Постанова № 21323459, 03.02.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" січня 2012 р. Справа № 18/3221/11

          Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Казаковій О.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 30 П/3-9) на рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.11 р. у справі № 18/3221/11

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватехсервіс ХХІ В", м. Полтава

до Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", м. Полтава

про стягнення 6026,68 грн.

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2011 року позивач –Товариство з обмеженою відповідальністю "Полтаватехсервіс ХХІ В", м. Полтава, звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з відповідача –Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос", м. Полтава 5720,00 грн. заборгованості, 183,04 грн. інфляційних втрат, 123,64 грн. 3 % річних та судові витрати, у зв’язку з неповерненням суми вартості передоплаченої продукції на підставі платіжного доручення.

Рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Тимченко Б.П.) від 07.12.2011 р. по справі № 18/3221/11 в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позивач при зверненні до суду пропустив встановлену законом позовну давність, на застосуванні якої наполягав відповідач та ін.

Позивач з рішенням господарського суду не погоджується, та вважає рішення необґрунтованим та незаконним таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі. В обґрунтування своїх вимог позивач посилається, зокрема на те, що господарський суд при винесенні рішення безпідставно не взяв до уваги ту обставину, що відповідач підписуючи акт звірки взаєморозрахунків від 04.08.2010 р. тим самим визнав факт наявності заборгованості та ін.

Від позивача надійшло клопотання в якому він просить суд розглянути справу без участі його представника у призначеному судовому засіданні, а також зазначає, що підтримує доводи викладені в апеляційній скарзі в повному обсязі.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з’явились.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як вбачається з позовної заяви позивач свої вимоги обґрунтовує, зокрема тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Полтаватехсервіс ХХІ В" (позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Бурова компанія "Букрос" (відповідач) тривалий час існували господарські відносини, в силу яких позивач на умовах передоплати замовляв, а відповідач поставляв на користь позивача будівельні матеріали. У зв’язку з цим 26.10.2007 року позивач перерахував на рахунок відповідача передоплату за товар (бетон товарний) на суму 5720 грн., що підтверджується копією виписки банка (а. с. 9), але товар відповідач йому не поставив. Всі намагання витребувати оплачений товар або повернути кошти відповідач ігнорує.

Позивач у позовній заяві вказує, що після спливу тривалого часу зазначених будівельних матеріалів (бетон товарний) він не вимагає.

В зв’язку з несплатою відповідачем заборгованості, позивач листом від 20.08.2010 року, а пізніше вимогою від 25.01.2010 року за № 102, звернувся до відповідача з проханням погасити існуючу заборгованість у розмірі 5720,00 грн. шляхом перераховування грошових коштів у семиденний строк з моменту отримання даної вимоги на поточний рахунок ТОВ "Полтаватехсервіс ХХІ В": п/р 260044428 в АБ «Полтава Банк»в м. Полтава, МФО 331489, ЄДРПОУ 33315134. (а. с. 11, 12-13). Вказані вимоги відповідачем залишені без задоволення.

04.08.2010 року сторонами складений акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.08.2010 рік, в результаті якого виявилось, що сальдо на користь ТОВ "Полтаватехсервіс ХХІ В" складає 5720,00 грн. Вказаний акт підписано керівниками підприємств та скріплено їх печатками. (а. с 10).

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

З матеріалів справи вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивач при зверненні до суду пропустив встановлений законом строк (позовна давність), на застосуванні якого наполягав відповідач та ін.

Однак, викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, не відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм не надана правильна та належна правова оцінка, в зв’язку з чим, є підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 206 ЦК України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, оскільки продавцем (постачальником) не здійснено передачу (поставку) покупцеві, передоплаченого товару він вправі відмовитися від нього та вимагати повернення сплаченої суми. При цьому договірне зобов’язання, (з купівлі-продажу) припиняється. А у зв’язку з вимогою сторони про повернення платежу, виникає нове, про повернення зазначеної суми.

Як свідчать матеріали справи, позивач свої зобов’язання виконав в повному обсязі, 26.10.2007 року перерахував на рахунок відповідача передоплату на суму 5720 грн., що підтверджується копією виписки банка (а. с. 9), але відповідач свої зобов’язання не виконав, товар позивачу не поставив, передоплату не повернув, в зв’язку з чим вимоги позивача необхідно вважати обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частинами 1, 3 статті 264 цього Кодексу передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З урахуванням приписів вищенаведеної статті та ст. 205 ЦК України, колегія суддів вважає, що 04.08.2010 року між сторонами підписаний акт звірки взаєморозрахунків, відповідно до якого відповідач визнав наявність своєї заборгованості, яка складає 5720,00 грн. Акт це документ, складений однією або кількома особами, що підтверджує певні встановлені факти, події, а відтак, з цієї дати перебіг позовної давності є таким, що перерваний та початий заново. У свою чергу, цей акт може бути підставою для припинення перебігу позовної давності. Зважаючи на викладене, перебіг позовної давності у даному спорі спливає 04.08.2013 р. Позовна заява подана у жовтні 2011 року, а відтак, позовна давність на дату подання позову не сплинула.

При цьому, не можуть бути прийняті судом до уваги доводи відповідача про те, що факт підписання акту звірки нібито не може вважатися дією по визнанню боргу, через те, що вказаний акт не є первинним документом, оскільки в даному випадку важливим є сам факт вчинення відповідачем певної дії, яка в т.ч. може засвідчуватися документом (не обов’язково первинним, оскільки чинне законодавство не містить таких вимог), та яку можна кваліфікувати як визнання особою свого боргу.

Отже, висновок суду, проте, що позовна давність сплинула, не відповідає чинному законодавству та обставинам справи.

Оскільки, з урахуванням конклюдентних дій сторін на підставі вказаних документів між означеними суб’єктами підприємництва виникли певні правовідносини, правочини, зобов’язання і т. ін.

Таким чином, у відповідача на момент звернення позивача до суду існувало прострочене грошове зобов'язання у сумі 5720,00 грн.

Враховуючи викладене, відповідач визнав факт наявності у нього заборгованості в сумі 5720,00 грн. та не надав доказів погашення вказаної заборгованості, у зв’язку з чим, посилання суду першої інстанції на порушення «строків»позовної давності безпідставне та необґрунтоване. В зв’язку з чим, рішення господарського суду підлягає скасуванню, а позов підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

До вимог про стягнення інфляційних витрат та річних в якості компенсаційних санкцій за користування грошовими коштами ст. 257 Цивільного Кодексу України також передбачено загальну позовну давність тривалістю в три роки.

Перевіривши правильність розрахунків, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 183,04 грн. інфляційних, та 123,64 грн. 3 % річних.

З огляду на вказане, висновки, викладені в рішенні господарського суду не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а доводи позивача, з яких вони оспорюються можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити.

Рішення господарського суду Полтавської області від 07.12.11 р. по справі № 18/3221/11 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Стягнути Відкритого акціонерного товариства "Бурова компанія "Букрос" (30020, м. Полтава, вул. Монастирська, 12, код ЄДРПОУ 00143136) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полтаватехсервіс ХХІ В", (36034, м. Полтава, вул. Половка, 66Б, код ЄДРПОУ 33315134) – 5720,00 грн. заборгованості, 183,04 грн. інфляційних втрат, 123,64 грн. 3 % річних, 102,00 грн. держмита, 236,00 грн. судових витрат та 753,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Наказ доручити видати господарському суду Полтавської області.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.

Повний текст постанови підписано 06.02.2012 р.