Рішення № 21286308, 01.02.2012, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

<Список >

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"01" лютого 2012 р.Справа № 24/17-5117-2011 за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА";

До відповідача: Приватного акціонерного товариства "Міська страхова компанія"

про стягнення 11482,86 грн.

Суддя Оборотова О.Ю.

В судовому засіданні приймали участь:

Від позивача: ОСОБА_1 довіреність № 24 від 11.01 2012 р.

Від відповідача: не зявився

СУТЬ СПОРУ: Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства "Міська страхова компанія" про стягнення 11482,86 грн.

Відповідач про час та місце судового засідання повідомлений належним чином шляхом надсилання судових ухвал на адресу, у судові засідання не зявився, про поважність причин відсутності не повідомив, відзив на позовну заяву та витребувані судом документи не надав.

Згідно п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006р. № 01-8\1228 та п.11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8\123 до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Місцезнаходження юридичної особи визначається згідно з вимогами статті 93 Цивільного кодексу України. До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місця знаходження учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, а у разі, коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю особу.

При цьому, суд зазначає, що необґрунтоване затягування розгляду справи суперечить вимогам ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 01.02.2012 р. після виходу судді з нарадчої кімнати було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

Як вбачається з довідки відділу ДАІ в м. Києві та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р. по справі №3-5703/11, 05.07.2011 року о 15 год. 50 хв. у м. Києві по поспекту Броварський, 25 сталася ДТП, а саме зіткнення автомобіля "Mіцубіші" державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 із автомобілем "Форд", державний номер НОМЕР_2 яким керував ОСОБА_3. Дана ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується вказаною довідкою ДАІ з обслуговування Дніпровського району при УДАІ ГУМВС України в м. Києві та постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р. Зазначеною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

Цивільно правова відповідальність водія транспортного засобу «Міцубіші»державний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2 на момент скоєння ДТП була застрахована в Закритом акціонерном товаристві "Міська страхова компанія" згідно полісу ОСЦПВВНТЗ ВЕ/4492057.

Автомобіль "Форд" державний номер НОМЕР_2 був застрахований на підставі договору добровільного комплексного страхування на транспорті №131293/4055/0000725, який 07.11.2010 року укладено між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Уніка"та ОСОБА_3.

Положеннями п. 1.3 договору встановлено, що страховим випадком зокрема є ДТП, франшиза безумовна становить 0,5% (але не менше 50 євро)

У відповідності до умов договору №131293/4055/0000725 від 07.11.2010р., страхового акту №00070092 від 10.08.2011р. та розрахунку суми страхового відшкодування сума страхового відшкодування становить 11482,86 грн.

На виконання умов договору №131293/4055/0000725 від 07.11.2010р., ПрАТ "СК "Уніка" здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 11482,86 грн., згідно страхового акту №00070092 від 10.08.2011р., що підтверджується платіжним дорученням №029082 від 05.09.2011р. на суму 11482,86 грн., що становить різницю між вартістю відновлюваних робіт та сумою франшизи у розмірі 510грн., передбаченої договором №131293/4055/0000725 від 07.11.2010р.

Відповідно до звіту про оцінку вартості матеріальної шкоди, заподіяного ушкодженням транспортного засобу №330/КВ2 від 08.08.2011р., вартість матеріальної шкоди заподіяного власнику ТЗ у результаті пошкодження транспортного засобу "Форд" державний номер НОМЕР_2 у сумі 14111,99грн.

Повідомленням ОСОБА_2 було повідомлено про осмотр транспортного засобу Форд" державний номер НОМЕР_2, яке було отримано ОСОБА_2 особисто.

Враховуючи вищевикладене, ПрАТ "СК "Уніка" звернулось до відповідача з регресною вимогою вих. №525 від 11.10.2011р. про виплату страхового відшкодування в сумі 10972,86 грн., з проханням відшкодувати завдані їхнім страхувальником збитки, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Однак, до теперішнього часу виплата страхового відшкодування проведена не була.

Вищевикладене зумовило звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до суду з даним позовом до ЗАТ "Міська страхова компанія" про стягнення суми збитків у розмірі 11482,86грн.

Суд, розглянувши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків:

За змістом ст. 355 Господарського кодексу України, об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, цим Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами.

Згідно зі ст. 1 Закону України „Про страхування” від 07.03.1996р. N 85/96-ВР, страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Стаття 6 Закону України „Про страхування” визначає добровільне страхування, як страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

У відповідності до ст. 16 Закону України „Про страхування”, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору, що цілком кореспондується з положеннями ст. 979 Цивільного кодексу України.

Згідно із ст. 2 зазначеного Закону, страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю, згідно з Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності.

Положеннями ст. 3 Закону України „Про страхування” страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

У відповідності до ч.2 ст. 8 Закону України „Про страхування” страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обовязок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

В силу вимог ч.1 ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Однією з умов цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду на підставі ст.1166 Цивільного кодексу України є безпосередній причинений звязок між шкодою і неправомірними діями чи бездіяльністю особи, що її завдала.

Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 статті 1187 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 1188 Цивільного кодексу України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, за змістом вказаної норми, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципу вини.

Як встановлено матеріалами справи, згідно довідки відділу ДАІ в м. Києві та постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р. по справі №3-5703/11, 05.07.2011 року о 15 год. 50 хв. у м. Києві по поспекту Броварський, 25 сталася ДТП, а саме зіткнення автомобіля "Mіцубіші" державний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 із автомобілем "Форд", державний номер НОМЕР_2 яким керував ОСОБА_3. Дана ДТП сталася в результаті порушення ОСОБА_2 вимог Правил дорожнього руху України, що підтверджується вказаною довідкою ДАІ з обслуговування Дніпровського району при УДАІ ГУМВС України в м. Києві та постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 16.08.2011р. Зазначеною постановою суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні правопорушення передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Відповідно до ч. 6 вказаної статті, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Статтею 27 Закону України „Про страхування” та статтею 993 Цивільного кодексу України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування, тобто вимога до винної особи по суті буде мати регресний характер. Таку вимогу страховик може пред'явити до особи, відповідальної за завдані збитки. Тобто така особа (фізична або юридична) повинна бути саме суб'єктом відповідальності. Це означає по-перше, що така особа за своїм правовим статусом повинна мати можливість нести відповідальність за завдані нею збитки (не бути малолітньою, недієздатною тощо). А по-друге, мають бути в наявності необхідні умови притягнення такої особи до відповідальності.

Пунктом 1 ст. 1191 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Згідно ст. 1192 Цивільного кодексу України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Статтею 1 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” від 01.07.2004р. № 1961-IV визначено, що страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.

Положеннями ст. 15 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах, зокрема, страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу).

Статтею 28 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що до шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, відноситься зокрема шкода пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу.

Згідно з п. 12.1 ст. 12 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Положеннями ст. 9 Закону України „Про страхування” визначено, що франшиза частина збитків, що не відшкодовуються страховиком згідно з договором страхування.

Як встановлено матеріалами справи, полісом цивільного страхування № ВЕ/4492057 виданого ПрАТ "Міська страхова компанія" передбачено франшизу - 510 грн.

Враховуючи вищезазначені обставини справи, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА" до відповідача Закритого акціонерного товариства "Міська страхова компанія" про стягнення суми збитків у розмірі 11482,86грн., є обґрунтованими, підтверджені наявними у справі матеріалами та підлягають задоволенню.

За таких обставин, слід відшкодувати позивачу за рахунок відповідача витрати по сплаті судового збору.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 50, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" до відповідача Приватного акціонерного товариства "Міська страхова компанія" про стягнення 11482,86грн. - задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Міська страхова компанія" (65125, м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 2-Б/1, ід. код 30244124) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 37, код ЄДРПОУ 20033533, р/р 26500455 в АТ Райффайзен Банк Аваль, МФО 300335) суму збитків у розмірі 11482,86грн., витрати по сплаті судового збору у сумі 1411,50грн.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10-денного строку з моменту складання повного тексту.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Одеським апеляційним господарським судом.

Суддя Оборотова О.Ю.

Повний текст рішення підписано 03.02.2012р.