Рішення № 21321892, 24.01.2012, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 47/46024.01.12 За позовом Першого заступника прокурора в інтересах держави в особі Волинського обласного

управління лісового та мисливського господарства

До 1. Волинської обласної ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю “Шацьке мисливське господарство”

Про визнання недійсним договору

Суддя Станік С.Р.

Представники сторін:

від прокуратури: не зявились

від позивача: ОСОБА_1. представник за довіреністю

від відповідача 1: ОСОБА_2 представник за довіреністю

від відповідача-2: ОСОБА_3 - представник за довіреністю

На підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 24.01.2012 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Перший заступник прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства звернувся до Господарського суду Волинської області з вимогою про визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, укладеного між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ТзОВ “Шацьке мисливське господарство” від 15.10.2009р.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.06.2011 року у справі № 2/53-92 з урахуванням поданого позивачем клопотання про уточнення позовних вимог, визнано недійсним пункт 1.3 договору про умови ведення мисливського господарства від 15.10.2009р., укладеного між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (43010, м.Луцьк, пр.Волі, 30) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шацьке мисливське господарство" (44000, Волинська область, смт. Шацьк, вул. Незалежності, 132) щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Шацьке мисливське господарство" терміном до 18.09.2024р. за рішенням Волинської обласної ради від 18.09.2009р. №32/6 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 24 222 га, у тому числі: лісові угіддя 23 195 га, водно-болотні 1 027 га, в межах: Цуманський держлісгосп: Горинське (4 838 га, в т.ч. водно-болотні 177 га), Берестянське (3 960 га, в т.ч. водно-болотні 384 га), Цуманське (2 286 га, в т.ч. водно-болотні 149 га), Холоневицьке (6 160 га, в т.ч. водно-болотні 317 га) лісництва.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.09.2011 року у справі №2/53-92, рішення господарського суду від 23.06.2011 року скасовано та справу направлено до господарського суду для вирішення питання про направлення за встановленою підсудністю у відповідності до ч. 4 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 23.11.2011 справу № 2/53-92 у відповідності до ч. 4 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України за виключною підсудністю направлено до Господарського суду міста Києва.

05.12.2011 до Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи господарського суду Волинської області № 2/53-92 за позовом Першого заступника прокурора в інтересах держави в особі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства до Волинської обласної ради, ТОВ “Шацьке мисливське господарство” про визнання п. 1.3. договору від 15.09.2009 недійсним, які були направлені господарським судом Волинської області до Господарського суду міста Києва у відповідності до вимог ст.16 ГПК України за виключною підсудністю.

У відповідності до здійсненого розподілу автоматизованою системою документообігу суду зазначену справу було передано для розгляду по суті судді цього ж суду Станіку С.Р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2011 справу господарського суду Волинської області № 2/53-92 суддею Станіком С.Р. прийнято до свого провадження присвоївши їй реєстраційний №47/460 та призначено до розгляду у судовому засіданні на 20.12.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.12.2011 розгляд справи відкладено до 24.01.2012 у звязку з неявкою у судове засідання представників прокуратури, а також з метою виконання сторонами вимог ухвали суду від 06.12.2011.

20.12.2011 через загальний відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідач-2 подав відзив на позовну заяву в якому, посилаючись на ч. 3 ст. 21, ст. 23, ч. 2 ст. 54 та ст. 58 Господарського процесуального кодексу України, зазначив, що позовна заява, яка подана Першим заступником прокурора в інтересах держави в особі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства не містить позовних вимог, що стосуються конкретно Волинської обласної ради, а тому відповідачем у справі № 47/460 має бути лише Товариство з обмеженою відповідальністю “Шацьке мисливське господарство”.

10.01.2012 через загальний відділ канцелярії Господарського суду міста Києва відповідач-2 подав клопотання у якому просить суд замінити відповідача 1 Волинську обласну раду та відповідача-2 Товариство з обмеженою відповідальністю “Шацьке мисливське господарство” на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Шацьке мисливське господарство”.

Згідно ст. 24 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Про залучення іншого відповідача чи заміну неналежного відповідача виноситься ухвала, і розгляд справи починається заново.

У п. 5 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 р. N 01-8/344 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році" зазначається, що питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин та матеріалів певної справи і з огляду на те, чи сприятиме залучення іншого відповідача з'ясуванню усього кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, встановленню наявності або відсутності правопорушення, прийняттю законного та обґрунтованого рішення.

Таким чином, враховуючи вищенаведене чинним законодавством України не передбачено виключення учасника зі складу сторін, а відтак суд відхиляє вказане клопотання.

Крім того, відповідач -2 подав клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог: ДП «Горохівське лісомисливське господарство», ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», ДП «Ковельське лісове господарство», ДП «Цуманське лісове господарство», Луцьку районну організацію Українського товариства мисливців та рибалок, Іваничівську районну організацію Українського товариства мисливців та рибалок та Державний комітет лісово господарства України.

Відповідно до ст. 27 Господарського процесуального кодексу України визначає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що спір у справі № 47/460 виник у звязку із визнанням п. 1.3. договору про умови ведення мисливського господарства від 15.09.2009 недійсним, а ДП «Горохівське лісомисливське господарство», ДП «Володимир-Волинське лісомисливське господарство», ДП «Ковельське лісове господарство», ДП «Цуманське лісове господарство», Луцька районна організація Українського товариства мисливців та рибалок, Іваничівська районна організація Українського товариства мисливців та рибалок та Державний комітет лісово господарства України не є сторонами вищенаведеного договору, а відтак рішення у справі № 47/460 не може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін, а тому клопотання відповідача-2 задоволенню не підлягає.

24.01.2011 через загальний відділ канцелярії Господарського суду міста Києва представник позивача подав доповнення до позовної заяви у яких зазначив, що постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 рішення сесії Волинської обласної ради № 32/6 від 08.09.2009 «Про надання мисливських угідь в користування»визнано нечинним, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 залишено без змін, ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09. 2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 також залишено без змін та просив п. 1.3. договору 15.09.2009 визнати недійсним.

Прокуратура своїх представників у судове засідання 24.01.2012 не направила, через канцелярію суду клопотань та заяв не подавала.

В судовому засіданні 24.01.2012 представник позивача підтримав заявлені вимоги з урахуванням поданого клопотання про зміну позовних вимог. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Волинської обласної ради №32/6 від 18.09.2009р. "Про надання мисливських угідь в користування" на підставі якого між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та ТОВ “Шацьке мисливське господарство” було укладено договір від 15.09.2009, постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 року визнано нечинним. Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011р. апеляційну скаргу Волинської обласної ради залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду від 22.09.2010р., без змін, а відтак підстава для подальшого ведення мисливського господарства на мисливських угіддях, що передбачені п. 1.3. договору від 15.09.2009 відпала.

Представник відповідача-1 у даному судовому засіданні заперечив проти позову, з урахуванням поданого відзиву

Представник відповідача-2 у судовому засіданні 24.01.2011 також заперечив проти позову, з урахування поданого ним відзиву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.09.2009 між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шацьке мисливське господарство" було укладено договір про умови ведення мисливського господарства, за умовами якого рішенням Волинської обласної ради від 18.09.2009 № 32/6 надано ТОВ "Шацьке мисливське господарство" терміном до 18.09.2024 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 24222 га. (п. 1.3. договору).

Згідно постанови Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 у справі № 2а-1928/0308/10 за адміністративним позовом прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Волинського обласного управлінням лісового та мисливського господарства до Волинської обласної ради про визнання нечинним рішення сесії Волинської обласної ради № 32/6 від 08.09.2009 «Про надання мисливських угідь в користування», позовні вимоги задоволено та визнано нечинним рішення сесії Волинської обласної ради № 32/6 від 08.09.2009 «Про надання мисливських угідь в користування».

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 апеляційну скаргу Волинської обласної ради залишено без задоволення, а постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 у справі № 2а-1928/0308/10 без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09. 2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 залишено без змін.

Пунктом 1.3. договору від 15.09.2009 визначено, що предметом даного договору є надання на підставі рішення Волинської обласної ради від 18.09.2009 № 32/6 відповідачу-2 терміном до 18.09.2024 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 24222 га, у тому числі: лісові угіддя 23195 га, водно-болотні 1027 га, в межах: Цуманський держлісгосп: Горинське (4838 га, в.т.ч. водно-болотні 177 га), Берестянське (3960 га, в.т.ч. водно-болотні 384 га), Цуманське (2286 га, в.т.ч. водно-болотні 149 га), Холоневицьке (6160, в.т.ч. водно-болотні 317 га) лісництва.

Як зазначав прокурор у позові, в ході проведеної ним перевірки додержання вимог Закону України «Про мисливське господарство та полювання»при прийнятті Волинською обласною радою рішень стосовно надання мисливських угідь у користування, ним були встановлені обставини, які стали підставою для звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства за захистом порушених прав.

У позовній заяві прокуратура відзначає, що рішення Волинської обласної ради від 18.09.2009 № 32/6 постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 визнано нечинним, а тому п. 1.3. договору від 15.09.2009, що укладений на підставі вищевказаного рішення підлягає визнанню недійсним.

Позивач у доповненнях до позовної заяви зазначає, що ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09.2010 у справі № 2а-1928/0308/10 залишено без змін, в свою чергу ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.09. 2010 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2011 також залишено без змін, а тому позивач просить суд визнати п. 1.3. договору від 15.09.2009 недійсним.

Пунктом 5 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обгрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів, внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними або державою.

Конституційний суд у рішенні від 08.04.1999 у справі №3-рн/99 (далі рішення Конституційного суду) вказав, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України (зараз ГПК), є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно статті 181 Господарського кодексу України, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Ч. 1 статті 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Ч. 1 статті 652 Цивільного кодексу України визначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Приписами ст. 3 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські тварини, що перебувають у стані природної волі в межах території України, є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника мисливських тварин здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Органи державної влади здійснюють права власника щодо всіх мисливських тварин, за винятком тих, які в порядку, установленому цим Законом та іншими актами законодавства, передані до комунальної власності чи приватної власності юридичних і фізичних осіб. Користування мисливськими тваринами може здійснюватися з вилученням або без вилучення їх з природного середовища чи штучно створених напіввільних умов. Мисливські тварини, вилучені з природного середовища в установленому законом порядку, розведені в неволі, напіввільних умовах або набуті іншим шляхом, не забороненим законом, можуть перебувати у приватній, комунальній власності юридичних та фізичних осіб. З метою безпеки населення, а також в інтересах охорони тваринного світу право приватної власності на мисливських тварин може бути обмежено законом.

Відповідно до ч.1 ст. 22 Закону України "Про мисливське господарство та полювання" мисливські угіддя для ведення мисливського господарства надаються у користування Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням територіального органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання, погодженим з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, територіальними органами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, а також власниками або користувачами земельних ділянок.

Згідно ч.2 ст. 23 названого Закону рішення про припинення права користування мисливськими угіддями, крім випадку закінчення строку користування, приймаються за поданням територіальних органів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового і мисливського господарства та полювання або у галузі охорони навколишнього природного середовища тими самими органами, які уповноважені на надання у користування мисливських угідь.

Відповідно до ч.4 ст. 35 ГПК України рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Приписами п. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Отже, оскільки Волинська обласна рада не є стороною договору від 15.09.2011, суд дійшов висновку, що спір в справі між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Волинською обласною радою про визання недійсним п. 1.3. договору від 15.09.2009 відсутній, а тому провадження у справі № 47/460 в частині позовних вимог до Волинської обласної ради підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Також, враховуючи вищенаведене, зокрема те, що рішення Волинської обласної ради від 18.09.2009р. №32/6 визнано в судовому порядку нечинним, а відтак підстава для виконання умов передбачених п. 1.3 договору від 15.09.2009 відпала, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання п. 1.3. договору від 15.09.2009 підлягають задоволенню.

Державне мито і судові витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача-2.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 49, 80, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним пункт 1.3 договору про умови ведення мисливського господарства від 15.10.2009, укладеного між Волинським обласним управлінням лісового та мисливського господарства (місцезнаходження: 43010, м. Луцьк, проспект Волі, 30, ідентифікаційний код - 35213572) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шацьке мисливське господарство" (33001, м. Рівне, вул.Межова, 38, ідентифікаційний код - 35338913) щодо надання Товариству з обмеженою відповідальністю "Шацьке мисливське господарство" терміном до 18.09.2024 за рішенням Волинської обласної ради від 18.09.2009р. №32/6 мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 24 222 га, у тому числі: лісові угіддя 23 195 га, водно-болотні 1 027 га, в межах: Цуманський держлісгосп: Горинське (4 838 га, в т.ч. водно-болотні 177 га), Берестянське (3 960 га, в т.ч. водно-болотні 384 га), Цуманське (2 286 га, в т.ч. водно-болотні 149 га), Холоневицьке (6 160 га, в т.ч. водно-болотні 317 га) лісництва.

3.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шацьке мисливське господарство" (33001, м. Рівне, вул.Межова, 38, ідентифікаційний код - 35338913) в доход Державного бюджету України державне мито в сумі 42 грн. 50 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. 00 коп.

4.Видати наказ відповідно до ст. 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя С.Р. Станік

Дата складання повного тексту рішення 31.01.2012