Постанова № 21209595, 26.01.2012, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" січня 2012 р. Справа № 5019/1682/11 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Дерепи В.І.

суддівБондар С.В., Грека Б.М.

розглянувши матеріали

касаційної скарги

за участю представників : Приватного підприємства "Траффік" від позивача: Булгаков В.С. від відповідача: не зявилися

на рішенняГосподарського суду Рівненської області від 17.08.2011 року.

та постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року.

у справі№ 5019/1682/11

за позовомПублічного акціонерного товариства " Кредобанк"

доПриватного підприємства "Траффік"

проСтягнення 751 241,69 грн. ВСТАНОВИВ: Публічне акціонерне товариство "Кредобанк" (далі позивач) звернулось з позовом до Приватного підприємства "Траффік" (далі відповідач) про стягнення з відповідача 480 000 грн. - основного боргу; 65 712,52 грн. процентів за користування кредитними коштами; 2 100 грн. - комісії; 203 429,18 грн.-пені.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 17.08.2011 року позовні вимоги задоволені повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що відповідач свої зобовязання за кредитним договором № 11 від 20.11.2008 року щодо повернення отриманого кредиту та слати відсотків за його користування не виконав.

Не погоджуючись з судовими рішеннями відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить скасувати прийняті у справі судові рішення в частині стягнення пені в сумі 203 429,18 грн. та процентів за користування кредитними коштами в сумі 13 151,68 грн. В своїй касаційній скарзі відповідач звертає увагу на наступні обставини: згідно статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязань, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано. Враховуючи розрахунок позивача, в частині вимог щодо сплати пені у рамках розрахунку, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та 6-місячного терміну нарахування, судами неправомірно задоволено вимоги позивача, в частині стягнення пені. Відповідач також вважає, що оскільки, позивачем не заявлено про поновлення пропущеного строку позовної давності, судами не правомірно задоволені позовні вимоги по стягненню процентів за користування кредитом в період з 31.07.2007 року по 31.07.2008 року.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

27.06.2007 року між сторонами у справі укладено договір кредитної лінії № 169-07 (далі Договір). Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією складає 2 000 000грн. Процентна ставка за користування кредитними коштами складає 18 відсотків. У подальшому між сторонами були укладені додаткові договори, якими змінено максимальний ліміт заборгованості,процентна ставка збільшена до 26 відсотків річних, строк дії кредитної лінії визначено до 25.03.2009 року включно.

Відповідно до п.4.1.3. за управління кредитною лінією відповідач сплачує щомісячно 300 грн.

Пунктом 4.2 Договору передбачено нарахування щомісячних процентів за користування кредитами, на суму заборгованості по кредитної лінії, за ставкою визначеною в п.2.1, з моменту видачі кредиту до дати його повернення, передбаченого у додатковому договорі. У випадку неповернення кредиту в термін, вказаний у додатковому договорі, до дати його повернення, але не довше терміну дії кредитної лінії, вказаного в п.2.1.7 цього договору нараховуються проценти в розмірі 20% річних в гривні, які позичальник зобовязаний сплатити банку.

Відповідач сплачує проценти, нараховані відповідно до п.4.2 Договору, у валюті отриманого кредиту щомісяця, але не пізніше останнього банківського дня місяця за які нараховані проценти.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що за несвоєчасне виконання грошових зобовязань (повернення кредиту, оплати процентів, комісій, інших платежів за цим договором) відповідач на вимогу позивача сплачує йому пеню: за зобовязаннями у гривні - в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочки, за весь час прострочки.

Зібрані у справі матеріали свідчать про те, що у відповідача є заборгованість, як по сплаті кредитних коштів, процентів та комісій.

Під час провадження у справі, відповідачем не надавався суду обґрунтований контррозрахунок позовних вимог. В своїй касаційній скарзі арифметичний розрахунок позовних вимог відповідачем не оспорюється.

Що стосується зауважень викладених в касаційній скарзі, судова колегія, зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Матеріали справи свідчать про те, що до прийняття рішення у справі сторони не зверталися до суду з клопотаннями щодо застосування судом позовної давності.

Пунктом 6 ст.232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором припиняється через 6 місяців від дня коли зобовязання мало бути виконано.

Враховуючи те, що п.7.1 Договору передбачено, що за несвоєчасне виконання грошових зобовязань відповідач на вимогу банку сплачує йому пеню за весь час прострочки, у даному випадку, застосовуються норми договору щодо строку нарахування штрафних санкцій.

Окремо слід зазначити, що 08.09.2011 року у справі була прийнята ухвала про виправлення описки, яка була допущена в резолютивній частині рішення від 29.08.2001 року (а.с.44). Але виправляючи описку суд не виключив з резолютивної частини її повністю. В резолютивній частині рішення міститься слово "солідарно", яке повинно бути виключено з резолютивної частині.

Враховуючи вище наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що підстав для задоволення касаційної скарги немає, а рішення у справі, прийняті з дотриманням вимог діючого законодавства.

Керуючись ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. В задоволенні касаційної скарги Приватного підприємства "Траффік" відмовити.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 17.08.2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.11.2011 року, прийняті у справі № 5019/1682/11 залишити без змін.

Матеріали справи № 5019/1682/11 направити до Господарського суду Рівненської області.

Головуючий В.І.Дерепа

Судді С.В.Бондар

Б.М.Грек