Постанова № 21343737, 26.01.2012, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 січня 2012 року Справа № 5020-1279/2011 Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого суддіДмитрієва В.Є.,

суддівРибіної С.А.,

Голика В.С.,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився, (Міністерство інфраструктури України);

відповідача: ОСОБА_1, довіреність № дв-69 від 19.01.12, та ОСОБА_2, довіреність № дв-66 від 10.01.12, (державне підприємство "Севастопольський морський торговельний порт");

відповідача: ОСОБА_3, довіреність № б/н від 20.01.12, (товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тулон");

третьої особи на стороні відповідача: ОСОБА_4, довіреність № б/н від 02.12.11, (товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд");

третьої особи на стороні позивача: ОСОБА_5, довіреність № 1 від 03.01.12, (Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі);

прокурор: Почка Антон Анатолійович, посвідчення № 735 від 05.12.11, (Прокуратура міста Севастополя);

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Портланд" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 06 жовтня 2011 року у справі №5020-1279/2011

за позовом Севастопольського транспортного прокурора (вул. Вороніна, 11, місто Севастополь, 99011; вул. Павліченка, 1, місто Севастополь, 99007)

в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України (пр. Перемоги, 14, місто Київ 135, 01135)

до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тулон" (вул. Леніна, 10, кв. 2, місто Севастополь, 99011)

державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" (майд. Нахімова, 5, місто Севастополь, 99011)

третя особа на стороні позивача: Регіональне відділення Фонду державного майна України в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (майд. Повсталих, 6, місто Севастополь, 99008)

третя особа на стороні відповідача: товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд" (вул. Леніна-Морська, 21/1, місто Ялта, 98600; шосе Дражинського, 2, смт. Відрадне, місто Ялта, 98654)

про визнання договору про дольову участь у будівництві та додаткової угоди до нього недійсними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Харченко І.А.) від 06 жовтня 2011 року, позов задоволено.

Визнано недійсними договір №710/240д про дольову участь в будівництві портопункту з обслуговування яхт та маломірних суден, укладений 09 жовтня 2007 року між державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" і товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тулон", та додаткову угоду №1 (Суперфіцій) від 29 грудня 2007 року до зазначеного договору.

Стягнуто з державного підприємства "Севастопольський морський торговельний порт" в дохід Державного бюджету України державне мито у розмірі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним.

На думку суду, спірний договір за своєю правовою природою є договором про спільну діяльність з елементами договору будівельного підряду.

У звязку з тим, що будівництво обєкту планується здійснювати на земельній ділянці, що є державною власністю, розпорядження нею повинне здійснюватися виключно з дозволу органу управління державним майном Міністерством транспорту та звязку України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України.

Відповідно до Статуту ДП «Севастопольський морський торговельний порт», останній є державним підприємством, що засновано на державній власності і входить до сфери управління Міністерства транспорту та звязку України .

Пунктом 4.4 Статуту ДП «Севастопольський морський торговельний порт»визначено, що відчуження засобів, що є державною власністю, закріплених за Портом, здійснюється за погодженням з органом управління майном в порядку, встановленому чинним законодавством.

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №211 від 03 березня 2006 року, затверджений Порядок розгляду звернень підприємств, установ та організацій, які входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, щодо розпорядження майном (далі Порядок).

Відповідно до пунктів 1.4, 2.8 Порядку, його дія розповсюджується на урядові органи, що діють у складі Мінтрансзв'язку, Держспецтрансслужбу, Укрзалізницю, підприємства, установи та організації, які входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, а також відкриті акціонерні товариства, створені шляхом корпоратизації, 100 % акцій яких залишаються в державній власності в управлінні Мінтрансзв'язку, в разі, якщо зазначене передбачено їх статутами (далі - підприємства, установи та організації). Згода Мінтрансзв'язку на здійснення операцій з розпорядження майном згідно з цим Порядком може оформлюватись листом за підписом Міністра (заступника Міністра) або наказом Міністерства.

Проте, у порушення вимог Закону України «Про управління обєктами державної власності»та Положення про Міністерство транспорту та звязку України (що діяли на момент укладення спірного договору), Договір був погоджений лише з державним концерном «Укрморпорт», який не є органом управління, якому підпорядковане ДП «Севастопольський морський торговельний порт».

Відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09 грудня 2010 року „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади” створено Міністерство інфраструктури України.

Отже, на момент звернення прокурора з позовом до суду першої інстанції, органом, уповноваженим державою здійснювати функції по управлінню обєктами та землями власності морського транспорту, реалізації прав держави, як власника таких обєктів, є Міністерство інфраструктури України, як правонаступник Міністерства транспорту та звязку України.

На підставі зазначеного, суд першої інстанції вирішив, що Договір та додаткові угоди до нього, підлягають визнанню недійсними.

Не погодившись з зазначеним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору №710/240д про дольову участь у будівництві портопункту з обслуговування яхт та маломірних суден, укладеного 09 жовтня 2007 року між державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тулон" відмовити.

Заявник апеляційної скарги також звертає увагу на те, що вказаним судовим рішенням порушені права товариства з обмеженою відповідальністю «Портланд», оскільки права і обовязки за Договором №710/240д від 09 жовтня 2007 року, приймає на себе товариство з обмеженою відповідальністю «Портланд»згідно Договору №1 від 09 липня 2010 року про відступлення права вимоги. Крім того, відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, треті особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обовязки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Проте, в порушення вимог Господарського процесуального кодексу України заявника не було залучено судом до участі у розгляді справи.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 26 січня 2012 року відповідно до статті 91 Господарського процесуального кодексу України, залучено до участі у справі товариство з обмеженою відповідальністю „Портланд”, як третю особу на стороні відповідача, з тих підстав, що оскаржуваним судовим рішенням зачіпаються інтереси товариства з обмеженою відповідальністю „Портланд”.

Представник Міністерства інфраструктури України у судове засідання не зявився, був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи. Клопотань до судового засідання не надходило.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України, зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Так як явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обовязок, справа може розглядатися без їх участі, якщо неявка цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Розпорядженням секретаря судової палати від 26 січня 2012 року, суддя Волков К.В., у звязку з відпусткою, замінений у складі колегії на суддю Голика В.С.

Розглянувши справу повторно, в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

09 жовтня 2007 року між Державним підприємством «Севастопольський морський торговельний порт»/Сторона 1/ та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тулон»/Сторона 2/ укладено договір про дольову участь в будівництві портопункту з обслуговування яхт та маломірних суден»№710/240д (далі Договір), предметом якого є проектування та будівництво в м. Севастополі в бухті «Кругла»портопункту з обслуговування яхт та маломірних суден на земельній ділянці площею 1 426 кв. м. згідно до Державного акту серії П-КМ №005180 за цільовим призначенням обслуговування причалів.

Відповідно до пункту 2.1 Договору, базове співвідношення розподілу майна між сторонами за підсумками реалізації Договору встановлюється в наступних пропорціях від загальної площі споруди: Сторона 1 отримує наступні приміщення: диспетчерську, каси, кімнати відпочинку, розташовані на першому поверху збудованої будівлі; Сторона 2 отримує частину загальної площі приміщень, що залишилась.

Згідно до пункту 2.2 Договору, Сторони визнають, що вкладом Сторони 1 є: витрати, що понесені Стороною 1 на утримання земельної ділянки та на проектно-кошторисну документацію; земельна ділянка площею 1 426 кв. м.; виконання функцій Генерального (титульного) замовника; використання автотранспорту та техніки, що належить Стороні 1 для реалізації Договору. Вкладом Сторони 2 є: фінансування будівництва та управління реалізацією Договору, виконання функцій технічного замовника; будівництво, виконання функцій Генерального підрядника.

Відповідно пункту 2.4 Договору, була збудована багатоповерхова будівля портопункту для обслуговування яхт та маломірних суден, що підлягає передачі у власність сторонам за підсумками реалізації Договору, визначається на підставі Розподільної відомості.

29 грудня 2007 року сторонами укладено додаткову угоду №1 (Суперфіцій) до Договору, відповідно до пункту 1.1 якої у відповідності до пункту 2 Договору Суперфіціар (державним підприємством «Севастопольський морський торговельний порт») надає, а Суперфіціарій (товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тулон») приймає в строкове платне користування земельну ділянку для організації будівництва та вводу в експлуатацію будівлі та споруд причалу, розташованого за адресою: місто Севастополь, бухта Кругла (арк.с.26-27).

Відповідно до пункту 1.2 Додаткової угоди, метою надання в користування земельної ділянки є здійснення Суперфіціарієм своїх обов'язків та прав, визначених пунктами 2 та 4 Договору.

Згідно до пункту 2.1 Додаткової угоди, загальна площа наданої у користування земельної ділянки 0,1426 га відповідно Державному акту на право користування землею cepії II-KM №005180 від 17 жовтня 1995 року, виданого Севастопольською міською державною адміністрацією та зареєстрованому в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №316.

Судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги, що вказаним рішенням суду, були порушені права товариства з обмеженою відповідальністю «Портланд», у звязку з наступним.

09 липня 2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тулон»(сторона, яка передає) та товариством з обмеженою відповідальністю "Портланд" (сторона, яка приймає) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого, товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тулон»передає у повному обсязі свої права та обов'язки за договором №710/240д від 09 жовтня 2007 року про дольову участь у будівництві портопункту з обслуговування яхт і маломірних судів, який був укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тулон»та Державним підприємством "Севастопольскій морський торгівельний порт", а товариство з обмеженою відповідальністю "Портланд" бере на себе зобов'язання та отримує права за договором №710/240д від 09 жовтня 2007 року.

Оскільки, права і обов'язки за Договором №710/240д від 09 жовтня 2007 року приймає на себе товариство з обмеженою відповідальністю «Портланд»згідно Договору №1 від 09 липня 2010 року про відступлення права вимоги, у нього виникли права і обов'язки за вищезазначеним договором.

У зв'язку з тим, що прийняте рішення суду першої інстанції зачіпає інтереси товариства з обмеженою відповідальністю «Портланд», воно вважає вказане рішення суду незаконним, а тому таким, що підлягає скасуванню у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, виходячи з наступного.

Згідно статті 27 Господарського процесуального кодексу України, в редакції на момент прийняття рішення судом першої інстанції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Судом першої інстанції, зазначені статтею 27 Господарського процесуального кодексу Україні дії, виконані не були, тим самим порушено право щодо участі у судовому розгляді справи товариства з обмеженою відповідальністю «Портланд».

Крім цього, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Проте цього зроблено не було, оскільки не було з'ясовано обставин щодо наявності або відсутності договору відступлення права вимоги, згідно якого права та обов'язки за оспорюваним договором прийняла особа, яка навіть не була залучена до участі у справі.

За таких обставин, судова колегія, встановивши, що прийняте місцевим господарським судом рішення стосується прав та обовязків вказаної вище особи, відповідно до пункту 3 частини 3 статті 104 Господарського процесуального кодексу України в будь якому випадку скасовує рішення місцевого господарського суду повністю і здійснює новій розгляд справи по суті з прийняттям рішення відповідно до пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України, про що зазначено у пункті 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 17 травня 2011 року „Про деякі питання практики застосування розділу Х11 Господарського процесуального кодексу України.

Також судова колегія погоджується з доводами апеляційної скарги щодо неправильного встановлення судом першої інстанції природи оспорюваного договору.

Так, судом першої інстанції встановлено, що цей договір є договором про спільну діяльність з елементами договору будівельного підряду. Проте, цей висновок суду є помилковим, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

Предметом оспорюваного договору є проектування і будівництво портопункту, що не суперечить законодавству України, ознак, передбачених законом для договорів про спільну діяльність в ньому не міститься, а вклади учасників договору не суперечать нормам Закону України «Про інвестиційну діяльність», згідно якого можливо укладати договори про дольову участь в будівництві з інвестиційними внесками, вкладник яких має право на їх повернення.

Крім того судова колегія зазначає, що у звязку з тим, що відчуження будь-яких існуючих обєктів власності позивача вищевказаний договір не передбачає, а нова власність, відповідно до умов договору ще не виникла, не можна казати про порушення прав позивача, спричиненого відчуженням належного йому майна без дотримання відповідного порядку, встановленого діючим законодавством.

Питання передачі (відчуження) власності постає тільки тоді, коли вона виникає. А так як на момент укладення договору нова власність, яка би підлягала відчуженню, ще не виникла, порушень прав позивача укладенням оспорюваного договору не вбачається.

Крім того, в судовому засіданні 26 січня 2012 року прокурор пояснив, а представники сторін не заперечували, що даний договір не виконувався, та жодні дії за вказаним договором, проведені не були.

У зв'язку з викладеним, у рішенні господарського суду наявне неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, що є також підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Так, у своєму рішенні суд першої інстанції вказує, що вказане будівництво планується на земельній ділянці, що є державною власністю. Проте, предметом саме спірного договору не є передання земельної ділянки, а лише проектування та будівництво. Передання земельної ділянки здійснюється за умовами додаткової угоди (суперфіцію) №1 від 29 грудня 2007 року до договору, яка є частиною договору.

З урахуванням викладеного, зазначені доводи можуть бути підставою для визнання недійсним лише додаткової угоди до договору, а не самого договору, у звязку з наступним.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що відповідно до Статуту ДП «Севастопольський морський торговельний порт»визначено, що відчуження засобів, що є державною власністю, закріплених за Портом, здійснюється за погодженням з органом управління майном в порядку, що встановлений чинним законодавством.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до абзацу третього пункту 1 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України №02-5/111 від 12 березня 1999 року „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону; дотримання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

В якості підстави для визнання недійсним спірного договору позивач вказує те, що даний договір в порушення статей 1, 3, 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" не погоджений із органом управління державним майном - Міністерством транспорту та зв'язку України.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Як вбачається зі Статуту ДП „Севастопольський морський торговельний порт", порт є державним унітарним транспортним підприємством - морським портом і діє як державне комерційне підприємство, що засноване на державній власності та входить до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України.

Таким чином, майно ДП „Севастопольський морський торговельний порт" є об'єктом управління державної власності.

Згідно пункту 4.4 статуту ДП „Севастопольський морський торговельний порт", позивач має право відчужувати, надавати під заставу, в оренду, управління, спільну діяльність закріплене за ним майно відповідно до вимог законодавства та за погодженням із Уповноваженим органом управління, яким є Міністерство транспорту та зв'язку України.

Предметом даного судового розгляду є, зокрема, вимоги про визнання недійсною додаткової угоди до договору 710/240д від 09 жовтня 2007 року, у звязку з її суперечністю вимогам закону, оскільки вона вчинена без погодження з уповноваженим органом управління державною власністю.

Зі змісту договору вбачається, що він не передбачає ані об'єднання внесків його сторін, ані статусу будівлі як внеску позивачем в спільну діяльність.

Згідно зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта.

В якості підстави для визнання недійсним спірного договору позивач вказує те, що даний договір в порушення статей 1, 3, 6 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" не погоджений із органом управління державним майном - Міністерством транспорту та зв'язку України.

Відповідно до статті 1 Закону України „Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

При укладанні спірного договору сторони визначили його як „договір про спільну часткову участь у будівництві".

Відповідно до статті 1130 Цивільного кодексу України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Частиною другою статті 1131 Цивільного кодексу України передбачено, що умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно з підпунктом 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети.

Виходячи з наведеного, договором про спільну діяльність може бути визнаний правочин, який має такі ознаки:

- об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети;

- визначення учасника, уповноваженого згідно з договором на ведення спільних справ (в тому числі ведення бухгалтерської звітності);

реєстрація в органах податкової служби, якщо це передбачено договором.

Аналіз змісту оспорюваного договору у взаємозв'язку зі статтями 875, 1130,1131 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір №710/240д від 09 жовтня 2007 року за своєю правовою природою не є договором про спільну діяльність, а є змішаним договором, що передбачено статтею 628 Цивільного кодексу України з елементами договору будівельного підряду.

Наведені обставини спростовують доводи позивача щодо необхідності отримання погодження органу управління ДП „Севастопольський морський торговельний порт" - Міністерства транспорту та зв'язку України, оскільки ані Статутом позивача, ані Законом України „Про управління об'єктами державної власності" не встановлений обов'язок щодо отримання погодження органу управління державним майном на укладання позивачем договору будівельного підряду.

В той же час колегія вважає такими, що підлягають задоволенню, вимоги позовної заяви в частині визнання недійсною додаткової угоди №1 (Суперфіцій) від 29 грудня 2007 року до основного Договору, у звязку з наступним.

За умовами додаткової угоди №1 (Суперфіцій) від 29 грудня 2007 року до основного Договору №710/240д від 09 жовтня 2007 року про дольову участь у будівництві портопункту з обслуговування яхт і маломірних судів, суперфіціар надає, а суперфіціарій приймає у строкове платне користування земельну ділянку для організації будівництва.

Вищевказана додаткова угода №1 (Суперфіцій), передбачає відчуження земельної ділянки шляхом передання її у користування іншій особі, у звязку з чим при її укладенні, було необхідно дотримання відповідного порядку погодження, що сторонами зроблено не було.

Відповідно до цільового використовування земель, ця ділянка належить до земель морського транспорту (п. 1.14.4 Українського класифікатору цільового використовування землі).

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №211 від 03 березня 2006 року затверджений Порядок розгляду звернень підприємств, установ та організацій, які входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, щодо розпорядження майном (далі Порядок).

Відповідно до пунктів 1.4, 2.8 Порядку його дія розповсюджується на урядові органи, що діють у складі Мінтрансзв'язку, Держспецтрансслужбу, Укрзалізницю, підприємства, установи та організації, які входять до сфери управління Міністерства транспорту та зв'язку України, а також відкриті акціонерні товариства, створені шляхом корпоратизації, 100 % акцій яких залишаються в державній власності в управлінні Мінтрансзв'язку, в разі, якщо зазначене передбачено їх статутами (далі - підприємства, установи та організації). Згода Мінтрансзв'язку на здійснення операцій з розпорядження майном згідно з цим Порядком може оформлюватись листом за підписом Міністра (заступника Міністра) або наказом Міністерства.

Пунктом 4.4 Статуту ДП «Севастопольський морський торговельний порт»визначено, що відчуження засобів, що є державною власністю, закріплених за Портом, здійснюється за погодженням з органом управління майном в порядку, що встановлений чинним законодавством.

Проте, у порушення вимог Закону України «Про управління обєктами державної власності»та Положення про Міністерство транспорту та звязку України (що діяли на момент укладення спірного договору), додаткова угода була погоджена лише з державним концерном «Укрморпорт», який не є органом управління, якому підпорядковане ДП «Севастопольський морський торговельний порт».

Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція погоджується з висновком суду першої інстанції, що додаткова угода №1 (Суперфіцій) від 29 грудня 2007 року до основного Договору №710/240д від 09 жовтня 2007 року про дольову участь у будівництві портопункту з обслуговування яхт і маломірних судів, укладена з порушенням норм статей 203, 215 Цивільного кодексу України, отже підлягає визнанню недійсною.

Крім того, за змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України умовою виникнення права на звернення до господарського суду є наявність факту порушення прав і охоронюваних законом інтересів суб'єктів господарювання.

За таких обставин господарськимсудом першої інстанції неправомірно задоволено позов Севастопольського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України в частині визнання договору №710/240д про дольову участь в будівництві портопункту з обслуговування яхт та маломірних суден, укладений 09 жовтня 2007 року між Державним підприємством «Севастопольський морський торговельний порт»та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Тулон», недійсним.

Відповідно до пунктів 2 та 3 частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають з договорів та з інших підстав, - покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що рішення господарського суду міста Севастополя не відповідає діючому законодавству, прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права, та не відповідає встановленим обставинам справи. Тому, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Керуючись статтями 101, пунктом 2 частини 1 статті 103, пунктом 4 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Портланд" задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Севастополя від 06 жовтня 2011 року у справі 5020-1279/2011 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

4. Позовні вимоги задовольнити частково. Визнати недійсною додаткову угоду №1 (Суперфіцій) від 29 грудня 2007 року до Договору №710\240д від 09 жовтня 2007 року про дольову участь у будівництві портопункту з обслуговування яхт та маломірних суден, укладеного між Державним підприємством "Севастопольський морський торговельний порт" та товариством з обмеженою відповідальністю "Портланд".

5. В іншій частині позову відмовити.

6. Стягнути з Державного підприємства „Севастопольський морський торговельний порт” (99011, місто Севастополь, пл. Нахімова, 5, ідентифікаційний код 01125548) в дохід Державного бюджету міста Севастополя, р/р 31210206700001 до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22030001) судовий збір у розмірі 268, 25 грн.

7. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Тулон” (99011, місто Севастополь, вул. Леніна, 10, кв. 2 ідентифікаційний код 35418108) в дохід Державного бюджету міста Севастополя, р/р 31210206700001 до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Севастополі, МФО 824509, ЄДРПОУ 38022717, код платежу 22030001) судовий збір у розмірі 268, 25 грн.

Доручити господарському суду міста Севастополя видати відповідні накази.

Головуючий суддя В.Є. Дмитрієв

Судді С.А. Рибіна

В.С. Голик