Постанова № 21323393, 30.01.2012, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 2/117-10

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Кравець Т.В. , суддя Крестьянінов О.О.

при секретарі Деркач Ю.О.,

за участю представників сторін:

позивача, ПП «УВК «Салвер», не зявився,

відповідача, ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» ОСОБА_1 (копія дов.№1322 від 12.12.2011р., ОСОБА_2 (копія дов. №1127 від 11.112011р.),

третіх осіб не зявились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит” в особі філії «Полтавське регіональне управління»акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(вх.№5489 С/2)

на рішення господарського суду Сумської області від 21.11.2011 року у справі №2/117-10,

за позовом Приватного підприємства “Українська верстатобудівна компанія “Салвер”, м. Глухів Сумської області,

до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” в особі “Полтавського РУ” акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Суми

за участю третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст”, м. Глухів Сумської області,

2. Приватного підприємства “ОСОБА_4”, м. Київ,

3. Приватного нотаріуса Київського нотаріального округу ОСОБА_3, м. Київ

4. Комунального підприємства “Глухівське бюро технічної інвентаризації”, м. Глухів Сумської області,

про визнання недійсним договору іпотеки,

та за позовом третьоїособи, яка заявляєсамостійні вимоги на предмет спору Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст”, м. Глухів Сумської області

до 1.Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” в особі “Полтавське РУ” акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”, м. Суми

2.Приватного підприємства “Українська верстатобудівна компанія “Салвер”, м. Глухів Сумської області,

про визнання недійсним договору іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, приватне підприємство «УВК «Салвер», звернувся до господарського суду Сумської області з позовом про визнання недійсним договір іпотеки №021/11/0208 від 06 лютого 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та приватним підприємством «Ремсервіс»(ПП «УВК «Салвер») .

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - ТОВ «УМК «Салверст»також звернулась до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просила визнати недійсним договір іпотеки №021/11/0208 від 06.02.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі під №511.

Рішенням господарського суду Сумської області від 21.11.2011р. у справі №2/117-10 (суддя Левченко П.І.)позов Приватного підприємства “Українська верстатобудівна компанія “Салвер” залишено без розгляду. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст” задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір №021/11/0208 від 06 лютого 2008 року, укладений між ВАТ “Банк “Фінанси та Кредит”та Приватним підприємством “Ремсервіс” (перейменованимв подальшому в Приватнепідприємство “Українськаверстатобудівна компанія “Салвер”), посвідчений приватнимнотаріусомКиївськогоміськогонотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №512. Стягнутоз Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит”(м.Київ, вул. Артема,60; код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст” (м.Глухів Сумської області, вул. 40 років Перемоги, 52 ; код 36235293) витрати по держмиту в сумі 85,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (а.с.103-а.с.109, том 4).

ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит” в особі філії «Полтавське регіональне управління»акціонерного товариства « Банк «Фінанси та Кредит»з рішенням місцевого господарського суду від 21.11.2011р. не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить повністю скасувати рішення господарського суду Сумської області від 21.11.2011р. по справі №2/117-10 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові Приватного підприємства “Українська верстатобудівна компанія “Салвер” до АТ “Банк “Фінанси та Кредит” про визнання недійсним укладеного між ними іпотечного договору №021/11/0208 від 06.02.2008р.; в позові ТОВ “Українська машинобудівна компанія “Салверст” до ПАТ “Банк “Фінанси та Кредит” і Приватного підприємства “Українська верстатобудівна компанія “Салвер” про визнання недійсним іпотечного договору №021/11/0208 від 06.02.2008 року, укладеного між ВАТ “Банк “Фінанси та Кредит” та Приватним підприємством Ремсервіс” (перейменованим в подальшому в Приватне підприємство “Українська верстатобудівна компанія “Салвер”), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №512. Також просить стягнути з позивача ТОВ “УМК “Салверст” на користь АТ “Банк “Фінанси та Кредит” судовий збір. При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також при невідповідності висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

У судовому засіданні 26.01.2012 року представники апелянта (першого відповідача по позовній заяві третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору) підтримали свою апеляційну скаргу в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст” у судове засідання не зявився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час та місце проведення судового засідання ухвалою суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 28.12.2011 року. Зазначена ухвала була отримана ТОВ «УМК «Салверст»11.01.2012р., що вбачається з повідомлення про вручення поштового відправлення, яке долучено до матеріалів справи.

Інші учасники судового процесу також не скористались своїм правом брати участь у розгляді справи та у судове засідання не зявились, хоча належним чином були повідомлені про час, місце та дату розгляду справи.

13.01.2012 року від КП «Глухівське БТІ»надійшла заява (вх.№309) про розгляд справи за відсутності представника БТІ.

Враховуючи, що явка сторін у судове засідання ухвалою суду від 28.12.2011р. не визнавалась обовязковою, сторони були повідомлені, що у разі неявки представників у судове засідання, справа може бути розглянута без їх участі, колегія суддів дійшла висновку, що, оскільки матеріали справи повно та всебічно відображають обставини справи, справа розглядається за відсутності представників позивача та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, а також третіх осіб, які не заявляють самостійні вимоги на предмет спору на стороні позивача відповідно до приписів ст.75 ГПК України.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши рішення господарського суду щодо правильного застосування норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 06 лютого2008 року міжВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»(за змінено назвоюПАТ«Банк «Фінанситакредит»)таПриватнимпідприємством «Ремсервіс»(м. Глухів, Сумської області, вул.40 років Перемоги, 52, код 30323567), яке в подальшомузмінилоназвунаПриватнепідприємство«Українська верстатобудівна компанія «Салвер»(м. Глухів Сумської області , вул. 40 років Перемоги, 52 , код 30323567)булоукладеноіпотечнийдоговір№021/11/02, посвідченийприватним нотаріусом КиївськогоміськогонотаріальногоокругуОСОБА_3 та зареєстрований вреєстріза № 512.

18 квітня2008 рокусторонами іпотечного договору було укладено договір №1 про внесення змін до іпотечногодоговору №021/11/0208, яким зміненоназву іпотекодавця з ПП «Ремсервіс»на ПП «УВК «Салвер».

05 серпня 2008 року було укладено договір №2 про внесення змін до іпотечного договору №021/11/0208 та викладено в новій редакції пункт 2 іпотечного договору.

Обґрунтовуючи позовну заяву, третя особа посилається на ст.18 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої (в редакції, що діяла на момент укладення договору) іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Іпотечний договір повинен містити такі істотні умови:

1) для іпотекодавця та іпотекодержателя - юридичних осіб відомості про:

для резидентів - найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб - підприємців;

для нерезидентів - найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу;

для іпотекодавця та іпотекодержателя - фізичних осіб відомості про:

для громадян України - прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів;

для іноземців, осіб без громадянства - прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу постійного місця проживання за межами України;

2) зміст та розмір основного зобов'язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов'язання;

3) опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації.

У разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

Іпотечний договір може містити інші положення, зокрема, визначення вартості предмета іпотеки, посилання на документ, що підтверджує право власності іпотекодавця на предмет іпотеки, відомості про обмеження та обтяження прав іпотекодавця на предмет іпотеки, визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотечний договір та договір, що обумовлює основне зобов'язання, можуть бути оформлені у вигляді одного документа. Цей документ за формою і змістом повинен відповідати вимогам, встановленим у цій статті, та вимогам, встановленим законом, для договору, який визначає основне зобов'язання.

У разі, якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

А тому ТОВ «УМК «Салверст»(третяособа, яказаявляєсамостійні вимоги на предмет спору) у своїйпозовнійзаяві стверджує, що опис предмета іпотеки у пункті1 оспорюваногоіпотечногодоговору маєзагальнийхарактер, недостатній для ідентифікації предмета іпотеки і просить суд визнати недійсним договір на підставі приписів ст.ст.203, 215 ГПК України.

Проте, дані доводи позивача, з яким погодився і господарський суд Сумської області, не можна вважати доведеними і обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 01.12.2003 року ПП «Ремсервіс»набуло у власність цілісний майновий комплекс, розташований за адресою: м.Глухів, вул.40 років Перемоги,52., до переліку обєктів якого увійшло і спірне майно.

Укладаючи спірний договір іпотеки, ПП «Ремсервіс»надало в іпотеку нерухоме майно, що складається з наступних будівель та споруд:

№ п/пЛітера № за

планом

земельної

ділянкиНазва будівель та спорудЗагальна площа, кв. м.

1Ч-3Будівля цеху № 8 і 9 з АПК2765,1

2ГГаражі652,4

3А-3Головний корпус з АПК13617,0

4М-2Котельня531,2

5ЕСклад інструментів125,5

6ЭБудівля цеху № 6 з прибудовами1738,6

7ЗАЗС 8РБудівля цеху № 4668,2 9Б-2Прохідна364,9

10УКомпресорна323,5

11ПБудівля цеху №7408,9

12ІЗамощення 13НБудівля зарядки електрокарів136,5 14ЩАрт. свердловина 15Я .Арт. свердловина 16Б1Водогінна вежа 17XСклад ангар831,5 18ФБудівл РБД920,9 19У1Вбиральня Відповідно до п.2 Іпотечного договору зазначене в п.1 цього договору майно було передано в іпотеку, як забезпечення повернення кредитів, виданих за договором про невідновлювальну кредитну лінію №03/11-01-08 від 06 лютого 2008 року, укладеного на суму 2500000 грн. строком до 05 лютого 2011 року; договором про відновлювальну кредитну лінію №02/11-01-08 від 06 лютого 2008 року укладеного на суму 3300000 грн. строком до 05 лютого 2010 року, а також процентів за користування кредитом, комісійної винагороди, неустойки. Згідно з ч.1 ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація. Право власності на спірне майно зареєстроване КП «Глухівське бюро технічної інвентаризації»30.01.2008 року, про що зроблено запис у книзі №4 за номером 1049 (том 1, а.с.86-87).

Відповідно до ст. 179 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникнути цивільні права та обовязки.

Згідно з ч.1 ст.181 ЦК України до нерухомих речей належать земельні ділянки, а також обєкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Частиною 1 ст.184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Частина 2 ст.584 ЦК України передбачає надання сторонами опису предмету застави у загальній формі. Аналогічну норму відтворює і ч.2 ст.12 Закону України «Про заставу». Закон України «Про іпотеку»посилює такі умови вимогою про вказівку в договорі найменування майна, місця знаходження та опису достатнього для ідентифікації.

Ідентифікацією є тотожність, встановлення реального обєкту його назві, що є запобіганням заміни одного обєкту іншим.

Як вбачається зі спірного договору, предмет іпотеки повністю відповідає приписам вищезазначених норм цивільного законодавства, Закону України «Про заставу»та Закону України «Про іпотеку».

Так, предметом іпотеки є будівлі і споруди, що мають найменування, літеру, яка відповідає плану земельної ділянки та зазначена їх загальна площа. Таким чином, дане майно не можна підмінити іншим майном, оскільки опис майна має інформацію щодо індивідуальних ознак цього майна, відрізняє предмет іпотеки з-поміж інших речей.

Згідно зі ст.203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст.4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (ч.4 ст.626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 ЦК Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Виходячи із змісту укладеного між сторонами договору він за своєю правовою природою є договором іпотеки.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи ( ч. 1 ст.575 ЦК України).

Також ст.1 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі ст.2 Закону України "Про іпотеку" законодавство України про іпотеку базується на Конституції України і складається з Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Земельного кодексу України, цього Закону та інших нормативно-правових актів, а також міжнародних договорів України.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно з ч.2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 3 ст.180 ГК України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п.1 Розяснень Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними").

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що сам відповідач усвоєму клопотанні№248 від02.11.2011року (т.4, а.с.40-47) підтвердив факт, що дані про нерухоме майно Приватного підприємства «Ремсервіс»до реєстру прав власності на нерухоме майно внесені на підставі договорукупівлі-продажувід 01.12.2003 року, укладеного між ПП «Ремсервіс»та ВАТ «Завод агрегатних вузлів», тобто це дані про нерухомемайностаномна грудень 2003 року. Але, як зазначено господарським судом Сумської області в оскаржуваній постанові, за 2003 2007 рокиПриватнимпідприємством «Ремсервіс»булоздійснено перебудову, перепланування, реконструкцію, частковезнесенняпридбанихниму ВАТ «Завод агрегатних вузлів»обєктів нерухомості, побудованіновіобєкти, внаслідок чого в листопаді 2007 року Приватнепідприємство «Ремсервіс» фактичноволоділоіншимиобєктами нерухомості за тією ж адресою(м.Глухів, вул. 40 років Перемоги,52), в іншій кількості, з іншими назвами, з іншими літерами за планомземельної ділянки.

Також суд першої інстанції посилався на те, що у своєму клопотанні №248 від 02.11.2011 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»зазначав, що оформлення права власності на ті обєкти, якими фактично володіло ПП «Ремсервіс»в листопаді 2007 року (виходячиз документівінвентаризаційних справ) не відбулось.

А тому господарський суд дійшов висновку про те, щовідповідач, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», підійшовши до оформлення іпотечного договору формально, здійснив опис предмета іпотеки в пункті 1 іпотечного договору на підставі витягу з реєстру прав власності, складеного на підставі договору купівлі продажу від 01.12.2003 року, за яким свого часу ПП «Ремсервіс»придбав об`єкти нерухомості інші, ніж у нього були у 2007 році після їх реконструкції, перепланування, переобладнання, знесення, добудови та будівництва.

Проте, судова колегія не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, оскільки, як вбачається з матеріалів справи та встановлено під час апеляційного провадження доказів на підтвердження проведення ПП «УВК «Салвер»будівництва, самовільного будівництва, реконструкції, перепланування, переобладнання, знесення, добудови спірних обєктів нерухомості ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надано.

До того ж не надано суду і доказів щодо підстав оформлення та введення в експлуатацію побудованих, добудованих, реконструйованих, перепланованих, переобладнаних, знесених спірних обєктів нерухомості, як то звернень до органів місцевого самоврядування, рішень місцевих органів самоврядування, дозволів відповідних органів на проведення цих дій тощо.

А тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що в п.1 договору іпотеки № 021/11/0208 від 06 лютого 2008 року зазначений опис предмету іпотеки, який на час укладення договору вже не відповідав дійсності та на час укладення спірного договору була відсутня можливість ідентифікувати предмет іпотеки, а спірний договір містить лише застарілі реєстраційні дані з договору купівлі продажу від 01.12.2003 року, які вже на кінець 2007 року не відповідали дійсності.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Однак місцевий господарський суд поклав в основу свого рішення висновки, які фактично носять характер припущення.

Що ж до посилання суду першої інстанції на висновок судової будівельно технічної експертизи №9 від 05 жовтня 2011 року по даній справі №2/117-10 (т.4, а.с. 1-31), то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про судову експертизу»судова експертиза це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних обєктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового та судового слідства.

Головним завданням будівельно-технічної експертизи є: визначення вартості будівель та споруд промислового і цивільного призначення; встановлення факту відповідності (невідповідності) збудованої або реконструйованої будівлі проекту і вимогам будівельних норм та правил (БНІП); визначення вартості різного роду будівельних робіт (спорудження будівель, їх переобладнання, ремонт, благоустрій території та ін.); розробка варіантів поділу будинків і надвірних будівель відповідно до іде альних часток кожного із співвласників з підготуванням у необхідних випад ках пропозицій щодо переобладнання об'єктів, залишення їх частин у спільній власності, а також визначенням грошової компенсації власнику, частка якого в натурі після поділу стала меншою за ідеальну; розробка варіантів порядку користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі, що належать громадянам на праві спільної власності; визначення технічного стану будівель, споруд, інженерного обладнання (відсоток зносу, придатність до експлуата ції, необхідність ремонту, наявність дефектів, причини, які їх викликали та ін.).

Частина 5 статті 42 ГПК України містить додаткове до ст. 43 ГПК правило оцінки доказів. Висновок експерта є рівноцінним з іншими видами доказів. Висновок експерта не є обов'язковим для суду, оскільки жоден доказ не має заздалегідь установленої сили. Експертний висновок оцінюється судом сукуп но з іншими доказами.

Метою оцінки є з'ясування можливості використання даного висновку як джерела фактів, на яких ґрунтується вирішення справи по суті, і водночас самих цих фактів як доказів. Як будь-які інші докази, висновок експерта оцінюється на предмет його допустимості, належності, достовірності і в сукупності до статності для вирішення справи. Належність висновку експерта визначається наявністю зв'язків встановлених ним фактів і предмета доказування. Для ви знання висновку експерта допустимим необхідно, щоб висновок ґрунтувався на результатах дослідження об'єктів, зібраних з дотриманням відповідних процесуальних вимог.

Як зазначається у п.6 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.11.2006р. №01-8/2651 «Про деякі питання призначення судових експертиз»(із змінами і доповненнями, внесеними інформаційними листами Вищого господарського суду України від 9 жовтня 2009 року № 01-08/564, від 23 березня 2010 року № 01-08/202) у перевірці й оцінці експертного ви сновку господарським судам слід враховувати викладене в пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.97 р. № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах». Так, у даній постанові, зокрема, зазначається, що у результаті дослідження та оцінки експертного висновку суд може визнати його:

а) повним та обґрунтованим і покласти в основу рішення;

б) неповним або не досить зрозумілим і призначити додаткову експертизу;

в) таким, що викликає сумніви у правильності висновку, і призначити повторну експертизу;

г) не погоджуючись із висновком експерта, не враховувати його у винесенні рішення, постановити рішення на підставі інших доказів.

Якщо суд не погоджується з висновком експерта, він відповідно до час тини 6 статті 42 ГПК України має право відхилити висновок судового експерта. Мотиви такого відхилення суд повинен викласти в судовому рішенні, як це передбачено ст. 84 ГПК.

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що з висновку експерта не вбачається чи існували спірні обєкти нерухомості на час укладення договору іпотеки, не спростований факт існування цих обєктів та неможливість їх ідентифікувати (як то відсутність предмету іпотеки або ж знаходження у власності ПП «Ремсервіс»на земельній ділянці, зокрема, не тих обєктів, що зазначені в договорі, а інших).

Крім того, колегія суддів зазначає, що експертиза проводилась на підставі документів інвентарної справи, що надавались ПП «УВК «Салвер»вже після укладення договору іпотеки, а тому не містить і не може містити інформації про можливість ідентифікувати спірні обєкти станом на 06.02.2008 року.

А тому колегія суддів не погоджується з висновком експерта, який здійснив судову будівельно технічну експертизу від 05 жовтня 2011 року та вважає, що даний висновок не міг бути врахований при винесенні рішення, та рішення мало бути прийнято на підставі інших доказів.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» також посилався на те, що ним було подано до господарського суду Сумської області висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи №525 від 30 липня 2010 року, яка була проведена за ухвалою господарського суду Сумської області при розгляді справи №9/22-10 та проводилася за участю експерта Меніна А.І., який брав участь в проведенні судової будівельно технічної експертизи по даній справі №2/117-10.

Вказаний висновок колегія суддів також не бере до уваги, як доказ у розумінні статей 34, 43 ГПК України, оскільки висновок надавався по іншій судовій справі, предметом якої було визнання недійсними правочинів (договори купівлі-продажу від 22.05.2009р.).

Проте судова колегія звернула увагу на те, що дані висновки судових експертиз різняться, не зважаючи на тотожність питань, що були поставлені на вирішення експертів, а також ту обставину, що одним з експертів є Менін А.І., який брав участь і при проведенні судової будівельно-технічної експертизи №525 від 30.07.2010р. по справі №9/22-10, і при проведенні судової будівельно технічної експертизи №9 від 05.10.2011 року по даній справі №2/117-10.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що в іпотечному договорі №021/11/0208 від 06 лютого 2008 року є всі істотні умови, визначені ст.18 Закону України «Про іпотеку».

За таких обставин рішення господарського суду в частині задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська машинобудівна компанія «Салверст»прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до п.п.1,4 ч.1 ст.104 ГПК України є підставою для скасування рішення та часткового задоволення апеляційної скарги.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Перевіряючи оскаржуване рішення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині залишення без розгляду позову Приватного підприємства «Українська верстатобудівна компанія «Салвер».

Як зазначено в п.3.5 постанови №18 від 26.12.2011 року Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»якщо господарський суд має сумніви стосовно наявності у особи, яка підписала позовну заяву, відповідних повноважень, він у процесі підготовки справи до судового розгляду витребує у позивача докази на підтвердження таких повноважень. У разі їх неподання суд виносить ухвалу про залишення позову без розгляду. Якщо позовну заяву підписано особою на підставі виданої їй довіреності, до заяви має бути додано оригінал або належно завірену копію такої довіреності. У разі коли до позовної заяви, підписаної представником позивача, не додано оригіналу або належно завіреної копії довіреності, але в цій заяві вміщено посилання на номер і дату довіреності, то господарський суд, приймаючи заяву до розгляду, витребує у позивача таку довіреність, а в разі її неподання виносить ухвалу про залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 ГПК.

А тому в цій частині рішення господарського суду є законним, обґрунтованим і підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.85, 99, 101, п.2 ст.103, п.1,4 ч.1 ст.104, ст.105, Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів ,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Сумської області від 21.11.2011 року у справі №2/117-10 в частині задоволення позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору - Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст” про визнання недійсним іпотечного договіру № 021/11/0208 від 06 лютого 2008 року, який укладений між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»та Приватним підприємством «Ремсервіс» (переіменованим в подальшому в Приватне підприємство «Українська верстатобудівна компанія «Салвер»), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 512 та стягнення з Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(м.Київ, вул.Артема,60; код 09807856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська машинобудівна компанія «Салверст»(м.Глухів Сумської області, вул.40 років Перемоги,52; код 36235293) витрат по держмиту в сумі 85,00 грн. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. (пункти 2,3,4 резолютивної частини рішення) скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким в позові Товариства з обмеженою відповідальністю “Українська машинобудівна компанія “Салверст” відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська машинобудівна компанія «Салверст»(м.Глухів Сумської області, вул.40 років Перемоги,52; код 36235293) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит»(м.Київ, вул.Артема,60; код 09807856) судовий збір в сумі 470,50 грн. за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Сумської області від 21.11.2011 року у справі №2/117-10 залишити без змін (п.1 резолютивної частини про залишення без розгляду позову Приватного підприємства «Українська верстатобудівна компанія «Салвер»).

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Крестьянінов О.О.

Повний текст рішення виготовлений 30 січня 2012 року.