Рішення № 21299470, 07.02.2012, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. 322

РІШЕННЯ

Іменем України

07.02.2012Справа №5002-32/5271-2011

Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

За позовом Прокурора Совєтського району АР Крим ( 97200, АР Крим, смт. Совєтський, вул.. 30 років Перемоги, 19) в інтересах Держави в особі Совєтської селищної ради ( 97200, АР Крим, смт. Совєтське, вул.. 30 років Перемоги, 25 ідентифікаційний код 26331326) та Феодосійської міжрайонної Державної податкової інспекції АР Крим ( 98112, АР Крим, м. Феодосія, вул.. Кримська, 82-в, ідентифікаційний код 33180053).

До відповідача - Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, Суворовський спуск, 5 ідентифікаційний код 00190638).

Про розірвання договору оренди землі, спонукання до повернення земельної ділянки та стягнення 2860, 98 грн.

За участю представників:

Від позивача ОСОБА_1, довіреність № 1028/02-10 від 07.11.2011р. у справі

Від позивача - не зявився.

Від відповідача ОСОБА_2, довіреність № 05 від 05.01.2012р. у справі

Від прокуратури не зявився.

Представникам роз'яснено права і обов'язки передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема право відводу судді, відповідно до статті 20 Господарського процесуального України. Заяв та клопотань про відвід судді не подано.

Обставини справи: Прокурор Совєтського району АР Крим звернувся до Господарського суду АР Крим в інтересах Держави в особі Совєтської селищної ради та Феодосійської міжрайонної Державної податкової інспекції з позовом до Закритого акціонерного товариства «Кримвтормет»про розірвання договору оренди земельної ділянки від 09.12.2004р., стягнення 2860, 98 грн. орендної плати та пені, зобовязання відповідача повернути земельну ділянку.

Ухвалою господарського суду від 09.12.2011 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 19.12.2011 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.

З підстав зазначених в ухвалах господарського суду від 19.12.2011р., від 23.01.2012р., від 26.01.2012р., від 31.01.2012р. розгляд справи відкладався, про що сторони у справі були повідомлені відповідно до пункту 3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 рекомендованою поштою.

Позовні вимоги мотивовані тим, відповідачем не виконувались обовязки зі сплати орендної плати, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість, що і стало приводом для звернення прокурора до суду із позовом про стягнення заборгованості та розірвання договору.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, мотивуючи свої заперечення тим, що обєкт, розташований на спірній земельній ділянці, проданий відповідачем, проте новим власником досі не оформлене право користування земельною ділянкою.

Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

09.12.2004р. між Совєтською селищною радою (Орендодавець) (позивач) та Закритим акціонерним товариством «Кримвтормет» (орендар) (відповідач) був укладений Договір оренди землі (а.с. 13-15).

За своєю правовою природою, зазначений договір є договором найму (оренди) земельної ділянки.

Згідно пункту 1 статті 792 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Пунктом 2 статті 21 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди

Згідно з пунктом 9 Договору орендна плата за користування земельною ділянкою вноситься Орендарем в грошовій формі та встановлюється в розмірі 4408, 24 грн. на рік, 367, 35 грн. на місяць.

Відповідно до пункту 11 Договору орендна плата вноситься рівними частинами щомісячно до 30 числа, наступного за звітним місяця на рахунок місцевого бюджету.

Пунктом 1 статті 17 Закону України «Про плату за землю» передбачено, що податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Проте обовязки зі сплати орендної плати відповідачем не виконувались, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість в розмірі 2860, 98 грн., що підтверджується Довідкою Совєтського відділення Феодосійської ДПІ ( а.с. 22).

Відповідно до пункту 5 статті 17 Закону України «Про плату за землю» несплата земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності виробниками сільськогосподарської і рибної продукції та громадянами протягом року, іншими платниками - протягом півроку вважається систематичною і є підставою для припинення права користування земельними ділянками.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобовязань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, зобовязання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, як вказувалося вище, приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та стаття 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобовязання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обовязковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до статті 202 Господарського кодексу України та ст. 598 Цивільного кодексу України зобовязання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Таким чином, відповідач не мав жодних підстав для ухилення в межах визначеного заявником періоду стягнення від виконання обовязку із здійснення платежу з орендної плати.

Відповідач, як на підставу своїх заперечень, посилається на здійснення ним продажу нерухомого майна, що знаходиться на орендованій земельній ділянці, що на думку відповідача твердить про розірвання договору оренди земельної ділянки, а отже, як наслідок, і припинення обовязків з оплати орендної плати.

Проте, з цього приводу слід зауважити таке:

Як зазначено в Листі Державної податкової адміністрації України від 17.02.2010 р. N 3184/7/15-0717 «Про сплату орендної плати за землі державної та комунальної власності», статтею 7 Закону N 161 встановлено, що до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Відповідно до статті 31 Закону N 161 договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

При цьому, статтею 34 Закону N 161 встановлені наслідки припинення або розірвання договору оренди землі. Так, у разі припинення договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором.

Отже, у випадку, якщо орендарі земель державної і комунальної власності відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках та не повернули орендодавцю у встановленому порядку зазначені земельні ділянки, такі орендарі є платниками орендної плати за землю до бюджету на підставі укладених договорів оренди землі до моменту втрати чинності таких договорів.

У разі, якщо орендарі земель державної і комунальної власності, які відчужили право власності на житлові будинки, будівлі або споруди, розміщені на орендованих земельних ділянках, повернули їх орендодавцю у встановленому порядку, то нові власники таких будинків, будівель або споруд є платниками орендної плати за землю до бюджету з моменту набрання чинності договорів оренди землі, якщо інший строк не передбачений в таких договорах.

Проте матеріали справи не містять доказів повернення спірної земельної ділянки.

Крім того, не можуть слугувати належним та допустимим доказом розірвання договору в односторонньому порядку листи, надані відповідачем ( а.с. 96, 97), з огляду на таке:

Пунктом 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до положень статті 4-7 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Пунктом 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

У відповідності до статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 39 спірного договору сторони погодили, що розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Доказів же надсилання вищенаведених листів на адресу Орендодавця відповідач не надав. Не надав він і документів, що підтверджують розірвання договору за взаємною згодою.

Надані відповідачем копії журналу вихідної кореспонденції не є допустимими та належними доказами в розумінні статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки є одностороннім внутрішнім документом відповідача.

Отже, посилання відповідача на відсутність обовязків за спірним договором спростовуються матеріалами справи.

Також, у відзиві на позов, відповідач посилається на приписи Законів України, які передбачають, що у разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні, Проте, відповідач невірно розуміє що в даному випадку має місце припинення права користування. Доказів такого припинення сторонами не надано.

До того ж у відповідності до наявних в матеріалах справи документів та обставинам, що встановлені вище, саме відповідач на момент звернення до суду є землекористувачем, а отже й є належним відповідачем, оскільки умови спірного договору продовжували діяти, а відповідно й обовязки відповідача за спірним договором також.

Відповідач наполягає на факті розірвання договору, тоді як одностороннє розірвання договору не допускається, а розірвання за згодою сторін не відбулося.

Отже, доводи відповідача є неспроможними.

Що ж до вимог Прокурора, заявлених в інтересах Феодосійської міжрайонної Державної податкової інспекції АР Крим, суд вважає за необхідне зауважити таке:

Пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про прокуратуру» підставою представництва в суді держави є наявність порушення або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок противоправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчинюються у відносинах між ними і державою.

Відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Відповідно до статті 20 Закону України “Про прокуратуру” при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатися до суду із заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 даного Закону визначено підстави представництва прокурором інтересів держави, а саме: наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Крім того, у відповідності до статті 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Проте, є незрозумілим, яку саме функцію у спірних взаємовідносинах здійснює Феодосійська міжрайонна Державна податкова інспекція АР Крим, отже відсутні підстави для задоволення позову Прокурора в інтересах держави в особі Феодосійської міжрайонної Державної податкової інспекції АР Крим.

Що ж до вимог. Заявлених прокурором в інтересах держави в особі Совєтської селищної ради, слід зазначити, що з огляду на викладене, матеріалами справи підтверджується наявність обовязку відповідача оплачувати орендну плату за спірним договором.

У відповідності до довідки Совєтського відділення Феодосійської МАПІ, заборгованість відповідача по орендній платі станом на 26.10.2011р. становить 2860, 98 грн.

Таким чином матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 2860, 98 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Стосовно вимоги позивача щодо розірвання договору оренди земельної ділянки, необхідно зазначити наступне:

Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам статті 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги повязані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобовязань за договором оренди), їх сумісний розгляд не ускладнює вирішення справи а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.

При цьому позиції щодо можливості висування в межах однієї позовної заяви вимог про розірвання договору та повернення обєкту оренди дотримується і Вищий господарський суд України, що вбачається із змісту пункту 17 Інформаційного листа від 13.08.2008р. № 01-8/482.

Як вбачається з матеріалів справи, сутність позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових зобовязань за договором оренди та застосування наслідків такого невиконання у вигляді розірвання договору оренди земельної ділянки та зобовязання повернути земельну ділянки.

Відповідно до частини 3 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу.

За змістом частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути розірвано на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Посилання позивача на нездійснення орендних платежів як на підставу вимоги про розірвання Договору оренди, судом розцінюються, як обґрунтовані з огляду на наступне:

як вже зазначалося, за змістом статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Загальні вимоги до виконання зобовязання сформульовані в статті 526 Цивільного кодексу України та частині 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Умова про внесення орендної плати, пунктом 3 частини 1 статті 15 Закону України «Про оренду землі» віднесена до істотних умов договору оренди у розумінні частини 1 статті 180 Господарського кодексу України та частини 1 статті 638 Цивільного кодексу України.

Дотримання зазначеної умови є обовязковим для Відповідача згідно статті 629 Цивільного кодексу України, а їх порушення зумовлює правомірність ініціювання питання про розірвання договору згідно частини 1 статті 32 Закону України «Про оренду землі».

Виходячи з наявних в матеріалах справи документів, які свідчать про наявність заборгованості з орендних платежів, а також ту обставину, що зазначена умова спірного договору є істотною, несплата орендних платежів, судом трактується як суттєве порушення умов договору у розумінні статі 610, пункту 2 статті 651 Цивільного кодексу України, одним із наслідків якого, згідно статті 611 цього Кодексу, законодавець визначає розірвання договору.

Більш того, факт систематичного невиконання обовязків з оплати орендної плати підтверджений самим відповідачем, оскільки він взагалі вважав що такі обовязки в нього відсутні.

Пунктом д статті 141 Земельного кодексу України систематична несплата земельного податку або орендної плати віднесена до підстав припинення прав користування земельною ділянкою.

Пунктом 1 статті 34 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов'язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що у позивача є достатньо підстав, у розумінні частини 3 статті 291 Господарського кодексу України, для дострокового розірвання спірного договору оренди та зобовязання відповідача повернути земельну ділянку.

Положення частини 3 статті 291 Господарського кодексу України вимагають дотримання порядку розірвання, встановленого статтею 188 Господарського кодексу України.

Проте, у світлі приписів статті 124 Конституції України та висновків Конституційного Суду України, викладених в рішенні від 09.07.2002р. №15-рп/2002, обставини дотримання (недотримання) такого порядку взагалі не впливають на можливість застосування судом відповідного способу захисту порушених прав Позивача.

Аналогічна правова позиція сформульована в пункті 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008р. № 01-8/482.

Верховним судом України, з посиланням на Рішення Конституційного суду України від 09.07.2002р. у справі №1-2/2002 (про досудове врегулювання спору) також зазначалося, що недотримання позивачем частини 2 статті 188 Господарського кодексу України, щодо обовязку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання Договору в разі виникнення такої необхідності не позбавляє позивача права звернутися до суду за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання договору (Постанова названого суду від 17.06.2008 №8/32пд).

За таких обставин, вимоги Позивача про розірвання спірного договору та повернення земельної ділянки також підлягають задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Розірвати договір оренди земельної ділянки від 09.12.2004р., укладений між Совєтською селищною радою ( 97200, АР Крим, смт. Совєтське, вул.. 30 років Перемоги, 25 ідентифікаційний код 26331326) та Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, Суворовський спуск, 5 ідентифікаційний код 00190638).

3.Зобовязати Публічне акціонерне товариство «Кримвтормет» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, Суворовський спуск, 5 ідентифікаційний код 00190638) повернути земельну ділянку, що розташована за адресою смт. Совєтський, пров. Совєтський, 2, кадастровий номер 01:252:551:00:01:006:0004 площею 0,3703 га, Совєтській селищній раді.

4.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, Суворовський спуск, 5 ідентифікаційний код 00190638) на користь Совєтською селищною радою ( 97200, АР Крим, смт. Совєтське, вул.. 30 років Перемоги, 25 ідентифікаційний код 26331326) в доход Державного бюджету ( р/р 33219815800291, УДК в АРК, м. Сімферополь, МФО 824026, ідентифікаційний код 24037189) 2860, 98 грн. заборгованості з орендної плати.

5.Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Кримвтормет» ( 95000, АР Крим, м. Сімферополь, Суворовський спуск, 5 ідентифікаційний код 00190638) в доход Державного бюджету України (р/р 31216206700002, код платежу 22030001, в банку одержувача: ГУ ДК України в АР Крим, м. Сімферополь МФО 824026, одержувач: Держбюджет, м. Сімферополь, ОКПО 34740405) 1176, 25 грн. судового збору.

6.В задоволенні позовних вимог, заявлених Прокурором в інтересах держави в особі Феодосійської міжрайонної Державної податкової інспекції АР Крим, відмовити.

7.Накази видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 07.02.2012р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення. Мотивувальна частина рішення оформлена відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписана 07.02.2012р. Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримБарсукова А.М.