Постанова № 2134443, 27.05.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27.05.2008 р.                                                                                                     № 7/213

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

пропро визнання нечинними податкових повідомлень-рішень та рішення ,

Представники:

від позивачаКуницький В.В., за довіреністю

від відповідача1 Синчанський С.О., за довіреністю

Позивач Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” - звернувся до Окружного адміністративного суду в м. Києві з позовною заявою до відповідача Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення суперечать нормам законодавства України. Позивач вважає, що обов”язкові платежі встановлюються лише податковим законодавством і не можуть встановлюватись законодавством, що регулює бюджетні відносини, відповідно до якого податки і збори (обов’язкові платежі), справляння яких не передбачено Законом України „Про систему оподаткування сплаті не підлягають”. Отже, Закон Укпраїни „Про порядок погоашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не може бути правовою підставою для визначення зобов”язань за платежем частина прибутку (доходу) та нарахування в зв’язку з цим штрафних (фінансових) санкцій Національній акціонерній компанії „Нафтогаз України”.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, а саме керуючись Законом „Про державний бюджет України на 2007 рік”, Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 року № 68, Наказом Фонду державного майна України від 12.02.2007 року №249.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Як свідчать фактичні обставини справи за результатами проведеної виїзної планової перевірки Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” (надалі –НАК „Нафтогаз України” або Позивач) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 р. по 3.12.2006 р. Спеціалізованою державною податковою інспекцією у м. Києві по роботі з великими платниками податків (надалі - СДШ у місті Києві по роботі з ВПП або Відповідач) складено Акт від 14.06.2007 року №539/41-20/20077720 (далі –акт). Відповідно до висновків акту, позивачем в порушення ст. 63 Закону України від 19.12.2006 № 489-У „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, із змінами та доповненнями, пункти 2,3 та 4 Порядку відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 №68 (далі –Порядок №68), наказу Фонду державного мацна України від 12.02.2007 №49 „Щодо нормативів відрахування до фонду дивідендів”, із змінами та доповненнями (далі –Наказ „249”).

Як вбачається зі сторінки 161 акту перевірки, НАК «Нафтогаз України»протягом 2006року не було нараховано та сплачено частини прибутку (доходу) до Державного бюджету. Таким чином, частина прибутку, що має бути нарахована та сплачена НАК «Нафтогаз України»за результатами фінансово-господарської діяльності у 2006 році становить 821482 520,0 грн.

Відповідно до частини 1 статті 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина 2 статті 4 Цивільного кодексу України). За цих підстав, суд вважає первинним нормативним актом з регулювання відносин щодо розподілу доходів між учасниками корпоративних відносин саме Цивільний кодекс України.

Додатково в абзаці 3 частини 2 статті 4 Цивільного кодексу України підкреслено - якщо суб'єкт права законодавчої ініціативи подав до Верховної Ради України проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж цей Кодекс, він зобов'язаний одночасно подати проект закону про внесення змін до Цивільного кодексу України. Поданий законопроект розглядається Верховною Радою України одночасно з відповідним проектом закону про внесення змін до Цивільного кодексу України.

Таким чином положення всіх нормативних актів, які регулюють цивільні відносини і приймаються після набрання чинності Цивільним кодексом України (після 01.01.04) за своїм змістом мають бути ідентичні нормам Цивільного кодексу України.

Рішення про напрями використання отриманого прибутку суб'єктом господарювання приймаються його учасниками шляхом реалізації своїх прав, наданих нормами статті 10 Закону України „Про господарські товариства”, статті 88 Господарського кодексу України та статті 116 Цивільного кодексу України. Так, зокрема, в наведених нормах йдеться про право на участь в управлінні товариством у порядку, визначеному установчим документом, право на участь у розподілі прибутку суб'єкта господарювання та одержувати його частину (дивіденди).

Відповідач посилається на інший порядок визначення розміру та сплати частини прибутку (доходу) встановлений, в статті 67 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, статті 63 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, у Порядку і нормативах відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.06 №678 та у Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.07 №68.

З аналізу пункту 2 статті 92 Конституції України слідує, що Конституція України розмежовує галузі бюджетного та податкового права, бюджетну систему і систему оподаткування.

До бюджетних відносин, відповідно до статті 1 Бюджетного кодексу України, належать відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів та розгляду звітів про їх виконання, а також контролю за виконанням Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Нормативними актами, що регулюють бюджетні відносини в Україні, відповідно до пунктів 1-6 частини 1 статті 4 Бюджетного кодексу України, є Конституція України, цей Кодекс, закон про Державний бюджет України, інші закони, що регулюють бюджетні правовідносини, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, прийняті на підставі і на виконання вищезазначених нормативних актів, нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади, прийняті на підставі і на виконання вже перерахованих нормативних актів.

Визначення поняття закону про Державний бюджет України наведене у пункті 20 статті 2 Бюджетного кодексу України. Відповідно до цієї норми закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду.

Тобто встановлення видів обов'язкових платежів та порядку їх сплати не відноситься до сфери регулювання бюджетного законодавства.

Отже, суд погоджується з позицією позивача, що Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.06 №678 та постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.07 №68 як нормативно-правові акти, що регулюють бюджетні відносини, не можуть встановлювати види обов'язкових платежів та порядок їх сплати.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 1 Закону України „Про систему оподаткування” - податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено цим Законом, сплаті не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України „Про систему оподаткування” - до загальнодержавних обов'язкових платежів належать лише дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами

Відповідно до частини 1 статті 9 Бюджетного кодексу України - доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

Неподатковими надходженнями, згідно з частиною 3 статті 9 Бюджетного кодексу України, визнаються надходження від власності та підприємницької діяльності, інші неподаткові надходження.

Виходячи зі змісту Додатку №1 до Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” та Додатку №1 до Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, частина прибутку (доходу) господарських організацій, що вилучається до бюджету та дивіденди, нараховані на акції (частки, паї) господарських товариств, які є у державній власності, віднесені до категорії доходів від власності та підприємницької діяльності, є неподатковими надходженнями (код 21010000). А отже, до відносин щодо нарахування та сплати зазначеного платежу необхідно застосовувати норми права, які регулюють відносини власності і засади господарювання.

Визначення порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), відповідно до пункту „д” частини 5 та частини 6 статті 41 Закону України „Про господарські товариства” та частини 2 статті 159 Цивільного кодексу України, належить до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.

Вимоги щодо змісту закону про Державний бюджет України містяться в частині другій статті 95 Конституції України, положення якої конкретизовано у статті 38 Бюджетного кодексу України. Встановлений частиною другою статті 95 Конституції України, частиною другою статті 38 Бюджетного кодексу України перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним.

Зі змісту таких положень Конституції України та Бюджетного кодексу України вбачається, що закон про Державний бюджет України як правовий акт, чітко зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання фінансових ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів України - він стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, зокрема і видатків на соціальний захист і соціальне забезпечення, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України. Таке положення випливає з суті норми частини третьої статті 27 Бюджетного кодексу України.

Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Бюджетному кодексі України, то Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”, суд дійшов висновку, що і постанова Кабінету Міністрів України від 17.05.06 №678 та постанова Кабінету Міністрів України від 29.01.2007 року №68 не можуть скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов'язків, гарантій, передбачених іншими законами України.

Крім того, згідно з частиною 5 статті 89 Господарського кодексу України господарське товариство, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, зобов'язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до статті 75 цього Кодексу.

Так, зокрема в частині 9 статті 75 Господарського кодексу України встановлено, що розподіл прибутку (доходу) здійснюється відповідно до затвердженого фінансового плану.

З огляду на положення пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року №747 „Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», згідно з яким 100 відсотків акцій НАК «Нафтогаз України»залишаються у державній власності до прийняття в установленому порядку рішення про їх продаж, розподіл прибутку (доходу) НАК «Нафтогаз України»повинен здійснюватись виключно у відповідності з затвердженим фінансовим планом.

Саме тому, в пункті 2 Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року №678, передбачається здійснення відрахувань частини прибутку (доходу) визначеним колом осіб, крім НАК «Нафтогаз України», її дочірніх компаній та підприємств, а також державних і відкритих акціонерних товариств, господарських товариств з газопостачання та газифікації, контрольні пакети акцій яких передані до статутного фонду НАК «Нафтогаз України»і показники діяльності яких враховані у консолідованому фінансовому плані Компанії.

Нормою пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2006 року №874 „Про затвердження консолідованого фінансового плану Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»та основних показників зведеного руху коштів Компанії на 2006 рік” установлено, що Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»як окрема юридична особа, її дочірні компанії та підприємства, державні і відкриті акціонерні товариства, господарські товариства з газопостачання та газифікації, контрольні пакети акцій яких передані до статутного фонду Компанії і показники діяльності яких враховані у консолідованому фінансовому плані Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», перераховують до державного бюджету частину прибутку (доходу) у сумі, що визначена їх фінансовими планами на 2006 рік.

Норми Господарського кодексу України, нормативного акту вищої юридичної сили, зобов'язують НАК «Нафтогаз України»здійснювати розподіл прибутку (доходу) лише відповідно до затвердженого фінансового плану.

В фінансовому плані НАК «Нафтогаз України» (консолідованому) на 2006 рік не передбачено відрахування частини чистого прибутку, дорівнює нулю. Таким чином, оскільки у консолідованому фінансовому плані визначено загальний показник для всіх зазначених в плані підприємств, то це передбачає, що і у фінансових планах таких підприємств на 2006 рік цей показник дорівнює нулю.

В консолідованому фінансовому плані НАК «Нафтогаз України»та основних показниках зведеного руху коштів Компанії, фінансовому плані Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»як окремої юридичної особи на 2007 рік, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №951, відрахувань частини прибутку також не передбачено.

Враховуючи вищенаведене, можна дійти висновку, що норми статті 67 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, статті 63 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», Порядку і нормативів відрахування господарськими. організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.06 №678, та Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.07 №68, суперечать актам цивільного законодавства.

В частині 4 статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншого закону ( з огляду на предмет регулювання Цивільного кодексу України, мова йде про закони, які є актами цивільного законодавства), застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону, що є актом цивільного законодавства. Ця норма Цивільного кодексу України також є правовою підставою для незастосування Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України»Порядку і нормативів відрахування господарськими організаціями до загального фонду державного бюджету частини прибутку (доходу) за результатами фінансово-господарської діяльності у 2005 році та щоквартальної фінансово-господарської діяльності у 2006 році, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.05.06 №678, та Порядку відрахування господарськими організаціями до державного бюджету частини чистого прибутку (доходу), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.07 №68.

Крім того, суд звертає увагу, що в податкових повідомленнях-рішеннях та рішеннях зазначається, що визначення Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України»суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем частина прибутку (доходу) здійснено згідно з підпунктом ‘б’підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 та підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Однак, в преамбулі Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” встановлено, що цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове- державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до підпункту ‘б’підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” - контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Платники податків - юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичні особи, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно з законами покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), пеню та штрафні санкції (стаття 1 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”).

Як вже зазначалося вище, до загальнодержавних обов'язкових платежів належать лише дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами (частина 1 статті 14 Закону України „Про систему оподаткування”), при цьому частину прибутку (доходу) визначено як неподаткові надходження бюджету (Додаток №1 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»). Отже, Закон України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” не може бути правовою підставою для визначення зобов'язань за платежем частина прибутку (доходу) та нарахування в зв'язку з цим будь-яких штрафних (фінансових) санкцій Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України».

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Зазначений принцип закріплено також і в ст.ст. 7-8 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд не може погодитись з позицією відповідача та дійшов висновку, що визначення Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» суми податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем частина прибутку (доходу) (821 482 520,00 гривень за основним платежем, 164 296 504,00 гривень за штрафними (фінансовими) санкціями) не відповідає нормам чинного законодавства України.

Враховуючи, те що Відповідачем не доведено обґрунтованих підстав щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій до НАК „Нафтогаз України”, підстави вважати їх прийнятими правомірними –відсутні.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення. Відповідач не довів суду належними та допустимими доказами обґрунтованість своїх заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

          Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 86, 89, 90, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України” задовольнити повністю.

1) Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків

від 27 червня 2007 року № 0001414120/0

від 28 серпня 2007 року №0001414120/1

від 07 листопада 2007 року №0001414120/2

від 21 лютого 2008 року №0001414120/3

2) Визнати протиправним та скасувати рішення від 23 серпня 2007 року №9786/10/25-019 про результати розгляду первинної скарги Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків;

3) Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити за рахунок державного бюджету України на користь Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата підписання повного тексту постанови – 11.06.2008 р.

Суддя                                                                                           Арсірій Р.О.