Постанова № 21400112, 11.01.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2012 № 18/300

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Тищенко О.В.

суддів: Чорної Л.В.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1 дов. №01 від 03.01.2012

від відповідача: ОСОБА_2 дов. №11 від 10.01.2012 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Музею історії міста Києва

на рішення Господарського суду м. Києва

від 22.11.2011 року

у справі № 18/300 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реєстрації та використанню памяток історії, культури і заповідних територій

до Музею історії міста Києва

про стягнення 34086,56 грн.

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Київського науково-методичного центру по охороні, реєстрації та використанню памяток історії, культури і заповідних територій до Музею історії міста Києва про стягнення з відповідача 30807,47 грн. заборгованості, 3106,00 грн. пені, 924,22 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, 349,00 грн. витрат по сплаті держмита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договірні правовідносини щодо обєкта оренди (нежитловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 13 загальною площею 472,5 кв.м.) з посиланням на статтю 764 Цивільного кодексу України між позивачем та відповідачем тривають, оскільки вказане майно перебуває у орендному користуванні відповідача. Проте, відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання за договором, орендну плату (експлуатаційні витрати) за період з квітня 2009 року по грудень 2010 року на користь позивача не сплачував, внаслідок чого з боку останнього утворилась заборгованість у сумі 30807,47 грн. Позивач, обґрунтовуючи свої позовні вимоги, посилається на Методику розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, що є додатком до рішення Київської міської ради від 28.09.2006 р. №34/91 “Про затвердження Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.11.2011 року у справі № 18/300 позов задоволено повністю. Стягнуто з Музею історії міста Києва на користь Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню памяток історії, культури і заповідних територій 30807 грн. 47 коп. заборгованості, 3106 грн. пені, 924 грн. 22 коп. трьох процентів річних з простроченої суми, 349 грн. витрат по сплаті держмита та 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що зобовязання орендаря, передбачені п. 1.4 договору, щодо сплати орендних платежів, включають також зобовязання останнього щодо відшкодування експлуатаційних витрат. Проте, відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання за договором, орендну плату (експлуатаційні витрати) за період з квітня 2009 року по грудень 2010 року на користь позивача не сплачував, внаслідок чого з боку останнього утворилась заборгованість у сумі 30807,47 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2011 року у справі № 18/300, та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Відповідач стверджує, що відповідно до рішення Київської міської ради від 06.03.2009 р. №124/1179 “Про бюджет міста Києва на 2009 рік” та рішення Київської міської ради від 14.05.2010 р. №793/4231 “Про бюджет міста Києва на 2010 рік” зупинено дію рішення Київської міської ради від 28.09.2006 р. №34/91 “Про затвердження Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду”, Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади міста Києва в частині встановлення орендної плати для установ, що фінансуються з бюджету міста Києва. Встановлено, що такі бюджетні установи звільнені від орендної плати у 2009, 2010 роках, крім сплати експлуатаційних витрат;

Також, апелянт зазначає, що користується приміщенням безоплатно, оскільки є бюджетною установою, яка повністю фінансується за рахунок міського бюджету, посилаючись на статтю 13 Закону України “Про музеї та музейну справу” та Положення про Музей історії міста Києва, затверджене розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 02.10.1997 р. №1527.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 11.01.2012 року.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2011 р. у справі №18/300 скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2011 р. у справі № 18/300 .

Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.2003 р. між Київським науково-методичним центром по охороні, реєстрації та використанню памяток історії, культури і заповідних територій та Музеєм історії міста Києва укладено договір оренди №02/2003.

Відповідно до п.1 1. Дговору позивач, на підставі рішення Київської міської ради від 19.12.2002 р. №185/345, передає, а відповідач приймає в оренду (двоповерховий з підвалом) нежилий будинок за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 13, загальною площею 472,5 кв.м. (перший поверх 207,6 кв.м., другий поверх 192,7 кв.м., підвал 72,2 кв.м.) для використання під музейні приміщення.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що зазначений в п. 1.1. договору нежитловий будинок передається відповідачеві разом із земельною ділянкою, на якій він розміщений, автономними інженерними комунікаціями, системою енергопостачання, інженерним обладнанням, згідно з актом технічного стану, що додається до договору і є його невідємною частиною.

Відповідно до п. 1.3. договору за користування орендованим будинком відповідач сплачує позивачеві орендну плату в межах експлуатаційних витрат, місячний розмір якої на момент початку дії договору становить 544,50 грн., відповідно до калькуляції вартості утримання орендованого майна.

Орендна плата сплачується відповідачем з моменту підписання договору та акту технічного стану обєкту оренди.

Пунктом 1.4. договору визначено, що орендна плата сплачується відповідачем незалежно від наслідків діяльності останнього, щомісячно, не пізніше 10 числа поточного місяця на рахунок позивача.

Згідно з п. 6.1. договору сторони домовились, що термін дії договору складає 3 роки з 01.01.2003 р. по 31.12.2005 р.

02.01.2006 р. між сторонами укладена додаткова угода №2 до договору, за умовами якої сторони змінили розмір орендної плати, погодивши, що місячний її розмір в межах експлуатаційних витрат становить 760,62 грн. (в т.ч. ПДВ 126,77 грн.).

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2009 р. у справі №40/158 за позовом Київського науково-методичного центру по охороні, реставрації та використанню памяток історії, культури і заповідних територій до Музею історії міста Києва встановлено, що 25.10.2007 р. рішенням Київської міської ради №1085/3918 продовжено термін дії договору на 364 дні.

Частиною 2 ст. 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Пунктом 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про незалежність судової влади” від 13.06.2007 р. №8 передбачено, що за змістом частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені. Виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Статтею 17 Закону України ”Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007) (пункт 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України „Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини” від 18.11.2003 р. №01-8/1427).

Відповідно до пунктів 33 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 р. у справі „Христов проти України” одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу „Брумареску проти Румунії”, п. 61). Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

Позивач, посилаючись на статтю 764 Цивільного кодексу України зазначає, що договірні правовідносини щодо обєкта оренди (нежитловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Андріївський узвіз, 13 загальною площею 472,5 кв.м.) між сторонами тривають, оскільки вказане майно перебуває у орендному користуванні відповідача. Проте, відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання за договором, орендну плату (експлуатаційні витрати) за період з квітня 2009 року по грудень 2010 року на користь позивача не сплачував, внаслідок чого з боку останнього утворилась заборгованість у сумі 30807,47 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і обєктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний звязок, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 16 Порядку передачі майна територіальної громади міста Києва в оренду, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 вересня 2006 р. №34/91, розмір річної орендної плати визначається за формулою: Опл = Вп х Сор, де Опл - річна орендна плата, до складу якої входять експлуатаційні витрати орендодавця у складі, зокрема, плати за користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об'єкт оренди.

Таким чином, зобовязання орендаря, передбачені п. 1.4 договору, щодо сплати орендних платежів, включають також зобовязання останнього щодо відшкодування експлуатаційних витрат.

Відповідно до п. 40 рішення Київської міської ради від 06.03.2009 р. №124/1179 “Про бюджет міста Києва на 2009 рік” та п. 35 рішення Київської міської ради від 14.05.2010 р. №793/4231 “Про бюджет міста Києва на 2010 рік” відповідач звільнений у 2009 та 2010 роках від орендної плати, крім сплати експлуатаційних витрат.

Матеріали справи свідчать про те, що відповідач неналежним чином виконав свої зобовязання за договором, орендну плату (експлуатаційні витрати) за період з квітня 2009 року по грудень 2010 року на користь позивача не сплачував, внаслідок чого з боку останнього утворилась заборгованість у сумі 30807,47 грн.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем заборгованості у розмірі 30807,47 грн.

Посилання відповідача на те, що позивачем не додані докази сплати земельного податку є безпідставними, оскільки позивачем до матеріалів справи додані належним чином засвідчені ксерокопії платіжних доручень, які підтверджують сплату останнім на користь УДК у Подільському районі м. Києва земельного податку за 2009 та 2010 роки.

Враховуючи вищевикладене, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 30807,47 грн. є обґрунтованою, отже судом першої інстанції правомірна була задоволена.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача пені, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 5.2 договору за несвоєчасну сплату орендних платежів відповідач на корись позивача сплачує пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочки, не більше розміру, встановленого чинним законодавством України.

Позивачем вірно здійснено розрахунок пені, відповідно до якого підлягає стягненню з відповідача пеня у розмірі 3106,00грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем вірно здійснено розрахунок 3% річних, відповідно до якого підлягають стягненню з відповідача 3% річних у розмірі 924,22 грн.

Колегія суддів вважає, що в рішенні суду повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, отже рішення відповідає вимогам чинного законодавства України, ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, підстав для його скасування не вбачається.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що статтею 4 Закону України “Про судовий збір”, який набув чинності з 22.11.2011р., встановлено, що за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення справляється судовий збір у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлено у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальних заробітних плат, розмір якої становить 1411,50 грн.

Таким чином, виходячи з положень наведених норм закону, та з огляду на те, що відповідач оскаржує рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, відповідач повинен був сплатити судовий збір у розмірі 705,75 грн., проте як останнім було сплачено у розмірі 348,37 грн.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.12.2011 року було зобовязано відповідача надати докази сплати судового збору у встановленому законом розмірі, однак відповідачем вимоги ухвали суду не було виконано, у звязку з чим колегія суддів стягує з відповідача в дохід Державного бюджету України 357,38 грн.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Музею історії міста Києва залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 22.11.2011 року по справі №18/300 залишити без змін.

Стягнути з Музею історії міста Києва (інд. 01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 2, код ЄДРПОУ 05534195) в дохід Державного бюджету України 357,38 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду м. Києва видати наказ.

Матеріали справи № 18/300 повернути до Господарського суду м. Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддяТищенко О.В.

СуддіЧорна Л.В.

Смірнова Л.Г.