Рішення № 21299828, 02.02.2012, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.02.12 Справа № 28пд/5014/214/2012.

Суддя Семендяєва І.В., при секретарі судового засідання Мартинцевій Н.М., розглянувши матеріали за позовом

Фізичної особи приватного підприємця ОСОБА_1, м. Луганськ

до Управління Держкомзему у місті Луганську Луганської області, м. Луганськ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Виконавчий комітет Луганської міської ради, м. Луганськ

про визнання дійсним договору оренди від 26.09.2001 зі змінами, внесеними до нього, та про зобовязання здійснити реєстрацію договору оренди землі

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2, свідоцтво про права на заняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2 від 15.09.2004; угода з адвокатом про ведення справи (представництва) в суді від 05.11.2011;

від відповідача: представник не прибув;

від 3-ої особи: ОСОБА_3, дов. № 01/03-30./5453/0/2-10 від 24.11.2010, начальник відділу контрольно-юридичної роботи Управління Луганської міської ради з питань земельних ресурсів

в с т а н о в и в:

Позивач фізична особа приватний підприємець ОСОБА_4 звернулася до господарського суду Луганської області з позовом до Управління Держкомзему у м. Луганську Луганської області з вимогами:

- визнати дійсним укладений між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем договір оренди, посвідчений 26.09.2001 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2790, зареєстрований виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 3762, зі змінами внесеними до нього на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зазначеними в договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченому 11.07.2011 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1486;

- зобовязати відповідача здійснити реєстрацію укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 за реєстровим № 2790, зареєстрованого виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 30.10.2001 за № 3762.

Відповідач до судового засідання не прибув, про час та місце слухання справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 25.01.2012, відзив на позовну заяву не надав, своїми процесуальними правами, передбаченими ст. 22 ГПК України, не скористався.

Позивач в позовній заяві вказав про участь у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Виконавчого комітету Луганської міської ради, але не зазначив на стороні кого він виступає відповідно до вимог ст.ст. 26, 27 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають участь третіх осіб з самостійними вимогами або без самостійних вимог та на стороні позивача або відповідача.

Суд зобовязав позивача уточнити статус третьої особи з урахуванням вимог ст. ст. 26, 27 ГПК України, що позивачем виконано не було.

Третя особа у відзиві зазначила, що вона не є належною стороною у справі. Вимога позивача щодо зобовязання відповідача здійснити реєстрацію договору є необґрунтованою на підставі ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, враховуючи думку позивача та третьої особи, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за наявними у неї документами за відсутності представника відповідача, явка якого судом не визнавалась обовязковою, неподання відзиву на позовну заяву також не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, присутніх у судовому засіданні, господарський суд Луганської області дійшов наступного.

В обґрунтування свого позову позивач посилається на те, що на підставі договору купівлі-продажу кіоску від 23.02.2001 позивач набув право власності на торгівельний павільйон, розташований за адресою: АДРЕСА_1

З метою врегулювання питання щодо користування земельною ділянкою, на якій знаходиться майно позивача, останній звернувся до Луганської міської ради з заявою про надання земельної ділянки в оренду строком на 10 років.

Рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2001 № 114/19 позивачу було надано в оренду строком на 10 років земельну ділянку площею 0,0033 га за адресою: АДРЕСА_1

26.09.2001 позивачем та виконавчим комітетом Луганської міської ради було укладено договір оренди землі площею 0,0033га за адресою: АДРЕСА_1

Земельна ділянка надана орендарю (позивачу) строком до 12.07.2011 без права здійснення будівельних робіт під розміщений торговельний павільйон (некапітальна споруда).

Даний договір посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 26.09.2001 за реєстраційним № 2790. Договір зареєстровано виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 30.10.2001 за № 3762.

Позивач звернулася до Луганської міської ради з заявою від 26.04.2011 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.09.2001, державна реєстрація 30.10.2001 № 3762.

Рішенням Луганської міської ради від 20.06.2011 № 10/92 вирішено внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 26.09.2001, державна реєстрація 30.10.2001 № 3762, який укладений на земельну ділянку площею 0,0033 га за адресою: АДРЕСА_1 У рішенні зазначено, що позивачу в місячний термін з дати прийняття даного рішення необхідно звернутися до Управління Луганської міської ради з питань земельних ресурсів для укладення додаткової угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 26.09.2001, державна реєстрація 30.10.2001 № 3762.

11.07.2011 позивачем та Луганською міською радою було укладено (підписано) договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, який посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5 за № 1486.

Як зазначає позивач, відповідач відмовляється здійснити його реєстрацію та внести відповідний актовий запис до Книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі.

Свою відмову відповідач виклав у листі від 16.01.2012 № 0125/4-214, в якому вказав те, що спірна земельна ділянка на момент укладання договору оренди земельної ділянки була передана без проведення її державної реєстрації та присвоєння кадастрового номеру земельній ділянці, тому державна реєстрація договору про внесення змін до договору оренди землі на той час була неможливою. Листом також повідомлено, що після закінчення строку дії договору оренди землі, державна реєстрація вказаного договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки не передбачається можливою.

Позивач вважає відмову відповідача у здійсненні реєстрації правочину необґрунтованою та протизаконною, що і стало підставою для звернення з даним позовом з зазначеними вище вимогами.

Оцінивши наявні докази, дослідивши обставини справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Щодо позовної вимоги позивача про визнання дійсним, укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем договору оренди, посвідченого 26.09.2001 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 2790, зареєстрований виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 3762, зі змінами внесеними до нього на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зазначеними в договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого 11.07.2011 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1486, суд зазначає наступне.

Способи захисту порушених майнових прав повинні відповідати способам, передбаченим чинним законодавством (ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Спосіб захисту порушеного права, визначений позивачем у межах розгляду справи в порядку господарського судочинства, вказаними нормами законодавства не передбачений (наведені вище норми не передбачають захисту порушеного права шляхом визнання договору дійсним, а тому не підлягають судовому захисту у даний спосіб).

Згідно ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільним кодексом України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Позивач у позові документально та нормативно не обґрунтував нікчемність договору оренди земельної ділянки від 26.09.2001.

Про неможливість визнання дійсним інших, ніж передбачено ст. ст. 218, 220 Цивільного кодексу України, нікчемних угод йдеться у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", у п. 13 абз. 4 якої зазначено, що у зв'язку з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених статтями 218 та 220 ЦК України Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними, в тому числі заявлені в зустрічному позові у справах про визнання договорів недійсними, не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.

Крім того, законом не виключається можливість вирішення судом спорів, повязаних з нікчемними правочинами, про визнання нікчемних правочинів (ч. 2 ст. 218, ч. 2 ст. 219, ч. 2 ст. 220, ч. 2 ст. 221, ч. 2 ст. 224, ч. 2 ст. 226 Цивільного кодексу України).

Отже, підстав визнати договір дійсним, за нормами, на які посилається позивач у позові (на ст. ст. 203, 210 ЦК України), у суду не має.

Крім того, спірний договір укладено позивачем та виконавчим комітетом Луганської міської ради. Зазначений у позові відповідач не є стороною у договорі, а тому дана вимога не може бути задоволена за його рахунок

Враховуючи те, що вирішальним за цією позовною вимогою є саме невірно обраний позивачем спосіб захисту, суд не вбачає необхідності щодо залучення виконавчого комітету Луганської міської ради до справи в якості співвідповідача.

За таких обставин, у вказаній позовній вимозі щодо визнання договору дійсним слід відмовити.

Щодо позовної вимоги про зобовязати відповідача здійснити реєстрацію укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 за реєстровим № 2790, зареєстрованого виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 30.10.2001 за № 3762, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 1.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»№ 6 від 17.05.2011 господарським судам підвідомчі лише справи у спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, тобто з відносин, врегульованих нормами цивільного або господарського права і пов'язаних із здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності.

Пунктом 1.3 Постанови № 6 від 17.05.2011 визначено, що у порядку господарського судочинства вирішенню підлягають такі категорії спорів, засновані на положеннях статті 319 ЦК України, глав 27, 29, 33, 34 ЦК України та глави 15 ГК України, розділів III-V ЗК України:

- щодо набуття, здійснення та припинення прав юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців, територіальних громад та держави на земельні ділянки (крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України "Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності");

- пов'язані із захистом права на земельні ділянки (в тому числі відновлення порушеного права третьої особи, яка на підставі рішень державних органів або органів місцевого самоврядування претендує на спірну земельну ділянку);

- про визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування з питань передачі земельних ділянок у власність чи надання їх у користування, припинення права власності на земельні ділянки, вилучення цих ділянок з користування і про зобов'язання названих органів залежно від характеру спору виконати певні дії, як цього вимагають приписи чинного законодавства;

- про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок;

- про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

- пов'язані з набуттям, зміною та припиненням права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);

- про встановлення, зміну та припинення земельного сервітуту;

- що виникають з укладення, зміни, розірвання, виконання договору оренди земельних ділянок, інших договорів користування земельними ділянками, в тому числі спори про стягнення заборгованості з орендної плати за договорами на користування земельною ділянкою;

- про стягнення шкоди, у тому числі упущеної вигоди, завданої порушеннями прав власників, у тому числі держави та територіальних громад, і користувачам земельних ділянок;

- інші спори, пов'язані з правами і охоронюваними законом інтересами суб'єктів господарювання та інших юридичних осіб на земельні ділянки.

Пунктом 1.4 Постанови Пленуму ВГСУ № 6 від 17.05.2011 (в редакції від 26.12.2011) визначено, що господарським судам не підвідомчі справи у спорах, що виникають з публічно-правових відносин, у яких держава та територіальні громади через свої органи беруть участь з метою реалізації владних повноважень, а також справи, пов'язані з оскарженням правових актів, спрямованих на здійснення повноважень управління у земельних відносинах. Правовідносини у сфері використання і охорони земель, врегульовані розділами VI та VII ЗК України, можуть мати як приватноправовий, так і публічно-правовий характер (глави 29, 30, 33 названого Кодексу), а тому спори, що виникають з відповідних правовідносин, можуть, у залежності від їх правового характеру та складу учасників, вирішуватися за правилами адміністративного або господарського судочинства. Виходячи з цього визначається й підвідомчість справ зі спорів, пов'язаних із здійсненням державного контролю та нагляду за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у сфері земельних відносин - за використанням і охороною земель (частина третя статті 19 ГК України). Такі справи підлягають розглядові господарськими судами, оскільки стосуються об'єктів цивільних відносин - земельних ділянок та інших природних ресурсів, цивільних прав суб'єктів господарювання на ділянки і зазначені ресурси, зокрема, у спорах про: визнання недійсними правочинів стосовно земельних ділянок, звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок, відшкодування збитків, завданих землям і природним ресурсам господарською діяльністю, стягненням заборгованості з орендної плати за договорами оренди землі державної та комунальної форм власності тощо.

Відповідно до ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

Статтею 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до Положення про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. № 224, Державний комітет із земельних ресурсів (Держкомзем) є центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Держкомзем забезпечує реалізацію державної політики та управління у сфері регулювання земельних відносин, використання, відтворення, охорони та проведення моніторингу земель, ведення державного земельного кадастру, провадження топографо-геодезичної та картографічної діяльності, а також міжгалузеву координацію та державне регулювання у сфері встановлення меж області, району, міста, району в місті, села і селища.

Отже, органи Держкомзему за своїм статусом є субєктами владних повноважень, які здійснюють владні управлінські функції держави.

А тому спір щодо зобовязання реєстрації договору про внесення змін до договору оренди землі не є приватноправовим, він випливає з публічно-правових відносин.

Отже, позовна вимога позивача про зобовязати відповідача здійснити реєстрацію укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 за реєстровим № 2790, зареєстрованого виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 30.10.2001 за № 3762, не підлягає розгляду в господарських судах України, оскільки повинна розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин провадження у справі за цією вимогою слід припинити на підставі п. 1 ст. 80 ГПК України.

При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір»ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: із позовної заяви майнового характеру - 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Звернення з позовом відбулося 19.01.2012 (згідно штемпелю на поштовому конверті).

Як зазначено вище, позивачем заявлено дві самостійні вимоги немайнового характеру, які (кожна) повинні оплачуватися судовим збором у загальній сумі 2146 грн. (1073+1073). Оскільки позивач оплатив частково судовий збір по одній з вимог, ухвалою суду від 24.01.2011 зобовязано позивача доплатити судовий збір по першій вимозі у сумі 69 грн. та сплатити судовий збір по другій вимозі у сумі 1073 грн., виходячи з вимог Закону України «Про судовий збір».

Дані вимоги позивачем не були виконані.

Позивачем при поданні даного позову судовий збір сплачений у сумі 1004 грн. Тому за вимогою позивача про визнання договору дійсним суд достягує з позивача судовий збір у сумі 69 грн. у дохід Державного бюджету України.

Щодо вимоги позивача, провадження в якій припинено, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судовий збір»сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі закриття провадження у справі.

В даному випадку судовий збір повертається у разі припинення провадження у справі, що зазначено також у постанові Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Оскільки за цією вимогою позивачем не сплачено судовий збір, то повернення судового збору судом не здійснюється.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, п. 1 ст. 80, ст. ст. 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Луганської області

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позову Фізичної особи приватного підприємця ОСОБА_4 до Управління Держкомзему у місті Луганську Луганської області про визнання дійсним укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем договору оренди, посвідченого 26.09.2001 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за № 2790, зареєстрованого виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис № 3762, зі змінами внесеними до нього на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зазначеними в договорі про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченому 11.07.2011 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 1486, відмовити.

2. Судові витрати покласти на позивача.

3. Провадження у справі за позовом фізичної особи приватного підприємця ОСОБА_4 до Управління Держкомзему у м. Луганську Луганської області в частині вимоги про зобовязання відповідача здійснити реєстрацію укладеного між виконавчим комітетом Луганської міської ради та позивачем на підставі рішення Луганської міської ради від 30.06.2011 № 10/92 договору про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області ОСОБА_5 за реєстровим № 2790, зареєстрованого виконавчим комітетом Луганської міської ради, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди вчинено запис 30.10.2001 за № 3762, припинити.

4. Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_4, АДРЕСА_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в доход Державного бюджету України на поточний рахунок 31214206783006, МФО 804013, код отримувача 37991503, одержувач УДКСУ у м. Луганську, банк ГУ ДКСУ в Луганській області, код бюджетної класифікації 22030001, символ 206, судовий збір у сумі 69 грн. 00 коп., видати наказ ДПІ у Артемівському районі у м. Луганську.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 07.02.2012.

СуддяІ.В. Семендяєва