Постанова № 2134415, 23.06.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17:31 год.

23.06.2008 р.                                                                                                     № 7/152

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Коломієць Н.В. вирішив адміністративну справу

Приватного підприємства"Оптсбутторг"

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

провизнання недійсним розпорядження ,

Представники:

від позивачаГорніцька І.О. –представник за довіреністю

від відповідачаСтепаненко С.Д. –представник за довіреністю

Справа передана на новий розгляд відповідно до Ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.11.2007 у справі № 25/122-А, якою було частково задоволено касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, скасовано постанову Господарського суду міста Києва від 04.04.2006 та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 23.05.06, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою суду від 18.02.08 справу № 25/122-А було прийнято до розгляду та призначено судове засідання на 16.04.08.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві та просив суд визнати недійсним винесене 24.03.03 ДПІ Печерського району м. Києва Розпорядження № 81 про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами комплексної (тематичної) документальної перевірки.

Відповідач проти задоволення позову заперечував та просив суд відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем 21.03.03 було проведено позапланову документальну перевірку ПП «Оптсбутторг»з питань достовірності заявленого до відшкодування ПДВ за червень 2002 року, за результатами якої складено Акт № 91/23-08/07-31751718. перевіркою встановлено наступне.

Позивач та ДП «Віртон Логістика Україна»уклали договір комісії від 15.05.02 № 7, згідно з яким комісіонер (ДП «Віртон Логістика Україна») зобов’язувався за винагороду, за дорученням та за рахунок комітента (позивач) здійснити продаж на експорт майна комітента (позивача). Згідно із специфікацією № 1 від 15.05.02 товаром виступає комплекс технічних засобів для каскаду мікроГЕС, за ціною 25285000 грн. (148307818,64 рос. руб.).

На виконання даного договору комісії від 15.05.02 №7, ДП «Віртон Логістика Україна»реалізувало комплекс технічних засобів для каскаду мікроГЕС ТОВ «Турб-Сервіс (Росія)», загальною вартістю 148535000,00 рос. руб. Оплата за реалізований товар надійшла на рахунок ДП «Віртон Логістика Україна»в сумі 148535000,0 рос. руб., що підтверджується довідкою ВАТ АБ «Укргазбанк»від 15.08.02 № 3867.

Відповідач в акті перевірки зазначив, що за даними Інспекції Міністерства Російської Федерації з податків та зборів Товариству «Турб-Сервіс», починаючи з ІІІ кварталу 2002 року призупинені операції по рахунках у фінансово-кредитних установах, а за інформацією слідчого управління по місту Москва Федеральної служби Податкової поліції Російської Федерації Товариство «Турб-Сервіс»не зареєстроване як суб’єкт ЗЕД та експортно-імпортих операцій не здійснювало.

В акті також зазначено, що в періоді, за який проводиться перевірка, позивачем був укладений договір постачання з ДП «Промінь» та придбало комплекс технічних засобів для каскаду мікроГЕС на загальну суму 30000000,00 грн., в т.ч. ПДВ –5000 000 грн. Разом з тим, відповідач зазначив, що позивачем під час проведення перевірки не надано документів, що підтверджують розрахунки та перевезення придбаного позивачем товару.

У зв’язку з цим відповідач вважає, що факт реалізації ДП «Промінь»позивачу комплексу технічних засобів для каскаду мікроГЕС на загальну суму 30000000,00 грн., в т.ч. ПДВ –5000 000 грн., а також сплата позивачем податку на додану вартість в сумі 5 000 000, 00 грн. не може бути належним чином підтверджена, що позбавляє права позивача на віднесення вказаної суми до складу податкового кредиту. Таким чином, відповідач вважає, що непідтвердженим також є факт реалізації товару на експорт, внаслідок чого позивачем завищено податковий кредит на 5000 000,00 грн. та 5000,00 грн., чим порушено п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

24.03.03 відповідачем було видано розпорядження № 81 про внесення змін у визначену платником суму податку на додану вартість за результатами комплексної (тематичної) перевірки, яким позивачу було зменшено суму бюджетного відшкодування на 5005000 грн.

Враховуючи приписи Ухвали Вищого адміністративного суду України від 14.11.2007 у справі № 25/122-А, суд зазначає, що предметом спору у даній справі є встановлення наявності у позивача права на податковий кредит у задекларованій ним сумі на відшкодування.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість»податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п.п. 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Суми податку на додану вартість, сплачені (нараховані) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням (спорудженням) основних фондів, що підлягають амортизації, включаються до складу податкового кредиту такого звітного періоду, незалежно від строків введення в експлуатацію основних фондів, а також від того, чи мав платник податку оподатковувані обороти протягом такого звітного періоду.

Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з п.п. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Отже, чинне податкове законодавство виникнення права на податковий кредит у платника податків пов’язує виключно зі списанням коштів, або з отриманням податкової накладної.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що позивачу були видані податкові накладні: від 03.06.02 ДП «Віртон Логістика Україна»за номером 0000152 на суму 30000 грн., на підставі договору від 15.05.02 № 7, та ДП «Промінь»від 30.05.02 № 39 на суму 30000000 грн. за договором від 20.05.02 № 22. Також в матеріалах справи наявна вантажно-митна декларація, з якої вбачається, що відправник (позивач) імпортував одержувачу –ТОВ «Турб-Сервіс»комплекс технічних засобів для каскаду мікроГЕС, з надпису на якій вбачається, що задекларований товар було вивезено за межі митної території України в повному обсязі та скріплено підписом інспектора.

Наявними у справі матеріалами підтверджується також і сплата позивачем вартості придбаних товару та послуг, за зазначеними вище договорами (щодо договору з ДП «Промінь», то згідно з платіжним дорученням від 15.08.02 позивачем сплачено суму в розмірі 25096473,00 грн., з заборгованістю 4903572 грн.).

Відповідачем по справі не доведено факту визнання вказаних договорів недійсними чи безтоварними. Натомість, у матеріалах справи міститься доказ, а саме копія Постанови Господарського суду міста Києва від 26.12.2005 по справі № 11/4-29/381, якою ДПІ у Печерському районі м. Києва відмовлено в задоволенні позову про визнання недійсним договору постачання від 20.05.02 № 22.

Надмірність сплати податку підтверджена наявними у справі документами, зокрема наявними деклараціями з ПДВ.

Зважаючи на вищевикладене, суд приходить до висновку, що право позивача на податковий кредит виникло в результаті отримання ним від продавців відповідних податкових накладних.

Відповідач по справі під час її нового розгляду не надав суду доказів, які б спростували право позивача на отримання податкового кредиту.

Відповідно до ч.1 та 2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зазначене вище свідчить про невиконання відповідачем покладеного на нього обов’язку передбаченого ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в частині доказування правомірності вчинених ним дій.

Відповідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що дії відповідача вчинені всупереч вищезазначеним принципам, що свідчить про їх протиправність та порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України наявні у матеріалах справи докази та пояснення сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що заявлений адміністративний позов є обґрунтованим.

Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Приватного підприємства „Оптсбуттогр” задовольнити повністю.

Визнати недійсним винесене Державною податковою інспекцією в Печерському районі м.Києва 24.03.2003 р. розпорядження № 81 про внесення змін у визначеному платником суму податку на додану вартість за результатами комплексної (тематичної) документальної перевірки.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

          Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови –04.07.08

Суддя                                                                                           Арсірій Р.О.