Постанова № 2134372, 09.04.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

09.04.2008 р.                                                                                                     № 7/206

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О., при секретарі судового засідання Ісіковій О.Г., розглянувши позовну заяву і додані до неї документи

Державної податкової інспекції у Солом"янському районі міста Києва

до Підприємства "Укрінвопромінвест", яке засноване на власності об"єднання громадян

провизнання недійсними фіктивного правочину

Представники:

від позивача

від третіх осіб

від Генеральної прокуратури УкраїниМокрицька К.В., представник за довіреністю

1.          Мальована В.А., представник за довіреністю

2.          не з’явився

Красноржон О.М. –прокурор відділу Генеральної прокуратури України, посвідчення № 24.

від відповідачане з’явився

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання недійсним фіктивного правочину.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в процесі проведення перевірки Підприємства "Укрінвопромінвест" (код ЄДРПОУ 32586931) було встановлено, що вказане підприємство здійснює фінансово-господарську діяльність з порушенням вимог чинного законодавства України, внаслідок чого спричиняє значні збитки економіці держави.

Так, за наявними даними, зазначений суб'єкт підприємницької діяльності використовуються невстановленими особами в схемі ухилення від сплати податків та незаконного обертання значних сум безготівкових коштів у готівку.

          У зв’язку з цим позивач просить суд визнати правочин, а саме державну реєстрацію підприємства „Укрінвопромінвест" недійсним; припинити державну реєстрацію Підприємства "Укрінвопромінвест", яке засноване на власності об'єднання громадян з моменту державної реєстрації, тобто з 22.07.2003; визнати недійсним Статут Підприємства "Укрінвопромінвест", яке засноване на власності об'єднання громадян з моменту державної реєстрації, тобто з 22.07.2003; визнати недійсним Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №36083299 Підприємства "Укрінвопромінвест", яке засноване на власності об'єднання громадян з моменту внесення в реєстр платників ПДВ, тобто з 19.08.03; судові витрати покласти на відповідача.

Ухвалою від 01.11.2007 було відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 29.11.2007 о 10:30.

Відповідач до суду не з’явився, будь-яких клопотань про відкладення розгляду справи чи розгляд справи без його участі до суду не подавав.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідно до ст. 58 Господарського кодексу України у редакції Закону України від 04.02.2005 № 2424-IV передбачено наступне: суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку, визначеному законом.

Відкриття суб'єктом господарювання філій (відділень), представництв без створення юридичної особи не потребує їх державної реєстрації.

Відомості про відокремлені підрозділи суб'єктів господарювання залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру в порядку, визначеному законом.

Таким чином, зазначена стаття Господарського кодексу України, на яку посилається позивач, не містить пункту 15, зокрема, та не має в своїй структурі поділу частин на пункти.

Суд звертає увагу, що положення ст. 58 Господарського кодексу України, на яке посилається позивач, було викладене в ч. 15 ст. 58 в редакції Господарського кодексу України станом на 16.01.2003.

Отже, в своєму позові позивач керується нормою права, якої на момент звернення його з позовом не існує у зв’язку з викладенням її в новій редакції.

Щодо позовної вимоги про визнання фіктивного правочину недійсним, під яким позивач розуміє державну реєстрацію відповідача, то суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Оскільки фіктивний правочин може визнаватися судом недійсним, позивач застосовує положення цивільного законодавства про правочин до державної реєстрації юридичних осіб.

Така позиція позивача є хибною з огляду на таке.

Відповідно до ст.1 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки відносини, що виникають у зв’язку з проведенням державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, побудовані за принципом владної субординації, то відповідно до їх регулювання положення Цивільного кодексу України не застосовуються.

Більш того, суд звертає увагу на те, що правовідносини, які виникають між засновниками чи керівними органами юридичної особи та безпосередньо юридичною особою є організаційно-господарськими відносинами (ч.4 ст.3 Господарського кодексу України), а тому твердження позивача про те, що директор юридичної особи наділений адміністративно-господарськими функціями суперечить положенням Господарського кодексу України.

Суд звертає увагу також і на те, що чинне законодавство не містить правових підстав та випадків для визнання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість недійсним.

У п.9.8 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання, яка відбувається у випадках, якщо: а) платник податку, який до місяця, в якому подається заява про анулювання реєстрації, є зареєстрованим згідно з положеннями підпункту 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону більше двадцяти чотирьох календарних місяців, включаючи місяць реєстрації, та має за останні дванадцять поточних календарних місяців обсяги оподатковуваних операцій, менші за визначені зазначеним підпунктом; б) ліквідаційна комісія платника податку, оголошеного банкрутом, закінчує роботу або платник податку ліквідується за власним бажанням чи за рішенням суду (фізична особа позбувається статусу суб'єкта господарювання); в) особа, зареєстрована як платник податку, реєструється як платник єдиного податку або стає суб'єктом інших спрощених систем оподаткування, які визначають особливий порядок нарахування чи сплати податку на додану вартість, відмінний від тих, що встановлені цим Законом, чи звільняють таку особу від сплати цього податку за рішенням суду або з будь-яких інших причин; г) зареєстрована як платник податку особа обирає відповідно до цього Закону спеціальний режим оподаткування за ставками, іншими, ніж зазначені у статті 6 та статті 81 цього Закону; ґ) особа, зареєстрована як платник податку, не надає податковому органу декларації з цього податку протягом дванадцяти послідовних податкових місяців або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність оподатковуваних поставок протягом такого періоду, а також у випадках, визначених законодавством стосовно порядку реєстрації суб'єктів господарювання.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпункті "а" цього пункту, здійснюється за заявою платника податку.

Анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах "б" - "ґ" цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу або такої особи.

Тобто, за наявності вказаних підстав податковий орган наділений повноваженнями з анулювання свідоцтва платника податку.

Згідно з частинами 4 та 5 ст. 57 Господарського кодексу України передбачено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статут є правовстановлюючим документом відповідача як юридичної особи –суб’єкта господарювання, який носить інформативний характер про суб’єкта господарювання. Розроблення статуту юридичної особи її засновками не є діями, що спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

У зв’язку з цим визнання статуту юридичної особи на підставі правових норм про правочин є неможливим, а заявлені на підставі таких норм позовні вимоги не можуть підлягати задоволенню.

Крім того, відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Чинним в Україні законодавством не передбачено підстав для визнання недійсним статуту суб’єкта господарювання, більш того, визнання його фіктивним право чином та у зв’язку з цим недійсним через те, що засновник такого суб’єкта господарювання не мав наміру здійснювати господарської діяльності.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Таким чином, адміністративна юрисдикція поширюється саме на ті адміністративні спори, що виникають внаслідок вчинення органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими і службовими особами, іншими суб'єктами при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, порушення прав, свобод та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.

Разом з тим, відповідно до п. 4 ч.1 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено певне виключення із загального правила, згідно з яким (виключенням) компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, передбачених законом.

Тобто, суб’єкт владних повноважень може виступати як позивач в адміністративному процесі лише у випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»передбачено, що завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Статтями 8 - 10 Закону України «Про державну податкову службу»визначені функції органів державної податкової служби.

Згідно з п. 11 ст.10 цього ж закону Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

З метою реалізації завдань та функцій, покладених на органи державної податкової служби, останні, згідно зі ст. 11 цього ж закону наділені певною сукупністю прав, що кореспондують таким завданням та функціям.

Згідно з п. 17 ст. 11 органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Таким чином, аналізуючи в сукупності положення зазначених вище нормативно-правових актів, суд приходить до наступних висновків:

Органи державної податкової служби як суб’єкти владних повноважень мають право звертатися до адміністративного суду з позовами виключно у випадках, встановлених законом.

Таким законом є Закон України «Про державну податкову службу в Україні», яким передбачено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду з позовами: 1) до підприємств, установ, громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна; 2) про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності.

Таких повноважень як звернення податкових органів до суду, зокрема, адміністративного, з позовами про визнання недійсними свідоцтва про державну реєстрацію, свідоцтва платника податку на додану вартість, визнання правочину, під яким

органи податкової служби розуміють державну реєстрацію, установчі документи, недійсними закон не передбачає.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним правочину, під яким податковий орган визначає або державну реєстрацію, або установчі документи, то слід зазначити, що відповідно статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" № 755-IV від 15.05.2003 – державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Таким чином розповсюдження правовідносин які регулюються цивільним законодавством, а саме –особистих немайнових та майнових відносин, заснованих на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ст. 1 ЦК України) на реєстраційні дії держави є помилковим та таким, що не заслуговує на увагу.

У той же час суд зазначає, що Законом України «Про державну податкову службу в Україні»податкові органи мають право звертатися до суду з позовами про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав. Отже, визначальним фактором в даному випадку є факт отримання коштів, за угодами, про визнання недійсними яких звертається податковий орган або одержання коштів без установлених законом підстав.

Враховуючи зазначене, ані установчі документи, ані державна реєстрація не можуть розглядатися як угоди в розумінні Закону України «Про державну податкову службу», до того ж вчинення державної реєстрації, так само як і установчі документи юридичної особи, не передбачають отримання будь-яких коштів.

Відповідно до ст.239 Господарського кодексу України одним із видів адміністративно-господарських санкцій є скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання.

Будь-яка особа може бути притягнута до певного виду юридичної відповідальності при наявності в її діях складу відповідного правопорушення у передбачений законодавством строк.

У зазначених випадках підлягає доказуванню: законодавча заборона, наявність порушення, вина.

Як було зазначено вище наявність порушення законодавства позивач не довів, також Позивач не пояснив, коли саме було виявлено порушення правил здійснення господарської діяльності.

Згідно зі ст.250 Господарського кодексу України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, якщо позивач вважає, що сама державна реєстрація відповідача була протиправною, то зазначена вище адміністративно-господарська санкція могла бути застосована до відповідача не пізніше як через один рік з дня вчинення відповідачем порушення правил здійснення господарської діяльності, а саме з моменту вчинення державної реєстрації відповідача –з 22.07.2003 (Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А00 № 000769).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституції і законів України, інших нормативних актів, прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та повною мірою використовувати надані їм права.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 цього ж Кодексу суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Частиною шостою ст.71 цього ж Кодексу встановлено, що якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Під час розгляду справи суд зобов’язував позивача надати всі необхідні докази, зокрема, витяг з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій, інші докази на підтвердження обставин, що зазначені у позові. Позивач таких вимог суду не виконав.

Оцінивши наявні у справі докази та пояснення, надані позивачем по справі, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У позові Державної податкової інспекції в Солом’янському районі м. Києва до підприємства «Укрінвопромінвест», заснованого на власності об’єднання громадян про визнання правочину, а саме державної реєстрації Підприємства «Укрінвопромінвест»з моменту державної реєстрації, визнання недійсним статуту Підприємства «Укрінвопромінвест»з моменту державної реєстрації, визнання недійсним Свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 36083299 Підприємства «Укрінвопромінвест»відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Дата підписання повного тексту постанови – 23 квітня 2008 року.

Суддя                                                                                           Арсірій Р.О.