представниками станції і вантажовласника. В акті вказується час початку та закінчення затримки вагонів і їх номери.

У відповідності до п. 4 пар. 58 Інструкції з ведення станційної комерційної звітності, затвердженої наказом Укрзалізниці №147-Ц від 04.06.2003р. (в подальшому «Інструкція») всі примірники накопичувальних карток підписуються товарним касиром станції та уповноваженим представником платника. На право підпису у представника повинно бути доручення. В разі відмови представника підприємства від підпису накопичувальної картки, оформляється акт загальної форми ГУ-23. У цьому випадку у накопичувальній картці робиться відмітка про складання акту.

В наданих позивачем копіях накопичувальних карток № 08070264 від 08.07.2011р.; № 29070293 від 29.07.2011р.; № 08070265; № 05070256 від 05.07.2011р.; № 26070290 від 26.07.2011р. та № 30060253 від 30.06.2011р. відсутні відмітки про те, що представник вантажовласника відмовився від їх підписання.

Таким чином, накопичувальні картки, за якими відповідач списав спірні грошові кошти позивачем не підписувались. Відповідачем не надано суду належних та допустимих письмових доказів та пояснень щодо обставин надання (надсилання) накопичувальних карток позивачу для підпису.

Крім того, на право представляти інтереси позивача у взаємовідносинах із відповідачем були видані наступні довіреності: №15 від 04.01.2011р. на ім'я майстра навантажувально-розвантажувального цеху ОСОБА_6, №239/а від 28.03.2011р. на ім'я майстра НРЦ ОСОБА_7, №11 від 04.01.2011р. на ім'я начальника НРЦ ОСОБА_5., №14 від 04.01.2011р. на ім'я майстра НРЦ ОСОБА_8 та №12 на ім'я майстра НРЦ ОСОБА_9 (т. І а.с. 127-131).

Всі вказані вище доручення ідентичні за своїм змістом і делегують повіреним вичерпний перелік повноважень, а саме: замовлення рухомого складу під навантаження; підпис усіх документів на відвантаження вантажів по станції, та отримання документів від станції на відповідні вантажі; оформлення відмови від замовлених вагонів; підпису накладної про правильність завантаження та кріплення вантажів на відкритому рухомому складі відповідно до технічних умов та правил перевезення вантажів. Інші повноваження, зокрема, для підписання накопичувальних карток, які пов'язані зі сплатою зборів за зберігання вагонів та плати за користування вагонами, представникам позивача не надавались.

Позивач не засвідчував ні факту затримки вагонів, ні того, що така затримка сталася з вини позивача або з причин, які залежать від позивача.

Позивач також зазначає, що в порушення вимог абз. 4 п. 10 Правил користування вагонами не був належним чином проінформований відповідачем про факт затримки вагонів.

Відповідач стверджує, що інформував позивача про факт затримки вагонів за допомогою мобільних телефонів працівників позивача.

Згідно з абз. 4 п. 10 Правил користування вагонами передбачено, що станція призначення інформує вантажовласника про затримку вагонів з його вини не пізніше двох годин після його отримання телефонограмою, телеграфом, поштовим зв'язком, через посильних, факсом або іншим способом, установленим начальником станції за погодженням з вантажовласником.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не погоджував з відповідачем інших способів повідомлення про затримку вагонів ніж передбачені п. 10 Правил користування вагонами. Тобто, повідомлення позивача про затримку вагонів у телефонній розмові не є належним повідомленням.

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що відповідач складав всі документи, на підставі яких списано спірні кошти позивача, в односторонньому порядку і про складення таких документів позивач своєчасно та належним чином проінформований не був.

Крім того, як вірно встановлено місцевим господарським судом, власником вагонів зазначених в актах на підставі яких списано кошти з позивача, є ВАТ «Первая грузовая компания», яка є резидентом Російської Федерації. «Приватні» (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізні документи зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус «вантажу» (вантаж на колесах ).

Позивач наголошує на відсутності будь-яких договірних відносин між ним та ВАТ «Первая грузовая компания». Слід відзначити, що відповідачем не доведено наявності між позивачем та ВАТ «Первая грузовая компания» договірних відносин щодо поставки вагонів.

Посилання відповідача на те, що згідно ст. 7 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення залізнична накладна є договором перевезення, свідчить про те, що сторонами такого договору перевезення є вантажовідправник або власник вагонів (ВАТ «Первая грузовая компания») і перевізник (в тому числі - Відповідач).

В графі 4 кожної із наданих відповідачем накладних зазначено «2Оплата УЗ ООО ПГК В У КРАПНЕ 2052258» (т. ІІ а.с. 109-120). Судом першої інстанції правильно встановлено відсутність в них посилання на будь-які договори з позивачем чи інші підстави зазначення його вантажоотримувачем. Таким чином, не можливо встановити підстав виникнення у позивача цивільних прав та обовязків за такими накладними.

Стаття 11 Цивільного кодексу України підставами для виникнення цивільних прав і обов'язків передбачає, зокрема, як договори та інші правочини, так і те, що цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Стаття 3 Закону України «Про залізничний транспорт» встановлює, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається з Закону України «Про транспорт», цього закону, Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України та інших актів законодавства.

Стаття 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із статтею 307 Господарського кодексу України, встановлює, що загальні умови перевезення визначаються цим кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

З аналізу п.п. 8 та 10 Правил користування вагонами і контейнерами, обов'язок вантажовласника оплатити збір за зберігання вагонів та плату за їх використання у випадку їх затримки виникає виключно за умови, що така затримка сталась з вини вантажовласника або з причин, які залежать від вантажовласника.

Враховуючи викладене вище, колегією суддів не встановлено обставин, які свідчать про вину позивача у затримці вагонів, а тому, відповідач безпідставно та необґрунтовано списав з особового рахунку позивача 961331 грн. 52 коп.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як встановлено вище, відповідач набув грошові кошти у розмірі 961331 грн. 52 коп. без достатньої правової підстави, а тому, з урахуванням вимог ст. 1212 ЦК України, має повернути ці кошти позивачеві.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача грошові кошти у розмірі 961331 грн. 52 коп., отримані останнім без достатньої правової підстави, підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

У випадку спірних правовідносин, після перерахування позивачем відповідачу грошових коштів, вони знаходились у відповідача в користуванні.

Згідно зі ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відтак, право позивача на нарахування та отримання процентів за користування чужими грошовими коштами передбачено законом. Однак, розмір таких процентів ні укладеним між сторонами договором, ні положеннями Цивільного кодексу України чи інших актів цивільного законодавства, що регулюють правовідносини сторін, не передбачений. Тому у даному випадку слід застосовувати аналогію закону щодо розміру стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами відповідно до ст. 1048 ЦК України, оскільки статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність відносин полягає в користуванні грошовими коштами.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Здійснивши перевірку правильності нарахування відсотків за користування чужими грошовими коштами, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду встановила що місцевим господарським судом правильно визначено та правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 23626 грн. 66 коп. відсотків за користування чужими грошовими коштами.

Скаржник посилається на те, що: «Позивачем цілеспрямовано не підписувались накопичувальні картки та інші документи складені залізницею з метою ухилення від сплати зборів Відповідачу за зберігання і користування вагонами тим самим виправдати свої недоліки в організації виробничого процесу, щодо освоєння вагонів, які у червні 2011 р. надходили для завантаження продукцією ПАТ «Норинський щебзавод». Примірники залізничних документів надані Позивачем не можуть бути копіями належних документів так, як не оформлені належним чином: незавірені печаткою залізничної станції, не зазначено прізвище особи яка можливо видавали їх, не відомий підпис особи, який зазначений на примірниках.»

Проте, з такими твердженнями погодитись неможливо з огляду на те, що відповідачем належними та допустимими доказами не доведено факту ухилення позивача від підписання складених відповідачем документів.

Щодо неналежності копій наданих позивачем документів слід відзначити, що відповідач не спростовує їх відповідності оригіналу, не надає свої копії цих документів, а лише наголошує на невстановленості способу отримання позивачем оригіналів документів.

Решта доводів скаржника зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Беручи до уваги те, що до фактичних обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано і правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні скарги апелянта необхідно відмовити.

Рішення господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року по справі №53/513 підлягає залишенню без змін.

Апеляційна скарга державно територіально - галузевого обєднання «Південно-Західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, п. 1 ч.1 ст. 103, ст. 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

п о с т а н о в и в :

1.Апеляційну скаргу державно територіально - галузевого обєднання «Південно-Західна залізниця» на рішення господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року у справі № 53/513 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 26 грудня 2011 року по справі №53/513 залишити без змін.

3.Справу № 53/513 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено протягом 20 днів до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 109 ГПК України.

Головуючий суддяЧорногуз М.Г

СуддіАгрикова О.В.

Суховий В.Г.