Рішення № 21275007, 07.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну(Симона Петлюри), 16тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" грудня 2011 р. Справа № 14/240-10

Господарський суд Київської області у складі судді Бацуци В. М.

при секретарі судового засідання Щур О. Д.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: ОСОБА_1 (паспорт СК № НОМЕР_1, виданий Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 15.05.1997 р.), ОСОБА_2 (договір № 3 про надання юридичних послуг від 18.01.2008 р.);

від відповідача-1: ОСОБА_3 (довіреність б/н від 20.05.2010 р.), ОСОБА_4 (довіреність б/н від 01.04.2010 р.);

від відповідача-2: ОСОБА_5 (довіреність № 104 від 24.11.2010 р.);

від третьої особи: не зявились;

розглянувши матеріали справи

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Бровари

до:

1)Приватного підприємства „АП „Укртранс”, с. Красилівка, Броварський район;

2)Приватного акціонерного товариства „Українська-охоронна страхова компанія”, м. Київ;

за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_6, с. Красилівка, Броварський район

про стягнення 600000, 00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ФОП ОСОБА_1 звернувся в господарський суд Київської області із позовом до ПП „АП „Укртранс” про стягнення 498000, 00 грн. збитків, понесених позивачем на ремонт транспортного засобу, 6400, 00 грн. збитків, понесених позивачем на транспортування пошкодженого транспортного засобу, 13720, 00 грн. збитків, понесених позивачем на проживання у готелі в період ремонту транспортного засобу, 29579, 68 грн. збитків, понесених позивачем на оплату відсотків за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу, 6819, 32 грн. збитків, понесених позивачем на оплату комісії та пені за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу, 5000, 00 грн. збитків, понесених позивачем на оплату юридичних послуг, 40481, 00 грн. моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем тим, що ним були понесені вищевказані збитки та йому було завдано моральної шкоди, у звязку із пошкодженням відповідачем-1 майна позивача, а саме транспортного засобу - автобуса „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою господарського суду Київської області від 13.12.2010 р. порушено провадження у справі № 14/240-10 за позовом ФОП ОСОБА_1 до ПП „АП „Укртранс” про стягнення 600000, 00 грн. і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 22.12.2010 р. Також даною ухвалою залучено до участі у справі третю особу, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, - ОСОБА_6.

22.12.2010 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача-1 надійшло клопотання б/н б/д про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у якому він просить суд здійснювати повне фіксування судового розгляду по справі № 14/240-10 за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що за наслідками розгляду вищевказаного клопотання у судовому засіданні судом було його задоволено.

22.12.2010 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 14.01.2011 р.

14.01.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 04.02.2011 р. Також даною ухвалою суду залучено до участі у справі відповідача - Приватне акціонерне товариство „Українська-охоронна страхова компанія” та витребувано у Буського районного суду Львівської області матеріали кримінальної справи № 1-53/2008 р. по обвинуваченню гр. ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України з підстав, що викладені у вказаній ухвалі суду.

31.01.2011 р. до канцелярії суду від Буського районного суду Львівської області на відповідний запит суду надійшли матеріали кримінальної справи № 1-53/2008 р. по обвинуваченню гр. ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України.

04.02.2011 р. у судовому засіданні представники відповідача-1 заявили клопотання б/н від 22.12.2010 р. про залучення до участі у справі іншого відповідача - ОСОБА_6, у звязку із тим, що, на думку відповідача-1, відшкодування моральної шкоди позивачу згідно положень Цивільного кодексу України, Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” повинно здійснюватись особою, визнаною винною у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди, що за наслідками розгляду вищевказаного клопотання у судовому засіданні судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю, про що було винесено відповідну ухвалу господарського суду Київської області від 04.02.2011 р.

Також, у судовому засіданні представники відповідача-1 заявили клопотання б/н від 04.02.2011 р. про зупинення провадження у справі, у якому просили суд звернутись з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави Республіки Туреччина про витребування доказів згідно переліку та зобовязати турецьку фірму „Ас-Кар Каросер Санаі ЛТД” надати відповідному юрисдикційному органу Республіки Туреччина відповіді на питання згідно переліку, на час виконання доручення зупинити провадження у справі, що за наслідками розгляду вищевказаного клопотання у судовому засіданні судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю, про що було винесено відповідну ухвалу господарського суду Київської області від 04.02.2011 р.

Крім того, у судовому засіданні представник відповідача-2 надав суду відзив № 209 від 01.02.2011 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

04.02.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 25.02.2011 р.

24.02.2011 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшла заява б/н від 24.02.2011 р. про застосування строку позовної давності, у якій він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у звязку із пропущенням позовної давності.

24.02.2011 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшов відзив б/н від 05.02.2011 р. на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

25.02.2011 р. у судовому засіданні представники відповідача-1 заявили клопотання про зупинення провадження у справі, у якому просили суд зупинити провадження у справі, надіславши наявні у ній матеріали до Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві для вирішення питання про порушення кримінальної справи за фактом замаху на вчинення злочину, передбаченого чю 2 ст. 190 Кримінального кодексу України, що за наслідками розгляду вищевказаного клопотання у судовому засіданні судом було відмовлено в його задоволенні за безпідставністю і необґрунтованістю, про що було винесено відповідну ухвалу господарського суду Київської області від 25.02.2011 р.

Крім того, у судовому засіданні суд виніс на обговорення учасників процесу питання необхідності призначення у справі судової експертизи, а саме автотоварознавчої експертизи для визначення розміру вартості матеріальних збитків, заподіяних власнику автобуса унаслідок пошкодження останнього, та запропонував учасникам процесу надати орієнтовний перелік питань, що мають бути вирішені за результатами проведення судової експертизи, та надати перелік державних спеціалізованих установ чи безпосередньо осіб, які відповідають вимогам, встановленим Законом України „Про судову експертизу”, яким може бути доручено проведення зазначеної судової експертизи.

25.02.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 09.03.2011 р.

04.03.2011 р. до канцелярії суду від відповідача-1 надійшли письмові уточнення та доповнення б/н б/д до заяви про застосування строку позовної давності.

09.03.2011 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача-1 надійшло клопотання б/н від 09.03.2011 р. про проведення експертного дослідження, у якому він просить суд призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та запропонував питання, що необхідно поставити експерту на вирішення судової автотоварознавчої експертизи у даній справі.

09.03.2011 р. у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання б/н б/д, у якому просить суд призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу, та запропонував питання, що необхідно поставити експерту на вирішення судової автотоварознавчої експертизи у даній справі.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні заявив клопотання № 505 від 09.03.2011 р., у якому просить суд призначити у справі судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та запропонував питання, що необхідно поставити експерту на вирішення судової автотоварознавчої експертизи у даній справі.

Ухвалою господарського суду Київської області від 09.03.2011 р. призначено у справі № 14/240-10 судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, та зупинено провадження у справі № 14/240-10 до завершення судової автотоварознавчої експертизи та отримання господарським судом Київської області відповідного експертного висновку та матеріалів справи № 14/240-10.

05.10.2011 р. до канцелярії суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшли висновок № 4092/11-16 судової автотоварознавчої експертизи за матеріалами господарської справи № 14/240-10 від 16.09.2011 р. та матеріали справи № 14/240-10.

Ухвалою господарського суду Київської області від 14.10.2011 р. поновлено провадження у справі № 14/240-10 і призначено її розгляд у судовому засіданні за участю представників учасників процесу на 02.11.2011 р.

02.11.2011 р. до канцелярії суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення № 2898 від 01.11.2011 р., у яких він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

02.11.2011 р. у судовому засіданні позивач та представник позивача надали заперечення б/н від 02.11.2011 р. на висновок судової автотоварознавчої експертизи, у яких вони зазначають, що не погоджуються із висновком № 4092/11-16 судової автотоварознавчої експертизи за матеріалами господарської справи № 14/240-10 від 16.09.2011 р. Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Представники відповідача-1 у судовому засіданні надали письмові пояснення б/н від 02.11.2011 р. щодо наших заперечень проти позовних вимог та їх обґрунтування із урахуванням висновку № 4092/11-16 судової автотоварознавчої експертизи, у яких вони просять суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

02.11.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 23.11.2011 р.

23.11.2011 р. перед судовим засіданням до канцелярії суду від відповідача-1 надійшли додаткові пояснення б/н від 22.11.2011 р. по суті спору, у яких він просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову повністю.

23.11.2011 р. за наслідками судового засідання судом винесено ухвалу, якою відкладено розгляд справи на 07.12.2011 р.

07.12.2011 р. у судовому засіданні позивач та представник позивача надали усні пояснення щодо своїх позовних вимог, позовні вимоги підтримали, вважають їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню з підстав, зазначених в позовній заяві.

Представники відповідача-1 у судовому засіданні надали усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просили суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні надав усні пояснення щодо своїх заперечень проти позову, просив суд відмовити в задоволенні позову повністю з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Представник третьої особи у судове засідання не зявився, хоча про судове засідання був повідомлений належним чином, про причини своєї неявки у судове засідання суд не повідомив, документи, витребувані судом, не надав.

За наслідками судового засідання судом оголошено вступну і резолютивну частини рішення у даній справі.

Заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд

ВСТАНОВИВ:

19.06.2007 р. близько о 05 годині 15 хвилині в с. Хватів Буського району Львівської області в напрямку м. Києва відбулась дорожньо-транспортна пригода (надалі дтп) за участю транспортного засобу автобуса „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав ФОП ОСОБА_1 і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_7, та транспортного засобу - автомобіля „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, з напівпричепом „Trailor”, реєстраційний номер НОМЕР_4, що належав ПП „АП „Укравтотранс” і перебував у володінні та користування ПП „АП „Укртранс” на підставі договору оренди транспортних засобів (до договору № 01/12-6 про співробітництво від 01.12.2006 р.) від 01.12.2006 р., укладеного між ПП „АП „Укртранс” та власником транспортного засобу - ПП „АП „Укравтотранс”, і перебував під керуванням фізичної особи ОСОБА_6

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право власності ФОП ОСОБА_1 на транспортний засіб - автобус „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2, підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії КХС № НОМЕР_5, виданим Броварським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України у Київській області від 13.02.2004 р., а право керування фізичної особи ОСОБА_7 вказаним автобусом підтверджується посвідченням водія серії ІОА № НОМЕР_6, ліцензійною карткою до ліцензії серії АВ № НОМЕР_7 від 11.04.2007 р., дорожнім листом серії 2-1ДБ № 622883, наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп право володіння та користування ПП „АП „Укртранс” на транспортний засіб автомобіль „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, з напівпричепом „Trailor”, реєстраційний номер НОМЕР_4, що належав ПП „АП „Укравтотранс”, підтверджується договором оренди транспортних засобів (до договору № 01/12-6 про співробітництво від 01.12.2006 р.) від 01.12.2006 р., укладеним між ПП „АП „Укртранс” та власником транспортного засобу - ПП „АП „Укравтотранс”, а право керування фізичної особи ОСОБА_6 вказаним автомобілем підтверджується посвідченням водія серії ЯНА № НОМЕР_8, посвідченням про відрядження № 114/05 від 16.06.2007 р., подорожнім листом № 316783 від 16.06.2007 р., наявними у матеріалах справи. На момент скоєння дтп транспортний засіб - автомобіль „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, з напівпричепом „Trailor”, реєстраційний номер НОМЕР_4, був під керуванням фізичної особи ОСОБА_6, що працював у ПП „АП „Укртранс” на посаді водія, під час виконання ним трудових обовязків, що підтверджується витягом з наказу № 41-К від 18.05.2006 р., подорожнім листом № 316783 від 16.06.2007 р., наявними у матеріалах справи.

Вироком Буського районного суду Львівської області від 09.10.2008 р. у справі № 1-53/2008 р. по обвинуваченню гр. ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України засуджено і визнано винним ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України та покарано на три роки позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, на підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком на два роки, якщо засуджений протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обовязки, термін іспитового строку рахувати з часу проголошення вироку 09 жовтня 2008 р.; цивільний позов задоволено і присуджено до стягнення з ОСОБА_6 на користь ПП „АП Укравтотранс”, ПП „АП Укртранс” 164337, 75 грн. завданої матеріальної шкоди, присуджено до стягнення з ОСОБА_6 на користь Науково-дослідного, експертно-криміналістичного центру при ГУ МВС у Львівській області - 323, 60 грн. за проведення судово-транспортно-трасологічної експертизи; міру запобіжного заходу, до вступу вироку в законну силу, залишно попередню, підписку про невиїзд.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 цього ж кодексу вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обовязковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Суд вважає за необхідне зазначити, що вищевказані обставини та обставини дтп і наявність вини фізичної особи ОСОБА_6 у скоєнні вищевказаної дтп та у завданні майнової шкоди ФОП ОСОБА_1 внаслідок скоєння дтп підтверджуються вироком Буського районного суду Львівської області від 09.10.2008 р. у справі № 1-53/2008 р. по обвинуваченню гр. ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України та іншими матеріалами вказаної справи, наявними у матеріалах справи.

Отже, суд дійшов висновку, що вищевказані обставини є доведеними і не підлягають доказуванню на підставі ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Як було зазначено вище, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача-1 на свою користь 498000, 00 грн. збитків, понесених позивачем на ремонт транспортного засобу.

У процесі розгляду справи, у звязку із тим, що на момент скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ПП „АП „Укртранс” як володільця і користувача транспортного засобу була застрахована згідно полісу № ВА/5110346 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.07.2006 р., укладеного між ПП „АП „Укравтотранс” і АТ „Українська-охоронна страхова компанія”, судом відповідно до ухвали господарського суду Київської області від 14.01.2011 р. було залучено до участі у справі у якості відповідача-2 Приватне акціонерне товариство „Українська-охоронна страхова компанія”.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ухвали господарського суду Київської області від 09.03.2011 р. для визначення розміру вартості матеріальних збитків, заподіяних позивачу як власнику транспортного засобу, унаслідок пошкодження останнього відповідачем-1 в результаті скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди у справі № 14/240-10 було призначено судову автотоварознавчу експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Згідно Висновку № 4092/11-16 від 16.09.2011 р. судової автотоварознавчої експертизи по справі № 14/240-10 Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України вартість матеріального збитку (шкоди), з урахуванням значення коефіцієнту фізичного зносу складових частин транспортного засобу, завданої власнику дорожнього транспортного засобу (Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, автобус „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2) внаслідок скоєння 19.06.2007 р. дорожньо-транспортної пригоди, що відбулась за участю транспортного засобу - автобуса „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2, що належав ФОП ОСОБА_1, та транспортного засобу - автомобіля „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, що належав ПП „АП „Укравтотранс” і перебував у володінні і користуванні ПП „АП „Укртранс” на підставі договору оренди транспортних засобів (до договору № 01/12-6 про співробітництво від 01.12.2006 р.) від 01.12.2006 р., укладеного між ПП „АП „Укртранс” та власником транспортного засобу - ПП „АП „Укравтотранс”, на дату проведення його відновлювального ремонту 12.01.2008 р. склала 90413, 36 грн.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази, надані позивачем у процесі розгляду справи на підтвердження матеріального збитку (відновлювального ремонту) транспортного засобу - автобуса „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 19.06.2007 р. з вини водія відповідача-1 фізичної особи ОСОБА_6, у розмірі 498000, 00 грн., а саме договір на проведення ремонту автобуса від 20.09.2007 р., укладений між ФОП ОСОБА_1 та турецькою фірмою „Ас-Кар Каросер Санаі ЛТД”, дефектний акт від 26.11.2007 р., складений ФОП ОСОБА_1 та турецькою фірмою „Ас-Кар Каросер Санаі ЛТД”, рахунок-фактура на суму 62250, 00 доларів США, виставлений турецькою фірмою „Ас-Кар Каросер Санаі ЛТД”, достовірно не підтверджують зазначений (заявлений позивачем) розмір матеріального збитку (відновлювального ремонту) транспортного засобу, що належить позивачу, та не приймаються судом до уваги, оскільки такі докази складені за участю тільки зацікавленої сторони позивача без будь-якого узгодження із відповідачем-1 та не враховують значення коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу, і не підтверджують ремонт деталей транспортного засобу, що належить позивачу, що були пошкоджені саме відповідачем-1 в результаті скоєння саме вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди.

За період виникнення та існування між сторонами деліктних відносин відповідачем-1 у період з вересня 2007 р. по грудень 2007 р. (18.12.2007 р. останній платіж) було частково відшкодовано матеріальні збитки та передано позивачу грошові кошти у розмірі 13 000, 00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день платежу (5, 05 грн. за долар США) було еквівалентом 65650, 00 грн., що підтверджується розпискою від 08.09.2007 р. ФОП ОСОБА_1 на суму 7000, 00 доларів США, розпискою від 24.10.2007 р. ФОП ОСОБА_1 на суму 3000, 00 доларів США, письмовими поясненнями б/н від 05.03.2011 р. щодо переривання перебігу позовної давності ФОП ОСОБА_1, листом № 04/03 від 04.03.2008 р. ПП „АП „Укртранс”, письмовими поясненнями від 02.11.2011 р. ПП „АП „Укртранс”, наявними у матеріалах справи.

У процесі розгляду справи судом встановлено, що на момент скоєння дтп цивільно-правова відповідальність ПП „АП „Укртранс” як володільця та користувача транспортного засобу автомобіля „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, з напівпричепом „Trailor”, реєстраційний номер НОМЕР_4, була застрахована згідно полісу № ВА/5110346 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.07.2006 р. (тип договору 1 тип: страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах), укладеного між власником транспортного засобу - ПП „АП „Укравтотранс” і АТ „Українська-охоронна страхова компанія”. Ліміт відповідальності за цим договором за шкоду, завдану майну третім особам, становить 25500 грн., франшиза 510, 00 грн. Строк дії даного договору становив з 04.07.2006 р. по 03.07.2007 р.

У 2007 р. ПП „АП „Укравтотранс”, власник транспортного засобу - автомобіля „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, з напівпричепом „Trailor”, реєстраційний номер НОМЕР_4, звернувся до відповідача-2 із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом, у якій повідомив страховика про страховий випадок вищевказану дтп.

17.08.2007 р. позивач звернувся до відповідача-2 із заявою-повідомленням про випадок з транспортним засобом від 16.08.2007 р. (вх. № 6953), у якій повідомив страховика про страховий випадок вищевказану дтп.

У 2007 р. позивач звернувся до відповідача-2 із заявою на виплату страхового відшкодування, у якій просив відповідача-2 виплатити страхове відшкодування за збиток, нанесений внаслідок скоєння вищевказаної дтп.

19.02.2008 р. позивач звернувся до відповідача-1 із претензією б/н від 19.02.2008 р., у якій просив відшкодувати збитки, понесені позивачем на ремонт транспортного засобу, у розмірі 62250, 00 доларів США.

04.03.2008 р. відповідач-1 звернувся до позивача із листом № 04/03 від 04.03.2008 р., у якому повідомив позивача про свою згоду вішкодувати збитки, понесені позивачем на ремонт транспортного засобу, у загальному розмірі 146450, 00 грн. Факт направлення відповідачем-1 листа позивачу підтверджується описом вкладення до цінного листа від 04.03.2008 р.

Регулювання відносин страхування та відносин, повязаних із відшкодуванням збитків, здійснюється Цивільним кодексом України, Законом України „Про страхування”, Законом України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором страхування, правилами страхування, затвердженими страховою компанією.

Згідно ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 990 цього ж кодексу страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката).

Статтею 993 цього ж кодексу закріплено положення, згідно з яким до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Аналогічні вищевказані норми Цивільного кодексу України закріплені у ст. ст. 16, 25, 27 Закону України „Про страхування”.

Згідно ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 1172 цього ж кодексу передбачено, що юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що при розгляді справ про відшкодування шкоди за ст. 441 ЦК суди повинні мати на увазі, що крім загальних підстав, передбачених ст. 440 ЦК, відповідальність юридичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, знаходиться з даною організацією в трудових відносинах, і шкода, заподіяна нею у звязку з виконанням трудових (службових) обовязків, незалежно від того, постійним, сезонним, тимчасовим за трудовим договором чи на інших умовах вона була працівником цієї організації.

Пунктом 6 Розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що для правильного вирішення спорів, повязаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обовязку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (стаття 33 ГПК України). Виходячи з цього, відповідно до статті 1172 ЦК України позивач повинен довести, що шкода заподіяна працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обовязків, безпосередній причинний звязок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, повязана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобовязана відшкодувати її на загальних підставах.

Положеннями пунктів 2, 3, 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди” передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 ЦК шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний звязок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Особи, які вчинили ці протиправні дії, відшкодовують шкоду за правилами відповідальності володільців джерел підвищеної небезпеки, а коли цьому сприяла винна поведінка володільця (не була забезпечена належна охорона і т. п.), відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, може бути покладено на особу, що протиправно заволоділа цим джерелом, і на його володільця відповідно до ступеня вини кожного з них.

Особи, винними діями яких заподіяна шкода джерелу підвищеної небезпеки і які самі не є потерпілими внаслідок шкоди, заподіяної цим джерелом підвищеної небезпеки, відповідають за заподіяну шкоду на підставі ст. 440 ЦК.

Джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Положеннями Розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/215 від 01.04.1994 р. „Про деякі питання практики вирішення спорів повязаних з відшкодуванням шкоди” передбачено, що відповідно до статті 1187 ЦК України відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, покладається на особу, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим обєктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, навіть якщо ця особа безпосередньо не здійснювала експлуатації цього джерела. У випадку протиправного вибуття джерела підвищеної небезпеки, що повинен довести його володілець, останній, як правило, не несе відповідальності за заподіяну шкоду.

Згідно ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобовязана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Згідно п. 22.1. ст. 22 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Відповідно до ст. 28 цього ж закону шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, повязана:

з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу;

з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху;

з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого;

з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті дорожньо-транспортної пригоди;

з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоровя, чи забрудненням салону цього транспортного засобу;

з евакуацією транспортних засобів з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 29 цього ж закону передбачено, що у звязку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, повязані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У відповідності до ст. 32 цього ж закону відповідно до цього Закону страховик або МТСБУ не відшкодовує:

32.1. шкоду, заподіяну при експлуатації забезпеченого транспортного засобу, але за спричинення якої не виникає цивільно-правової відповідальності відповідно до закону;

32.2. шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;

32.3. шкоду, заподіяну життю та здоров'ю пасажирів, які знаходилися у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, та які є застрахованими відповідно до пункту 6 статті 7 Закону України „Про страхування”;

32.4. шкоду, заподіяну майну, яке знаходилося у забезпеченому транспортному засобі, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду;

32.5. шкоду, заподіяну при використанні забезпеченого транспортного засобу під час тренувальної поїздки чи для участі в офіційних змаганнях;

32.6. шкоду, яка прямо чи опосередковано викликана чи якій сприяли іонізуюча радіація, викликане довільним ядерним паливом радіоактивне отруєння, радіоактивна, токсична, вибухова чи в іншому відношенні небезпечна властивість довільної вибухової ядерної сполуки чи її ядерного компонента;

32.7. шкоду, повязану із втратою товарного вигляду транспортного засобу;

32.8. шкоду, заподіяну пошкодженням або знищенням внаслідок дорожньо-транспортної пригоди антикварних речей, виробів з коштовних металів, коштовного та напівкоштовного каміння, біжутерії, предметів релігійного культу, картин, рукописів, грошових знаків, цінних паперів, різного роду документів, філателістичних, нумізматичних та інших колекцій;

32.9. шкоду, заподіяну в результаті дорожньо-транспортної пригоди, якщо вона відбулася внаслідок масових заворушень і групових порушень громадського порядку, військових конфліктів, терористичних актів, стихійного лиха, вибуху боєприпасів, пожежі транспортного засобу, не повязаної з цією пригодою.

Згідно п. 38.1. ст. 38 цього ж закону страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов:

38.1.1. до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду:

а) якщо він керував транспортним засобом у стані спяніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин;

б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії;

в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди самовільно залишив місце пригоди чи ухилився від проведення в установленому порядку перевірки, констатуючої дію алкогольних напоїв, наркотичних чи інших одурманюючих речовин, чи споживав ці речовини після дорожньо-транспортної пригоди до відповідної констатуючої перевірки;

г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху;

ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону;

38.1.2. до підприємства, установи, організації, що відповідає за стан дороги, якщо заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди шкода виникла з їх вини;

38.1.3. до особи, яка заподіяла шкоду навмисно.

Отже, в даному випадку суд вважає, що майнова шкода, завдана транспортному засобу - автобусу „Неоплан” ФОП ОСОБА_1, реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 19.06.2007 р. з вини працівника ПП „АП „Укртранс” - водія фізичної особи ОСОБА_6 у відповідності до положень ст. ст. 3, 5, 6, 22, 28, 29, 32 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” підлягає відшкодуванню в тому числі страховиком відповідачем-2 в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Таким чином, особами, відповідальними за завдані ФОП ОСОБА_1 збитки у розмірі 90413, 36 грн., а саме за майнову шкоду його транспортному засобу - автобусу „Неоплан”, реєстраційний номер НОМЕР_2, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась 19.06.2007 р. з вини працівника ПП „АП „Укртранс” - водія фізичної особи ОСОБА_6, у даному випадку є АТ „Українська-охоронна страхова компанія”, правонаступником усіх прав та обовязків якого є ПРАТ „Українська-охоронна страхова компанія”, відповідно до положень Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” в межах лімітів відповідальності, передбачених полісом № ВА/5110346 обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 03.07.2006 р. (тип договору 1 тип: страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоровю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах), укладеним між власником транспортного засобу - ПП „АП „Укравтотранс” і АТ „Українська-охоронна страхова компанія”), на суму 24990, 00 грн. (25500, 00 грн. 510, 00 грн.), та відповідач - ПП „АП „Укртранс” відповідно до положень ст. ст. 1166, 1172, 1187, 1194 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню ПРАТ „Українська-охоронна страхова компанія” як страховиком, а саме на суму 65 933, 36 грн. (90413, 36 грн. 24990, 00 грн. + 510, 00 грн.), оскільки транспортний засіб автомобіль „Вольво”, реєстраційний номер НОМЕР_3, з напівпричепом „Trailor”, реєстраційний номер НОМЕР_4, на відповідній правовій підставі був у його володінні та користуванні, і дтп сталася з вини його працівника - водія ОСОБА_6 під час виконання останнім своїх трудових обовязків.

Як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, за період виникнення та існування між сторонами деліктних відносин відповідачем-1 у період з вересня 2007 р. по грудень 2007 р. (18.12.2007 р. останній платіж) було частково відшкодовано матеріальні збитки та передано позивачу грошові кошти у розмірі 13 000, 00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день платежу (5, 05 грн. за долар США) було еквівалентом 65650, 00 грн., що підтверджується розпискою від 08.09.2007 р. ФОП ОСОБА_1 на суму 7000, 00 доларів США, розпискою від 24.10.2007 р. ФОП ОСОБА_1 на суму 3000, 00 доларів США, письмовими поясненнями б/н від 05.03.2011 р. щодо переривання перебігу позовної давності ФОП ОСОБА_1, листом № 04/03 від 04.03.2008 р. ПП „АП „Укртранс”, письмовими поясненнями від 02.11.2011 р. ПП „АП „Укртранс”, наявними у матеріалах справи.

Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в частині стягнення із відповідачів збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу внаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди, а саме про стягнення із відповідача-1 на користь позивача збитків у розмірі 283, 36 грн. та із відповідача-2 на користь позивача страхового відшкодування у розмірі 24990, 00 грн.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача-1 на свою користь 6400, 00 грн. збитків, понесених позивачем на транспортування пошкодженого транспортного засобу, 13720, 00 грн. збитків, понесених позивачем на проживання у готелі в період ремонту транспортного засобу.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 ст. 225 цього ж кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у звязку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини боржника у заподіянні збитків.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У процесі розгляду справи, позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме факт заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність вини відповідача-1 у заподіянні збитків позивачу; наявність причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача.

Докази, додані позивачем до позовної заяви при зверненні в суд та надані учасниками процесу у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, а саме довідка від 24.10.2008 р., копія закордонного паспорту позивача та інші документи достовірно не підтверджують факт заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу, збитки, їх обовязковий характер та їх заявлений розмір, а також достовірно не підтверджують наявність будь-якого причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача. Суд вважає за необхідне зазначити, що такі збитки позивача прямо не виникають із зазначеного порушення, а витрати на транспортування пошкодженого транспортного засобу та на проживання у готелі в період ремонту транспортного засобу, зроблені позивачем, не є обовязковими, неминучими і реальними, оскільки ремонт транспортного засобу, що належить позивачу, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась з вини водія відповідача-1, можливо було провести не тільки на території Республіки Туреччина, а й на території України у м. Києві та у інших містах.

Оскільки, враховуючи те, що недоведеними є факти заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу, їх розмір, наявність вини відповідача-1 у заподіянні збитків позивачу, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача, то у суду відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача-1, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, а тому позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача-1 збитків на транспортування пошкодженого транспортного засобу у розмірі 6400, 00 грн. та збитків на проживання у готелі в період ремонту транспортного засобу у розмірі 13720, 00 грн., є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача-1 на свою користь 29579, 68 грн. збитків, понесених позивачем на оплату відсотків за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу, 6819, 32 грн. збитків, понесених позивачем на оплату комісії та пені за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У процесі розгляду справи, позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме факт заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність вини відповідача-1 у заподіянні збитків позивачу; наявність причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача.

Докази, додані позивачем до позовної заяви при зверненні в суд та надані учасниками процесу у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, а саме довідка № 135-02/2660 від 16.09.2009 р. Броварського районного відділення КРД ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, кредитний договір № 014/04-02/255 від 26.01.2007 р., укладений між ФОП ОСОБА_1 та ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, довідка № 217/00314 від 12.03.2009 р. Броварської філії АТ „Укрінбанк”, кредитна угода № 200739 від 02.11.2007 р., укладена між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_1, та інші документи достовірно не підтверджують факт заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу, збитки, їх обовязковий характер та їх заявлений розмір, а також достовірно не підтверджують наявність будь-якого причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача. Суд вважає за необхідне зазначити, що такі збитки позивача прямо не виникають із зазначеного порушення, а витрати на оплату відсотків за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу та на оплату комісії та пені за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу, зроблені позивачем, не є обовязковими, неминучими і реальними, оскільки, як вбачається із предмету та змісту вказаних кредитних договорів метою отримання кредитних коштів не був ремонт транспортного засобу, що належить позивачу, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась з вини водія відповідача-1.

Оскільки, враховуючи те, що недоведеними є факти заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу, їх розмір, наявність вини відповідача-1 у заподіянні збитків позивачу, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача, то у суду відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача-1, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, а тому позовні вимоги позивача про стягнення із відповідача-1 збитків на оплату відсотків за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу, у розмірі 29579, 68 грн. та збитків на оплату комісії та пені за користування кредитними коштами, отриманих на ремонт транспортного засобу, у розмірі 6819, 32 грн., є такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача-1 на свою користь 5000, 00 грн. збитків, понесених позивачем на оплату юридичних послуг.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У процесі розгляду справи, позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме факт заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу; самі збитки та їх заявлений розмір; наявність вини відповідача-1 у заподіянні збитків позивачу; наявність причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача і заявленими збитками позивача.

Докази, додані позивачем до позовної заяви при зверненні в суд та надані учасниками процесу у процесі розгляду справи і наявні у матеріалах справи, а саме договір № 3 про надання юридичних послуг від 18.01.2008 р., укладений між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2, акт прийому-передачі виконаної роботи та її оплата від 18.09.2008 р., складений та підписаний між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2, та інші документи достовірно не підтверджують факт заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу, збитки, їх обовязковий характер та їх заявлений розмір, а також достовірно не підтверджують наявність будь-якого причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача. Суд вважає за необхідне зазначити, що такі збитки позивача прямо не виникають із зазначеного порушення, а витрати на оплату юридичних послуг, зроблені позивачем, не є обовязковими, неминучими і реальними. До того ж акт прийому-передачі виконаної роботи та її оплата від 18.09.2008 р., складений та підписаний між ФОП ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_2, не є належним первинним бухгалтерським документом, що передбачений законодавством України про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, що б підтверджував факт оплати юридичних послуг.

Оскільки, враховуючи те, що недоведеними є факти заподіяння відповідачем-1 вказаних збитків позивачу, їх розмір, наявність вини відповідача-1 у заподіянні збитків позивачу, наявність причинного звязку між протиправною поведінкою відповідача-1 і заявленими збитками позивача, то у суду відсутні правові підстави для застосування такої міри відповідальності до відповідача-1, як стягнення збитків, через відсутність всього складу цивільного правопорушення, а тому позовна вимога позивача про стягнення із відповідача-1 збитків на оплату юридичних послуг у розмірі 5000, 00 грн., є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Крім того, позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача-1 на свою користь 40481, 00 грн. моральної шкоди.

З приводу вказаної позовної вимоги позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 цього ж кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у звязку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сімї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не повязана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У процесі розгляду справи, позивачем у відповідності до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України не було надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт заподіяння моральної шкоди - факти наявності душевних страждань позивача і приниження його честі та гідності через пошкодження транспортного засобу, що належить позивачу, внаслідок дтп, що сталась з вини водія відповідача-1, заявлений розмір моральної шкоди.

Оскільки, враховуючи те, що недоведеними є факти заподіяння відповідачем-1 моральної шкоди позивачу, через пошкодження транспортного засобу, що належить позивачу, внаслідок дтп, що сталась з вини водія відповідача-1, позивач не обґрунтував та не надав докази, що б підтверджували заявлений розмір моральної шкоди, а тому позовна вимога позивача про стягнення із відповідача-1 моральної шкоди у розмірі 40481, 00 грн., є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову в цій частині.

Як було зазначено вище, відповідач-1 у своїй заяві б/н від 24.02.2011 р. про застосування строку позовної давності просить суд відмовити позивачу у задоволенні позову у звязку із пропущенням позовної давності.

З приводу вказаної заяви відповідача-1суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 цього ж кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 цього ж кодексу встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною 5 ст. 261 цього ж кодексу передбачено, що за зобовязаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Згідно ст. 264 цього ж кодексу перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обовязку.

Позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 2-5 ст. 267 цього ж кодексу заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як було зазначено вище і встановлено судом у процесі розгляду справи, за період виникнення та існування між сторонами деліктних відносин відповідачем-1 у період з вересня 2007 р. по грудень 2007 р. (18.12.2007 р. останній платіж) було частково відшкодовано матеріальні збитки та передано позивачу грошові кошти у розмірі 13 000, 00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на день платежу (5, 05 грн. за долар США) було еквівалентом 65650, 00 грн., що підтверджується розпискою від 08.09.2007 р. ФОП ОСОБА_1 на суму 7000, 00 доларів США, розпискою від 24.10.2007 р. ФОП ОСОБА_1 на суму 3000, 00 доларів США, письмовими поясненнями б/н від 05.03.2011 р. щодо переривання перебігу позовної давності ФОП ОСОБА_1, листом № 04/03 від 04.03.2008 р. ПП „АП „Укртранс”, письмовими поясненнями від 02.11.2011 р. ПП „АП „Укртранс”, наявними у матеріалах справи, та 04.03.2008 р. відповідач-1 звернувся до позивача із листом № 04/03 від 04.03.2008 р., у якому повідомив позивача про свою згоду вішкодувати збитки, понесені позивачем на ремонт транспортного засобу, у загальному розмірі 146450, 00 грн., що також підтверджує про вчинення відповідачем-1 дій, що свідчать про визнання ним обовязку щодо відшкодування матеріального збитку (відновлювального ремонту) транспортного засобу, що належить позивачу, пошкодженого внаслідок дтп, що сталась з вини водія відповідача-1, а тому суд дійшов висновку, що позовна давність по вищевказаним збиткам та моральній шкоді у загальному розмірі 600000, 00 грн. перервалась та розпочала свій перебіг заново, і тому позивач в межах строків позовної давності звернувся до господарського суду за захистом своїх прав на відшкодування збитків.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, обставини справи, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82 85Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Приватного підприємства „АП „Укртранс” (ідентифікаційний код 31170085) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_9) 283 (двісті вісімдесят три) грн. 36 (тридцять шість) коп. збитків та судові витрати 2 (дві) грн. 83 (вісімдесят три) коп. державного мита і 00 (нуль) грн. 11 (одинадцять) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства „Українська-охоронна страхова компанія” (ідентифікаційний код 23734213) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_9) 24 990 (двадцять чотири тисячі девятсот девяносто) грн. 00 (нуль) коп. страхового відшкодування та судові витрати 249 (двісті сорок девять) грн. 90 (девяносто) коп. державного мита і 09 (девять) грн. 83 (вісімдесят три) коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4.Відмовити в задоволенні інших позовних вимог.

Суддя В. М. Бацуца

Повний текст рішення підписаний

30 січня 2012 р.