Рішення № 21311801, 17.01.2012, Новозаводський районний суд м. Чернігова

Справа №2/2515/95/2012

Рішення

Іменем України

17 січня 2012 року м. Чернігів

Н о в о з а в о д с ь к и й р а й о н н и й с у д м і с т а Ч е р н і г о в а

в складі: головуючого - судді Маслюк Н. В.

при секретарі Чвірова О. О.

з участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Гузія Р.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в м.Чернігові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Чернігівське «Хімволокно» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні,

В с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до ПАТ «Чернігівське Хімволокно» про стягнення 3 370 грн. 22 коп. заборгованості по заробітній платі, 3641 грн. 07 коп. вихідної допомоги при звільненні, 3 039 грн 24 коп середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, 500 грн. витрат за правову допомогу (а.с.1-3).

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує тим, що 01.11.2011 року була звільнена з роботи за ст.38 КЗпП України у звязку з невиконанням умов колективного договору в частині термінів виплати заробітної плати. При звільненні, всупереч ст.ст.44, 116 КЗпП України, не проведено повного розрахунку, зокрема не виплачена заборгованість по заробітній платі та вихідна допомога. На неодноразові звернення позивача, підприємство розрахуватись не бажає, тому позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за період з 01.11.2011 року по 20.01.2012 року.

Позивач та її представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити повністю, при цьому посилалися на обставини викладені у позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Вислухавши позивача, представника позивача, представника відповідача, дослідивши представлені докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково з наступних підстав:

Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст.ст. 1,15,21 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган в першочерговому порядку зобовязаний виплачувати працівнику заробітну плату за виконану ним роботу, в тому числі і при його звільненні.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення; про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України, у разі, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням у визначений ним строк.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечується сторонами по справі, ОСОБА_1 працювала у ПАТ «Чернігівське Хімволокно». Наказом № 199-К від 28.10.2011 року, ОСОБА_1 звільнена з роботи 01.11.2011 року на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням у звязку з невиконанням умов колективного договору (а.с. 6-9).

Згідно довідки ПАТ «Чернігівське Хімволокно» № 2333-0107 від 15.11.2011 року, заборгованість перед позивачем по заробітній платі за квітень-жовтень 2011 року, компенсації за невикористану відпустку становить 3 370 грн. 22 коп. (а.с.12).

За вказаних вище обставин, суд приходить до висновку, що відповідачем було порушено право позивача на своєчасне отримання заробітної плати і розрахунку при звільненні, що передбачено ст.ст.115, 116 КЗпП України, ст.24 Закону України «Про оплату праці», а отже сума заборгованості по заробітній платі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38, 39 цього ж Кодексу) працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Відповідно до ч. 1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Представник відповідача не надав суду доказів, які б спростовували докази, надані позивачем щодо її права на отримання вихідної допомоги при звільненні.

Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін.

За вищевказаних обставин, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 має право на вихідну допомогу при звільненні. Розмір належної останній вихідної допомоги при звільненні становить: 3 641 грн. 07 коп. (середньомісячний заробіток (а.с. 12) 1 213 грн. 69 коп. х 3).

Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Пунктом 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» розяснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у звязку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після предявлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Крім того, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 лютого 2011 року зазначено, що обовязок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану виплату; ст.117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати працівнику сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Факт порушення права позивача на розрахунку при звільненні знайшов своє підтвердження в суді.

Як вбачається з наданої ПАТ «Чернігівське Хімволокно» довідки № 2333-0107 від 15.11.2011 року (а.с. 12), середньомісячна заробітна плата ОСОБА_1 складає 1 213 грн. 69 коп., заробітна плата за останні два місяці роботи позивача, зокрема: за вересень 2011 року становить 586 грн. 61 коп, кількість відпрацьованих днів 11 дн., за жовтень 2011 року 599 грн. 81 коп., відпрацьованих днів 11 дн.

При визначенні суми середнього заробітку, що підлягає стягненню, суд враховує, середньомісячну заробітну плату ОСОБА_1, яка складає 1 213 грн. 69 коп., її середньоденний розмір становить 53 грн. 93 коп. ( 586 грн. 61 коп. + 599 грн. 81 коп. = 1 186 грн. 42 коп. (заробітна плата за останніх два місяця роботи позивача); 11 дн. + 11 дн. = 22 дн. (кількість відпрацьованих робочих днів за останніх два місяця роботи позивача); 1 186 грн. 42 коп. /22 дн. = 53 грн. 93 коп.), що відповідає правилам Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати».

Згідно п.8 цього Порядку «нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів». Часом затримки розрахунку з позивачем є період з 01.11.2011 року по 17.01.2012 року (день постановлення рішення), який має 54 робочих дні, середній заробіток складає 53 грн. 93 коп. х 54 = 2 912 грн. 22 коп.(без врахування обовязкових платежів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 500 грн, суд вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, оскільки відповідно до ст.84 ЦПК України - витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При цьому, за умовами ст.56 ЦПК України правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Юридична компанія «Правова допомога» був укладений договір про надання правової допомоги від 23.11.2011 р., за яким замовник доручає, а виконавець бере на себе обовязок по наданню правової допомоги в обємах та на умовах, передбачених даним договором. Відповідно до умов договору вартість послуг замовника складає 500 грн, однак позивачем не надано суду жодних підтверджуючих документів (квитанція, касовий ордер) щодо сплати за надання їй правової допомоги.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача у ході розгляду справи на підставі довіреності від 23.11.2011 року представляв ОСОБА_2 в якості представника(а.с.24).

Відповідно до розяснень п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», особа, яка надає правову допомогу, не є особою, яка бере участь у справі, а належить до інших учасників цивільного процесу, тому вона не може замінювати в процесі особу, якій надає правову допомогу, та бути її представником і вході розгляду справи має лише ті права, які зазначені в ч.2 ст. 56 ЦПК України .

Враховуючи, що ОСОБА_2 діяв від імені позивача як його представник з відповідними процесуальними правами, а не в порядку ст. 56 ЦПК України, як особа, яка надає правову допомогу, а тому відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

У відповідності до ст. 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», судовий збір у розмірі 214 грн. 60 коп. підлягає стягненню з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.38, 44, 117,233,237-1 КЗпП України, ст.ст. 10, 57 62, 84, 88, 208, 209, 212 215, 218 ЦПК України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про судовий збір», враховуючи розяснення Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд,

Вирішив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чернігівське «Хімволокно» на користь ОСОБА_1 3 370 грн. 22 коп. заборгованості по заробітній платі, 3641 грн. 07 коп. вихідної допомоги при звільненні, 2 912 грн. 22 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (без врахування обовязкових платежів), а всього 9923 (девять тисяч девятсот двадцять три) грн.. 51 коп.

У іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Чернігівське «Хімволокно» судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) грн. 60 коп. на користь УДКСУ у м.Чернігові Державний бюджет, код ЄДРПОУ 38054398, МФО 853592, ГУДКСУ в Чернігівській області, розрахунковий рахунок 31212206700002, код бюджетної класифікації 22030001, призначення платежу: 02894496.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Чернігівської області через Новозаводський районний суд міста Чернігова, шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Новозаводського

районного суду міста Чернігова Н. В. Маслюк