Постанова № 21399853, 25.01.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.01.2012 № 48/489

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Верховця А.А.

суддів: Пантелієнка В.О.

Гарник Л.Л.

за участю представників сторін:

Від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 03.02.2010 року б/н)

Від відповідача 1: ОСОБА_2 (довіреність від 07.09.2011 року № 2405-25/522)

Від відповідача 2: не з'явились

Від ТОВ "Черкаська продовольча компанія":не з'явились

Від Черкаської митниці: ОСОБА_3 (довіреність від 29.12.2011 року № 01-39/6199)

Від прокуратури: Шевченко О.В. - старший помічник прокурора відділу

прокуратури м. Києва (посвідчення видане 12.01.2012 року № 6)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Paray LLC в особі Представництва "Парай ЛЛС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2011

у справі № 48/489 (суддя Бойко Р.В.)

за заявою Компанії "Paray LLC"

до 1. Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

2. Державної казначейської служби України

За участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні:

Позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Черкаська продовольча компанія»

Відповідача: Черкаська митниця

про стягнення збитків

за участю Прокуратури м. Києва

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі № 48/489 в задоволенні позову Компанії "Paray LLC" відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 30.11.2011р. у справі № 48/489 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, що є підставами для скасування такого судового рішення.

Зокрема, на думку скаржника, судом першої інстанції не вірно досліджено обставини щодо не реалізації/ не вивезення кінцевого готового продукту протягом 90-та днів, судом було визнано встановленими обставини щодо підстав знищення готової продукції на підставі неналежних доказів, висновки суду щодо відсутності доказів звернення ТОВ «ЧПК» до Мінекономіки України за отриманням індивідуальної ліцензії не відповідають дійсним обставинам справи, висновки про те що, застосування спеціальної санкції не позбавило позивача можливості самостійно вивезти готову продукцію за межі митної території України є хибними.

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Черкаська митниця у відзивах на апеляційну скаргу, просили у її задоволенні відмовити та залишити рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 року у справі № 48/489 без змін.

Представники Відповідача 2 та Третьої особи 1 в судове засідання не зявилися, не повідомивши суд про причини своєї неявки. У зв”язку з тим, що в справі достатньо матеріалів, апеляційна інстанція вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі вказаних представників

Розглянувши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд встановив.

Як видно з матеріалів справи, 23.01.2006 р. між Компанією та Товариством укладено договір про наміри, відповідно до умов якого сторони висловили намір поставити партіями на митну територію України давальницьку сировину, яка належить Компанії в загальній кількості до 27 000 000 кг з метою її подальшої переробки Товариством, одержання готової продукції та подальшого її вивезення за межі митної території або реалізації на території України.

У період з 15.09.2006 р. по 30.03.2007 р. на підставі вказаного договору між Компанією (замовник) та Товариством (виконавець) було укладено договори на переробку давальницької сировини (надалі "Договори"), за умовами яких з урахування додаткових угод №1 замовник поставляє, а виконавець приймає за погодженим графіком на давальницьких умовах м'ясну сировину (в подальшому давальницька сировина) та перероблює її в "м'ясо сушене свинини" (готовий продукт). Право власності на давальницьку сировину та готовий продукт належить замовнику та до виконавця не переходить.

На виконання вказаних договорів Компанією було поставлено, а Товариством прийнято та перероблено давальницьку сировину загальною вартістю 13 401 985,46 доларів США в "м'ясо сушене свинини", що підтверджується наявними в матеріалах справи документами (вантажно-митними деклараціями, актами приймання-передачі готової продукції).

В якості оплати вартості переробки давальницької сировини позивачем на підставі договорів на переробку давальницької сировини було перераховано грошові кошти та передано продукцію на користь Товариства у загальному розмірі 920438,03 доларів США.

Даний спір виник у звязку із спричиненням позивачу шкоди у розмірі 14322423,49доларів США, що еквівалентно 114 149 715,21 грн., завданих протиправною дією нормативних актів держави України, що на його думку зумовило неможливість розпорядження належним йому майном (м'ясо сушене свинини у кількості 2 235 670,36 кг).

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову виходив з того, що Позивачем не доведено існування ні наявності шкоди (саме у розмірі вартості замороженого м'яса, яке за його замовленням було перероблено у готову продукцію), ні причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою держави та наявністю шкоди позивача, ні доведено розміру понесеної шкоди.

Судова колегія погоджується з вказаним висновком враховуючи наступне.

Позивач вказує, що протягом 2007 року поставив на користь Товариства 26803970,918 кг давальницької сировини (м'яса свинини) на суму 13 401 985,46 дол. США з метою виготовлення готової продукції "м'яса сушеного свинини". З вказаної давальницької сировини, на думку позивача, було виготовлено 2 235 670,36 кг м'яса сушеного свинини, яке внаслідок встановлення Законом України №107 від 28.12.2007р. та наказом Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. певних обмежень, не могло бути ні вивезене за межі митної території України, ні реалізоване на митній території України, внаслідок чого було знищене у звязку із закінченням терміну зберігання.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 визнано неконституційним Закон України №107 від 28.12.2007р., а наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. частково скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2008 р., що на думку позивача підтверджує незаконність дій держави.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно із ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст. 1173 Цивільного кодексу України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення:

1) протиправної поведінки;

2) розміру шкоди;

3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

Спеціальна правова конструкція ст. 1173 Цивільного кодексу України на відміну від загальних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для наявності підстав для стягнення шкоди, виключає такий елемент як наявність вини.

За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.

Позивач вказує, що шкода полягає у вартості давальницької сировини та вартості її переробки на готову продукцію.

Однак, умовами Договорів передбачено поставка позивачем давальницької сировини (м'яса свинини) та переробка такого м'яса Товариством у готову продукцію (м'ясо сушене свинини). Наявними в матеріалах справи документами (актами переробки м'яса свинини та актами приймання-передачі готової продукції) підтверджується виконання Товариством умов Договорів та виготовлення із поставленого м'яса свинини готової продукції та передачу її у власність позивача.

Таким чином, давальницька сировина (м'ясо свинини) було перероблено на виконання умов Договорів у відповідності до замовлення позивача з передачею йому у власність готової продукції.

Отже, визначення шкоди та її розміру виходячи із вартості поставленої давальницької сировини та вартості її переробки, що було передбачено умовами укладених між позивачем та Товариством Договорів, тобто, було зроблено незалежно від діяльності державних органів, є безпідставним.

Позивач зазначає про обмеження розпорядження 26 803 970,918 кг м'яса свинини з якого на його думку виготовлено 2 235 670,36 кг готової продукції, що була знищена.

При цьому, із актів приймання-передачі готової продукції для знищення, укладених між позивачем та Товариства (3 акти, додані позивачем до клопотання про приєднання доказів від 11.11.2011 р.), листів позивача (№08/06/11 від 17.06.2011 р., №08/06/12 від 25.06.2008 р., №08/07/04 від 02.07.2008 р., №08/07/05 від 15.07.2008 р.) та актів знищення продукції вбачається, що знищено 2 204 045,41 кг готової продукції, а не 2 235 670,36 кг, як вказує позивач у позовній заяві.

Із актів переробки м'яса свинини вбачається, що для виготовлення 2204045,41 кг готової продукції було витрачено 16 001, 55 тон давальницької сировини, що відповідає поясненням Митниці щодо залишків не розмитненої давальницької сировини.

Відтак, різниця між загальною кількістю ввезеної давальницької сировини (26803,97тон) та кількістю м'яса (16 001,55 тон), витраченого на виготовлення 2204045,41кг готової продукції (яка знищена у 2008 році), а саме 10 802,42 тон давальницької сировини ніяким чином не повязана із тими обставинами, про які вказує позивач у позові.

За змістом ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач має довести реальну вартість товару, реальні збитки у звязку із втратою якого йому завдані.

Обґрунтування шкоди вартістю давальницької сировини та її переробки у готову продукцію є безпідставним, оскільки переробка такої сировини здійснена на виконання укладених позивачем Договорів; позивачем не надано доказів придбання такого товару у власність; кількість давальницької сировини, вказана у позові, не відповідає кількості сировини, витраченої на виготовлення знищеної готової продукції.

Стосовно протиправної поведінки та причинно-наслідкового звязку необхідно зазначити наступне.

В якості обґрунтування протиправної поведінки позивач вказує, що 09.01.2008 р. Митниця відмовила у здійсненні митного оформлення готової продукції у режимі імпорту з посиланням на п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", а 06.03.2008 р. Митниця відмовила у здійсненні митного оформлення готової продукції з метою вивезення її за межі митної території України на підставі відсутності у Товариства індивідуальної ліцензії згідно наказу Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. №10-рп/2008 визнано неконституційним Закон України №107 від 28.12.2007р., а наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. в частині, яка стосується Товариства, скасовано постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.10.2008 р.

Наведене, на думку позивача, зумовило знищення 2 235 6703,36 кг готової продукції у звязку із закінченням терміну її зберігання та відсутності у Товариства належних умов для зберігання такої продукції.

Із актів приймання-передачі готової продукції для знищення, укладених між позивачем та Товариством (3 акти, додані позивачем до клопотання про приєднання доказів від 11.11.2011р.), листів позивача (№08/06/11 від 17.06.2011 р., №08/06/12 від 25.06.2008 р., №08/07/04 від 02.07.2008 р., №08/07/05 від 15.07.2008 р.) та актів знищення продукції вбачається, що знищено 2 204 045,41 кг готової продукції, а не 2 235 670,36 кг, як вказує позивач у позовній заяві.

Із актів переробки м'яса свинини та актів знищення продукції (том 1) вбачається, що спірна готова продукції, яка знищувалася, була виготовлена у період з червня 2007 р. по березень 2008 року.

За змістом ТУ У 15.1-24350064-015:2006 "М'ясо сушене яловичини, свинини, птиці" з урахування змін №1, погоджених висновком державної санітарно-епідеміологічної експертизи від 17.07.2007 р., строк придатності до споживання м'яса сушеного упакованого герметично, чи під вакуумом чи в атмосфері інертних газів становить не більше 12 місяців при температурі від 8 до 25 С, та не більше 24 місяців при температурі від 0 до 8 С.

Знищення всієї продукції відбулося у період з 17.06.2008 р. по 17.07.2008 р.

Відповідно до ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та пунктів 2.8 Договорів строк виготовлення готової продукції та вивезення її за межі митної території України (розмитнення та продажу на митній території України) не повинен перевищувати 90 календарних днів з моменту ввезення давальницької сировини.

Обмеження щодо реалізації продукції, виготовленої з давальницької сировини на території України, введені п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", набрали чинності з 01.01.2008 р. та діяли до 22.05.2008 р. (рішення Конституційного Суду України у справі №10-рп/2008).

Враховуючи приписи ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) та пунктів 2.8 Договорів готова продукція, що була виготовлена до 01.10.2007 р. (90 днів до 01.01.2008 р.) мала бути вивезена до встановлення відповідних обмежень.

Поважних причин не вивезення такої продукції, позивачем не надано.

Більш того, з 22.05.2008 р. приписи п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" втратили чинність, на вказаний момент не закінчився термін зберігання всієї готової продукції (навіть за умови її зберігання при температурі від 8 до 25 С- річний строк), що не виключало можливості її реалізації на митній території України.

Також, наказ Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. не встановлював заборони на імпорт продукції, а вводив обмеження щодо необхідності одержання індивідуальної ліцензії.

Доказів звернення Товариства за такою ліцензією, матеріали справи не містять, а позивач, як власник готової продукції, та особа, до якої обмеження наведеним наказом не вводилися, не позбавлений був можливості самостійно ініціювати вивезення готової продукції за межі митної території України.

Його посилання на відсутність в такому разі підстав для погашення векселів спростовується змістом ст. 2 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції, чинній на момент існування спірних правовідносин) яка визначає підставою погашення відповідного векселя наявністю копії вивізної вантажної митної декларації з відміткою митниці, яка здійснила митне оформлення готової продукції, про фактичне перетинання готовою продукцією митного кордону України (незалежно від особи експортера).

Також, не надано доказів не вивезення готової продукції, яка була виготовлена, до прийняття вказаного наказу (18.02.2008 р.). Суд відзначає, що 90-ти денний строк на вивезення продукції, на момент прийняття наказу закінчився по готовій продукції, виготовленій до 18.11.2007 р.

Товариство зверталося з вимогою здійснити митне оформлення готової продукції лише двічі у січні 2008 року та березні 2008 року, а обсяг готової продукції, яка заявлялася до митного оформлення відповідає двом вантажівкам, тобто значно менше 2204045,21 кг готової продукції. Доказів заявлення до митного оформлення іншої продукції, матеріали справи не містять.

За змістом положень глави 40 Митного кодексу України (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) знищення товару, ввезеного на митну території України, відбувається під митним контролем за умови наявності письмового дозволу митного органу.

В даному випадку знищення готової продукції, яка була виготовлена з давальницької сировини здійснено без письмового дозволу та без участі представників митних органів, що також встановлено постановою Апеляційного суду Черкаської області від 28.01.2009 р. у справі №33-5/09.

Тобто, акти знищення, які не містять підпису представника митних органів не можуть вважатися належними доказами знищення такої продукції.

Згідна листа позивача №08/06/10 від 11.06.2008 р. вбачається, що лише по 113856,82кг готової продукції (виготовлена у червні 2007 року) закінчується термін зберігання, а по решті позивач вказує на механічне пошкодження первинної упаковки в процесі транспортування та складування, що призвело до потемніння та запліснявіння продукції, і як наслідок втрати товарного вигляду. На підставі наведеного позивач просив Товариство провести лабораторні дослідження.

Із листів позивача №08/06/11 від 17.06.2011 р., №08/06/12 від 25.06.2008 р., №08/07/04 від 02.07.2008 р., №08/07/05 від 15.07.2008 р. вбачається, що за наслідком розгляду результатів лабораторних досліджень позивачем прийнято рішення про знищення товару.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачем знищено продукцію у червні-липні 2008 року, хоча на вказаний момент не закінчився річний строк зберігання продукції (навіть за умови її збереження при температурі від 8 до 25 С), а готова продукція, строк придатності по якій закінчився (при умові її збереження при температурі від 8 до 25 С) (виготовлена у червні липні 2007 року) мала бути вивезена позивачем самостійно протягом 90 днів, тобто ще у 2007році, коли були відсутні будь-які заборони чи обмеження.

Відтак, причиною знищення у звязку із закінченням строку придатності продукції (виготовлена у червні липні 2007 року) було не встановлення державою заборон чи обмежень, а невиконання позивачем умов Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" щодо своєчасного вивезення готової продукції.

Відсутність місць для складування готової продукції зумовлено не діяльністю державних органів, а порушенням позивачем умов ст.ст. 2, 5 Закону України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" щодо своєчасного вивезення готової продукції. До того ж, позивачем не надано доказів неможливості забезпечення збереження готової продукції при температурі від 0 до 8С (як на території Товариства, так і на території інших підприємств), що б дозволило її збереження протягом 24 місяців.

За таких обставин, судова колегія констатує, що неконституційній п. 100 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та незаконність в частині наказу Міністерства економіки України №102/74 від 18.02.2008 р. не знаходиться в причинно-наслідковому звязку із обставинами, про які вказує позивач у позові.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновокм суду першої інстанції, що Позивачем не доведено існування ні наявності шкоди (саме у розмірі вартості замороженого м'яса, яке за його замовленням було перероблено у готову продукцію), ні причинно-наслідкового звязку між протиправною поведінкою держави та наявністю шкоди позивача, ні доведено розміру понесеної шкоди.

Враховуючи вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2011р. було прийнято по даній справі, з повним зясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, та відповідністю висновків, викладених в рішенні суду дійсним обставинам справи, а також воно прийняте з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому підстав, для скасування або зміни вказаного судового рішення та задоволення апеляційної скарги Paray LLC в особі Представництва "Парай ЛЛС" , суд апеляційної інстанції не знаходить.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32 - 34, 35, 36, 91, 92, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1.Рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2011 у справі № 48/489 залишити без змін, а апеляційну скаргу Paray LLC в особі Представництва "Парай ЛЛС" - без задоволення.

2. Матеріали справи № 48/489 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддяВерховець А.А.

СуддіПантелієнко В.О.

Гарник Л.Л.