Рішення № 21315887, 25.01.2012, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2012 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючогоВинту Ю. М.

Суддів : Заводян К.І., Савчук М.В.

При секретарі : Градовому В.Б.

За участю : представника позивача - Мешака М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу за апеляційною скаргою виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2011 року, -

в с т а н о в и л а :

Виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в порядку регресу, посилаючись на наступне.

Вироком Садгірського районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2009 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і йому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання відповідач звільнений з випробуванням строком на два роки. Відповідач засуджений за те, що 11 вересня 2010 року близько 15 годин 10 хвилин, рухаючись на автомобілі марки «Мерседес Бенц»реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Чернівці по вул. Калинівській у порушення вимог ПДР не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля до його повної зупинки, внаслідок чого, вчинив наїзд на ОСОБА_3 В результаті наїзду ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Під час проходження курсів лікування в Кіцманській центральній районній лікарні та в Чернівецькій обласній психіатричній лікарні, дані установи надали ОСОБА_3 листки непрацездлатності, які вона пред'явила до оплати в бухгалтерію ТзОВ «Розма», оскільки там працювала. В подальшому дані листки непрацездатності були оплачені підприємством з шостого дня тимчасової непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати непрацездатності в розмірі 8 929,95 грн. Просив суд стягнути з відповідача в порядку регресу на їх користь майнову шкоду в розмірі 8929,95 грн.

Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2011 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі Виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності просить рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2011 року скасувати та ухвалити нове

_________________

Справа №22ц-110/2012 р. Головуючий в 1 інстанції : Цуренко В.А.

Категорія : 30/31 Доповідач: Винту Ю.М.

рішення про задоволення позову. Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції зробив висновки, які не відповідають обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши пояснення осіб, які зявилися у судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності судом першої інстанції дано неправильну оцінку зібраним по справі доказам, не вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального й процесуального права та зроблено висновки, які відповідають обставинам справи.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і pаперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави :судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2011 року не відповідає вимогам ст.ст.213-214 ЦПК України, оскільки під час його ухвалення не було : повно і всебічно з'ясовано обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень; дано неправильну оцінку дослідженим у судовому засіданні доказам; неправильно встановлено обставини справи, не визначено відповідно до них правовідносини та норми матеріального права, які суд мав застосувати виходячи зі змісту позовної заяви позивачки та та заперечень відповідачів.

Зібраними по справі доказами встановлено, що виконавча дирекція звернулася в суд з позовною заявою, в якій зазначила, що вироком Садгірського районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2009 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України і йому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік, на підставі ст.75 КК України від відбування покарання відповідач звільнений з випробуванням строком на два роки. Відповідач засуджений за те, що 11 вересня 2010 року близько 15 годин 10 хвилин, рухаючись на автомобілі марки «Мерседес Бенц»реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Чернівці по вул. Калинівській у порушення вимог ПДР не вжив заходів для зменшення швидкості автомобіля до його повної зупинки, внаслідок чого, вчинив наїзд на ОСОБА_3 В результаті наїзду, ОСОБА_3 отримала тяжкі тілесні ушкодження. Під час проходження курсів лікування в Кіцманській центральній районній лікарні та в Чернівецькій обласній психіатричній лікарні, дані установи надали ОСОБА_3 листки непрацездатності, які вона пред'явила до оплати в бухгалтерію ТОВ «Розма», оскільки там працювала. В подальшому дані листки непрацездатності були оплачені підприємством з шостого дня тимчасової непрацездатності за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності в розмірі 8929,95 грн.

Призначення та виплата матеріального забезпечення за рахунок коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами зумовленими похованням»від 18.01.2001р. №2240-111 (далі - Закон №2240).

Відповідно до преамбули Закону №2240 цей Закон відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, організаційні та фінансові основи загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян на випадок тимчасової втрати працездатності, у зв'язку з вагітністю та пологами, у разі смерті, а також надання послуг із санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованим особам та членам їх сімей. Матеріальне забезпечення та соціальні послуги, що надаються за цим Законом, є окремим видом загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян, що здійснюється Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Висновки суду, що правовідносини, які пов'язані із страхуванням різних видів, в тому числі і загальнообов'язкового державного соціального страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням регулюються нормами гл. 67 ЦК України є необґрунтованими.

Так, відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 ЦК України встановлено свободу договору, в тому числі договору страхування основні умови якого визначені в гл. 67 ЦК України.

В той же час, суб'єкти правовідносин на яких поширюються вимоги Закону №2240 - страхувальники та застраховані особи позбавлені права вибору бути чи не бути учасниками правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням. Суб'єкти загальнообов'язкового державного соціального страхування діють відповідно до положень Закону 2240, а не цивільного законодавства.

Норми цивільного законодавства, зокрема щодо страхування, не можуть поширюватися на правовідносини, які виникають за Законом №2240 також тому, що відповідно до ст. 984 ЦК України стороною договору страхування - страховиком є юридична особа, яка спеціально створена для здійснення страхової діяльності та одержала у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Жодної ліцензії Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності для здійснення страхової діяльності не потребує, оскільки діє відповідно до Закону №2240.

Крім цього, діяльність страховика, який виконує свої функції відповідно до договору страхування регулюється спеціальним нормативно правовим актом, а саме Законом України «Про страхування»від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР (далі - Закон №85).

Відповідно до ст. 1 зазначеного Закону №85 страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 984 ЦК України та ст. 2 Закону №85 «Про страхування» від 07.03.1996 р. страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства»з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох.

Відповідно до преамбули Закону №85 дія цього Закону не поширюється на державне соціальне страхування.

Таким чином, положення цивільного законодавства, яке регулює відносини у сфері страхування кореспондуються з нормами Закону №85, який не регулює відносини, які стали підставою для звернення до суду Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до позивача про відшкодування майнової шкоди заподіяної злочином в порядку регресу.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову Фонду соціального страхування судом безпідставно до відносин, що виникають із загальнообов'язкового державного соціального страхування та регулюються Законом №2240, було застосовано норми гл. 67 ЦК України, зокрема ст. 993 ЦК України, згідно з якою до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Безпідставність застосування судом ст. 993 ЦК України полягає в тому, що ані страхувальник, ані інша особа, шо одержала страхове відшкодування за рахунок коштів Фонду, не має права вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки, оскільки жодних витрат за це особисто не несуть.

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 5 Закону №2240 обов'язковість фінансування витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг, в обсягах, передбачених Законом №2240 покладається на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Таким чином висновки суду першої інстанції, що страховик має право вимоги до особи відповідальної за завдані збитки, лише в разі виплати страхового відшкодування за договором майнового страхування, а в тому разі, коли страхове відшкодування проводиться за договором особистого страхування, страховик не має права вимоги до особи, відповідальної за заподіяння шкоди є безпідставними.

Відповідно до ч.2 ст.1191 ЦК України держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотньої вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину у розмірах коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

Вироком Садгірського районного суду Чернівецької області від 17 листопада 2009 року відповідача ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.286 КК України та призначено покарання у вигляді трьох років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на один рік. На підставі ст.75 КК України від відбування покарання відповідач звільнений з випробуванням строком на два роки.

Факт понесення ТОВ «Розма»витрат на оплату листка непрацездатності, виданого ОСОБА_3, підтверджується матеріалами цивільної справи(а.с.23, 32).

Оскільки, виконавча дирекція відшкодувала ТОВ «Розма»кошти витрачені на оплату листка непрацездатності, виданого ОСОБА_3, тимчасова непрацездатність якої спричинена винними діями ОСОБА_2, то відповідно до ст. 1191 ЦК України позивач має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, тобто на суму 8929,95 грн.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.11 ЦПК України (диспозитивність цивільного судочинства) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст.ст. 60, 131 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Всупереч зазначеним вимогам закону відповідач не надав суду належні та допустимі докази на спростування обгрунтованості позовних вимог Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2011 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Виконавча дирекція Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити.

Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 21 листопада 2011 року скасувати.

Позовні вимоги Виконавчої дирекції Чернівецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Чернівецької міської виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (р\р 2560444 в «Райфайзен банк «Аваль»м.Чернівці, МФО 356464, код 26036337) в порядку регресу матеріальну шкоду 8929(вісім тисяч девятсот двадцять девять) гривень. 95 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір на суму 214 грн. 95 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.