Постанова № 21276362, 30.01.2012, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"30" січня 2012 р. Справа № 5019/2597/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Гулова А.Г. , суддя Маціщук А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Дідик С.О.

відповідача - Піхоцький А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Публічного акціонерного товариства "АЕС Рівнеобленерго"

на рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р.

у справі №5019/2597/11 (суддя Павлюк І.Ю.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабель"

до Публічного акціонерного товариства "АЕС Рівнеобленерго"

про визнання третейської угоди недійсною

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р. у справі №5019/2597/11 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабель" до Публічного акціонерного товариства "АЕС Рівнеобленерго" про визнання третейської угоди недійсною задоволено. Визнано третейську угоду у вигляді третейського застереження, викладеного в п.11.1 Договору поставки №194 від 18.02.2008р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “ТД Одескабель” та ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” недійсною. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “АЕС Рівнеобленерго” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” - 85 грн. 00 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. плати за послуги по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

При винесенні вказаного вище рішення місцевий суд виходив з того, що 18.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” (позивач) та Закритим акціонерним товариством “Ей-І-Ес Рівнеенерго” (відповідач) було укладено договір поставки № 194, відповідно до умов якого позивач поставляє, а відповідач купує товар, відповідно до Специфікації, партіями в кількості та номенклатурі відповідно до умов цього договору.

Поряд з цим, місцевий суд зазначає, що з умов укладеного між позивачем та відповідачем договору слідує, що між сторонами також було укладено третейську угоду у вигляді третейського застереження в договорі поставки №194 від 18.02.2008р.

Відповідно до п. 8.1. Договору №194 від 18.02.2008р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2010 року, а в частині виконання зобов’язань сторін - до повного їх виконання.

Суд першої інстанції зазначає, що діюче законодавство не передбачає права осіб укладати третейську угоду про передачу на вирішення третейському суду невизначеної або необмеженої кількості спорів, які можуть виникнути між сторонами договору у майбутньому. Такі домовленості звужують право осіб на судовий захист тільки в третейському суді, що суперечить вимогам ст. 55 Конституції України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

У ст. 2 Закону України “Про третейські суди” визначений термін “третейська угода” як угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Місцевий суд зробив висновок щодо часових меж - спір вже існує, а також щодо суті спору - він вже конкретно визначений, і за обопільною згодою сторін договору включається в третейську угоду.

Згідно до ч. 1 ст. 12 Закону України “Про третейські суди”, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Місцевий суд вважає, що на порушення вказаних норм, оскаржувана третейська угода, у вигляді третейського застереження в 11.1. в договорі поставки №194 від 18.02.2008р., укладена одночасно із укладенням цього договору, тобто коли спору між сторонами не існувало.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Таким чином, місцевий суд дійшов до висновку, що в даному випадку існують правові підстави, за яких третейську угоду слід визнати недійсною.

Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності місцевий господарський суд приходить до висновку, що перебіг позовної давності за вимогою про визнання третейської угоди у вигляді третейського застереження викладеного в п.11.1. в договорі поставки №194 від 18.02.2008р. недійсною, почався з моменту, коли ТОВ “ТД Одескабель” фактично дізналося про порушення свого права - з моменту отримання ухвали про порушення справи третейського провадження від 27.01.2010р. від Постійно діючого третейського суду при Універсальній товарній біржі “Україна-Захід”. Тобто, з моменту коли третейське застереження викладене в п.11.1. в договорі поставки №194 від 18.02.2008р було застосовано.

Таким чином, на думку місцевого суду, відповідач помилково вважає, що перебіг позовної давності почався з моменту укладення договору поставки №194 від 18.02.2008р. і заява відповідача про застосування позовної давності не підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, відповідач - Публічне акціонерне товариство "АЕС Рівнеобленерго" звернулося до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р. у справі №5019/2597/11 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що рішення місцевого господарського суду є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження доводів, викладених в апеляційній скарзі, відповідач вказує наступне.

Скаржник вважає, що висновок суду першої інстанції прямо суперечить статті 12 Закону України "Про третейські суди". Так, у частині 1 вказаної вище норми значиться "третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди". Із вказаного слідує, що сторони укладаючи господарський договір можуть у цьому ж договорі передбачити, що спори, які виникатимуть у зв'язку із виконанням такого договору будуть зглядатися визначеним сторонами третейським судом.

У частині 9 зазначеної вище статті передбачено, що третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом. Наведена норма означає, що сторони можуть визначити у третейській угоді як конкретний спір, так і визначені спори.

Приймаючи до уваги наведені норми Закону України "Про третейські суди", скаржник зазначає, що третейське застереження викладене у пункті 11.1 Договору №194 є законним та правомірним.

Крім того, скаржник звертає увагу, що в частині 1 статті 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 року N 4002-ХІІ дається визначення поняттю арбітражна угода і значиться: "арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер, чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди".

Також апелянт звертає увагу, що можливість передбачати у третейському застереженні спори, які виникатимуть в подальшому саме із виконанням умов, визначеного у третейському застереженні, договору підтримує і Верховний Суд України в: Ухвалі від 14.04.2010 року у справі № 6-26297св09; Ухвалі від 21.04.2010 року у справі № 6-25370св09; Ухвалі від 22.09.2010 року.

Відповідно до статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України.

Сторони є вільними в укладенні договору та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК). Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 ЦК).

Враховуючи викладене вище, скаржник вважає, що твердження суду про те, що третейська угода може укладатися лише після виникнення спору є помилковим та таким, що суперечить вимогам статті 12 Закону України "Про третейські суди", а тому рішення підлягає скасуванню.

З приводу відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання відповідача про застосування позовної давності, то відповідач вказує наступне.

17.11.2011 року відповідач подавав до суду заяву про застосування позовної давності у зв'язку з тим, що підставою для визнання недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч.1ст. 215 ЦК).

Договір № 194 є вчиненим 18.02.2008 року. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК).

Скаржник звертає увагу на те, що відкриття провадження у справі не можна вважати початком відліку строку позовної давності по тій причині, що підписавши 18.02.2008 року Договір №194 позивач та відповідач домовились про те, що у разі неналежного виконання ними своїх обов'язків третейським судом таке провадження буде відкрито. Тобто, відкриття третейським судом провадження у справі є умовою третейського розгляду спору, на що позивач дав згоду ще 18.02.2008 року і саме з цієї дати слід починати відлік строку позовної давності.

У частині 4 статті 267 ЦК значиться, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зважаючи на викладене вище, скаржник стверджує, що рішення суду першої інстанції є неправомірним, оскільки прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому останнє слід скасувати.

В свою чергу, від позивача по справі надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р. у справі №5019/2597/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу ПАТ "АЕС Рівнеобленерго" без задоволення.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на доводи, викладені в позовній заяві, та на висновки суду першої інстанції.

Зокрема, зазначає, що Закон України "Про третейські суди" передбачає виключно право, а не обов'язок сторін на звернення до цього суду. Окрім того, необхідна наявність волі обох сторін для виникнення у третейського суду підстав для розгляду спору по суті. За відсутності волі на звернення до третейського суду чинне законодавство України жодним чином не позбавляє сторін права на звернення до господарського суду.

Позивач вважає, що зі змісту цього Закону випливає, що між сторонами спочатку повинен виникнути спір про право цивільне або господарське, а потім вже сторони складають третейську угоду про передачу цього конкретного спору на розгляд третейському суду.

Як стверджує позивач, діюче законодавство не передбачає права осіб укладати третейську угоду про передачу на вирішення третейському суду невизначеної або необмеженої кількості спорів, які можуть виникнути між сторонами договору у майбутньому. Такі домовленості звужують право осіб на судовий захист тільки в третейському суді, що суперечить вимогам ст. 55 Конституції України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, позивач вважає, що суд першої інстанції цілком правомірно визнав третейську угоду у вигляді третейського застереження, викладеного в п.11.1 Договору поставки №194 від 18.02.2008р., укладеного між позивачем та відповідачем недійсною. Тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

30 січня 2012 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду скаржник підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, вважає, що судом першої інстанції при винесенні даного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. У зв'язку із зазначеним, рахує, що рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р. у справі №5019/2597/11 слід скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабель" в судовому засіданні заявив, що з доводами апелянта не погоджується, вважає їх безпідставними, а оскаржуване рішення таким, що відповідає встановленим обставинам справи та нормам закону. З огляду на зазначене, просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши дану судом першої інстанції юридичну оцінку обставинам справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задоволити, а оскаржуване рішення - скасувати.

З матеріалів справи вбачається, що 18.02.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель” (позивач) та Закритим акціонерним товариством “Ей-І-Ес Рівнеенерго” (відповідач) було укладено договір поставки № 194 (а.с. 4-9), відповідно до умов якого позивач поставляє, а відповідач купує товар, відповідно до Специфікації, партіями в кількості та номенклатурі відповідно до умов цього договору.

У пункті 11.1. договору міститься третейське застереження наступного змісту: “У разі недосягнення взаємних домовленостей та вирішення спорів (непорозумінь) шляхом переговорів, будь-який спір щодо умов цього договору та/або у зв’язку з ним підлягає на розгляд і остаточне вирішення до Постійно діючого третейського суду при Універсальній товарній біржі “Україна-Захід” (м. Рівне, вул. Словацького 4/6 кімн. 30) у відповідності з його регламентом, в складі трьох третейських суддів, призначення яких сторони доручають голові зазначеного третейського суду.”

Таким чином, з огляду на вказане, між позивачем та відповідачем було укладено третейську угоду у вигляді третейського застереження в договорі поставки №194 від 18.02.2008р.

Відповідно до п. 8.1. Договору №194 від 18.02.2008р. цей договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2010 року, а в частині виконання зобов’язань сторін - до повного їх виконання.

Позивач вважає, що третейська угода у вигляді третейського застереження викладеного в п. 11.1. договору поставки №194 від 18.02.2008р., обмежує право на судовий захист ТОВ “Торговий дім Одеського кабельного заводу “Одескабель”, передбачений статтею 55 Конституції України, а тому має бути визнана недійсною, у зв'язку з чим позивач звернувся з позовом до суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи третейську угоду, укладену у вигляді третейського застереження, викладеного в п. 11.1. договору поставки №194 від 18.02.2008р., на предмет її відповідності нормам діючого законодавства, враховує наступні правоположення.

Частина 1 статті 2 Закону України "Про третейські суди" визначає третейську угоду як угоду сторін про передачу спору на вирішення третейським судом.

Стаття 5 Закону України "Про третейські суди" встановлює, що юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Згідно ч. 1 ст. 12 вищевказаного Закону, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди.

Цією ж статтею встановлені вимоги щодо форми третейської угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує (ч. 4 ст. 12 Закону).

Згідно норм вказаної статті Закону, третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.

Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору.

У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною (ч. 7 ст. 12 Закону).

Недійсність окремих положень договору, контракту, що містить третейське застереження, не тягне за собою недійсність такого третейського застереження.

Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом ( ч.ч. 8-9 ст. 12 Закону).

Судом апеляційної інстанції встановлено, що Договір поставки №194 від 18.02.2008р. засвідчений підписами директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабель" Меркулова М.М. та голови правління ЗАТ “Ей-І-Ес Рівнеенерго” Бондаренко А.В., а також скріплений печатками сторін.

Таким чином, сторони погодили укладення третейської угоди, дотримано форму її укладення

При цьому, було дотримано вимоги закону щодо укладення третейської угоди, визначені статтею 12 Закону України "Про третейські суди".

Таким чином, висновок суду першої інстанції, щодо того, що між сторонами спочатку повинен виникнути спір про право цивільне або господарське, а вже потім сторони укладають угоду про передачу спору на розгляд третейського суду і дана обставина є підставою для визнання п. 11.1 Договору поставки №194 від 18.02.2008р. недійсним, не грунтується на нормах Закону України "Про третейські суди".

Суд першої інстанції при винесенні оспорюваного рішення посилається на порушення ст.ст. 203, 215 ЦК України при укладенні третейської угоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, у якій визначено підстави, за наявності яких правочин визнається недійсним, підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.ч. 1-3 ст. 203 ЦК України).

Згідно ч.ч. 5, 6 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Виходячи з аналізу наведених вище положень чинного законодавства, апеляційний господарський суд не вбачає правових підстав, за яких оспорювану третейську угоду слід визнати недійсною.

Крім того, позивачем в порядку ст.ст. 32-34 ГПК України не надано доказів щодо наявності в статуті відповідача обмежень на укладення третейських угод.

Згідно норм ст. 13 Закону України "Про третейські суди" якщо третейська угода укладена у вигляді третейського застереження, то вона вважається невід'ємною частиною угоди і щодо неї діють такі самі правила правонаступництва, що й до угоди в цілому.

Підсумовуючи вищенаведені положення чинного законодавства, апеляційний господарський суд наголошує на тому, що посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору. Третейська угода може містити як вказівку про конкретно визначений третейський суд, так і просте посилання на вирішення відповідних спорів між сторонами третейським судом.

Із встановлених обставин справи вбачається, що оспорювана третейська угода, укладена у вигляді третейського застереження, що є частиною договору поставки №194 від 18.02.2008р., останній укладений у письмовій формі.

Отже, факт укладення третейської угоди підтверджений належним чином.

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що місцевим господарським судом при винесенні оскаржуваного рішення було проігноровано та неправильно застосовано вказані вище норми матеріального права. Оскільки, при формуванні своїх висновків, судом першої інстанції не врахованого, що нормами діючого законодавства не заборонено передбачати у третейському застереженні умови з приводу розгляду спорів, які виникнуть після укладення такого застереження, третейським судом.

З огляду на вказане, висновки, викладені в оскаржуваному рішенні, з приводу наявності правових підстав для визнання третейської угоди недійсною, є помилковими та суперечать вимогам Закону України "Про третейські суди" та ЦК України.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 104 ГПК україни, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що доводи апелянта є цілком обгрунтованими, підтверджуються встановленими обставинами справи та відповідними нормами закону, в зв'язку з чим рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р. у справі №5019/2597/11 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабель" щодо визнання третейської угоди недійсною.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АЕС Рівнеобленерго" задоволити.

2. Рішення господарського суду Рівненської області від 21.12.2012р. у справі №5019/2597/11 скасувати.

Прийняти нове рішення. В задоволенні позовних вимог відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Одеського кабельного заводу "Одескабель" (65013 м. Одеса, Миколаївська дорога, 144, код 30332681) на користь Публічного акціонерного товариства “АЕС Рівнеобленерго” (33013 м. Рівне, вул. Кн. Володимира, 71, код 05424874) - 502 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Господарському суду Рівненської області видати наказ.

4. Справу №5019/2597/11 направити в господарський суд Рівненської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Маціщук А.В.

1184/12